33 Загальна характеристика основних класифікацій методів навчання

Методи це 3способи взаємодії вчителя і учнів спрямовані на розвязання завдань навчання(Бойко)

Голант, Перовський, Огородніков виділили методи за джерелом (основні методи):1словесні 2наочні3практичні. Значний розвиток вніс укр дослідник Алексюк, він розробив власну концепцію методів і обгрунтував класифікацію за джерелом знань і самостійністю.Онищук ВО розробив свою концепцію. Вона враховує етапи засвоєння знань. Сосницький, Данилова, Паламарчук останнім часом посилилася увага до розвитку пізнавальних здібностей учня, забезпечує особистісно орієнтованого підходу. Методи поділ на:1пояснювально-ілюстративні2репродуктивні3проблемного викладу матеріалу4проблемно пошукові5дослідницькі методи. Бабанський розробив 3 групи методів:1методи організації та здійснення навчально пізнавальної діяльності2методи стимулювання і мотивації навчання3методи контролю і самоконтролю в навчанні.

34 Характерист методів навчання за джерелом одержання знань

 Методи навчання — це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань.  Методи 1)словесні: розповідь,бесіда(вступна поточна підсумкова), лекція, інструктаж(вступна, поточна, підсумкова). 2) наочні:ілюстрація, демонстрація, спостереення. 3)практичні:лаб.роб, практична.роб. вправи(підготовчі, усні,тренувальні,творчі,пробні, практичні, графічні.)

35.Класифікація методів за рівнем розвитку пізнавальної діяльності учнів:Пряснювально-ілюстративний,Репродуктивний,Проблемного викладуЧастково пошукові, Дослідницькі. Методи це 3способи взаємодії вчителя і учнів спрямовані на розвязання завдань навчання(Бойко)

36 Характ методів навч на основі цілісного підходу до навч процесу(ю. Бабанський)

.Бабанський виокремив три великі групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності:Словесні Наочні Практичні Індуктивні Дедуктивні Репродуктивні Проблемно-пошуковіМетоди самостійної роботи і роботи під керівництвом викладача. Методи стимулювання і мотивації навчання. Методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання. Методи стимулювання і мотивації обов’язку і відповідальності у навчанні. Методи контролю і самоконтролю у навчанні:Усного контролю Самоконтролю Методи письмового контролю.Метод лабораторно-практичного контролю і самоконтролю. Методи визначаються як: спосіб упорядкованої взаємодії підвищеної діяльності викладача і учнів спрямованої на вирішення завдання Ю.К.Бабанський.

37 .характеристика методів навчання за дидактичною метою, етапами засвоєння знань етапи засвоєння знань:Сприймання.Осмислення ЗакріпленняЗастосування на практиці КонтрольКорекція. За дидактичними цілями:1. Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу:- інформаційно-розвивальні методи (усний виклад учителя, розповідь, бесіда, робота з книгою);- евристичні методи (евристична бесіда, диспут, лабораторна робота);- дослідницькі методи (спостереження і систематизація фактів, самостійне вивчення проблеми в науковій літературі, метод генерації ідей).2. Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення здобутих знань:- вправи (за зразком, варіативні, пробні, тренувальні та ін.);- практичні роботи, спрямовані на застосування теоретичних знань на практиці.

38.Сутність особистісно-орієнтованої концепції

вдало виразив ще на початку XX століття видатний американський психолог Д.Дьюї, який був прихильником прогресивних педоцентричних ідей: "Ребенок - центр, начало и конец всего. Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості.Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його індивідуальності, в життєвому самовизначенні, самореалізації. Головними завданнями особистісно орієнтованого навчання є:- розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;- розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;- допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;- формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя.

39диференціація та інтеграція.

За О. Бугайовим, диференціація навчання є множинність і варіативність індивідуальних та колективних шляхів суспільно погоджених цілей загальної освіти. Диференціація створю» найсприятливіші умови для індивідуалізації навчання, професійної орієнтації учнів. Індивідуалізація навчання є метою, а диференціація — засобом її досягнення..Зараз розглядають три рівні диференціації середньої освіти:за структурою системи освіти—загальноосвітні школи, СПТУ, технікуми, училища різних профілів тощо;за змістом навчання — профільне масове, профільне поглиблене, індивідуалізоване, спеціальне;за характером диференціації навчального процесу — рівнева (внутрішня) і профільна (зовнішня) диференціації.У цьому випадку вчитель оцінює учня через індивідуальний підхід,:вивчення особливостей розвитку учня: фізичного, психологічного, розумового;забезпечення прояву здібностей і обдаровань учнів;створення системи форм і методів, які б впливали на розвиток індивідуальності (інноваційні форми навчання, активні методи);залучення учнів до спеціальної діяльності, що відповідає їхнім інтересам.Метою профільної диференціації є групова індивідуалізація навчання та діагностика інтересів і нахилів школярів. Профільна диференціація реалізується через створення нових типів шкіл із поглибленим вивченням окремого предмета. Інтеграція є інноваційним підходом до удосконалення процесу навчання, У початковій школі це «Ознайомлення з навколишнім середовищем». «Людина і суспільство», «Основи валеології».

40Завдання, зміст, методи та форми індивід роботи вч з учнем.

.1-й рівень інвідуалізація завдання реалізується з урахування загальних особливостей учняім на різних епапах навчання та розвитку 2-й рівень здійснюється засобами диференсійованою підгоду при розподілі навчальних завдань із різним ступенем складності для груп учнів 3-й рівень забезпечується шляхом організації навчального процесу що грунтується на врахування індивідуальних особлистостей учнів і вчтеля і створює сприятлеві умови для їх професійної діяльності Систем індивідуалізації навчаня містить такі елементи Виявлення вчителем слабких і сильних сторін кожного учня перед вивченням нового матеріалу використовуючи методику спостереження аналіз письмових робіт,усних відповідей бесіди з учнями проводиться фронтальних самостійних робіт на погляд уроку Індивідуальний підхід при підготовці учнів до засвоєння нового матеріалу (індивід завдання з повторенням потрібного матеріалу) Індивідуцальний підхід до учнів на етапі первинного сприйняття і осмисленям знань Організації індивідуального підходу при первинному закріпленні знань на практиці перевірка розуміння окремими учнями матеріалу повтор висновків Індивідуалізація домашніх завдань розрахованими на поповнення у заняттях окремих учнів.

41. Поняття про контроль оцінування навчально – пізнавальної діяльності

Контроль (франц. controle - перевірна) - виявлення, вимірювання й оцінювання знань та умінь учнів.У дидактичній літературі поняття "контроль", "перевірка", "оцінювання", "оцінка", "облік" іноді вживають як синоніми, проте їх не можна ототожнювати. Перевірка є компонентом (засобом) контролю і означає виявлення і вимірювання рівня і якості знань, обсягу праці учня. Окрім перевірки, елементами контролю є оцінювання (процес) та оцінка (результат перевірки). Оцінки фіксують у вигляді балів у журналах, табелях успішності, базах даних. Основою для оцінювання успішності учня є результати контролю. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчального процесу за певний період, причин його неефективного функціонування. Отже, структура контролю складається з перевірки, оцінювання, оцінки та обліку.Об'єктом контролю у навчанні є знання учнів про основні категорії, принципи, правила, факти, явища у їх тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості, їх уміння і навички оперувати цими знаннями. Об'єктом контролю є також діяльність учнів у навчанні, їх уміння застосовувати знання на практиці, самостійно здобувати нові знання. Контроль знань учнів завжди має бути зорієнтований на загальну мету навчання. Функції контролю знань поділяють на специфічні (контролювальні) та загальні. Специфічні функціїполягають у виявленні, вимірюванні й оцінюванні знань. До загальних функцій контролю належать:- діагностична (визначення рівня та якості знань учнів, виявлення прогалин у знаннях та їх причин);- освітня (систематизація знань учнів, коригування результатів їхньої навчальної діяльності);- виховна (формування моральних якостей учнів, виховання адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійності, почуття відповідальності);- розвивальна (формування самостійності та критичності мислення учня, розвиток пізнавальних процесів);- стимулювальна (спонукання учнів до систематичної праці, досягання кращих результатів у навчанні, подолання прогалин у знаннях);- прогностична (визначення шляхів підвищення ефективності роботи вчителя і пізнавальної діяльності учнів);- оцінювальна (зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної програми);- управлінська (коригування роботи учнів і власної діяльності вчителем, удосконалення організації навчання).Загальні та специфічні функції контролю зумовлені основними завданнями навчання і тісно взаємопов'язані.Основними засобами контролю є спостереження за діяльністю учня під час занять, вивчення продуктів навчальної праці учня, перевірка знань, умінь та навичок.До основних принципів контролю знань належать індивідуальний характер перевірки, об'єктивність, систематичність, тематична спрямованість, єдність вимог, оптимальність, усебічність.

42основні види і методи контролю.

.До видів контролю відносять :попереджувальний контроль здебільшого з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на підготовку року,чверті. Мета підготувати учнів.Поточний контроль здійснюється вчителем у процесі повсякденної навчальної роботи. Він дає змогу одержати обективні дані про рівень знань і підготовки учнів. Періодичний (тематичний) проходить після вивчення розділу з урахуванням даних поточного контролю. Мета установити постільки учні володіють системою певних знань,який рівень їх засвоєнь. Підсумковий контроль плодиться в кінці навчального року з урахуванням поточного контролю. До методів відносять Спостереження дае змогу визначити ставлення учня до своїх навчальних обов’язків,його реакцію на питання вчителя,відповідь учня.Усне опитування найпоширишиній спосіб перевірки знань. Буває фронтальне індивідуальне комбіноване опитування. Письмові і графічні роботи суть полягає у усвідомлення знань і умінь за допомогою сам. І письмових робіт.

Текстовий контроль це- комплекс завдань пристосованих до певного змісту навчання таким чином можна було дізнатися якою метою цей зміст засвояний учнями.Програмований контроль забезпечує внутрішній зв'язок даючи учневі інформацію його ступінь правильності і його роботи.Іспити це- спеціальна форма підсумкової перевірки й оцінювання знань учнів. Яка слугує засобом де6ржавного контролю за роботою учнів, учителів і школи

43види,методи,форми оцінювання досягнень школярів за 12 бальн шкалою.

.12-бальною системою оцінювання це позитивний процес що перед усім передбачте врахування рівня досягнення учнів.а не кількості його навичокДо ф-цій відносять- контролюючу- навчальну-діагностично корегуючи- стимулюючого мотиваційну- виховну

12 бальною шкалою под на рівні 1 початковий відноситися до учнів що мають елемертальний рівень знань 2середній учень відтворює основний навчальний матеріал здатний розкривати завдання3 достатній учень дае істині поняття і означення і явищ та закономірності вміє робити висновки аргумутувати . узагальнювати 4 високий знання учня е глибокими міцними учень вміє застосувати знання має уміння досліджувати характер .Головні принципи - накопичення знань які оцінюються балами-принцепи оволодіноно і систематичного засвоєння знань

Принцеси змагання

44оцінювання в пед. діяльності педагогів новаторів. Форми контролю та оцінки знань у зарубіжних шкільних системах.

.В.О Сухомлинський особливо гостро виступав проти того щоб оцінка була засобом заохоченням . на його думку вона має визначати умінь учнів придавати їм радість . Не слід ловити учнів пізнані треба добиватись щоб вони пізнавали розуміли виконували роботу і потім ставити оцінку. Особливість контролю за Мотоловим В.Ф полягає у реалізації принципу поєднання постійного зовнішнього контролю за кодом засвоєння і його оцінювання із самостійним само освоєнням. Сутність його нововведення полягає у тому що він щоденно перевіряє і оцінює знання учнів за допомогою системи опорних символів різних форм усного опитування (голосне,тихе парне перевірка задач створена класиками) незадовільних оцінок він не ставе і оцінки відповіді на будь-яке питання ставить найпростіше як в наслідок всі учні мають 4 і 5 . Своєрідний підхід до проблеми оцінки навчальної роботи це Ш.О Амонашвілі. Він відмовився від бальної системи і замінив її змістовою оцінкою розгорнутими характеристиками учнів багатосторонньою оцінкою протягом уроку. Також М.П Щетинін За нової організації навчального процесу - у період занурення ( коли один предмет вивчається поспіль кілька днів) учні самі виконують навчально-тренувальну діяльність і контрольну оцінку, У нього практикується виставиння оцінок протягом навчального дня, Про оцінки учні дізнаються після уроку під час щоденного аналізу , такий аналіз стимулює учнів, кожен з них відчуває до себе постійну увагу, може порівнювати свої оцінки з оцінками товаришів!

45забезпечення цілісного педагогічного процесу в діяльності вчителя. Єдність і відмінність процесу навчання і виховання.

.Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель е насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів. Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку. Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. А. Макаренко справедливо зауважив, що учні вибачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи. Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від учителя певних знань із суміжних дисциплін. Учителю фізики не можна не знати періодичного закону Д. Менделєєва, а вчителеві хімії — основ квантової механіки, учитель літератури не може обійтися без знання історії, а викладач історії — без знання географії. Особлива роль належить методичній підготовці вчителя. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи. Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо). Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.навчання – це спеціально організований процес вчителя і учня,що передбачає засвоєння знань умінь,навичок,форм світогляду,розвиток розумових сил. Виховання – спеціально організований під керівництвом вчителя процес формування виховуючи відносин з метою всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини.

46сутнсть процесу виховання

. Виховання – спеціально організований під керівництвом вчителя процес формування виховуючи відносин з метою всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини.

Виховання сприймається передусім серцем, а вже потім розумом. Так вважає народна мудрість. Тому особливо важливим є "внутрішній", а не "зовнішній" уплив на людину. Розрізняють "виховання" у широкому і вузькому розумінні. У широкому соціально-педагогічному значенні — це виховання у гущі життя, у вузькому — планомірний і систематичний уплив дорослого на дитину і підлітка. Ці трактування "виховання" не можна вважати вичерпними. Вони неповні. Тому у найбільш вживаному педагогічному значенні — це спеціально організований процес цілеспрямованого формування особистості в умовах певної виховної системи, що зумовлена соціально-економічним розвитком суспільства, змінами в царині суспільних відносин, духовного простору суспільства, його культурологічної моделі. Виховання здійснюється у сім'ї, у школі (класним керівником, усіма вчителями, дитячим колективом, однолітками), у позашкільній діяльності. Теорія виховання тісно пов'язана з теорією навчання і освіти. Формування — це процес і результат цілеспрямованих і стихійних упливів на особистість. Соціалізація — це процес і результат засвоєння особистісно-соціального досвіду, загальнолюдських і національних цінностей, норм поведінки. Розвиток — низка кількісних і якісних, зовнішніх і внутрішніх змін, які характеризують рух індивідууму (людської істоти) від нижчих до вищих рівнів його життєдіяльності.за редакцією Ю.К. Бабанського виховання розуміється як процес формування свідомості та поведінки особистості школяра.Включивши у характеристику поняття виховання термін "відносини", оскільки воно відбувається на основі відносин, у які вступають усі суб'єкти виховання, приймаємо визначення виховання як спеціально організованого, цілеспрямованого, творчого процесу формування педагогічно доцільних, суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних виховуючих відносин для всебічного і гармонійного розвитку особистості кожного учня (А.М. Бойко). Іншими словами, це спеціально організований процес педагогічної взаємодії (відносин) з метою виховання певних якостей особистості у відповідності до визначених завдань. Отже, педагог і учень — це суб'єкти виховного процесу. Центральною особистістю, метою і сенсом виховання є дитина. Завдання вчителя — організовуючи процес виховання, спрямувати свої зусилля на самовиховання, тобто організувати "саморух" людської особистості від нижчих до вищих ступенів її розвитку і життєдіяльностіВиховний процес потребує цілеспрямованої спеціальноорганізованої суб'єкт-суб'єктної взаємодії: вчитель — учень; бать -ки — учень; дитячий колектив — учень; учень — учень; учень —соціум тощо.Виховання як особистісне явище має свої характеристики: 1) його сенсом, суб'єктом і метою виступає особистість дитини; 2) вона є центральною фігурою, головною дійовою особою виховного процесу; 3) виховання педагогічно доцільно організовує життєдіяльність особистості в усьому багатстві її суб'єктності; 4) учень у роки свого дитинства, отроцтва і юності не лише готується до життя, а живе, тому зводити виховання до соціалізації — це звужувати творчі горизонти людини, узагальнювати уявлення про щастя і сенс людського буття; 5) виховання неможливе без вивчення психологічних, індивідуальних, вікових особливостей особистості певної дитини. При цьому вчитель не тільки фіксує суму якостей, потреб, прагнень і гальмівних факторів, він сприймає учня цілісно, що дає змогу вихователеві будувати відносини з ним на рівні співробітництва і співтворчості; 6) виховання здійснюється на основі суб'єкт-суб'єктних відносин, які визначаються знаннями, культурою, педагогічно доцільною емоційно-вольовою сферою та поведінкою передусім двох головних суб'єктів — учителя й учня; 7) виховання у процесі співробітництва та співтворчості спрямовується на самоактивність дитини.

47принципи виховання та шляхи їх реалізації.

. Виховання – спеціально організований під керівництвом вчителя процес формування виховуючи відносин з метою всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини.

Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи. Процес виховання ґрунтується на принципах: 1. Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Педагог відповідно до мети своєї діяльності повинен спрямовувати всю виховну роботу. Маючи мету, він вчасно зможе побачити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес. 2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлене недостатнім життєвим досвідом молодої людини, а виховання творчої особистості можливе лише за умови поєднання зусиль вчителя з самостійністю, творчістю, ініціативою і самодіяльністю учнів. Різноманітна діяльність учнів — основа виховання. Діяльність — трудова, пізнавальна, художньо-творча — розвиває соціальну активність, ініціативу. Стимулюючи розвиток самостійних починань учнів, вчитель дбає, щоб у їх поведінці органічно поєднувались слово і діло, відповідальність за результати справи. Цього можна досягти за безпосередньої участі учнівських колективів у плануванні справ, усвідомлення їх необхідності і значення, залучення їх до організації справ, оцінювання їх результатів. 3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями. Відома формула А. Макаренка “Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї” виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між учителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями. Виховне значення педагогічної вимогливості полягає в тому, щоб стимулювати або припиняти, гальмувати певні вчинки учнів. Вимоги можуть бути прямими і непрямими. Прямі вимоги педагога повинні бути позитивними, стимулювати цілком певні вчинки; непрямі — можуть бути позитивними (прохання, довіра, схвалення), нейтральними (порада, гра, натяк, умовна вимога) і негативними (погроза, недовіра, осуд). Вимоги вчителя (колективу педагогів) стають особливо ефективними тоді, коли вони спираються на здорову громадську думку учнівського колективу і підтримуються нею. За таких умов громадська думка стає одним із засобів подолання негативних рис окремих учнів (проявів індивідуалізму, егоїзму, інших відхилень від норм і правил співжиття). Розумна педагогічна вимогливість не має нічого спільного з приниженням гідності учнів. Антипедагогічними у взаєминах учителя з учнями є також адміністрування, використання погроз, силових методів, а також поблажливість, потурання примхам учнів. 4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів. Зосередження тільки на негативних рисах характеру і поведінки учнів деформує виховний процес, заважає формуванню позитивних рис особистості. Не можна лише дорікати учневі за недоліки, бачити в ньому тільки негативне. Це може створювати в нього однобоке уявлення про себе, про свої людські якості, взагалі про свою гідність. Принцип опори на позитивне в людині ставить серйозні вимоги до організації життєдіяльності учнів, потребує створення здорових стосунків між учителями та учнями продуманого змісту навчально-виховних занять, їх форм і методів. 5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант. Тому кожен педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей, їх фізичний розвиток, темперамент, риси характеру, волю мислення, пам'ять, почуття, здібності, інтереси, щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці. 6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів. Йдеться про систему педагогічних впливів, яка забезпечує формування в кожного учня світогляду, переконань, ідеалів, інтересів, морально-вольових рис, навичок і звичок правильно орієнтованої поведінки, цілісної особистості. Рівень розвитку суспільно значимих якостей в учнів молодшого, середнього і старшого віку різний. Саме тому важлива послідовність, узгодженість, систематичність планомірність педагогічних впливів, підпорядкованих меті, принципам, завданням, змістові, формам і методам виховної діяльності загалом. У вихованні треба спиратися на набутий учнями життєвий досвід, закріплювати його в уміннях, навичках і звичках правильної поведінки. 7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. За результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство. Дитина виховується не тільки в сім'ї та школі. На неї впливає багато інших чинників, у тому числі й недостатньо контрольованих. Оскільки “усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у численні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини”, виникають не тільки істотні виховні резерви, а й певні труднощі. Розумні, стійкі та єдині вимоги до дітей з боку різних соціальних інститутів посилюють педагогічний вплив на них, підвищують ефективність виховного процесу. 8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики. Особливе значення єдності свідомості й поведінки як принципу виховання полягає в тому, щоб світогляд набув для кожного учня суб'єктивного смислу, став переконанням, поєднанням зі знаннями і практичними діями. Виховання єдності свідомості й поведінки — складний і суперечливий процес. Він не є автономним, відірваним від обставин життя, зовнішніх впливів, серед яких можуть бути й негативні. Між усвідомленням того, як треба діяти, і звичною поведінкою існує певна суперечність, нейтралізувати яку можна з допомогою звичок і традицій поведінки. 9. Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання передбачає вивчення рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв усіх народів, які населяють Україну. 10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості. Нехтування або лише часткове врахування природи дитини не дає змоги ефективно використати виховні можливості, натомість породжує нерозвиненість задатків, нахилів, талантів учнів, невикористання засобів пізнання, загальмованість психічних процесів тощо. “Природа хоче, — писав французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), — щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. Якщо ми намагаємося порушити цей порядок, та виростимо скороспілі плоди, які не матимуть ні зрілості, ні смаку і не забаряться зіпсуватись: у нас вийдуть юні лікарі і старі діти”. 11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь. 12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил. Виховання як основна складова у навчально-виховному процесі передбачає гуманізацію взаємин між вихователями та вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіру до неї. Сприяє вихованню гуманної особистості — щирої, людяної, доброзичливої, милосердної. 13. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності. Забезпечує співробітництво вихователів і вихованців, врахування думки колективу й кожної особистості. 14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну свідомість та гідність, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, збереження специфічних особливостей нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи попередніх поколінь. Будучи органічно пов'язаними між собою, принципи виховання охоплюють усі аспекти цього процесу і спрямовують його на формування людини як цілісної особистості. Реалізація принципів виховання дає позитивні результати лише тоді, коли їх застосовують у гармонії взаємодії між собою.

48виховання,формування,соціалізація та розвиток особистості у ї

.Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти в школі. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної,трудової,екологічноїкультури.Національне виховання спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світовоїкультури.Головнимискладовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.аціональне виховання здійснюється на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечує всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностейтаобдарувань, інтелектуального потенціалу вихованців, його духовності й культури, виховання громадянина,здатного до самостійного мислення, суспільного вибору ідіяльності, спрямованої на процвітання України.