7Поняття етнопедагогіки і народної педогогіки.

Народна педагогіка-це той фундамент,без якого неможлива будь-яка побудова наукової пед системи.Основна мета народної педагогіки- засвоєння учнями рідної мови,яка найефективніше формує їхню ментальність – національну психологію,характер,світогляд,свдомість,самосвідомість та інші духовні надбання.Етнопедагогіка-це галузь наукових знань, що грунтуються на здобутках педагогів того народу чий досвд вона узагальнює.Етнопедагогіка досліджує традиційний масовий досвід виховання дітей,з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресуючих ідей нашого народув сучасній науково-педагогічній практиці.Структурними частинами частинами української етнопедагогіки є народне родинознавство,дитинознавство,батьківська педагогіка, національна деонтологія й народна дидактика.Народне родинознавство(фамілогія).Сім'я є і завжди втіленням найглибших людських почуттів—материнської та батьківської любові до дітей;пошани до старших.Українці впродовж тиячоліть виробили свій народний ідеал сім'ї, де жінка рівноправна з чоловіком.Позитивний потенціал народних звичаїв сім'ї, виховання дітей, поліпшення демографічної ситуації в країні.Народне дитинознавство.Виховання має починатись зіз перших днів її життяДитину треба не лише годувати й одягати, а й постійно розмовляти з нею-саме так засвоюється з уст матері рідна мова.Дітей рано залучали до праці в господарстві, прибирання, особливо в середньому й старшому віці.Про дбайливе, приязне ставлення до дітей свідчить багатий український фольклор.Батьківська педагогіка.На виховання дітей в укр сім'ї вирішальний вплив справляє родинна атмосфера.Величезне значення має авторитет батьків.Важливе значення в системі укр народної педагогіки посідаї деонтологія-це громадянські,патріотичні риси,починаючи з відчуття свого родинного гнізда і аж до відчуття за свій народ.

8.освіта за чсів київської русі. Фолькльрні твори донесли до нас вироблені народом ще починаючи з молодшого віку.Ця ідея князя-вождя й воїна сильного і справедливого і т. д.Хлопчиків, які мали стати князівськими дружинниками у 12 років забирали з сімї.в ті часи писали на дошках покритих воском загостреною палицею – писалом. Писали знайдені у києві , чернігові.Центром освіти були і монастирі,там переписували книги,творилася література(Нестор).До перших памяток педагог. Літератури належать такі книги- «Палеї», «Злотоцети», «Пголь».Братські школи.У XIV – XVI ст. В україні розпочинається доба Відродження,зумовлена зростанням нац. свідомості.Для захисту своїх прав громадяни об’єднувалися у братства, вони масово видавали букварі. Є свідоцтво про існування шкіл на Волині, Києві, Львові, але виникає потреба у створенні нових шкіл, першою з них стала Острозька(1578) засновником її був князь Острозький. Особливо вражаючих успіхів досягла Львівська школа.Братства утримували школу на своєму бюджеті, платили вчителям.Тут були спец. посади шкільних надзоровців, в обов’язки яких входило контролювати роботу вчителів. В цих школах виникла класно урочна система, декоративні принципи навчання.Багаті над убогими в школі нічим вищим не мають бути,тільки самою наукою, плоттю,на всі рівні.: на поч. XVIІ ст. діяло 30 братських шкіл. В них практикувалися такі методи навчання,як пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Найбільшим братством було Київське. До нього вступив сам гетьман Сагайдачний,з усім військом запорізьким.В 1632 році Київський митрополит Петро Могила відкрив латинську школу в Києво-Печерській Лаврі. У цьому ж році вона обєдналася з братською школою. Першим заступнико ректора був префект, який стежив за навчальним процесом виконанням програм. Відповідальність за поведінку студентів за межами колегії несли три викладача. Викладачам у класі допомагали кращі студенти.Відмінності:Колегія не поділялася на факультети, не присвоювала своїм учням наукових ступенів, курс наук не був постійним, не завжди читався курс богослов’я. важливого значення в Києво-могилянській академії надавалось , «крім» семи вищих мистецтв вивчення мов: грецької, латинської, тарослов’янської і особливо Української книжної. Споміж академічних курсів найпоширеніший був курс риторики-ораторського мистецтва. Навчальний рік починався 1 вересня а закінчувався у перших числах липня.

9.внесок сковороди, ковельського,шевченка, духновича. Г.С.Сковорода (1722-1794) наш славетний земляк. Навчався у києво-могилянсьуій академії, подорожував пішки по європі відвідував лекції в Будапештському університеті. Викладав у переяславському а потім у харківському колегіумі-з обох було звільнено за вільнодумство. Сковорода одстоював ідею освіти доступної для всіх, рівність хлопців і дівчат щодо права на навчання, це навчання має вчитися українською мовою. Головна педагогічна ідея –ідея природо відповідності, або «єдності» необхідно враховувати природу дитини, її інтереси і нахили, обдарування. Природні нахили потрібно розвивати школярям впродовж трудової діяльності, теорію пов’язувати з практикою. Сковорода автор посібників-«міркування про пезію» та керування до мистецтва її «Почоткові двері до християнської доброчинності», в яких висловлені його педагогічні і етичні, естетичні погляди.

Яков Павлович Козельський (1728-1779р.) Син сотника Полтавського полку, він начався в Києво- могилянській академії й університеті у петербурзі, викладав математику та механіку в артилерійському інтернаті. Ковельський створив класифікацію наукового пізнання розробляв проблеми виховання та дидактики. Написав два пдручники та кілька філософсько-педагогічних праць.

Т.Г.Шевченко високо оцінював освіту говорив що загальна пеисмність народу це велике добро.

Шевченко вірив у величезну силу знань у багатьох своїх творах писав про потяг до них що в народі багато талантів але їх потрібно розбудити і дати дорогу.

Освітньо виховниц ідеал це людина з багатогранними знаннями та високими моральними якостями, яка цінує мистецтво любить працю правдива, добра. Шевченко створив і видав власними коштами десятитисячним накладом український буквар для недільних шкіл, який мав назву «Буквар южноруський». Також планував скласти лічбу а також підручники з етнографії, географії та історії.

О.В.Духнович у нинішній словатчині він організував у навколишніх селах українські школи де викладав, написав і видав буквар підручник з граматики і географії,його вважають основоположником української наукової педагогіки і першим дослідником української наукової педагогіки (етнопедагогіки).

Ним написана праця «народна педагогіка в пользу училищ і вчитилів сільських» - перший підручник педагогіки в україні. Духнович пропонував ідею народних виховання вимагав щоб викладання проводилося народною мовою.

10.пед погляди діячів культури 19-20ст. питаннями освіти і навчання займалися всі діячі укр культури 19-20ст.М.Ф.Левицький(1819-1885)обстоював ідею народності.В його статтях розроблялися майже всі головні положення дидактики-наочність,послідовність,відповідність навчання законам псих. розвитку дитини. Погляди на початкове навчання були викладені ним у книзі «Нариси курсу грамотності»,яка викор. багатьма вчителями в Україні.М.П. Драгоманов(1841-1895)борець за право укр. народу на свою нац. школу спираючись на слова ушинського який проголошував,що дітей в укр.треба вчити їх рідною мовою він вимагав щоб у підручниках був матеріал який зміцнював би в дітях природне прагнення до свободи і братерства.І.Я.Франко(1856-1916)висловлював безліч думок про виховний ідеал суспільства-всебічно розвинену особистість,основн. рисами якої є матеріалістичний світогляд,різнобічний розвиток,уміння самостійно мислити,високі моральні якості й естетичні смаки,фіз. загартованість готовність як до розумової так і до фізичної праці. Він широко дослідив розвиток освіти в Україні у 16-17ст.висвітлив політику полонізації й покатоличення Зах. України,вказав на роль братств і братських шкіл у боротьбі проти цієї політики. поміж борців за право українського народу за свою національну школу ми повинні виокремити О.Пчілку,Л.Українку,М.Коцюбинського,П.Грабовського,Б.Грінченка,С.Васильченка.Це були люди,віддані Української ідеї,високоосвічені,прогресивні. за часів,коли укр. мова і культура піддавалася нещадному утиску переслідуванням,вже бути українським письменником означало подвиг.Х.Алчевська(1841-1920)у Харкові відкрила безкоштовну недільну школу що про функціонувала понад 50р.У 1871 відкрила недільну школу для дорослих. Алчевська активно займалась питаннями методики викладання в школі навчання грамоти в її школах проводилось передовим звуковим аналітико-синтетичним методом,широко використовувалась наочність. Найціннішим внеском її в педагогіку була розробка методики проведення так званих літературних бесід які становили в її школах окремий обов’язків предмет.

11освіта в укр. За радянських часів. після утворення УНР розпочалась бурхлива работа з формування української нац.системи освіти. Було створено міністерство освіти. Ген секретаріат освіти на чолі якого стояв І.Стешенко по всій країні організовував курси підготовки вчителів для україн шкіл,відкривальсь укр.школи,гімназії.У полтаві почав діяти перший вуз-Укр.народн.університет.Система народної освіти в Укр.затверджена 1920р.була такою:дошкільні дитячі заклади-для дітей віком 4-8р.,єдина трудова школа-для дітей 8-15років(перший 1-4 класи,5-7кл.)далі діти мали продовжувати освіту в проф.школах і технікумах(15-18р.)Молодь віком 18-20р.мала вчитись у ВНЗ.У школі викор.окремі дореволюційні підручники,видані НАРКОМОМ РРСРСР,то ще не чисельні підручники створені в україні(граматика)та «читанка»Лубенця,та Червона зірка куліша. Багато уваги у школі приділ.труд.вих,політехнічному навчанню учнів;широко застос.праця із самообслуговуванню,суспільно корисна праця,праця в майстернях та на пришкільних ділянках.Запроваджувалось учительське самоврядування:діяли комітети,ради старост, шкільні учнівські комітети практикували проведення так званих судів честі,товариських судів над учнями що порушували правила поведінки.Було створено позашкільні дит.установи «Дитячий палац»у полтаві.Також пед.журнали,газети у багатьох містах,а також видавали пед.журнал «Нова школа».Було створено всеукраїнську комісію з ліквідації не писемності-лікнепи.А також українізація.З часом було удосконалено систему освіти від тепер випуск був в 10 класі.

12-13 дидактика

Проблемно-смислова структура дидактики обумовлена такими елементами навчально-виховної діяльності:навчання,освіта,викладання,учіння,знання,уміння,навички,а також закономірності, принципи,методи навчання.Навчання-процес взаємодії вчителя і учня,в результаті якого учень засвоює знання,набуває вмінь і навичок.Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук,набуття певних навичок і вмінь,всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальнх сил і здібностей.Освіта-процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду,розвитку пізнавальних сил(мислення,уяви,пам'яті)та результат у\цього процесу-досягнення певного рівня освіченості.Метою освти є створення умов для розвитку особистості,її творчої самореалізації,виховання покоління людей,здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя,оберігати й примножувати цінності національної культури та громалянського суспільства.Викладання-організація та управління вчителем пізнавальною діяльністю учнів,в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.Полягає викладання у формулюванні перед учнями пізнавального завдання,повідомленні нових знань,управлінні їх засвоєнні,закріпленням та використанням,у перевірці якості знань,умінь,навичок.Учіння-власна навчальна діяльність учня.Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів,завдяки якій вони засвоюють системні знання,здобувають індивідуальний досвід пізнання,вміння самостійно ними оперувати.Знання-цілісна система нагромадження людством відомостей,фактів,наукових теорій.законів,понять.Дидактика виділяє такі види знань: основні терміни і поняття;факти щоденної дійсності й наукові факти;основні закони науки;теорії;знання про способи діяльності;оцінні знання.Навички-автоматизовані,звичні,безпомилково виконувані дії.Кожен учень повинен оволодіти навичками та уміннями.Усвідомлене і творче застосування навичок свідчить про формованість умінь.Уміння-здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань і навичок.Вони є складовою продуктивної діяльності,формуються і розвиваються у процесі її здійснення.Виокремлюють три фази вмінь:усвідомлення завдання і способів його виконання;застосування на практиці,де внаслідок багаторазового повторення дії стають більш чіткими і злагодженими;дії стають завченими.Предметом дидактики э змыст освіти,форми,й метоли його засвоєння.Предмет дидактики-це дослідницьке ядро,сукупність ідей,що вичлиняються з педагогічної реальності,теоретично узагальнюються,ситематизуються й є основою дидактичн діяльності вчителів.Предмет дидактики залежить від мети освіти й навчання.Зфілософсько-методологічної сторони об'єкт –частина дійсності,на яку спрямована діяльність дослідника, а предмет-це опосередкована ланка між суб'єктом і об'єктом дослідження,якою відображається спосіб бачення об'єкта дослідником з позиції репрезентованої ними науки.Об'єкт-це реальність,що вивчається, а предмет-це те,що цікавить дослідника в досліджуючому об'єкті.Щоб визначити предмет педагогіки необхідно враховувати її функції,дані аналізу її об'єкта й пізнавальних засобів,якими вона послуговується.Навчання в сфері дидактики виступає у двох аспектах:як предмет наукового вивчення та як об'єкт конструювання.Метою вивчення є вдосконалення практики, а метою конструювання-розроблення теоретичних проблем,спрямованих на створення іноваційних дидактичних систем.Розкриття сутності предмета дидактики-процес нескінченний, як нескінченний сам її розвиток.Зміст, форми і методи взаємодії викладання та учіння,як і взаємодія суб'єктів навчання, на різних етапах соц розвитку й становлять предмет дидактики.

.Дидактика (грец. “didaktikus” — навчаю) — галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти.Вважається, що першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571 —1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.-А. Коменського, який у книзі “Велика дидактика” (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації. Він автор існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального часу — на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденних занять — на 45-хвилинні уроки і 10—20-хвилинні перерви. Ним були започатковані предметна система викладання за певними програмами і підручниками, екзамени наприкінці року. та ін. Категорії дидактики Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностейОсвіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості.Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.Учіння — власна навчальна діяльність учня.Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.Передбачають використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація.Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей).