12. Поняття та зміст принципу законності.

Законність - не тільки метод або режим діяльності державних органів і громадян. Законність - це складне соціальне явище, яке потрібно відрізняти від аналогічних соціальних явищ таких, як право, законодавство, правопорядок.

Першою й найголовнішою вимогою законності є добре продумана система правових демократичних законів і інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, державних і приватних підприємств. "Який закон - такий і суд", - такий принцип був проголошений в нашій пресі. Діяльність суду повністю залежить від якості законів. Закони повинні бути ясні, однозначні,  доступні для всіх громадян і посадових осіб. Вони повинні бути такі, щоб не можна було застосувати дореволюційний афоризм: "Закон як дишло - куди повернув, туди і вийшло". В Україні проходить повне оновлення системи законодавства, почалась правова реформа, хоча і з великими труднощами.

Другою вимогою законності є відповідність підзаконних нормативних актів законам і Конституції. В минулому такі акти називали «надзаконними», оскільки вони суперечили законам і реалізовувались в першу чергу. Крім того, вони видавались, виходячи із відомчих інтересів і всупереч інтересам всього суспільства й народу.

Третьою вимогою законності є чітке формулювання і закріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів і їх посадових осіб, підприємців і організацій, політичних партій і громадських об'єднань, їх, правового статусу. Важко визначити, хто і які має права і обов'язки, що і коли повинен робити, як виконувати, дотримуватись й використовувати закони.

Основними принципами законності є:

• нерозривний зв'язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

• обов'язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

• забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

• зв'язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

• неприпустимість протиставлення законності й доцільності; - єдність законності та справедливості;

• встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;

• участь мас у діяльності по забезпеченню законності;

• невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.

13. Колегіального й одноособового розгляду судових справ

У суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються суддею одноособово, або колегією суддів, або судом у складі суддів і народних засідателів, або суддею і присяжними. Склад суду встановлюється відповідно до вимог процесуального законодавства з урахуванням тяжкості злочину, складності провадження у справі, розміру покарання, яке може бути призначено, а в установлених законом випадках — і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом.

Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено призначення покарання: (а) не пов’язане з позбавленням волі або у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, розглядаються суддею одноособово; (б) на строк більше десяти років, розглядаються колегіально судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи в такому складі; (в) у виді довічного ув’язнення, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (а після створення суду присяжних розглядатимуться колегіально суддею із залученням присяжних).

Колегіальний розгляд справи є однією з гарантій повного, всебічного й об’єктивного розгляду справ, постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

Цивільні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. А в справах щодо (а) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної осо­би недіє­здатною і поновлення цивільної дієздатності фізич­ної особи, (б) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, (в) усиновлення, (г) надан­ня особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, (д) обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу — розгляд справ провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Перегляд цивільних справ у апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів, а в касаційному — колегією у складі п’яти суддів.

У колегіальному складі — трьох суддів — розглядаються в суді першої інстанції деякі адміністративні справи, зокрема, справи за скаргами на рішення Центральної виборчої ко­місії по виборах Президента України.

Господарські справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Але будь­яка справа залежно від її категорії і складності може бути розглянута судом колегіально у складі трьох професійних суддів.

В апеляційній і касаційній інстанціях справи розглядаються судом тільки колегіально — у складі не менше трьох професійних суддів. Справи у Верховному Суді України розглядаються складом відповідних судових палат.

Конституційний Суд України здійснює судочинство колегіально — повним складом суду.

При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів.

14.  Залучення народних засідателів і присяжних до виконання обов’язків у суді.

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, окрім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі. Народні засідателі у здійсненні правосуддя спеці­а­лізованими судами участі не беруть.

Порядок відбору присяжних для розгляду справи та принесення ними присяги визначатимуться процесуальним законом. Мета процесу відбору присяжних полягає в досягненні випадкового характеру вибору кандидатів у колегію присяжних. Відбір присяжних має здійснюватися або ручним, або автоматизованим методом випадкової вибірки кандидатів із загального списку.

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя має бути надіслано судом народному засідателю або присяжному не пізніше ніж за два тижні до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов’язки відповідно народного засідателя та присяжного, перелік вимог щодо народних засідателів та присяжних, а також підстави для звіль­нення їх від виконання вказаних обов’язків.

Суд, який запрошує народного засідателя чи присяжного, повинен письмово повідомити про це керівництво підприєм­ства, установи, організації за місцем його роботи не пізніш як у двотижневий строк до початку судового засідання.

Керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності зобов’язаний звільнити народного за­сідателя або присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків у суді.

Відмова у звільненні від роботи розцінюється як неповага до суду і тягне передбачену законом відповідальність винних посадових осіб.

Процедура добору

народних засідателів та присяжних у суді має вирішальне значення для формування неупередженої, об’єктивної колегії присяжних, що відповідає усім вимогам закону.

Необхідною умовою об’єктивності народних засідателів і присяжних є відсутність їх поінформованості про обставини справи. Якщо ж хтось із кандидатів у народні засідателі або присяжні виявить свою поінформованість про обставини справи або про це стане відомо з відомостей, наданих іншими особами, то суддя повинен вирішити питання про звіль­нення народного засідателя або присяжного від участі у розгляді справи.

Після того як це питання вирішено, головуючий повинен установити наявність передбачених законом причин для звільнення кого­небудь із присяжних від участі у розгляді справи. Громадяни, які з’явилися, мають право вказати на поважні причини, що перешкоджають їм виконувати обо­в’язки присяжних, а також заявити самовідвід. Кожному з присяжних, що з’явилися, прокурором, а також потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, підсудним і його захисником може бути заявлено відвід.

15. Участь народу в здійсненні правосуддя

   Відповідно до Конституції України (статті 124 і 127) та статей 65-72 Закону України «Про судоустрій України» правосуддя відправляють професійні судді й у визначених законом випадках - народні засідателі та присяжні.    Народні засідателі беруть участь у здійсненні правосуддя в апеляційних судах, їх обирають із числа громадян України, які на день обрання досягли 25-річного віку й постійно проживають на території, на яку поширено юрисдикцію відповідного суду.    Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку. Законом України «Про судоустрій України» встановлено обмеження щодо осіб, яких не може бути включено до списків народних засідателів або присяжних, а саме:    - визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;    - які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;    - щодо яких провадять дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;    - депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси (ст. 66).    Строк, на який народних засідателів закликають до виконання обов'язків у суді, визначає Закон України «Про судоустрій України». Його встановлюють не більш як місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з їхньою участю (ст. 71 Закону).    На час виконання обов'язків у суді на народних засідателів поширено гарантії незалежності й недоторканності суддів.    Суд присяжних - це вже абсолютно нова інституція. Процесуальний закон надаватиме обвинуваченому в кримінальній справі право вибору - вимагати, щоб його справу слухав суд присяжних (чи суд у складі виключно професійних суддів). Відповідні питання будуть погоджувати під час проведення попереднього засідання суду.    Коли справу слухає суд за участю народних засідателів, тоді суддя й народні засідателі разом розглядають справу від початку судового засідання й до винесення рішення по суті. Вони разом ідуть до нарадчої кімнати, ухвалюють і оголошують процесуальні акти, тобто діють як звичайний суд. Натомість суд присяжних функціонує в зовсім інший спосіб. «Присяжні будуть відокремлені від головуючого і оцінюватимуть докази та виноситимуть вердикт про винуватість чи невинуватість підсудного. Але перед видаленням присяжних до нарадчої кімнати суддя має дати їм настанови з приводу юридичної фабули справи та відповідних правових питань. Причому він має зробити це ненав'язливо, щоб не визначати наперед волевиявлення присяжних». Процесуальний порядок функціонування суду присяжних ще не визначено.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Засаду передбачено ст. 129КУ, а також відображено в ст. 7 ЗУ„Про судоустрій Укр.”. Усім суб'єктам правовідносин гарантовано доступність судового захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Відмова від звернення до суду за захистом порушеного права є нечинною. Правова рівність полягає в тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.  Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони несуть відповід. перед судами, які належать до єдиної суд. системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підсудність крим., цивільних, адмін. і господарс. справ не суперечить цій засаді, бо громадяни не дістають ніяких привілеїв.    Іноземці, особи без громадянства та іноземні юр. особи є рівними перед законом і судом, як і громадяни Укр., та користуються правом на суд.захист, за винятками, встановленими законом (ст. 26 КУ, ст. 6 ЗУ «Про судоустрій Укр.»).

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду

  Діяльність апел. та касац. інстанцій має важливе значення для виконання завдань суду із захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій, зміцнення законності й правопорядку, утвердження принципу справедливості, забезпеч. розвитку демократії, її мають здійснювати за суворого виконання норм, що регул. розгляд цивільних, адмін., крим., господарс. справ у апел. та касац. порядку. Касація - форма перегляду суд. рішень, що набрали законної сили, судами касац. інстанції (вищими спец. судами, ВСУ).    Перевіряючи справу, апеляц. та касац. інстанції у кожному випадку мають з'ясувати: чи повно суд першої інстанції дослідив обставини, що мають значення для справи; чи доведено обставини, які суд визнав встановленими; чи відповідають викладені в рішенні висновки суду обставинам справи; чи не порушено норми матеріального або процесуального права; чи правильно ці норми застосовано. Разом з тим суд касац. інстанції не може проводити судове слідство.    Апеляція - форма перегляду постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили, судами вищої інстанції.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону

Суди зд. правосуддя самостійно. При зд. правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129КУ, ст. З ЗУ«Про статус суддів»). Вони виріш. цивіл. справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 14 ЗУ «Про судоустрій Укр.»). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові.

Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі держ. орг., пол. партії, громадс. організації і посад. особи не мають права впливати на них, вказувати суддям, як необхідно виріш. конкретну справу, розв'язати апеляц., касац. скаргу або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідж. і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків орг. влади, експертів або окремих осіб.

Судді, які розглядали справу у першій інстанції, скаргу в апел. порядку, також незалежні від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матер. права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами

Лише суд, а не будь-який правоохоронний чи інший орган, може після дотриманої встановленої законом суд. процедури, дослідження і оцінки доказів, визнати особу винною у вчиненні злочину і призначити їй крим. покарання або визнати її невинною. Прийняті суд.рішення після набрання ними законної сили є обов'язковими до виконання всіма, кого вони стосуються. Змінити або відмінити суд. рішення вправі лише суди вищої інстанції, причому - з дотриманням законом встановлених проц.правил і гарантій. Принцип зд. правосуддя лише судом був закріплений в ході реалізації судово-правової реформи на початку 60-х років. Підставою для цього стало викриття масових репресій, які мали місце до 50-х років нашого століття.

Обов’язковість рішень суду

Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у крим. провадженні, а також для усіх фіз.. та юр.осіб, орг. Держ. влади та місц.сам., їх служб. осіб, і підлягають виконанню на всій території Укра. Обов'язковість виконання суд. рішень забезп. держ. За умисне невиконання судо. рішення служб. особою встановлена крим. відпов.Засуджений зобов'язаний відбути призначене йому вироком покарання, відшкодувати заподіяні його діями збитки, виконати рішення суду і з інших питань, що його стосуються. За ухилення засудженого від відбування покарання настає крим. відпов. Питання про виконання рішень укр. судів щодо засуджених, які знаходяться на території іншої держави, вирішується відповідно до договору про правову допомогу, укладеного з цією державою. Обов'язковість виконання на території Укр рішень судів іноземних держав, визначається міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.

Участь народу у здійсненні правосуддя.

Частина 3 цієї статті відтворює положення ст. 124 Конституції про безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Народні засідателі і присяжні під час участі у здійсненні правосуддю так само, як і професійні судді, незалежні і підкоряються тільки Конституції і закону. Народні засідателі беруть участь у здійсненні правосуддя в апеляційних судах. Вони обираються з числа громадян України, які на день обрання досягли 25-річного віку і постійно прожива­ють на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного ві­ку. Законом України "Про судоустрій України" встановлено об­меження щодо осіб, які не можуть бути включені до списків на­родних засідателів або присяжних, а саме: Строк, на який народні засідателі закликаються до виконан­ня обов'язків у суді, визначається Законом України "Про судо­устрій України" і встановлюється не більш як місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлюється необхід­ністю закінчити розгляд судової справи, початої з їхньою участю (ст. 71 Закону). На час виконання обов'язків у суді на народних засідателів поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист.

Принцип озн, що на слідчого, прокурора, особу, що проводить дізнання, покладено обов’язок сприяти реалізації права обвинув.на захист.Закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяют обвинув. За його бажанням сам ост.захищ.від висунутого обвинувачення. Обвинув.має право…1)знати у чому він обвинув.2)давати пояснення по суті,відмов.від дачі свідчень, відпов.на запит.3)надавати докази4)заявляти клопотання5)мати захисника і побачення з ним наодинці до першого допиту6)знайом.з усіма матеріалами справи7)заявляти відводи8)підсудний має право на останнє слово. На орг.,які висунули обвинув. поклад.обовязки….1)до першого допиту обвинув.пояснити йому право мати захисника2)надати можл.обвин.захищатися вст..законом спос.3)забезп.охорони особ і майн.прав обвинувач.Свої права обвинувач.може реаліз.через запрощення захисника .

Мова, якою провадиться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

 У ст. 129 КУст. 9 ЗУ«Про судоустрій Укр.» серед засад судочинства проголошено гласність суд.процесу та його повне фіксування технічними засобами.    Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони держ.таємниці; за мотивованою ухвалою суду, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до суду, в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини та в разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, а також для збереження таємниці усиновлення.     У господарс.судах допускається закритий суд.розгляд, коли це суперечить вимогам щодо охорони комерційної або банківської таємниці або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційності розгляду справи й подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Рішення й вирок судів у всіх випадках проголош. публічно, крім рішень про усиновлення. Зміст суд. рішень може бути доведений до відома населення й засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухали у закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду.    Особи, які беруть участь у розгляді справи, а також інші присутні у відкритому судовому засіданні мають право робити письмові нотатки. Суд може в порядку, встановленому процесуальним законом, дозволити проводити в залі судового засідання фото- й кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи із застосуванням стаціонарної апаратури (п. 2 ст. 9 ЗУ«Про судоустрій Укр.»)

Випадки, коли неможлива відмова від захисника.

За загальним правилом відмова підозрюваного чи обвинуваченого від захисника є обов'язковою для особи, яка провадить дізнання, слідчого. Разом з цим ч. З ст. 46 КПК передбачає випадки, коли відмова від захисника не може бути прийнята, а саме: 1)у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються 2)у вчиненні злочину у віці до 18 років; 3)у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або 4)психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист.

5)у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 6)коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; 7)при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру. При відмові підозрюваного чи обвинуваченого від захисника у названих випадках, особа, яка провадить дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову про відхилення клопотання підозрюваного чи обвинуваченого про відмову від захисника і участь у справі бере той же захисник.

Законодавство про статус суддів.

У коментованій ст. Закону "Про судоустрій і статус суддів" втілюється принцип законності судової влади. Він виявляється у відповідності закону суд.установ і суд.процедур. Суд. органи й судді діють на підставі закону, підкорюються лише КУтаЗУ. Носії суд.влади (судді) не вправі відступати у своїй діяльності від вимог закону. Нормативною підставою функціонування судової влади єКУ, ЗУ"Про судоустрій і статус суддів", "Про Конституційний Суд України", процесс. кодекси та ін. У цих норм. актах установлюються компетенція, порядок ств.структура й основні функції, а також матеріально-технічне й організаційне забезпечення судів. Деякі з них детально регламентують статус носіїв суд.влади, вимоги, що ставляться до них, містять гарантії їх незалежності. Інші – крим., цивільні, господ, адмін-процескодекси - регулюють процедурні аспекти реалізації суд.влади.КУ є найвищим правовим актом, в якому визначено місце судової влади, вимоги до порядку і умов її здійснення, засади організації судової системи і діяльності судів. У КУї закріплені основні положення про судоустрій: Закон, що коментується, прийнятий відповідно доКУ, є правовим актом, в якому деталізуються її основні положення щодо судоустрою. Нормативно-правові акти, які регламент питання організації та реалізації суд влади в Укр, прийняті у відповідності й у розвиток констит.положень. До них належать: ЗУ"Про судоустрій і статус суддів", "Про Констит Суд Укр", "Про доступ до суд рішень", "Про Вищу раду юстиції"

Обов’язки суддів

Обовязки суддів мають додатковий характер і не вкл.необх.викон.констит.та інші зобов’язання,що випливають з сивіл-прав.відносин.Поведінка судді може бути законною чи ні.В останньому випадку, це є підстава для притяг.до юр.відпов. Основні вимоги до поведінки судді закріпл. Вст..6ЗУ»Про ст..с» 1)при зд.правосуддя дотрим.КУ та ЗУ,забезп.повний всебічний об’єктивний розгляд суд.справ з дотрим.установл.законом строків2)утрим.від пол., підприєм, та іншої оплач.д-сті,крім наукової, викладацької,творчої,дотрим.вимог служб.дисципліни і розпорядку роботи суду.3)не розголош.відомості,які становл.держ,війс,служб,комерц або банк.таємницю4)не допуск.вчинків і вчинків,які ганьблять звання судді

Зп не виконання цих обов’язків відповідне притягнення до дисципл.відпов.

Вимоги, що висуваються до кандидатів на посаду судд

На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.  Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:  1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;  2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді;  3) які мають не зняту чи не погашену судимість.  4).Додаткові вимоги до кандидатів на посаду судді у судах вищого рівня встановлюються цим Законом.  Для цілей цієї статті вважається:  1) вищою юридичною освітою - вища юридична освіта, здобута в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;  2) стажем роботи у галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста. 

Порядок обрання та призначення на посаду судді. Добір кандидатів у судді.

Добір суд. кадрів являє собою сукупність процедур з добору кандидатів на посаду судді на підставі аналізу й оцінки його професійних та особистих якостей, ступеня їх відповідності вимогам, вст.законом, і вибір найбільш підготовлених кандидатів для виконання посад.обов'язків. Кандидат на посаду судді -особа, яка виявила бажання зайняти посаду судді, відповідає встан. Законод. вимогам, пройшла спец. підготовку, склала каліф. іспит у порядку, встановл. Законом, і щодо якої внесене подання відповідному орг. про призначення чи обрання на посаду судді. Добір кандидатів у професійні судді для призначення суддею вперше починається з прийняття заяв від осіб, бажаючих працювати суддями. Відбір проводиться на конкурсній основі з числа осіб, які є громадянами Укр., віком не молодші 25р, мають вищу юр. освіту і стаж роботи в галузі права не менш як 3р, проживають в Укр не менш як 10р.і володіють держ. мовою. Кожен громадянин, хто відповідає цим вимогам, вправі звернутися з заявою до ВККСУ щодо рекомендації його для призначення професійним суддею. ВККСУ готує матеріали щодо призначення на посаду судді вперше чи обрання суддею безстроково, які направляє до Вищої ради юстиції. Секція з питань підготовки подань для призначення суддів уперше Вищої ради юстиції готує подання і направляє його Президентові Укр. Вища кваліфікаційна комісія суддів зобов'язана забезпечити формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя. З цією метою Комісія проводять відбір і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначає рівень фахової підготовленості професійних, суддів. Після одержання Вищою радою юстиції рішення Вищої кваліфікаційної комісії судів матеріали щодо кандидата на посаду судді вивчаються на секції з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад, після чого кандидатура на посаду судді розглядається персонально на засіданні Вищої ради юстиції за доповіддю члена Вищої ради юстиції, який діє за дорученням названої секції. Вища рада юстиції для здійснення своїх повноважень може витребовувати та одержувати необхідну інформацію та судові справи від судів, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань. За результатами обговорення на засіданні приймається один із таких актів: подання про призначення судді чи рішення про відмову в поданні про призначення.

Порядок обрання та призначення суддів загальних судів.

  Призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії:  1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів та опублікування такого оголошення в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр";  2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;   3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;   4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;   5) направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації;   6) направлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді після успішного проходження ними підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації для проходження спеціальної підготовки у Національній школі суддів України;   7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;   8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;   9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;   10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, виходячи з рейтингу кандидата відповідно до кількості наявних вакантних посад судді добору серед кандидатів, які взяли участь у конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;  11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;  12) прийняття Президентом України рішення про призначення кандидата на посаду судді. 

 Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції протягом тридцяти днів з дня отримання такого подання. 

30. Порядок призначення суддів Конституційного суду України

Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Пре­зидент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

Суддя Конституційного Суду призначається строком на 9 ро­ків без права бути призначеним повторно. Суддя Конституційно­го Суду при виконанні своїх обов'язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію, мати нагрудний знак.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин Украї­ни, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юри­дичну освіту, стаж практичної роботи, наукової або педагогічної роботи за фахом не менш як десять років, володіє державною мо­вою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Вступаючи на посаду, судді Конституційного Суду склада­ють присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України. Вони урочисто присягають чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захи­щати конституційний лад держави, конституційні права і свобо­ди людини і громадянина.

31.Гарантії незалежності суддів. Незалежність судової влади, її підкорення тільки закону, закріплені ст. 126 і ст. 129 Конституції України, і її рівноправність з іншими галузями державної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод компетентним, незалежним, неупередженим та об’єктивним судом.

Незалежність і недоторканність є не особистими привілеями судді, а способом захисту публічних інтересів, у першу чергу прав і свобод людини та громадянина.

Незалежність суддів забезпечується: установленим законом порядком їх обрання (призначення), призупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду або судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних і інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу; особливим порядком фінансування суддів; системою органів суддівського самоврядування.

Усі державні органи, установи й організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судових органів і не зазіхати на неї.

Гарантії незалежності судді, а також заходи їх правового захисту, матеріального й соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України й не можуть бути скасовані або знижені іншими нормативними актами України й Автономної Республіки Крим. Кожне непередбачене законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється й тягне за собою відповідальність відповідно до закону.

Суддя не зобов’язаний давати які-небудь пояснення з розглянутих і тих, що знаходяться в його провадженні, справ, а також надавати їх кому б то не було для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.

Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, що належить йому, майно та документи.

32. Недоторканність суддів, народних засідателів та присяжних.

Недоторканність судді

1. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

2. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

3. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

4. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

5. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

6. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

7. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Недоторканність суддів є важливою гарантією їх незалежності. Недоторканність суддів полягає в тому, що носій судової влади не може бути:

- без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;

- притягнений до відповідальності й покараний за прийняття судового рішення або інші дії, пов'язані зі здійсненням своїх посадових функцій. Це може мати місце, лише коли встановлено його вину в зловживанні своєю владою або вчиненні іншого злочину у сфері службової діяльності;

-затриманий за підозрою у вчиненні злочину, приведений чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі затримання судді за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, він має бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

Гарантії недоторканності поширюються на житло, службове приміщення судді, його особистий і службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі й документи. Проникнення в його житло чи службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування телефонних розмов, обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів безпеки.

Гарантії недоторканності поширюються не лише на суддів, а й на народних засідателів і присяжних на час їх залучення до виконання в суді обов'язків, пов'язаних з провадженням судочинства.

За суддею, який знаходиться у відставці, зберігаються такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку.

На час виконання народними засідателями своїх обов'язків на них поширюються гарантії незалежності і недоторканності професійних суддів: при здійсненні правосуддя вони незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону; їм забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Втручання будь-якого у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність.

Недоторканність народного засідателя під час його участі у розгляді справи поширюється на їх особистість, житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне їм майно та документи. Народний засідатель не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом, якщо він визнаний обвинуваченими по справі, в розгляді якої приймав участь у складі суду. Ця кримінальна справа розглядається у першій інстанції апеляційним судом.

33. Форми та завдання суддівського самоврядування.

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їх діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя.

До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;

2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист від втручання в їхню діяльність;

3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення;

4) вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом;

5) призначення суддів Конституційного Суду України;

6) призначення суддів до складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.

Організаційні форми суддівського самоврядування

1. Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України.

2. Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) ради суддів відповідних судів;

3) конференції суддів відповідних судів;

4) Раду суддів України;

5) з'їзд суддів України.

3. Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом, іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з цим Законом.

34. Конференції суддів, порядок скликання, проведення, повноваження.

Конференція суддів — це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

Конференції суддів мають такі повноваження:

— обговорюють і вирішують питання, що стосуються фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів;

— заслуховують звіти виконавчих органів конференції, інформацію відповідних управлінь Державної судової адміністрації;

— визначають кількісний склад ради суддів відповідного суду та обирають її членів;

— обирають членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;

— розробляють пропозиції для розгляду на з’їзді суддів України;

— звертаються з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

— обирають делегатів на з’їзд суддів України;

— обговорюють інші питання, віднесені до повноважень органів суддівського самоврядування.

Конференція суддів приймає рішення, що є обов’язковими для її виконавчих органів і суддів відповідних судів. Конференція суддів обирає відкритим або таємним голосуванням з­поміж делегатів конференції раду суддів, яка є виконавчим органом конференції суддів і діє в період між конференціями суддів.

Конференція суддів скликається не рідше одного разу на рік за рішенням відповідної ради суддів. Конференція суддів може бути скликана також на вимогу не менш як однієї третини делегатів останньої конференції суддів. У разі невиконання радою суддів зазначеної вимоги ініціатори скликання конференції (не менш як одна третина делегатів останньої конференції) утворюють організаційне бюро по скликанню конференції суддів, яке має повноваження ради суддів щодо скликання конференції.

Про час початку роботи конференції та питання, що виносяться на її обговорення, судді відповідних судів повідомляються не пізніш як за п’ятнадцять днів до початку конференції.

Конференція суддів вважається повноважною, якщо в її ро­боті беруть участь не менше двох третин від загальної кількості делегатів відповідних судів, обраних для участі в конференції. На конференції можуть бути присутні також судді, що не є делегатами.

Делегати на конференцію обираються зборами суддів таєм­ним або відкритим голосуванням на альтернативних засадах при вільному висуненні кандидатур. Делегатами конференції військових судів є лише військові судді.

Конференцію суддів відкриває голова відповідної ради суддів, а в разі, якщо конференцію скликано не за рішенням ради суддів, — уповноважений представник організаційного бюро по скликанню конференції суддів.

Цей орган суддівського самоврядування обирає відкритим голосуванням з числа делегатів конференції президію в кількості, визначеній рішенням конференції, а також інші робочі органи конференції. Президія керує роботою конференції суддів.

Конференція суддів затверджує свій порядок денний та визначає регламент роботи. У роботі конференції можуть брати участь представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, навчальних та наукових закладів, правоохоронних органів, громадських організацій. Рішення конференції суддів приймається більшістю голосів делегатів конференції відкритим або таємним голосуванням. Інші питання порядку проведення конференції регулюються її регламентом.

35.Збори суддів Верховного Суду України та збори суддів вищого спеціалізованого суду

1. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду скликаються за пропозицією голови відповідного суду або на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду.

2. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду скликаються у міру потреби, але не рідше одного разу на три місяці.

3. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду є повноважними, якщо на них присутні більше половини від загальної кількості суддів даного суду. На збори суддів можуть запрошуватися працівники апарату суду, інші особи. У голосуванні беруть участь лише судді даного суду.

4. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду:

1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду або роботи конкретних суддів чи працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, які є обов'язковими для суддів та працівників даного суду;

2) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та керівника апарату суду;

3) здійснюють інші повноваження, визначені законом.

5. Збори суддів вищого спеціалізованого суду визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ відповідної судової юрисдикції за пропозицією голови вищого спеціалізованого суду, приймають рішення про утворення та склад судових палат вищого спеціалізованого суду та призначають секретарів судових палат.

6. Збори суддів Верховного Суду України та суддів вищого спеціалізованого суду можуть звертатися з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і дати відповідь по суті.

7. Збори суддів Верховного Суду України в порядку, встановленому цим Законом, подають відповідній раді суддів пропозиції щодо делегатів на конференції суддів та обирають делегатів на з'їзд суддів України.

8. Збори суддів вищого спеціалізованого суду в порядку, встановленому цим Законом, подають відповідній раді суддів пропозиції щодо делегатів на конференцію суддів.

Конференції суддів

1. Конференція суддів - це зібрання суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

2. Конференція суддів відповідних судів:

1) обговорює і вирішує питання щодо фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів, заслуховує з цих питань інформацію представників Державної судової адміністрації України;

2) заслуховує звіти відповідних рад суддів, інформацію Голови Державної судової адміністрації України;

3) формує відповідну раду суддів;

4) затверджує положення про раду суддів;

5) розробляє пропозиції для внесення на розгляд з'їзду суддів України;

6) звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

7) обирає делегатів на з'їзд суддів України;

8) ініціює проведення позачергового з'їзду суддів України в порядку, встановленому цим Законом;

9) обговорює інші питання, віднесені до повноважень органів суддівського самоврядування відповідно до цього Закону.

3. Конференція суддів приймає рішення, які є обов'язковими для рад суддів та суддів відповідних судів.

4. Конференція суддів обирає відкритим або таємним голосуванням з числа делегатів конференції раду суддів, яка є виконавчим органом конференції суддів.

36. З’їзд суддів України.

Найвищим органом суддівського самоврядування є з'їзд суддів України.

З'їзд суддів України:

o заслуховує звіти про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

o заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність;

o призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції і законів України;

o призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Конституції і законів України;

o призначає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

o звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та їх посадових осіб;

o обирає Раду суддів України;

o розглядає інші питання суддівського самоврядування відповідно до закону.

Рішення з'їзду суддів України є обов'язковим для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.

З'їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на два роки. Позачерговий з'їзд може бути скликаний за рішенням Ради суддів України або конференції суддів відповідних судів.

На з'їзді суддів України можуть бути присутні Президент України, Голова Верховної Ради України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, члени Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Міністр юстиції України.

Порядок обрання делегатів на з'їзд та порядок його проведення встановлені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

37.  Кваліфікаційні комісії суддів. 38. Завдання, порядок формування, повноваження кваліфікаційних комісій.

Кваліфікаційні комісії суддів — це спеціально створені колегіальні атестаційно­дисциплінарні органи, завданнями яких є: по­перше, забезпечен­ня формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлін­но й неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом відбору і ре­комен­дуван­ня осіб для зайняття посади професійного судді; по­друге, визначення рівня фахової підготовки професійних суддів; по­третє, розгляд питань про дисциплінарну відпо­ві­дальність суддів.

Статус та діяльність кваліфікаційних комісій суддів ви­значаються Конституцією України, указами Президента України та законами України «Про судоустрій України» та «Про ста­тус суддів».

Кваліфікаційні комісії, що діють в системі судоустрою України, поділяються на такі види:

— кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;

— кваліфікаційну комісію суддів військових судів;

— кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;

— Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійснюють свою дія­льність у центрах апеляційних округів, які утворюються відповідно до Указу Президента України. Усі інші кваліфікаційні комісії здійснюють свою діяль­ність у місті Києві.

Кваліфікаційні комісії суддів діють у складі 11 членів, які мають вищу юридичну освіту. До складу кваліфікаційної комісії входять:

— шість суддів, обраних таємним або відкритим голосуванням конференціями суддів відповідних судів;

— дві особи від Міністерства юстиції України;

— дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київ­ською міською) радою за місцезнаходженням квалі­фікаційної комісії суддів;

— одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

— сім суддів, обраних до Комісії з’їздом суддів України;

— дві особи, призначені Верховною Радою України;

— дві особи, призначені Президентом України;

— одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

— одна особа від Міністерства юстиції України.

До складу кваліфікаційних комісій суддів та Вищої ква­ліфікаційної комісії суддів України не можуть бути обрані Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих та апеляційних судів, а також їхні заступники, члени Вищої ради юстиції України.

Як бачимо, більшість складу кваліфікаційних комісій та Вищої ква­ліфікаційної комісії суддів становлять саме судді. Таке становище, врахову­ючи коло питань, які вирішують ці ор­гани, що постійно діють в системі судоустрою, пояснюється необхідністю забезпечення незалежності суддів. До того ж це повністю відповідає міжнародним стандартам. Так, згідно з пунктами 1.3 та 5.1 Європейської хартії про статус суддів будь­яке рішення щодо ви­бору, підбору, призначення, проходження служби, дисциплінарної відпові­дальності та припинення повноважень має прийматися ін­­стан­­цією, яку складають щонайменше половина суддів. У той же час наявність у складі представників юридичної громад­­­сько­сті (не суддів) сприяє подо­ланню корпоративної замкненості суддівського корпусу.

Члени кваліфікаційних комісій суддів здійснюють свої повноваження на громадських засадах і на час роботи в комісіях звільняються від виконання службових обов’язків за основним місцем роботи зі збереженням середнього заро­бітку. Строк повноважень кваліфікаційних комісій суд­дів становить три роки з дня їхнього утворення.

39.  Кваліфікаційна атестація суддів. Кваліфікаційні класи.

Кваліфікаційна атестація суддів полягає в оцінці професійного рівня судді (кандидата на посаду судді) та прийнятті комісією рішення щодо присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу, рекомендації для зайняття посади судді, у тому числі у суді вищого суду.

Підставами для призначення кваліфікаційної атестації суддів є: 1) вимоги закону щодо присвоєння кваліфікаційного класу судді, призначеного на посаду вперше; 2) закінчення встановленого законом строку перебування судді у відповідному кваліфікаційному класі; 3) зайняття суддею посади в суді вищого рівня; 4) подання про дострокове присвоєння більш високого кваліфікаційного класу, заява судді про обрання суддею безстроково або про переведення до суду вищого рівня; 5) рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення; 6) заява судді про поновлення кваліфікаційного класу (ст. 87 Закону "Про судоустрій України").

Залежно від посади, стажу та досвіду роботи, рівня професійних знань для суддів установлюється шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п'ятий.

Кваліфікаційні класи присвоюються: суддям Верховного Суду України - вищий і перший кваліфікаційні класи; суддям вищих спеціалізованих судів - вищий, перший і другий; суддям апеляційних судів - перший, другий і третій; суддям місцевих судів - другий, третій, четвертий і п'ятий (ст. 88 Закону "Про судоустрій України"). Варто підкреслити, що кваліфікаційні класи не є почесним або спеціальним званням і їх присвоєння ніяк не відбивається на статусі судді, який є єдиним для всіх суддів незалежно від посади, яку вони обіймають у судовій ієрархії.

Положенням встановлено, що кваліфікаційна атестація судді проводиться кваліфікаційними комісіями суддів у формі кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту протягом усього періоду їх професійної діяльності для визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів. Передбачено три види кваліфікаційної атестації судді - чергова, дострокова та позачергова.

Чергова кваліфікаційна атестація судді здійснюється регулярно, після закінчення встановленого мінімального строку перебування судді у кваліфікаційному класі й проводиться не пізніше одного місяця з дня закінчення строку його перебування у присвоєному йому кваліфікаційному класі за заявою судді, поданням голови відповідного суду, ініціативи кваліфікаційної комісії суддів.

Дострокова кваліфікаційна атестація судді може проводитися не раніше як через два роки з дня останньої його атестації за поданням голови відповідного суду.

Позачергова кваліфікаційна атестація суддів здійснюється раніше встановленого терміну незалежно від строку, що минув з дня проведення останньої кваліфікаційної атестації, за поданням про переведення до суду вищого рівня, заявою судді про обрання суддею безстроково чи про поновлення кваліфікаційного класу тощо. Така атестація призначається безпосередньо при готовності кваліфікаційної комісії суддів розглянути відповідне звернення, але не пізніше двох місяців із дня його надходження.

Кваліфікаційна атестація судді проводиться за поданням:

1) Голови Верховного Суду України, голови вищого спеціалізованого суду - у разі обрання судді на посаду безстроково;

2) голови відповідного суду за ініціативою кваліфікаційної комісії суддів чи заявою судді - у разі присвоєння судді кваліфікаційного класу. Голова суду може вносити клопотання про дострокове проведення кваліфікаційної атестації судді за результатами його роботи.

Кваліфікаційні класи присвоюються рішенням відповідної кваліфікаційної комісії суддів: вищий і перший кваліфікаційні класи - суддям Верховного Суду України; вищий, перший і другий - суддям вищих спеціалізованих суддів; перший, другий і третій - суддям апеляційних судів; другий, третій, четвертий, п'ятий -суддям місцевих судів.

Особи, вперше призначені на посаду судді, проходять кваліфікаційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Днем призначення вважається день підписання Указу Президента України про призначення кандидата на посаду судді.

40.  Порядок дисциплінарної відповідальності суддів.

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей.

41.  Види дисциплінарних стягнень.

Заходи дисцплінарного стягнення, що застосовуються до окремих працівників, які несумлінно виконують свої трудові обов'язки, перераховано у ст. 147 КЗпП. Так, за порушення трудової дисципліни до працівника може застосовуватися тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Право вибору стягнення за порушення трудової дисципліни належить роботодавцеві й не обов'язково у послідовності, зазначеній у ст. 147 КЗпП.

Відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України. Застосування стягнень за порушення трудової дисципліни, не передбачених чинним законодавством, не допускається. Організації встановлювати додаткові заходи стягнення не можуть. Перелік заходів стягнень за порушення трудової дисципліни є вичерпним і складається з морально-правового — догани та крайнього заходу — звільнення з роботи.

Не є дисциплінарним стягненням:

• відсторонення працівника від роботи;

• зниження робітникові на один розряд кваліфікаційного розряду за грубе порушення технологічної дисципліни та інші порушення, які спричинили погіршення якості продукції.

Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

• Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження й призначення на посаду) працівника.

• Право вибору стягнення за порушення трудової дисципліни належить органу, правомочному застосовувати дисциплінарне стягнення.

Строк для застосування дисциплінарного стягнення

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

• Днем виявлення проступку є день, коли особі, якій підпорядкований працівник, стало відомо про вчинення проступку, незалежно від того, чи правомочна ця особа застосовувати дисциплінарне стягнення.

• У місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення не зараховується час звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням працівника у відпустці. У цьому разі йдеться про всі відпустки — щорічні, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчу відпустку, відпустки без збереження заробітної плати.

• Відсутність на роботі працівника у зв'язку з використанням днів відпочинку не перериває строку для застосування дисциплінарного стягнення.

• Дисциплінарне стягнення не може накладатися на працівника пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

• Якщо працівник не виконує покладених на нього трудових обов'язків попри застосований захід стягнення, то до працівника може застосовуватися, у встановленому законодавством порядку, інше дисциплінарне стягнення, аж до звільнення з роботи.

Обрання виду стягнення

• Працівник має право оскаржити до суду дисциплінарне звільнення, посилаючись на те, що власник або уповноважений ним орган не врахував перелічених факторів.

• Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) й повідомляється працівникові під розписку.

• Наказ (розпорядження) про застосування дисциплінарного стягнення з вказівкою мотивів його застосування повідомляється працівнику під розписку в триденний строк (п. 31 Типових правил). Пропущення цього строку означає, що порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення.

• Відмова працівника засвідчити своїм підписом факт пред'явлення йому наказу (розпорядження) про накладання дисциплінарного стягнення не впливає на дійсність оголошеного стягнення.

• При вирішенні питання про застосування дисциплінарного стягнення до працівників, обраних до профспілкових органів, необхідно враховувати гарантії, визначені для них ст. 252 КЗпП.

Таблиця 1

Види дисциплінарних стягнень, що застосовуються до окремих категорій працівників

Категорії працівників	Дисциплінарні стягнення та заходи дисциплінарного впливу	Закони України та інші нормативні акти
До суддів	Догана; пониження кваліфікаційного класу; звільнення з посади	" Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р.
До службовців (крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України)	Попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду	" Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.
До працівників гірничих підприємств, що допустили порушення гірничого законодавства	Догана; сувора догана; переведення на нижчеоплачувану роботу строком до трьох місяців; переміщення на нижчу посаду строком до трьох місяців; звільнення	Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 р.
До прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури	Догана; пониження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України"; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину	Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р.

42. Стадії дисциплінарного провадження щодо суддів загальних судів.

Дисциплінарне провадження включає:

- перевірку даних про дисциплінарний проступок судді;

- порушення дисциплінарного провадження;

- розгляд дисциплінарної справи.

43. Види і склад місцевих судів, їх повноваження.

1. Місцевими загальними судами е районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

2. Місцевими господарськими судами е господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.

4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів в якому перевищує п'ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду.

Місцеві суди - це головна ланка в системі судів загальної юрисдикції. На них припадає основне судове навантаження, оскільки вони розглядають абсолютну більшість кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Склад місцевого суду утворюють судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. Якщо у місцевому суді кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду.

Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції, їх також заведено йменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним винятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція загальних та спеціалізованих судів визначена загальним чином у судоустрійному та більш детально у процесуальному законодавстві.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України визначає, що місцеві суди розглядають усі кримінальні справи за винятком тих, що підсудні апеляційним судам. До таких належать кримінальні справи про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 Кримінального кодексу України, а також кримінальні справи про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Окрім того, не місцевому, а апеляційному суду підсудні всі справи про злочини, у вчиненні яких обвинувачуються судді.

Місцевий загальний суд має повноваження щодо судового контролю за додержанням конституційних прав і свобод особи при досудовому розслідуванні кримінальних справ, зокрема, він приймає рішення щодо законності і обгрунтованості затримання підозрюваного, обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також продовження тримання особи під вартою; проведення обшуку житла чи іншого володіння особи та інших дій, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.

44. Склад, структура, апарат місцевого суду.

1. Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

2. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що тягне за собою звільнення його з посади.

3. Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови місцевого суду, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України, їх заступників - Голова Державної судової адміністрації України за поданням голови відповідного суду.

4. Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі.

5. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" . Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.

6. Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням з головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, апаратів апеляційних судів - Державною судовою адміністрацією України за погодженням із головою суду, в межах видатків на утримання відповідного суду.

7. В апаратах судів загальної юрисдикції можуть створюватися управління, відділи, що здійснюють свої функції на підставі положення про відповідне управління, відділ, затвердженого керівником апарату відповідного суду.

8. В апараті суду загальної юрисдикції утворюється канцелярія, яка щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду. Канцелярія також виконує інші завдання, визначені положенням, затвердженим керівником апарату відповідного суду.

9. До штату апарату судів загальної юрисдикції входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники. Наукові консультанти повинні мати науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.

45. Принципи розподілу обов’язків між суддями місцевих судів.Голова суду розподіляє обов'язки між суддями. Якщо до складу суду обрано кілька суддів, то розподіл обов'язків між ними можливий за такими принципами:- зональний або територіальний (суддя розглядає всі справи в межах своєї зони);- предметний або функціональний (суддя розглядає тільки кримінальні чи цивільні справи або навіть певну категорію справ);- предметно-зональний (суддя розглядає лише кримінальні чи цивільні справи в межах своєї зони);- поточний (кримінальні справи розглядають по черзі, цивільні - суддя, який прийняв заяву під час прийому громадян).

46. Канцелярія місцевого суду.Голова суду здійснює керівництво роботою канцелярії суду, своєчасно вживає заходів щодо усунення недоліків і упущень у її роботі.Завідувач канцелярії організовує роботу канцелярії, керує роботою секретарів, діловода, архіваріуса. На завідувача канцелярії покладають: розподіл роботи між працівниками канцелярії суду й контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції; реєстрації звернень громадян і юридичних осіб; організацію обліку й зберігання судових справ, речових доказів; контроль за своєчасним відправленням справ зі скаргами, протестами до вищої ланки суду ,тощо.

47.Склад, структура та повноваження апеляційних судів.Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст.В апеляційних судах утворюються судові палати.У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Апеляційний суд України має діяти в складі трьох палат: судової палати у цивільних справах, судової палати у кримінальних справах та військової судової палати. До складу апеляційних судів входять судді, як правило, обрані ВРУ безстрокове чи, в окремих випадках, призначені Президентом України в межах п'ятирічного строку. Кількість суддів у кожному апеляційному суді визначає Президент України. Голова апеляційного суду має першого заступника та заступників голови суду - голів судових палат. Апеляційні господарські суди справ у першій інстанції не розглядають. Апеляційні суди вивчають і узагальнюють судову практику, а також здійснюють інші повноваження, надані їм законом. Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Цей суд має переглядати в апеляційному порядку судові рішення у справах, розглянутих апеляційними загальними судами у першій інстанції. До його компетенції не віднесено перегляд судових рішень у господарських і адміністративних справах.

48. Види і склад апеляційних судів.

Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя.До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду.

49. Склад та повноваження судових палат апеляційного суду.В апеляційних судах утворюються судові палати. В складі загального апеляційного суду утворюється судова палата в цивільних справах і судова палата в кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції, їх кількість залежить від виду апеляційного суду. Зокрема, в апеляційних судах областей функціонують традиційно дві палати: судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. Натомість в апеляційному господарському суді можуть утворюватись судові палати з розгляду окремих категорій справ.

50. Повноваження голови апеляційного суду.визначено в Законі України "Про судоустрій України" (ст. 28). Так, зокрема, він:- здійснює організаційне керівництво діяльністю суду; - розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;- організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання й головує на засіданнях президії;- організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили; - приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в порядку, встановленому законом, застосовує щодо них заохочення й накладає дисциплінарні стягнення;- організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;- подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності; тощо.

51. Загальна характеристика суду присяжних. В Україні суд присяжних діє лише в місцевому загальному суді першої інстанції. Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. У разі неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради. Список присяжних затверджується один раз на два роки і переглядається в разі необхідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України (ст. 58і ЗУ "Про судоустрій і статус суддів").

52. Повноваження апеляційного суду. - це сукупність його прав і обов'язків, здійснюваних у процесі та результаті розгляду апеляційної скарги. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції. По-перше, суд апеляційної інстанції може своєю ухвалою відхилити апеляційну скаргу і залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Це повноваження повинно реалізовуватися апеляційним судом тоді, коли ухвала суду першої інстанції є законною і обгрунтованою, а скарга не містить переконливих доводів на користь протилежного висновку.По-друге, суд апеляційної інстанції може задовольнити скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу.

53. Повноваження апеляційного господарського суду.Повноваження суду: переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення; проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин; вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

54. Статус, склад, повноваження вищих спеціалізованих судів. Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстрокове, голови суду та його заступників. У вищому спеціалізованому суді можуть утворювати судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Президія затверджує як кількісний, так і персональний склад судової палати.Повноваження всу визначають Конституція України, Закон "Про судоустрій України».Зокрема:1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;4) здійснює інші повноваження, передбачені законом.Розгляд справ у всу здійснюють колегіально, в кількості не менше 3 суддів у порядку, визначеному процесуальним законом.Суддя всу, як і судді всіх інших судових органів, є носієм судової влади, а отже його статус визначено Конституцією України та Законом України "Про статус суддів". Згідно з вимогами закону суддею всу може бути громадянин України не молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж 7 років, з них 5 безпосередньо на посаді судді. Крім цього, обов'язковою умовою є володіння державною мовою та проживання на території України протягом 10 років, а також наявність фахової підготовки з питань юрисдикції цих судів.

55. Склад та повноваження президії Вищого господарського суду України. У складі Вищого арбітражного суду України діяла президія Вищого арбітражного суду, до повноважень якої входило вирішення питання організації та діяльності та перегляд за нововиявленими обставинами справ, постанови з яких було прийнято самою президією Вищого арбітражного суду.у період між засіданнями пленуму Вищого арбітражного суду надання роз'яснень щодо практики застосування законодавства Української PCP. Президія ВГСУ відповідно до чинного тоді законодавства утворювалась у складі голови ВГСУ, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається Пленумом ВГСУ.Як і раніше, основними завданнями президії Вищого господарського суду України залишались розгляд питань організації діяльності суду, судових палат та апарату суду, за поданням голови суду затвердження персонального складу судових палат, визначення кількості заступників голів судових палат, заслуховування інформації голів судових палат щодо діяльності судових палат,розгляд питань роботи з кадрами суддів і працівників апарату суду та підвищення їх кваліфікації.З моменту набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" втратив чинність Закон України "Про судоустрій України", у зв'язку з чим президія Вищого господарського суду України припинила свою діяльність.

56. Склад і повноваження Апеляційного Суду України за законом України “Про судоустрій України”. Стаття 26.Ч5.У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.Стаття 27. Повноваження апеляційного суду: 1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом;2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції;3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства.

57. Верховний Суд України – вищий судовий орган держави. ВСУ – найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

58.Склад Верховного Суду України. Стаття 39.:1. До складу Верховного Суду України входять сорок вісім суддів, з числа яких обираються Голова Верховного Суду України, Перший заступник Голови Верховного Суду України та чотири заступники Голови Верховного Суду України.2. Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя Конституційного Суду України.3. У ВСУ діють:1) Судова палата в адміністративних справах;2) у господарських справах;3) у кримінальних справах;4) у цивільних справах.До складу судової палати входять судді відповідної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, кримінальної, господарської, адміністративної).4. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та цим Законом.

59. Апарат Верховного Суду України.1. Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду здійснюється апаратом відповідного суду.2. Положення про апарат, структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України, апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються зборами суддів відповідного суду за поданням голови відповідного суду.3. Апарат ВСУ очолює керівник апарату. Керівник апарату Верховного Суду України представляє Верховний Суд України як юридичну особу.4. Матеріали, пов'язані з діяльністю Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду зберігаються в архіві відповідного суду. Окрім загальних положень про апарат суду, визначених статтею 149 мають особливості, визначені коментованою статтею. Так, відповідно до частини другої цієї статті, положення про апарат, структуру і штатний розпис апарату ВСУ, апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються зборами суддів відповідного суду за поданням голови відповідного суду.Апарат ВСУ очолює керівник апарату.

60) Порядок обрання та повноваження Голови Верховного Суду України

Голова Верховного Суду України обирається на посаду строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом таємного голосування.

Голова Верховного Суду України може бути достроково звільнений з посади з підстав, встановлених законом. Повноваження Голови Верховного Суду України також припиняються достроково внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду України.

Голова Верховного Суду України:

-представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

-скликає Пленум Верховного Суду України; вносить на розгляд Пленуму подання щодо призначення на посаду секретаря Пленуму; виносить на розгляд Пленуму питання та головує на його засіданнях;

-контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

-інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність Верховного Суду України;

здійснює інші повноваження, визначені законом.

61) Склад та повноваження судової палати Верховного Суду України

Верховний Суд України:

-переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

-переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

-надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Склад Верховного Суду України

До складу Верховного Суду України входять сорок вісім суддів, з числа яких обираються Голова Верховного Суду України, Перший заступник Голови Верховного Суду України та чотири заступники Голови Верховного Суду України.

Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя Конституційного Суду України.

У Верховному Суді України діють:

Судова палата в адміністративних справах;

Судова палата у господарських справах;

Судова палата у кримінальних справах;

Судова палата у цивільних справах.

До складу судової палати входять судді відповідної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, кримінальної, господарської, адміністративної).

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України

При Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається цим Законом.

Верховний Суд України має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

62) Склад та повноваження Пленуму Верховного Суду України

Основними його повноваженнями є такі: а) розглядати в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; 6) переглядати в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; в) у випадках, передбачених законом, розглядати інші справи, пов'язані з виключними обставинами; г) давати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; д) у разі необхідності має визначати не чинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, зазначені в Законі; е) давати висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; є) надавати за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; ж) звертатися до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів; з) вести та аналізувати судову статистику, вивчати та узагальнювати судову практику, знайомиться в судах із практикою застосування законодавства; і) вирішує питання, що випливають із міжнародних договорів України в межах своїх повноважень; ї) представляти суди загальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав; й) здійснювати інші повноваження, передбачені законом.

До складу Верховного Суду України включаються посадові особи та органи. Серед посадових осіб слід назвати Голову Верховного Суду (Голова), його заступники та судді. Серед органів можна назвати судові палати та військову колегію, пленум, консультативно-дорадчу раду та інші структури.

63) Науково-консультативна рада вищого спеціалізованого суду та Верховного Суду України

Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при вищому спеціалізованому суді утворюється Науково-консультативна рада. Її статус визначається ст. 37 цього Закону. Науково-консультативна рада утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов вищого спеціалізованого суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Порядок організації та діяльності Науково-консультативної ради визначається положенням, що затверджується пленумом вищого спеціалізованого суду.

64) Склад та повноваження президії апеляційного суду та Президії Верховного Суду України

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» (далі — Закон) внутрішні організаційні питання діяльності Верховного Суду України вирішує його Президія. Вона діє у складі Голови Верховного Суду України, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму Верховного Суду України (далі — Пленум), а також суддів цього суду (ч. 1 ст. 54 Закону). Судді обираються до складу Президії Верховного Суду України (далі — Президія) Пленумом у визначеній ним кількості за поданням Голови Верховного Суду України чи за пропозицією своїх колег шляхом таємного голосування більшістю голосів суддів, присутніх на засіданні Пленуму, строком на п’ять років (ч. 2 ст. 54, п. 3 ч. 2 ст. 55 Закону). Постановою Пленуму від 10 червня 2002 р. № 8 визначено, що у складі Президії кількість суддів, які не входять до неї за посадою, становить вісім осіб.

Організовує роботу Президії, вносить питання на її розгляд і головує на засіданнях, які проводяться не рідше одного разу на два місяці, Голова Верховного Суду України (п. 3 ч. 1 ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону).

На виконання своїх повноважень, які в новому Законі (ч. 3 ст. 54) значно розширено й конкретизовано порівняно з раніше чинним Законом від 5 червня 1981 р. «Про судоустрій України» (ч. 3 ст. 50), Президія протягом минулого і поточного року розглянула цілий ряд важливих питань, зокрема: про результати узагальнення судової практики у справах окремих категорій та аналізу судової статистики; про організацію роботи Судової палати у цивільних справах та шляхи її поліпшення; про першочергові заходи щодо реалізації нового Закону «Про судоустрій України»; про утворення при Верховному Суді України Науково-консультативної ради, затвердження її складу та Положення про неї; про запровадження комплексного ознайомлення з організацією та забезпеченням діяльності судів нижчого рівня; про стан здійснення Апеляційним судом Донецької області правосуддя у кримінальних справах та про стан організації здійснення правосуддя в Рівненській області (разом із президією Ради суддів України); деякі кадрові питання, насамперед пов’язані зі створенням Судової палати у господарських справах.

65) Підсудність військових судів

Єдиним процесуальним законом, який регулює питання підсудності справ військовим судам, є Кримінальнопроцесуальний кодекс України. У ньому передбачено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи крім справ, підсудних вищим судам і військовим судам (ст. 33 Кримінальнопроцесуального кодексу України). Кримінальнопроцесуальне законодавство регулює також підсудність справ по першій інстанції різним ланкам військових судів. У підґрунтя цього розподілу покладено такі критерії підсудності: а) за персональною ознакою, яка обумовлена особливістю організації і функціонування Збройних Сил України; б) за тяжкістю злочину.

Так, військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіонів, ВійськовоМорських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які обіймають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36 Кримінальнопроцесуального кодексу України).

Кримінально процесуальний кодекс врегулював також розподіл підсудності справ між військовими і територіальними загальними судами у випадках, коли у вчиненні злочину обвинувачуються військовослужбовець і цивільна особа або якщо військовослужбовець обвинувачується у вчиненні не військового, а «загальнокримінального» злочину.

У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні декількох злочинів, якщо справа хоча б про одну з осіб або про один із злочинів підсудна військовому суду, справу розглядає військовий суд. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, що не є військовими, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним територіальним судом (ст. 40 Кримінальнопроцесуального кодексу України).

Справи про злочини, вчинені особами в період проходження ними військової служби, розглядаються військовими судами і в тому разі, коли на момент розгляду справи вони звільнилися з військової служби. Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на військову службу, розглядаються загальними територіальними судами.

Для визначення підсудності справи військовому суду слід чітко знати категорії осіб, які охоплюються поняттям «військовослужбовець».

66) Система військових судів

До судової системи загальних судів поряд із судами, що створюються за територіальним принципом згідно адміністративно­територіального устрою держави, включено й військові суди регіонів, ВійськовоМорських Сил України та гарнізонів. Таким чином, як частка єдиної системи загальних судів України військові суди являють собою підсистему, що пристосована до організаційної структури Збройних Сил України. Однак таке становище існувало не завжди, оскільки військова юстиція за часів СРСР ніколи не входила до судової системи України.

Чинний Закон України «Про судоустрій України» не містить специфічних завдань для військових судів, вони єдині для всіх судів і полягають у забезпеченні захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав, законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави на засадах верховенства права.

Утворення військових судів та формування їхнього складу здійснюється у тому самому порядку, що й інших судів. Але на відміну від загальних та спеціалізованих судів тут просліджується зворотна тенденція: зменшення кількості військових судів і складу військових суддів. Це є відбиттям у системі судоустрою державної політики у сфері реформування Збройних Сил України.

У судоустрійному законодавстві сформульовано норму, згідно з якою підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Новим Законом «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. передбачалося, що після утворення адміністративних судів місцеві адміністративні суди розглядатимуть адміністративні справи «крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди». Але після прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, який набув чинності 1 вересня 2005 р., його Перехідними положеннями вказана норма, що містилася у ч. 4 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», була виключена.

67) Система та повноваження господарських судів України

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Відповідно до статті 21 Закону України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцеві господарські суди виконують такі повноваження:

1) вирішують господарські спори, які віднесені до їхньої компетенції, а також розглядають справи про банкрутство;

2) переглядають прийняті ними рішення за нововиявленими обставинами;

3) вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують статистику вирішення господарських спорів, вносять пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

4) ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

5) здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

68) Склад та повноваження Конституційного Суду України

Конституційний Суд України складається із вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

Особа вважається призначеною на посаду судді конституційного Суду України після видання про це відповідного Указу Президента України скріпленого підписами Прем'єр-міністра і Міністра юстиції України

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає на цю посаду іншу особу.

У статті 13 Закону України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України" визначено повноваження Конституційного Суду України. Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції чинних міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 і 158 Конституції України;

6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України.

Закон закріпив межі повноважень Конституційного Суду України, зазначивши, що до його повноважень не належить вирішення питань щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

69) Порядок формування Вищої Ради Юстиції

У процесі формування Вищої ради юстиції беруть участь усі три гілки державної влади України, а також представники адвокатури України, юридичної науки і прокуратури. Такий порядок дозволяє виключити домінуюче становище якоїнебудь гілки влади при ухваленні рішення стосовно кандидатів на посаду суддів або при притягненні останніх до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. По три члена ради обирається Верховною Радою України, Президентом України, з’їздом суддів України, з’їздом адвокатів України, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ; всеукраїнська конференція працівників прокуратури обирає двох членів. Також до складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший шістдесяти років, який проживає в Україні не менше десяти останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи у галузі права не менше десяти років. Ці вимоги не поширюються на осіб, які входять до складу Вищої ради юстиції за посадою.

Членами Вищої ради юстиції не можуть бути особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними, та особи, які мають незняту або непогашену судимість.

Президент України призначає трьох членів Вищої ради юстиції (далі — ВРЮ) через видання указу. Закон надає йому право вибирати їх зпоміж осіб за власним розсудом за умови їх відповідності загальним вимогам, що висуваються до членів Вищої ради юстиції.

Верховна Рада України призначає членів Вищої ради юстиції таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидати на цю посаду пропонуються депутатськими групами і фракціями. Для цього свої голоси за них повинні від­дати більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Суддівська спільнота призначає членів Вищої ради юстиції на з’їзді суддів України — вищому органі суддівського самоврядування. Від з’їзда адвокатів України до Вищої ради юстиції обираються 3 члени ради.

На всеукраїнській конференції працівників прокуратури до Вищої ради юстиції обираються два представники. У свою чергу на всеукраїнську конференцію працівників -прокуратури представники обираються на республіканській (АР Крим), обласних, міських (міст Києва та Севастополя) конференціях, участь в яких мають право брати всі працівники органів прокуратури відповідної адміністративнотериторіальної одиниці.

Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років. Особи, які входять до складу за посадою, вибувають зі складу ВРЮ з дня звільнення з посади.

70) Основні завдання Вищої Ради Юстиції

Повноваження Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України, Законом України «Про Вищу раду юстиції» та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні. До основних повноважень належать такі.

1. Внесення подання Президентові України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. Такі подання вносяться за рекомендаціями кваліфікаційних комісій суддів при призначенні вперше на п’ятирічний термін. Подання про звільнення можуть вноситися Вищою радою юстиції у випадках, передбачених Законом України «Про Вищу раду юстиції», як за рекомендацією кваліфікаційної комісії, так і за власною ініціативою.

2. Розгляд справ і прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. При встановленні фактів порушення правил несумісності з посадою судді чи прокурора Вища рада юстиції може прийняти рішення з рекомендацією у визначений термін вирішити питання про продовження роботи на посаді судді чи прокурора без сумісництва з даною діяльністю або прийняти рішення про направлення подання відповідним органам про звільнення судді чи прокурора з посади.

3. Здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів. Вища рада юстиції є єдиним органом, до повноважень якого належить розгляд питань про дисциплінарну відповідальність Голови, заступника Голови і суддів Верховного Суду України, голови, заступників голови і суддів вищих спе­ціалізованих судів. За наявності підстав можливе прийняття рішення про накладення на зазначених суддів стягнення у вигляді догани, пониження кваліфікаційного класу або направлення до органу, що призначив або обрав суддю, рішення про невідповідність судді займаній посаді разом з поданням про звільнення такого судді з посади.

4. Розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів. Судді спеціалізованих, апеляційних і місцевих судів, а також прокурори можуть подавати скарги до Вищої ради юстиції про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. За результатами розгляду скарги може бути прийняте наступне рішення:

а) скарга може бути задоволена, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарне провадження закрито;

б) скарга може бути задоволена цілком або частково зі зміною рішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;

в) скарга може бути залишена без задоволення, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності — без зміни.

Таким чином, виходячи з повноважень Вищої ради юстиції можна сказати, що основним її призначенням і головним завданням є участь і контролювання процесу формування високопрофесійного суддівського корпусу, безпосереднє здійснення та контроль за застосуванням до суддів дисциплінарних заходів. При цьому ВРЮ покликана не тільки забезпечити добір кандидатів на посади суддів на якісно новому рівні, але й бути, відповідно до своєї компетенції, гарантом незалежності суддів при здійсненні правосуддя.

71) Міністерство юстиції України. Його структура і повноваження.

Органи юстиції — це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України і до якої належать:

- Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК;

- обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

До установ юстиції входять підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління органів юстиції, зокрема органи нотаріату, реєстрації актів громадянського стану, державна виконавча служба, служба громадянства та реєстрації фізичних осіб, науково-дослідні інститути судових експертиз.

До першої групи належать повноваження, які забезпечують реалізацію державної правової політики, проведення в Україні правової реформи. Прагнення України увійти до європейської спільноти вимагало від неї приведення у відповідність до міжнародних стандартів вітчизняного законодавства. 26 вересня 1995 р. Парламентською Асамблеєю Ради Європи прийнято Висновок № 190, відповідно до якого наша держава взяла на себе зобов'язання розробити нове* демократичне законодавство, згідно з яким її головним завданням є захист прав і свобод людини. Зокрема, було передбачено прийняття нової Конституції України, нових Цивільного, Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів, висунуті також вимоги щодо судової реформи, реформи прокуратури, пенітенціарної системи, адвокатури. У зв'язку з тим, що ці зобов'язання здебільшого мають правовий зміст, основним органом їх виконання став Мін'юст України, при якому відповідно до Указу Президента України був створений центр правової реформи і законопроектних робіт.

Для реалізації вказаного завдання Мін'юст України:

- готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими

Організація судових та правоохоронних органів установами проекти концепцій напрямків розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;

- розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянами і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;

- здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради АРК;

- готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів України при підготовці їх на підпис Президентові України;

- розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо усунення суперечностей між актами законодавства та заповнення прогалин у ньому;

- організовує виконання у межах своїх повноважень актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією;

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку подає їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.

Слід підкреслити, що раніше до повноважень Мін'юсту України входила лише правова оцінка проектів законодавчих актів, що готувалися іншими міністерствами і відомствами.

Друга група повноважень обумовлена тим, що з активізацією в останні роки нормотворчої діяльності виник ла потреба в запровадженні державної системи контролю за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади, а також забезпеченні доступності законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють права та обов'язки громадян, для населення. У зв'язку з цим Мін'юст України:

- здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

- забезпечує функціонування єдиної системи правової інформатизації, є офіційним видавцем збірників законодавства та кодексів України, видає інформаційний бюлетень «Офіційний вісник України», бере участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру;

- веде Єдиний державний реєстр нормативних актів, надає інформацію з бази даних цього реєстру;

- здійснює роботу із систематизації законодавства України, готує пропозиції про його кодифікацію, веде Єдиний загальноправовий рубрикатор.

Третя група повноважень характеризує взаємовідносини виконавчої та судової влади. Стаття 6 Конституції України визначила, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а органи, що є носіями окремих гілок влади, здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

72) Повноваження державної судової адміністрації

Стаття 146. Повноваження Державної судової адміністрації України

1. Державна судова адміністрація України:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;

2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;

7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;

8) організовує комп’ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів;

9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб;

11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

12) організовує діяльність служби судових розпорядників;

13) затверджує положення про бібліотеку суду;

14) здійснює інші повноваження, визначені законом.

73) Державна виконавча служба. Система та повноваження.

Органами державної виконавчої служби є:

-Департамент державної виконавчої служби -Міністерства юстиції України;

-відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

-районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

За характером та метою ці повноваження можна класифікувати на такі групи.

1. Організаційно розпорядчі повноваження. Ця група повноважень входить до компетенції керівників органів ДВС, які окрім обсягу роботи, що виконується ними як державними виконавцями, здійснюють ще й обов’язки, що випливають з обіймання цими особами певних адміністративних посад. Зокрема, керівник органу ДВС:

— здійснює загальне керівництво роботою органу ДВС, безпосередньо контролює роботу канцелярії, стан діловодства, зберігання й використання документів, своєчасно вживає заходів до усунення недоліків в роботі;

— залежно від рівня органу ДВС призначає та звільняє (або готує подання про призначення чи звільнення) працівників органу ДВС;

— розподіляє обов’язки між працівниками органу ДВС та здійснює контроль за їх виконанням;

— вирішує питання щодо заохочення та притягнення до відповідальності працівників органів ДВС;

— організовує ведення статистичної звітності тощо.

2. Виконавчі повноваження. Реалізація цих повноважень здійснюється безпосередньо державними виконавцями у ході виконавчого провадження. Найбільшу питому вагу в усьому обсязі їх повноважень складають саме права та обов’язки, спрямовані на неупереджене, своєчасне, повне вчинення виконавчих дій. Так, державний виконавець має наступні обов’язки:

— здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

— надавати сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

— розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

— заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

— роз’яснювати сторонам їх права і обов’язки;

— проводити оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнові права та професійну оціночну діяльність.

3. Повноваження, спрямовані на припинення правопорушень. До них можна віднести права щодо притягнення громадян та посадових осіб до відповідальності у випадках, передбачених законом.

74) система органів служби безпеки їх структура завдання та повноваження

Органи внутрішніх справ – це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані МВС, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод людини і громадянина від протиправних від протиправних посягань, від протиправних посягань на власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави.

Система ОВС побудована за адміністративно-територіальним і функціональним принципами. Так, управління МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі за першим принципом, а відділи МВС на транспорті – за другим. ( ЗУ від 10.01.2002 р.” Про загальну структуру і чисельність МВС України” ). З метою підвищення рівня роботи ОВС Указом Президента України “ Про утворення місцевої міліції “ від 22.01.2001 на базі дорожньо-патрульної служби ДАІ, патрульно—постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні, органами місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України утворюється місцева міліція, підрозділи якої входять до складу управлінь ( відділів ) ОВС. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов’язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції.

Для досягнення вказаних цілей на органи внутрішніх справ покладається вирішення таких основних завдань:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів;

- попередження і припинення правопорушень;

- охорона і забезпечення громадської безпеки, громадського порядку, виявлення, розкриття і розслідування злочинів;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

- охорона і оборона важливих державних об’єктів.

- боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

Органи внутрішніх справ для ефективного виконання цих завдань можуть взаємодіяти з іншими органами ( прокуратурою, органами Міноборони, СБУ тощо). Центральним органом виконавчої влади в системі органів внутрішніх справ є МВС України, діяльність якого регламентується відповідним Положенням про МВС України, затверджене Указом Президента України від 17.10. 2000 р. із наступними змінами і доповненнями.

Основним завданням МВС згідно Положення є організація і координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки громадян.

Ще одна група завдань, покладених на МВС, пов’язана з організацією роботи ОВС, надання їм практичної допомоги та здійснення контролю за їх діяльністю.

Окрім цих, МВС виконує завдання пов’язані з боротьбою із злочинністю та іншими правопорушеннями, зокрема участь у розробці й реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю; забезпечення попередження, припинення, розкриття і розслідування злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили тощо.

МВС та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств, крім Міністерства фінансів та Міністерства статистики, таких повноважень немає.

На основі чинного законодавства МВС видає накази, самостійно організовуючи і контролюючи їх виконання, а у разі необхідності видає разом з іншими органами виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти.

Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, діяльності дозвільної системи, інших визначених чинним законодавством питань є обов’язковими для центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій.

Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, організує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

71. Міністерство юстиції, його завдання, структура та повноваження

Органи юстиції — це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України і до якої належать:

- Головне управління юстиції Міністерства юстиції

України в АРК;

- обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

До установ юстиції входять підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління органів юстиції, зокрема органи нотаріату, реєстрації актів громадянського стану, державна виконавча служба, служба громадянства та реєстрації фізичних осіб, науково-дослідні інститути судових експертиз.

Правовою основою діяльності органів юстиції є:

- Положення про Міністерство юстиції України;

-•Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міське управління

юстиції;

- Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

У своїй діяльності органи юстиції керуються Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України.

Історія української юстиції налічує понад 80 років. Міністерство судових справ, Народне секретарство юстиції, Народний комісаріат юстиції - такими були назви органів, які передували сучасному Міністерству юстиції.

Організація судових та праве охоронних органів

Проголошення незалежності України, здійснення політичної та економічної реформ зумовили необхідність кардинальних змін пріоритетів у діяльності органів юстиції, значного розширення їх повноважень, покладення на них нових функцій.

Як відомо, у більшості держав світу паспортна та міграційна робота покладена на міністерство юстиції. У низці держав, що утворилися на теренах колишнього СРСР, функції паспортної та візової роботи здійснюються саме органами юстиції. Виходячи з цього, а також з метою створення єдиної системи документування населення Президент України видав Указ «Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб», а Кабінет Міністрів України — постанову «Про створення в системі органів Міністерства юстиції України служби громадянства та реєстрації фізичних осіб». Відповідно до цих актів у системі органів юстиції створюється відповідна служба.

З метою звільнення суддів від здійснення непритаманних їм функцій і приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів інститут судових виконавців, що раніше перебував при районних (міських) судах, був перетворений у Державну виконавчу службу. Тому після прийняття Закону України «Про Державну виконавчу службу» в структурі центрального апарату Міністерства юстиції України було створено Департамент державної виконавчої служби, а у складі місцевих органів юстиції — відділи державної виконавчої служби.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

Основними завданнями Мін'юсту України є:

- організація здійснення державної політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

- підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативних актів та міжнародних договорів з правових питань, здійснення правової експер-Розділ XI.

Органи та установи юстиції

I

тизи проектів нормативних актів, державна реєстрація нормативних актів, систематизація законодавства України;

- забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина;

- організаційне та матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції, організація виконання судових рішень, роботи з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

- організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів громадянського стану;

- розвиток правової інформації, формування у громадян правового світогляду;

- здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Відповідно до цих завдань Мін'юст України наділено повноваженнями, які умовно можна поділити на декілька груп.

До першої групи належать повноваження, які забезпечують реалізацію державної правової політики, проведення в Україні правової реформи. Прагнення України увійти до європейської спільноти вимагало від неї приведення у відповідність до міжнародних стандартів вітчизняного законодавства. 26 вересня 1995 р. Парламентською Асамблеєю Ради Європи прийнято Висновок № 190, відповідно до якого наша держава взяла на себе зобов'язання розробити нове* демократичне законодавство, згідно з яким її головним завданням є захист прав і свобод людини. Зокрема, було передбачено прийняття нової Конституції України, нових Цивільного, Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів, висунуті також вимоги щодо судової реформи, реформи прокуратури, пенітенціарної системи, адвокатури. У зв'язку з тим, що ці зобов'язання здебільшого мають правовий зміст, основним органом їх виконання став Мін'юст України, при якому відповідно до Указу Президента України був створений центр правової реформи і законопроектних робіт.

Для реалізації вказаного завдання Мін'юст України:

- готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими

Організація судових та правоохоронних органів

установами проекти концепцій напрямків розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;

- розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянами і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;

- здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради АРК;

- готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів України при підготовці їх на підпис Президентові України;

- розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо усунення суперечностей між актами законодавства та заповнення прогалин у ньому;

- організовує виконання у межах своїх повноважень актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією;

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку подає їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.

Слід підкреслити, що раніше до повноважень Мін'юсту України входила лише правова оцінка проектів законодавчих актів, що готувалися іншими міністерствами і відомствами.

Друга група повноважень обумовлена тим, що з активізацією в останні роки нормотворчої діяльності виник-

Розділ XI. Органи та установи юстиції

ла потреба в запровадженні державної системи контролю за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади, а також забезпеченні доступності законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють права та обов'язки громадян, для населення. У зв'язку з цим Мін'юст України:

- здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

- забезпечує функціонування єдиної системи правової інформатизації, є офіційним видавцем збірників законодавства та кодексів України, видає інформаційний бюлетень «Офіційний вісник України», бере участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру;

- веде Єдиний державний реєстр нормативних актів, надає інформацію з бази даних цього реєстру;

- здійснює роботу із систематизації законодавства України, готує пропозиції про його кодифікацію, веде Єдиний загальноправовий рубрикатор.

Третя група повноважень характеризує взаємовідносини виконавчої та судової влади. Стаття 6 Конституції України визначила, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а органи, що є носіями окремих гілок влади, здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Найважливішою функцією судової влади є здійснення правосуддя. Конституція, забезпечуючи незалежність судів, забороняє будь-який вплив на них при здійсненні правосуддя. Одночасно на державу покладено обов'язок забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Виходячи з цього, Мін'юст України наділено такими повноваженнями, які б дозволяли, точно додержуючись принципу незалежності суддів, реалізувати цю державну функцію. На виконання цього завдання Мін'юст України:

Організація судових та правоохоронних органів

- вносить Президентові України пропозиції з питань мережі місцевих судів і кількості в них суддів;

- здійснює у встановленому законодавством порядку заходи щодо організаційного і матеріально-технічного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та арбітражних судів) і соціального захисту працівників судів;

- забезпечує в порядку, встановленому законодавством України, добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій судців матеріали для призначення або обрання суддів, голів судів, заступників голів судів, їх переведення на посади в інші суди та звільнення з посад (крім Верховного Суду України та арбітражних судів), формує резерв на посади суддів, голів і заступників голів районних (міських) судів, Верховного Суду АРК, обласних, Київського і Севастопольського міських судів;

- здійснює нормування та методичне забезпечення управлінської діяльності голів судів;

- організовує в порядку, встановленому законодавством України, виконання рішень, ухвал, постанов судів та виконавчих документів інших органів, виконання яких покладено на державну виконавчу службу;

- організовує експертне забезпечення правосуддя, формує державне замовлення на науково-дослідні роботи в галузі судової експертизи, спрямовує і контролює діяльність підвідомчих науково-дослідних інститутів судових експертиз, координує роботу відповідних державних органів з питань розвитку судової експертизи, здійснює ліцензування судово-експертної діяльності та контроль за нею і веде реєстр атестованих судових експертів;

- організовує ведення діловодства в судах (крім Верховного Суду України та арбітражних судів);

- забезпечує ведення судової статистики. Дещо інший характер повноважень Мін'юст України має щодо установ нотаріату. Він:

- організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх Діяльність і вживає заходів до їх поліпшення, контролює Розділ XI. Органи та установи юстиції

законність вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, видає та анулює свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, забезпечує реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, організовує виготовлення та контролює використання спеціальних бланків нотаріальних документів, веде реєстр свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

- здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх консульської легалізації, надає допомогу консульським установам з питань вчинення нотаріальних дій;

- забезпечує роботу Вищої кваліфікаційної комісії но-: таріату.

Мін'юст України з метою реалізації завдання щодо забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина:

- здійснює легалізацію всеукраїнських об'єднань гро- і мадян і міжнародних громадських організацій, реєструє всеукраїнські і міжнародні благодійні організації, філії, відділення, представництва та інші структурні осередки громадських (неурядових) організацій іноземних держав в Україні, їх символіку та контролює дотримання ними: положень їх статутів, веде відповідні державні реєстри;

- реєструє адвокатські об'єднання, забезпечує фінансу*| вання оплати праці адвокатів за рахунок коштів державног бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі призначенням та звільнення громадян від оплати юридич--ної допомоги, веде реєстр адвокатських об'єднань;

- видає спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення юридичної практики суб'єктам підприємницької діяль ності, зупиняє дію ліцензій та анулює їх, веде реєстр ліцен-| зій на здійснення юридичної практики.

Важливу роль відіграє Мін'юст України у міжнародна зв'язках:

- представляє Кабінет Міністрів України за його до рученням в міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;

- здійснює правову експертизу на відповідність Кон-і ституції України, законам України проектів міжнародм договорів України, готує висновки щодо здійснення BHyrJ

Організація судових та правоохоронних органІІ

рішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридичні висновки, інші матеріали, необхідні для набрання чинності міжнародними кредитними «гарантійними» договорами України;

- забезпечує підготовку відповідних документів та представництво Кабінету Міністрів України в Європейській комісії з прав людини та Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у місії з контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

- бере у встановленому порядку участь у роботі міжнародних організацій, двосторонніх і багатосторонніх комісій, а також інших міжнародних органів та інституцій, погоджує кандидатури членів та іншого персоналу від України в міжнародних судових органах і радників з правових питань в посольства та консульства України за кордоном;

- забезпечує підготовку матеріалів з питань, що належать до його компетенції, у зв'язку з участю України у відповідних міжнародних організаціях та інтеграцією її в ці організації;

- виступає як представник інтересів Президента України і Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України і судами іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами.

Мін'юст України виконує й інші повноваження.

Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні в містах, міські (міст обласного підпорядкування) управління. У Мін'юсті України (центральному апараті) діє понад ЗО структурних підрозділів. Поряд з підрозділами, що існують тривалий час, утворено нові підрозділи, зокрема департаменти правової політики, державної виконавчої служби, громадянства і реєстрації фізичних осіб, реорганізовано управління цивільного та комерційного законодавства, істотно розширено законопроектне управління.

Розділ XI. Органи та установи юстиції

Мін'юст України очолює Міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра України призначає Президент України. Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Мін'юст України завдань і здійснення ним своїх функцій. Міністр має заступників, які виконують за дорученням Міністра окремі його функції та заміщують Міністра у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень. Міністр:

- здійснює керівництво Міністерством, управліннями юстиції та підприємствами, установами і організаціями, що належать до сфери його управління;

- за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України готує питання на розгляд Кабінету Міністрів України;

- організовує роботу колегії Міністерства і головує на її засіданнях;

- відповідно до Конституції України є членом Вищої ради юстиції;

- є розпорядником коштів Міністерства;

- розподіляє обов'язки між заступниками Міністра, визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів центрального апарату Міністерства;

- затверджує положення про структурні підрозділи центрального апарату, управління юстиції та підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління Міністерства;

- здійснює у встановленому порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників управлінь юстиції та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

- призначає на посаду та звільняє з посади керівника Центру правової реформи і законопроектних робіт при Мін'юсті України, а також його заступників, затверджує структуру, штатний розпис і кошториси витрат Центру;

- присвоює у встановленому порядку працівникам центрального апарату Міністерства та підпорядкованих

йому органів і установ, а також Центру ранги державних службовців

76 Органи дізнання та слідства. Їх система та основні повноваження.

Перелік органів дізнання законодавчо закріплений у ст. 101 КПК України, згідно з якою до органів дізнання належать:

- міліція;

- податкова міліція у справах про ухиляння від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

- органи безпеки у справах, віднесених законом до їх відання;

- командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними при проходженні ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи;

- митні органи у справах про контрабанду;

- начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ;

- органи державного пожежного нагляду у справах про пожежі й порушення протипожежних правил;

- органи прикордонної охорони у справах про порушення державного кордону;

- капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Згідно з вимогами ст. 103 КПК України на органи дізнання покладено такі функції:

- здійснення оперативно-розшукової діяльності з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили;

- здійснення у передбачених законом випадках процесуальної діяльності з розслідування вчинених злочинів.

Отже, дізнання — це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність спеціально уповноважених державних органів, яка здійснюється оперативно-розшуковими і процесуальними методами під наглядом прокурора з метою виявлення, запобігання, припинення і розкриття злочинів.

Розглянемо процесуальну функцію органів дізнання, пов’язану з розслідуванням кримінальних справ. Дізнання як форма досудового розслідування передує досудовому слідству. Воно має певні відмінності від досудового слідства, які визначаються КПК України.

У кримінально-процесуальному законі наведено вичерпний перелік органів, наділених правом здійснювати дізнання, однак дізнання для них не є основним видом діяльності. З необхідністю здійснення розслідування злочинів вони стикаються лише в окремих випадках. У цьому разі дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони є органами дізнання.

При здійсненні дізнання у кримінальних справах відповідні органи дізнання крім КПК України керуються також відомчими інструкціями, які визначають порядок здійснення дізнання органами дізнання певного відомства. Так, Інструкція щодо організації діяльності штатних підрозділів дізнання в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ у розкритті та розслідуванні злочинів (затверджена наказом МВС України № 880 від 25.12.95) визначає порядок здійснення дізнання в органах внутрішніх справ України, Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністра оборони України № 235 від 28.08.95) визначає порядок здійснення дізнання у Збройних Силах України.

Майже всі перелічені органи дізнання мають доволі вузьку, чітко окреслену законом залежно від їх основних функцій компетенцію. “Найуніверсальнішими” серед них є міліція і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні — їх компетенцію в законі не визначено.

Міліція має широкі повноваження з охорони громадського порядку, прав і свобод громадян. Одне з основних завдань міліції полягає в боротьбі зі злочинністю і найчастіше вона першою виявляє ознаки злочину, тому їй надано право порушувати кримінальні справи і здійснювати дізнання для розслідування будь-яких злочинів, які не належать до компетенції інших органів дізнання.

Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні поза межами території України, є органами дізнання у справах про всі злочини, вчинені на судні членами екіпажу або пасажирами судна. При цьому вони керуються КПК України та Інструкцією про проведення дізнання на морських суднах, що перебувають у плаванні. Капітан має право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, до передання її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. За необхідності він може направити цю особу і матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому в Україні. У разі вчинення діяння, передбаченого кримінальним законодавством України, під час перебування судна в порту України капітан судна зобов’язаний передати особу, яка підозрюється у вчиненні протиправного діяння, відповідним правоохоронним органам у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством (ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України).

Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання передбачає:

- прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та повідомлень про злочини і пригоди, вжиття щодо них необхідних заходів і прийняття рішень відповідно до вимог ст. 97 КПК України — про порушення кримінальної справи, відмову в порушенні кримінальної справи, передання матеріалів за належністю (підслідністю);

- провадження дізнання у кримінальних справах відповідно до вимог, передбачених ст. 104, 108, 109 КПК України;

- досудову підготовку матеріалів у протокольній формі відповідно до вимог ст. 425, 426 КПК України;

- виконання слідчих дій у порядку виконання окремих доручень слідчого або іншого органу дізнання (ст. 114, 118 КПК України);

- участь у здійсненні окремих слідчих дій слідчих (ч. 3 ст. 114 КПК України).

З перелічених видів процесуальної діяльності органу дізнання власне дізнанням вважається лише самостійна процесуальна діяльність органу дізнання в межах порушеної кримінальної справи, яка здійснюється за правилами, передбаченими вимогами чинного кримінально-процесуального законодавства (ст. 104, 108, 109 КПК України).

78. Адвокатура, принципи діяльності та завдання.

Адвокату́ра Украї́ни — недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому законом.

Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»[1], що набрав чинності 15 серпня 2012 року.

Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

79. Повноваження та основні засади діяльності прокуратури.

Функції, організація, засади, повноваження та порядок діяльності органів прокуратури визначаються Конституцією України, Законом “Про прокуратуру”, іншими законодавчими актами.

Конституція України закріплює такі основні функції прокуратури (ст. 121):

1) Підтримання державного обвинувачення в суді;

2) Представництво інтересів громадянина або держави у суді в випадках, визначених законом;

3) Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

4) Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Крім цього, на підставі п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до діючих законів функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, і до сформування системи досудового слідства та введення в дію законів, які регулюють її функціонування.

На прокуратуру не може покладатись виконання функцій, не передбачених Конституцією України та Законом “Про прокуратуру” (ст. 5 Закону).

Відповідно до Конституції та Закону України “Про прокуратуру” , органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Строк повноважень Генерального прокурора України — п’ять років.

Законом України від 5.11.91 р. “Про прокуратуру” визначені завдання прокурорського нагляду за додержанням законів (ст. 4, 29) тау судовому процесі (ст. 34).

І). Завданнями прокурорського нагляду за додержанням законів є захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення (стаття 4).

ІІ). Завданнями прокурорського нагляду щодо органів дізнання і попереднього слідства є сприяння:

1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню (стаття 29).

ІІІ). Завданнями прокурора в судовому процесі є додержання принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяння виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі (стаття 34).

Відповідно до ст. 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом. Закон України “Про прокуратуру” складається з таких розділів:

І — Загальні положення (ст.1-12);

II — Система, структура і організація діяльності органів прокуратури (ст. 13-18);

III — Прокурорський нагляд: глава 1. “Нагляд за додержанням і застосуванням законів” (ст. 19-28), глава 2. “Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство” (ст.29-33), глава 3. “Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді” (ст.34-43), глава 4. “Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян” (ст.44-45);

IV — Кадри органів прокуратури (ст.46-50);

V — Інші питання організації і діяльності органів прокуратури” (ст.51-56).

Порядок здійснення прокурорами процесуальних повноважень визначається також Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним, Сімейним кодексами, а також Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими законами.

Окремі закони містять загальні норми, які відносяться до діяльності прокуратури в цілому (наприклад, “Про мови в Україні”, “Про звернення громадян”, “Про державну службу в Україні” тощо).

Діяльність прокуратури регламентована не тільки відповідними законодавчими актами (наприклад, постанови Верховної Ради України про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України, Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, Закон України “Про Вищу раду юстиції”), а й відомчими наказами, положеннями, інструкціями Генерального прокурора України (п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону “Про прокуратуру”).

В межах своєї компетенції органи прокуратури мають враховувати норми міжнародного права щодо охорони прав та свобод людини. До таких актів відносяться: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та ін.

Правовими засадами діяльності прокуратури є також конвенції та меморандуми у галузі міжнародного співробітництва, ратифіковані Верховною Радою України (наприклад, Закон від 22.09.95 р. “Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 p.”) або підписані Генеральним прокурором України (наприклад, Меморандум взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади від 25.09.92 p.).

Генеральний прокурор України відповідно до міжнародних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання. 72.

Державна судова адміністрація України:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;

2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;

7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;

8) організовує комп’ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів;

9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб;

11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

12) організовує діяльність служби судових розпорядників;13) затверджує положення про бібліотеку суду;14) здійснює інші повноваження, визначені законом.

73. Система та повноваження державної виконавчої служби

З прийняттям Конституції України склалися нові по-літико-правові умови реформування правоохоронної функції держави, здійснення судово-правової реформи. Створення умов ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів людини, утвердження режиму законності в діяльності органів влади і посадових осіб викликало необхідність утворення єдиної самостійної системи виконання рішень судів та інших органів.

Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, закони «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Закони України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження» визначили основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус, соціальний захист державних виконавців, а також умови і порядок примусового виконання рішень судових та інших органів (посадових осіб) у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Таким чином, інститут судових виконавців, що діяли при суді, реформовано в державну виконавчу службу, яка увійшла до системи органів Мін'юсту України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Систему органів державної виконавчої служби складають:

- Департамент державної виконавчої служби Мін'юсту України;

Організація судових та правоохоронних органів

Розділ XII. Державна виконавча служба 9*

- відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції;

- районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Безпосередньо роботу по виконанню рішень судових та юрисдикційних органів покладено на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, які є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

Державною виконавчою службою підлягають виконанню: 1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; 2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; 3) вироки судів у частині позбавлення прав займати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; 5) мирові угоди, затверджені судом; 6) рішення, ухвали, постанови арбітражних судів; 7) виконавчі написи нотаріусів; 8) рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом; 9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником; 10) рішення третейських судів відповідно до законів України; 11) рішення комісій по трудових спорах; 12) постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 13) рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках; 14) рішення державних органів з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; 15) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках; 16) постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу; 17) рішення інших державних або недержавних органів у випадках, передбачених законом.

74 Система органів Служби безпеки, їх структура, завдання, повноваження та основні напрямки діяльності.

Слу́жба безпе́ки Украї́ни — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Була створена на матеріально-технічній базі КДБ УРСР та фактично є його спадкоємицею.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України.

СБУ складається з Центрального апарату і регіональних (обласних) підрозділів (Управлінь), які, в цілому, повторюють структуру центрального апарату.

Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять Апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи:

контррозвідки;

захисту національної державності;

контррозвідувального захисту економіки держави;

контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки;

охорони державної таємниці та ліцензування;

боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;

оперативно-технічних заходів;

оперативного документування;

слідчий;

інформаційно-аналітичного, кадрового, правового, господарського, фінансового, медичного та інших видів забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України.

Завдання і напрямки роботи:

Завдання СБ України визначені Законом України «Про Службу безпеки України». Серед них — захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного, оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб, підривних посягань з боку окремих організацій та осіб.

Виконується робота щодо запобігання, виявлення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління, економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Основним орієнтиром для СБУ є захист інтересів українського народу, національних і загальнолюдських цінностей.

Поняття «безпека» охоплює широке коло питань для кожної держави. Окрім захисту територіальної цілісності, недоторканості кордонів, військових, економічних і політичних чинників, йдеться про колективну безпеку всього регіону, здатність держав спільно протистояти новим викликам і загрозам: розповсюдженню зброї масового знищення, наркотиків, міжнародному тероризму, організованій злочинності, нелегальній міграції, екологічним лихам.

Розвідка та контррозвідка

Інформаційно-аналітична діяльність

Захист економіки України

Захист економіки України

Боротьба зі злочинністю

75 Система органів внутрішніх справ України, їх структура, завдання та повноваження.

Міністе́рство вну́трішніх справ Украї́ни (МВС України) — центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів.

СТРУКТУРА

Центральний апарат

Міністр внутрішніх справ України

Департамент внутрішньої безпеки ГУБОЗ

Апарат Міністра

Радники МВС

Департамент зв'язків з громадськістю

Департамент роботи з персоналом

Перший заступник Міністра

Перший заступник Міністра — начальник ГУБОЗ

Заступник Міністра — начальник кримінальної міліції

Департамент карного розшуку

Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю

Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків

Департамент кримінальної міліції у справах неповнолітніх

Департамент боротьби з торгівлею людьми

Робочий апарат Інтерполу

Кінологічна служба

Департамент оперативної служби

Департамент оперативно-технічних заходів

Заступник Міністра — начальник Головного штабу

Головний штаб

Департамент документального забезпечення та режиму

Управління міжнародних зв'язків

Управління взаємодії з ВРУ, КМУ та ін. органами влади

Департамент інформаційних технологій

Заступник Міністра — начальник міліції громадської безпеки

Заступник Міністра — начальник ГСУ

Заступник Міністра

Основні завдання МВС України

організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю;

забезпечення, запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів;

забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;

підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Права МВС України

представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів;

одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

перевіряти додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил безпеки дорожнього руху, дозвільної системи;

скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

займатися відповідно до законодавства господарською діяльністю.

77. Система органів нотаріату.

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Правовою основою діяльності нотаріату є:

o Конституція України;

o Закон України "Про нотаріат";

o Цивільний кодекс України;

o Цивільний процесуальний кодекс України;

o інші законодавчі акти України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року систему нотаріальних органів складають:

- державні нотаріальні контори;

- державні нотаріальні архіви;

- приватні нотаріальні контори;

- уповноважені особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (у населених пунктах, де немає нотаріусів);

- дипломатичні представництва України;

- консульські установи України за кордоном.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, визначеними в ст. 40 закону "Про нотаріат":

o головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями будинків престарілих та інвалідів;

o начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

o капітанами морських суден або суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України (під час плавання);

o командирами (начальниками) військових з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії;

o начальниками арктичних та інших подібних до них експедицій;

o начальниками місць позбавлення волі.

Органи нотаріату відіграють важливу роль в справі управління і охорони суспільних відносин і забезпечують захист майнових прав і інтересів фізичних і юридичних осіб.

Нотаріальні органи здійснюють свої функції шляхом вчинення конкретних чітко визначених в законі нотаріальних дій:

1) направлених на засвідчення безспірного права:

видача свідоцтва про право на спадщину;

- видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

- видача дублікатів документів, що зберігаються в справах нотаріальної контори та ін.

2) направлених на засвідчення фактів:

o посвідчення правочинів (доручень, заповітів, договорів);

o засвідчення вірності копій документів і виписок з них;

o засвідчення справжності підпису на документах;

o засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу;

o посвідчення факту, що громадянин є живим;

o посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

o посвідчення часу пред'явлення документів;

o прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів.

3) направлених на надання документам виконавчої сили:

- вчинення виконавчих надписів;

- вчинення протестів векселів;

- вчинення морських протестів;

- пред'явлення чеків до платежу і посвідчення не оплати чеків.

4) направлені на зберігання майна, документів, доказів:

o накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, земельної ділянки, гаража, садового будинку; іншого нерухомого майна;

o передача заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

o прийняття та зберігання документів;

вчинення інших нотаріальних дій.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії зобов'язані додержувати таємниці цих дій (ст. 8 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право заняття нотаріальною діяльністю.

Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої законом, в тому числі викладацької і наукової у вільний від роботи час.

Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій приймає присягу такого змісту: "Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно із законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса". Нотаріус має право:

- витребувати від підприємств, установ та організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних Дій;

- складати проекти угод і заяв;

- виготовляти копії документів та виписки з них;

- давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права (ст. 4 Закону України "Про нотаріат"). Закон покладає на нотаріуса обов'язки:

o здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до закону і принесеної присяги;

o сприяти громадянам, підприємствам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

o зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

o відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації, які представляють їх інтереси у державних та інших органах, захищають соціальні та професійні права нотаріусів, здійснюють методичну і видавничу роботу, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

80. Система органів прокуратури.

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура , Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил ї України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, призначуваний на посаду за згодою Верховної Ради України; з посади його звільняє Президент України. Верховна Рада У країни може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що матиме наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських - старші слідчі та слідчі.

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їхньої підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

Статус прокуратури в Україні визначається статтями 121 -123 Конституції України та Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. Закон складається з 5 розділів, а розділ III - із 4 глав:

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Система, структура і організація діяльності органів прокуратури.

Розділ Ш. Прокурорський нагляд.

Глава 1. Загальний нагляд.

Глава 2. Нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу з злочинністю.

Глава 3. Участь прокурора в розгляді справ у судах.

Глава 4. Нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру.

Розділ IV. Кадри органів прокуратури.

Розділ V. Інші питання організації і діяльності органів прокуратури.

81. Повноваження уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб.

Незалежність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини гарантовано ст. 20 Закону: "Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється". Уповноважений може співпрацювати з різними складами Верховної Ради України, оскільки термін його повноважень не збігається з терміном повноважень Верховної Ради (5 років - Уповноваженого з прав людини й 4 роки - Верховної Ради). Крім того, в ч. 3 ст. 4 Закону зазначено: "Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску)".

Уповноважений розглядає скарги про порушення конституційних прав громадян, які звертаються до нього після того, як усі правомірні шляхи для відновлення порушених прав вичерпано. Якщо омбудсман вважає за необхідне, то він знову може порушити провадження у відповідних державних органах. Крім того, він аналізує стан справ щодо забезпечення прав людини в країні в цілому, подає щорічні доповіді з цього питання парламенту, водночас пропонує відповідні законодавчі заходи для усунення типових причин порушення прав і свобод громадян. Таким чином, інститут Уповноваженого - ефективний правозахисний орган, який відіграє суттєву роль у забезпеченні прав людини.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" діяльність Уповноваженого спрямовано на:

- захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України;

- додержання та повагу до прав і свобод людини й громадянина суб'єктами, зазначеними в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини";

- запобігання порушенням прав і свобод людини й громадянина або сприяння їхньому поновленню;

- сприяння приведенню законодавства України про права й свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України й міжнародних стандартів тощо.

Здійснюючи свої повноваження, Уповноважений з прав людини керується Конституцією, законами України, чинними міжнародними договорами.

Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону сферою його компетенції є відносини, що виникають під час реалізації прав і свобод людини між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, й органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами.

До сфери компетенції Уповноваженого належать і відносини, що виникають між громадянином під час реалізації його прав і свобод та об'єднаннями громадян, установами, підприємствами, організаціями (незалежно від форми власності), їхніми посадовими й службовими особами.

Значними є повноваження українського омбудсмана. Зокрема, він має право:

- невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності), їхніми посадовими й службовими особами;

- бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України й вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

- звертатися до Конституційного Суду України з поданням:

- про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента й Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим стосовно прав і свобод людини й громадянина;

- про офіційне тлумачення Конституції та законів України;

- ознайомлюватися з документами, в тому числі й секретними (таємними), та отримувати їхні копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях (незалежно від форми власності), органах прокуратури, включаючи справи, які перебувають у судах. Доступ до інформації, пов'язаної зі службовою та державною таємницями, здійснюють у порядку, визначеному законодавчими актами України;

- вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі в проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних пояснень;

- відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань і установи примусового лікування та перевиховання, психіатричні лікарні; опитувати осіб, які там перебувають, і отримувати інформацію про умови їхнього тримання;

- звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини й громадянина тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом;

- направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини й громадянина для вжиття цими органами необхідних заходів;

- перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини й громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що проводять оперативно-розшукову діяльність тощо.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності), посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і надавати необхідну допомогу, зокрема:

- забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених у нормативних актах про охорону державної та службової таємниць;

- надавати інформацію та давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій і рішень. Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), їхніх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Наділяючи омбудсмана такими повноваженнями, законодавець закріплює за ним і певні обов'язки.

Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зобов'язаний додержуватися Конституції і законів України, інших правових актів, прав і охоронюваних законом інтересів людини й громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій і повною мірою використовувати надані йому права.

Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини регулюють статті 55,85,101 і 150 Конституції України, Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", а також Закон України "Про державну службу". Закріплення статусу Уповноваженого з прав людини на конституційному рівні свідчить про визнання пріоритету прав людини й громадянина в нашій країні, про визнання державою нагальної потреби в незалежному, деполітизованому органі для захисту громадянина від управлінського свавілля, бюрократичних збочень державного апарату, несправедливого ставлення з боку посадових осіб. Конституційне закріплення статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надає цьому інститутові більшої вагомості, підвищує його роль у правоохоронній діяльності.

Термін повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - п'ять років. Він починається з дня складення Уповноваженим присяги на сесії Верховної Ради. Оскільки законом не заборонено, то ту саму особу можуть призначати на посаду Уповноваженого кілька разів.

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини призначає на посаду й звільняє з посади Верховна Рада України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради або народні депутати (чисельністю не менше однієї четвертої від конституційного складу Верховної Ради). Відповідний комітет Верховної Ради подає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим законом, і підтверджує відсутність причин, які б перешкодили їй обійняти цю посаду.

Призначеним вважають того кандидата, за якого проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, про що приймають постанову.

- Законодавство чітко регламентує порядок припинення повноважень і звільнення з посади омбудсмана, що є важливою гарантією його діяльності. Згідно із законодавством України повноваження Уповноваженого припиняють у разі:

- його відмови від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

- набрання законної сили обвинувального вироку суду щодо нього;

- набрання законної сили рішення суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

- складення присяги новообраним Уповноваженим;

- смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. Верховна Рада України може прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, в таких випадках:

- порушення ним присяги;

- порушення вимог щодо несумісності діяльності;

- припинення громадянства України;

- неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Висновок про наявність підстави для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України.

За наявності зазначених підстав, Верховна Рада розглядає питання й приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Уповноваженого вважають звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Припинення повноважень і звільнення з посади Уповноваженого оформляють відповідною постановою Верховної Ради України. Важливою гарантією діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є також те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень.

Без згоди Верховної Ради України він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладають у судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому оглядові. Кримінальну справу проти Уповноваженого може порушити лише Генеральний прокурор України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників і працівників секретаріату винних осіб притягують до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційність інформації. Це зобов'язання діє й після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Законодавець не наділив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини правом законодавчої ініціативи.

У своїй діяльності Уповноважений використовує відомості про порушення прав і свобод людини й громадянина, які він отримує:

- зі звернень громадян України, іноземців;

- осіб без громадянства чи їхніх представників;

- зі звернень народних депутатів України;

- за власною ініціативою.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють у їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".