3.Форми вини

Форму вини як правове поняття визначає законодавець, розкриваючи зміст двох відомих нашому кримінальному праву, форм вини - умислу і необережності. Ці форми вини різняться в залежності від ступеня усвідомленості особою характеру здійснюваних дій і передбачення шкідливих наслідків при спрямованості волі винного. Форма вини - це внутрішня структура змісту, співвідношення його елементів, суттєві зв'язки між ними.  Із сукупності різновидів психічних відносин слід виділити відношення до ознаки, що визначає у концентрованому вигляді суспільну небезпеку діяння: тобто у формальних складах це відношення до дії (бездіяльності), в матеріальних - до наслідку. Воно і визначає форму вини.  Одне і те саме  діяння при умисному вчиненні карається значно суворіше, ніж при необережної вини. Застосування ряду інститутів (готування, замах,співучасть,рецидив) пов'язане тільки з умисною формою вини.   Форма вини лежить в основі законодавчої класифікації злочинів за ступенем тяжкості і, як наслідок цього, служить важливим критерієм при призначенні виду покарання і режиму відбування покарання. Кримінально - правове значення форм вини різноманітне. Почнемо з того, що форма вини є об'єктивним кордоном, що відрізняє злочинну поведінку від неприступної . Це стосується, перш за все, кримінальної відповідальності за діяння, карані лише при умисному їх скоєнні. Форма вини визначає кваліфікацію злочинів, відповідальність за які в законі диференціюється в залежності від цієї ознаки. Наявність навмисної форми вини обгрунтовується, а необережна форма виключає постановку питання про злочинні мотиви і цілі.  Цілий ряд правових наслідків вчинення злочину пов'язаний виключно з умисною формою вини. Так, ст. 121 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.  Якщо диспозиція статті не конкретизує форму вини, то передбачений даною нормою злочин може бути тільки умисним. Поняття "форми вини", характеризуючи психічне ставлення особи, яка вчинила злочин, до вчиненого, якраз і відображає певне взаємовідношення елементів його свідомості і волі. Отже, різне взаємовідношення свідомості і волі особи при вчиненні злочину і перебуває в основі поділу вини на форми, а в межах однієї і тієї ж форми - на види.  Відповідно з чинним кримінальним законодавством (ст..24-25 КК України) виділяються дві форми вини - умисел і необережність. Це означає, що поза цими форм, вина не існує. Вина може реально існувати тільки у встановлених формах і різновидах психічного ставлення особи до вчиненого.  Форма вини визначається співвідношенням психічних елементів, що утворюють зміст вини, тобто відмінностями інтенсивності та визначеності інтелектуальних і вольових процесів, що протікають у психіці суб'єкта злочину. Вона вказує на спосіб інтелектуального і вольового взаємодії суб'єкта з об'єктивними обставинами, складовими юридичну характеристику даного виду злочину.  Вина реально існує тільки в певних законодавцем формах і видах, поза їх вини бути не може. Співвідношення свідомості і волі утворює форму вини. Зміст вини обумовлений сукупністю інтелекту і волі, їх співвідношенням.  Форма вини враховується в законодавстві при встановленні санкцій за конкретні злочини: як правило, більш суворі покарання передбачені за умисні злочини.В опис тих чи інших видів злочинів, передбачених Особливою частиною КК України, завжди входить певна форма вини або вона передбачається. Тому форми вини в плані загального вчення про злочин іменуються обов'язковими ознаками. Інші компоненти вини (мотив, мета, емоції) при описі видів злочинів передбачаються рідко, що дозволяє віднести їх до факультативних ознак. [4] Суб'єктивну сторону злочину утворюють всі її ознаки, тобто конкретні форми вини та її елементи, мотив, мета, а також почуття і емоції можуть бути таким чином пізнані і достовірно встановлені в кожному конкретному випадку шляхом дослідження обставин скоєного злочину і, перш за все, дослідження характеру, спрямованості і форми дії. Всі обставини, що впливають на характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, повинні проходити  через зміст тієї форми вини, яка властива осудній особі.  Визначення наявності та ступеня вини є завершальним етапом у вирішенні питання про відповідальність і караність.