54.Нова парадигма виховання

- складова ідеології та культури суспільства, що будується в Україні, зразок нового порівняно із традиційним розумінням сутності виховання в сучасних умовах державотворення. Демократичній державі мусить відповідати гуманістична, суб'єкт-суб'єктна парадигма виховання. Вона покликана навчати дітей демократичним цінностям.Сутнісною основою виховання, а відтак і нової парадигми, виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, отже, генерація стратегії суб'єкт-суб'єктної освіти та виховання в усіх типах сучасних навчально-виховних закладів. Таким чином, нова парадигма виховання полягає в розумінні дитини як суб'єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена, досягнення єдності у формуванні особистості природного й соціального факторів, організація її «саморуху» від нижчих до вищих ступенів розвитку та життєдіяльності.Освіта ж стала можливою лише з розвитком цивілізації. Першооснову виховання розуміли наші предки. Зокрема земляки, полтавці, відомі просвітителі Г. С. Сковорода, Я. П. Ковельський, П. М. Юркевич, а пізніше Г. Г. Ващенко попереджали, що «знанням передує виховання серця благородного і вдячного

55особистісно орієнтована виховна діяльність

56 Основні концепції виховання у зарубіжній педагогіці

.Сьогодні в світі спостерігається "вибух" освіти, великий інтерес і прагнення до освіченості і вихованості. їх рівень визначає ци-вілізаційне обличчя будь-якої країни.Як відомо, для сучасної зарубіжної педагогіки характерна наявність багатьох шкіл і напрямів із спільною методологічною основою — ідеалістичною філософією. Хоч ця філософія також неоднорідна, але в ній легко виявити риси, спільні для всіх течій:наприклад, ірраціоналізм — тобто обмеження пізнавальних можливостей розуму й утвердження інтуїції та інстинкту вирішальним началом, основою пізнання.Фідеїзм — вчення, яке заміняє наднові і мання релігійною вірою або допускає сукупність науки і релігії, намагання пояснити проблеми життя з ідеалістичних і водночас реальних істичних позицій.Особливо поширеною є течія ірраціоналістичного ідеалізму — екзистенціалізм (від латинського слова "екзистенція", що в перекладі означає "існування"). Вихідне гносеологічне положення ії — непізнання буття.Відверто релігійна філософія покладена в основу іншого ідеалістичного напрямку — неотомізму. Найбільшого розвитку неотомізм одержав там, де поширений католицизм (Італія, Іспанія, Німеччина, США, Франція). Це модернізоване відродження вчення 'І)оми Аквінського ("томізм" від латинського Томас — Фома), яке с гало офіційною філософською доктриною Ватикану. Суть неотомізму І юлягає в намаганні довести сукупність науки і релігії, розуму та віри, І іропагуючи їх обопільну гармонію.

57виховуючі відносини як спеціально організована взаємодія вчителя і учнів. Проблема Вв.

Відносини-емоційний,когнітивний,ціннісно-змістовий взаємообмін в результаті якого відбув особистісно-індивідуальне зростання 2 людей.Виховуючі відносини виступають першоосновою і найважливішою умовою повноцінного розвитку дитини. На відміну під виховних відносин, які неминуче стихійно виникають між особистістю, що формується, й іншими людьми, всіма явищами і процесами оточуючої дійсності, виховуючі відносини свідомо формуються під керівництвом вихователя і спрямовані на досягнення мети виховання. А.С. Макаренко в результаті своєї новаторської педагогічної діяльності дійшов філософсько-педагогічного висновку про відносини як істинний об'єкт педагогічної роботи.Виховуючі відносини у загальноосвітній школі — це спеціально організована під керівництвом вчителя творча, морально-естетична взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, спрямована на досягнення мети виховання, зумовлена соціально і психологічно всією системою суспільних відносин, загальнолюдських і національних цінностей, відповідає певному етапові розвитку суспільства. Це визначення виховуючих відносин не є назавжди вичерпним, воно розвивається, як розвивається суспільство і педагогічна наука.Запропоноване визначення ґрунтується: 1) на теоретичних положеннях В.М. М'ясищева, який першим звернув увагу на те, що в практиці має місце тотожність у поняттях "відносини" і "взаємодія"; 2) на філософсько-психологічній концепції С.Л. Рубінштейна, де доведено, що ставлення людини до людини опосередковують відносини людини до буття. Це узагальнення дозволило нам розглядати виховуючі взаємини "вчитель — учень" як основу формування відносин дітей до оточуючої дійсності та стосунків у дитячому колективі.Сьогодні ми можемо з повним правом стверджувати, що до проблеми відносин зверталися всі найбільш відомі педагоги і психологи, вивчаючи: 1) діяльність і спілкування у їх взаємозв'язку; 2) формування особистості педагога і працю вчителя; 3) різні аспекти вікової педагогіки і психології. Бо створювати виховуючі відносини без знання закономірностей розвитку індивіда, без усвідомлення індивідуального і загального в цьому суперечливому процесі не уявляється можливим, проте психологічна і педагогічна природа цього поняття залишається недостатньо вивченою. Лише в кінці 80-х років XX ст. відносини обґрунтовані як педагогічна категорія А.М. Бойко.

58види та тип виховуючи відносин. Основні рівні взаємодії вчителя і учнів. Моделі пед..взаємодії.

.Виховуючі відносини у— це спеціально організована під керівництвом вчителя творча, морально-естетична взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, спрямована на досягнення мети виховання, зумовлена соціально і психологічно всією системою суспільних відносин, загальнолюдських і національних цінностей, відповідає певному етапові розвитку суспільства. Види Вв- навчання і виховання.типи Вв-1)за метою і спрямованістю взаємодії(зовнішньо спрямовані,диференційовано спрямовані, особистісно спрямовані)2)за змістом взаємодії(позитивні, негативні, дослідницькі),3за способом взаємодії (вербально інформаційні. Організаційно практичні, вербально організауійні), 4за характером взаємодії(дружньо-довірливі, офіційно-авторитарні, шанобливо-вимогливі). Рівні взаємодії:Співпідпорядкування — це відносини, побудовані на строгому дотриманні нормативних прав і обов'язків учасників навчально-виховного процесу. Воно є основою співробітництва і співтворчості у діяльності більшості педагогів, проте у зв'язку з попільним виконанням завдань модернізації школи, низькою культурою і моральним нігілізмом деяких суб'єктів виховання, недостатнім рівнем підготовки педагогічних кадрів нерідко призводить до деформації і заморожування поступального розвитку шкільних відносин. Співробітництво — це взаємодія, відносини, які спираються на співпідпорядкування, однак учитель і учень об'єднані як рівноправні партнери спільним діалогом і діяльністю, спрямованими на диференційовано-колективні форми роботи.Співробітництво забезпечує добре ставлення учнів до школи і вчителя, турботу дітей одне про одного, формування свідомого ставлення до навчання і сприйняття навколишньої дійсності, тобто позитивні властивості й якості особистості, індивідуальну спрямованість на саморозвиток, критичні самовідносини.Найвищим рівнем взаємодії вчителя і школярів у процесі формування виховуючих стосунків є співтворчість. Вона включає в себе співпідпорядкування і співробітництво, при якому суб'єкти об'єднані творчим діалогом-пошуком нового у змісті та засобах навчання і виховання, з метою активного саморозвитку та самовираження особистості кожної дитини, а також виявлення всіх потенційних можливостей учителя.

59поняття про загальні методи, прийоми та засоби. Їх іст розвиток.

."Метод" у перекладі з грецької мови означає "шлях", "спосіб", у педагогічній діяльності це — спосіб пізнавальної і практичної діяльності, система дій з метою виховання особистості.методи виховання мають за мету пробудження активності дітей, залучення їх до діяльності, до створення виховуючиї та розвиваючих відносин (метод формування свідомості особистості,організації діяльності й формув позитив досвіду поведінки, стимулювання і корекції поведінки, спмовиховання)

Прийом виховання – деталь методу виховання, тобто воно є вужчим- сукупність виховних прийомів, ерез які він реалізується. Прийоми: довара,розміння, актуалізація мрії, звернення до совісті,почуття любові,естетичного посуття, милосердя. Сорому.

Засіб – у широкому значенні – в пед. діяльності є її зміст,форми та прийоми. У вузькому – це предмети.види діяльності,які використ у вих. Роб.все те за доп чого здійсн процес виховання. До матеріальних засобів виховання відносимо книги,кінофільмми, засобами праці є також праця, слово вчителя,спілкування і відносини.

60Класифіквція методів виховання у сучасній педагогіці.

Методи бабанський, щукіна, сластьонін 1)метод формування свідомості особистості (повага, навіювання. Переконання, дискусія. Лекція,пояснення, роз’яснення,очікування радості,актуалізація мрії ) 2) організації діяльності й формув позитив досвіду поведінки(доброзичлива пед. вимогливість.прохання, перевчання, акцент на гідності, симпатія, проекція результату,довірлива бесіда),3) стимулювання і корекції поведінки(а-покарання-умовне,відстрочне,обмежее,зміна ставлення; б-заохочення- похвала,нагородження,заохочення довірою,задоволення певниї інтересів і потреб; в- оцінка результату; г- змагання. , 4)самовиховання)