І ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУ

1.1 Характеристика району, де планується розмістити заклад та обґрунтування вибору місця будівництва

Місто Київ – столиця України, адміністративний центр Київської області та Києво-Святошинського району.

Координати: 50°27′00″ пн. ш., 30°30′00″ сх.д., займає площу 824,8 кв. км

Рис 1.1 - Фізична карта м. Києва

Природні умови

Київ розташований на півночі країни, на межі Полісся і Лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Довжина вздовж берега — понад 20 км. Рельєф сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 метрів над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом.

Ліси, парки і сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів. На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Кілька сотень найстаріших та видатних дерев Києва є ботанічними пам'ятками природи. По території міста протікає 9 річок – Дніпро, Сирець, Глибочиця, Скоморох, Дарниця, Либідь, Віта, Совка, Нивка. Найбільші озера – Вирлиця, Радунка, Тельбін.

Адміністративний поділ

Адміністративний поділ Києва включає у себе десять адміністративних міських районів, утворених за радіальним принципом і назв за географічним принципом (окрім Шевченківського району, названого на честь Тараса Шевченка).

Рис.1.2 - Адміністративний поділ м. Києва

Майбутній заклад ГРГ планується розмістити у Подільському районі, який включає масив Вітряні гори, Виноградар, Куренівка, частина Нивок, Рибальський півострів, Мостицький масив і центральну частину — Поділ (ця місцевість і дала назву району). Створений у 1921 році та займає площу 34 м² з населенням 191,3 тис. чол.

Історико-культурні ресурси Подільського району

Назва «Подол» походить від старослов’янського «подол» — низина, низинна місцевість. Разом із Верхнім містом (Старим Києвом) і Печерськом Поділ складає найдавнішу частину міста. Перші поселення — за доби кам’яного віку (25 — 15 тисяч років тому, в тому числі Кирилівська стоянка, розкопана на сучасній вулиці Фрунзе).

На межі 8 — 9 століття, коли Київ став головним містом Руської землі, сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд. Даний поділ і став початком існування Подолу як окремого найбільшого на той час району Києва.

Головні вулиці на Подолі — Сагайдачного, Костянтинівська, Хорива, Верхній і Нижній Вал, Набережно-Хрещатицька, Набережно-Лугова, площі — Контрактова, Житньоторзька і Поштова.

Забудова Подолу являє собою унікальний архітектурний різностильовий ансамбль, що складався на протязі кількох століть. Його художня вартість безсумнівна: ансамбль формується із гармонійного поєднання різних стилів – бароко, класицизму, ампіру, модерну. Тому велика його територія знаходиться в межах державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ".

До Подолу з Верхнього міста ведуть декілька узвозів. Найпопулярніший — Андріївський.

Андріївський узвіз – це вулиця-музей. На кожному кроці тут можна побачити щось цікаве, на вулиці панує богемна артистична атмосфера кінці 19 – початку 20 сторіч. Серед найбільш відомих пам’яток Києва, які містяться на Андріївському узвозі, можна назвати Андріївську церкву, збудовані за наказом імператриці Катерини II за проектом В. Растреллі. Таку милість імператриця виявила до Києва на подяку за те, що земля українська подарувала їй Олексу Розумовського. Який згодом став графом Разумовським. Ця церква - пам'ятка архітектури 1747-1762 років світового значення, перлина храмової архітектурної спадщини доби бароко. Вона збудована за проектом видатного архітектора Ф.-Б. Растреллі і є одним з кращих творінь цього геніального зодчого. Будівництвом церкви керував зодчий Іван Мічурін, а до спорудження будівлі було залучено найкращих українських, російських та іноземних майстрів.

З 1968 року Андріївська церква - архітектурно-історичний музей, філіал Національного заповідника «Софія Київська» (див. Додаток 1)

Цю церкву щорічно відвідують сотні тисяч людей, які приходять помилуватися шедевром архітектури бароко та отримати насолоду від духовної й класичної музики, що звучить у цій пам'ятці. Невід'ємною частиною внутрішнього оздоблення Андріївської церкви є позолочене різьблення на дереві, яке прикрашає великий триярусний іконостас, кафедру для проповідей. Орнаментальне різьблення поєднується з об'ємною скульптурою. Різьблені деталі виконувались у Петербурзі за малюнками Растреллі майстрами Йосипом Домашем, Андрієм Карловським, Матвієм Мантуровим.

Якщо пройти трохи нижче від церкви. Можна потрапити до невеликого парку. В якому стоять скульптури відомого митця Івана Кавалерідзе. Майже біля сходів, які ведуть до Андріївської церкви, стоїть цікавий пам’ятник героям п’єси Михайла Старицького – Проні Прокопівні та Свириду Голохвастову.

Неподалік розташована одна найзагадковіших та таємничих будівель Києва – Замок Річарда.

Це - опоетизована назва будівлі, яку було споруджено наприкінці XIX століття в стилі модернізованої англійської готики на Андріївському узвозі (№ 15). Існуюча назва походить від імені англійського короля - героя роману Вальтера Скотта «Айвенго». Будинок, стилізований під старовинний замок, підноситься на складному рельєфі колишньої літописної гори Уздихальниці нижче за Андріївську церкву. Монументальні фасади прикрашені архітектурними елементами замково-кріпосних споруд - різнотипними баштами, шпилями, зубчастими закінченнями стін тощо. З лівого боку - висока башта із кріпосними контурами. На видову терасу, розташовану поруч із будинком, ведуть криті сходи, які потім переходять у відкритий марш із виходом у верхні поверхи будівлі, в т.ч. - приміщення із верхнім світлом, де розміщувалися майстерні художників. На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку українському художнику Дядченко Г. К. (жив тут у 1909-21). На початку XX століття в цьому будинку жили художники І. С. Макушенко, Ф. С. Красицький і скульптор Ф. П. Балавенський. Наприкінці 1905 тут відбулися перші редакційні збори сатирично-гумористичного часопису «Шершень».

На Андріївському узвозі колись жив та працював М.О. Булгаков. Зараз його дім є музеєм, а поряд встановлено пам’ятник письменнику. Крокуючи повз дім Булгакова, можна дійти до невеликого ресторанчика, який називається Кіт Бегемот, з пам’ятною дошкою на фасаді. На честь Андріївського узвозу відкрито навіть музей, присвячений історії вулиці, який носить назву "Музей однієї вулиці". Музей міститься, звісно, на Андріївському узвозі.

Радує на узвозі глядачів театр «Колесо» - це унікальний камерний театр, який відомий у всьому світі. Своєрідність гри "очі в очі", талановитий акторський ансамбль, камерна сцена, спектаклі, які можна побачити тільки в цьому театрі, - все це сприяє тому, що театр «Колесо» працює на постійних аншлагах. Спектаклям «Колеса» аплодували в США, Франції, Шотландії, Польщі, Росії, Румунії, Туреччині, Югославії, Болгарії. Театр є учасником і призером численних Міжнародних театральних фестивалів.

Гостей Києва ця вулиця зачаровує своїм колоритом. Численні кафе, невеликі ресторанчики, арт-галереї, театри-студії, живописці, які малюють прямо посеред вулиці, торговці різнім декоративним крамом – все це робить прогулянку по бруківці Андріївського узвозу по-справжньому незабутньою.

Центр Подолу — велика Контрактова площа, де кожний будинок — пам’ятник. Старий корпус Києво-Могилянської академії — центру православного просвітництва слов’янських народів (заснована у 1632 р. першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів, що відігравав величезну роль у духовному житті не лише України, Росії і Білорусі, а й усього православного світу — Греції, Болгарії, Молдавії та інших країн.).

На Подолі також знаходяться будинок Петра І, де за переказами він зупинявся; пам’ятник українському філософу Г. С. Сковороді (1976, І. П. Кавалерідзе).

Також на Контрактовій площі є пам’ятник гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному, який було відкрито в травні 2001 року на благодійні кошти підприємств та громадян міста Києва, а також мешканців Львівської області.

На Покровській вулиці — Покровська церква у стилі українського бароко архітектора І. Г. Григоровича-Барського, яку споруджено в 1766 році. Храм - продовгуватий у плані, з високими напівкруглими виступами з трьох боків і трьома куполами. Пожежа 1811 та пізніші перебудови змінили первинний вигляд Покровської церкви. Іконостас церкви виконаний у середині XIX століття архітектором І. В. Штромом. В 1981-1982 Покровську церкву було реставровано.

Також на Покровській вулиці знаходиться будинок, який колись належав діячу магістрату і відомому майстру золотих справ Стрельбицькому Самсону Івановичу. В народі його прозвали «діамантником», оскільки він був видатним майстром художніх виробів із діамантів, що стали гордістю скарбниці Києво-Печерської лаври. Із виробів С. І. Стрельбицького збереглися лише потир і велике срібне блюдо (в Історичному музеї в Києві). У 2-й половині XIX століття в будинку був шпиталь.

Дзвіниця церкви Миколи Доброго (1716; перебудована в 1781 і 1807) - пам'ятка архітектури (вул. Покровська № 10).

Дерев'яну церкву Миколи була споруджено тут наприкінці XVI століття на кошти гетьмана Війська Запорізького Матвія Кушки на місці попередньої (також дерев'яної) церкви, що згоріла. В 1716 поряд із церквою спорудили дзвіницю, яку в 1781 перебудував архітектор І. Г. Григорович-Барський. В 1800-07 за проектом архітектора А. І. Меленського на місці дерев'яної церкви Миколи Доброго було споруджено нову церкву (не збереглася). В XVIII столітті при церкві була богадільня (звідси й назва церкви). В квітні 1913 у церкві Миколи Доброго вінчався письменник М. А. Булгаков.

На перетині вул. Покровська та Контрактової площі (№ 12) є пам'ятка архітектури кін. XVIII-поч. XX ст. - будинок Сухоти Назарія , споруджено 1804 для київського підприємця та купця Назарія Сухоти, що утримував тут лавку та австерію (ресторан), а при садибі - кінну пошту. Після катастрофічної пожежі 1811 на Подолі, в цю будівлю в 1838 було переведено магістрат і один із портиків будинку прикрасив стародавній герб Києва. Після відміни в Києві магдебурзького права тут розміщувалася перша Міська Дума. В 1878 був надбудований третій поверх (архітектор А. Н. Казанський), і сюди було переведено 3-ю гімназію. В 1920 у будівлі відкрили трудову школу № 20, що згодом була перетворена на середню школу. З 1981 тут було розміщено Будинок піонерів Подільського району м. Києва. Зараз це - Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва.

На Контрактовій площі з 1798 р. щорічно проводилися ярмарки, для чого в центрі площі було збудовано Гостинний двір із 50 магазинами. Нині його реставрують. Також відновлено церкву Богородиці Пирогощі (1136), жіночий Покровський монастир, Флорівський монастир, відомий з 15 ст., відновлений після пожежі архітектором А. І. Меленським у 1822 — 1824 рр.; Іллінська церква (1692), церква Миколи Притиска (1631), Набережно-Микольська церква (1772, І. Г. Григорович-Барський).

Новий Контрактовий будинок споруджено 1815-17 за проектом англійського архітектора В. І. Гесте за участю українського архітектора А. І. Меленського на Контрактовій площі як центр київських контрактових ярмарків. Контрактовий будинок побудовано в формах класицизму; фасади оформлено портиками. На другому поверсі Контрактового будинку знаходився зал для концертів. Тут виступали видатні артисти - угорський композитор і піаніст Ф. Ліст (січень 1847), польські музиканти брати Г. і Ю. Венявські, скрипаль К.Ліпиньський (неодноразово), бельгійський віолончеліст А. Серве (автор музичної п'єси «Згадка про Київ»), італійська співачка А. Каталані (1823), російський скрипаль Г. А. Рачинській (у 20-х рр.), італійська опера, балетні трупи з Мадриду, Варшави, музичні капели з кріпаків, польські, українські та російські театральні трупи. В 90-х рр. XIX століття тут ставилися спектаклі, що організовувало Київське драматургічне суспільство. На контрактах бували М. В. Гоголь, Т. Г. Шевченко, О. С. Пушкин, Д. В. Давидов, французький письменник Оноре де Бальзак.

Серед величезної кількості старовинних церков, які знаходяться на території Подольського району дивує і зачаровує одночасно храм Миколи Чудотворця (вул. Набережно-Хрещатицька, 8а) - перша церква в Україні, побудована на воді.

Один із авторів проекту храму Юрій Лосицький так пояснив мотиви розміщення храму саме у воді: «Ми запропонували винести сучасну церкву за лінію існуючої забудови в акваторію Дніпра, щоб вона проглядалася чудово з будь-якого боку й навіть, якщо у майбутньому на суходолі з’являться інші будівлі, храм буде гарно видно на їх фоні». Церква має три входи: один спрямований прямо на місток, що з’єднує храм із вулицею Набережно-Хрещатицька, а два інші виходять на балкон, що нависає над водами Дніпра. Баню та інші деталі покрито листами нержавіючої сталі, на поверхню яких нанесено напилення нітриту титану, що має колір золота. Фундаментну частину храму облицьовано сірим гранітом, як і дніпровську набережну.

Споруджено на набережній Дніпра поблизу річкового вокзалу, відкрито 6 жовтня 1979. Являє собою тригранний гранітний обеліск, навколо якого - бронзові фігури моряків. Загальна висота - 14,5 м. На гранях - назви бойових кораблів, що відзначилися під час громадянської та другої світової воєн: «Більшовик», «Смольний», «Пролетар», «Железняков», «Героїчний» та інші. Автори: скульптори М. К. Вронський і О. П. Скобликов, архітектор І. С. Ланько.

Недалеко від Контрактової площі розташована Поштова площа. Назва пов'язана з Поштовою станцією, спорудженою тут у 50-х роках XIX століття. На Поштовій площі розташовані річковий вокзал, ст. метро «Поштова площа», пам'ятник морякам Дніпровської військової флотилії. Під час реконструкції 1977-79 тут було побудовано оригінальну транспортну розв'язку - пішохідний міст (архітектор А. В. Ільяшенко), що проходить над площею.

На Поштовій площі розташована нижня станція київського Фунікульору, який являє собою похилу залізницю, що з'єднує узвишшя міста з Подолом. Споруджений у 1902-1905 за проектом інженерів Н. К. П’ятницького та Н. І. Баришникова. Відкритий 7 травня 1905. Спочатку називався Михайлівським механічним підйомом.

Поряд з фунікульором розташований річковий вокзал. З задоволенням можна здійснити прогулянку по Дніпру екскурсійного та розважального характеру. До уваги туристів розроблений ряд цікавих екскурсій та послуга в організації фуршетів, бенкетів та інших культурно-масових заходів на теплоході. Станом на 2014 рік споруда річкового вокзалу знаходиться на реконструкції (див. у Додатку 1).

Загалом Поділ сприймається серед жителів і гостей міста Києва як культурний осередок. Тут працюють 9 театрів, 11 музеїв, велика кількість арт-галерей. На сьогодні туристичний потенціал Подолу не виражений в повній мірі і відвідування 1000-1500 туристами вдень є досить низьким показником порівняно з європейськими.

На даній території розташовані безцінні пам’ятки архітектури, серед яких 28 перебувають під державною охороною. Туристів особливо приваблює унікальність розташування пам’ятки та автентичність експонатів.

Аналізуючи історико-культурний потенціал Подолу можна з впевненістю стверджувати про доцільність проектування ГК з обов’язковою орієнтацію на людей мистецтва та туристів, яких даний район просто притягує.

Транспортна характеристика міста Києва

Загалом Київ – один із найбільших транспортних вузлів України: через місто проходять повітряні, автомобільні, залізничні шляхи, що з’єднують його з усіма обласними центрами держави та містами усіх куточків світу (див. Додаток 2).

В районі міста розташовано два аеропорти - міжнародний аеропорт «Бориспіль», який є найбільшим пасажирським аеропортом в Україні, обслуговує понад 60% міжнародних рейсів держави і розташований за 35 км на південний схід від Києва, у передмісті міста Бориспіль, в 4 км від міжнародного автошляху М-03 та міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни), розташований на відстані 8 км на південний захід від центру міста, використовується в основному для внутрішніх рейсів, а також для обслуговування деяких міжнародних напрямків (його єдина злітно-посадкова смуга має довжину 2 310 м і ширину 45 м).

Головна залізнична станція «Київ-Пасажирський» належить до Південно-Західної залізниці. Три вокзали станції – Центральний, Південний та Приміський – обслуговують усі напрямки внутрішнього й міжнародного сполучення, що проходять через столицю.

Залізнична мережа столиці України також представлена міською електричкою, що функціонує з 2009 року і є одним із видів громадського транспорту міста. Також найбільш надійним і комфортним видом міського транспорту для киян є метрополітен, на долю якого припадає понад половина всіх міських пасажироперевезень. Сьогодні довжина київської підземки сягає 65 км, на трьох лініях до послуг киян і гостей столиці 50 станцій, понад 100 ескалаторів. Щорічний обсяг перевезень сягає понад 500 млн. пасажирів.

Поряд з Центральним автовокзалом успішно функціонують ще 6: «Дарниця», «Видубичі», «Дачна», «Південна», «Поділ», «Полісся». Через м. Киів проходить ряд автомобільних доріг міжнародного призначення: М 01 (Київ—Чернігів—п.п.Нові Яриловичі, на Гомель ), М 03 (Київ-Харків-Ростов на Дону), М 05 (Київ-Одеса), М 06 (Київ-Чоп, на Будапешт), М 07 (Київ-Ковель-Ягодин, на Люблін) та велика кількість доріг національного призначення.