2.Зміст Вини

Психологічний зміст вини займає центральне місце серед основних категорій, що характеризують її. Складові елементи психічних відносин, проявлених в конкретному злочині -  свідомість і воля. Зміст вини обумовлений сукупністю інтелекту, волі та їх співвідношенням. Здійснюючи злочин, особа охоплює своєю свідомістю об'єкт злочину, характер скоєних дій (бездіяльності), передбачає (або має можливість передбачити) наслідки у матеріальних  злочинах. Якщо законодавець включає до числа ознак злочину, наприклад, місце, час, обстановка, то усвідомлення цих додаткових ознак також входить у зміст інтелектуального елемента вини. Коли законодавець знижує або підвищує  кримінальну відповідальність за будь - який злочин, враховуючи пом'якшуючі або обтяжуючі відповідальність обставини, то при вчиненні даного злочину ці обставини повинні охоплюватися свідомістю винного.  Нерідко особа має можливість усвідомлювати певні обставини, але не сприймає їх свідомістю. Нереалізована можливість у даному випадку свідчить про те, що суб'єкт у своєму розпорядженні об'єктивною інформацією і у нього не було будь - яких перешкод до усвідомлення цієї інформації. Неусвідомлення в даній ситуації тих чи інших обставин – теж охарактеризовує певний психічний стан, обумовлений індивідуальними особливостями, які залежать і від сприйняття особистістю тих подразників, які впливають на неї.  Предметом вольового відносини суб'єкта служать ті ж фактичні обставини, які становлять предмет інтелектуальних відносини.  Воля - практика свідомості, функція якої полягає в регулюванні практичної діяльності людини. Воля  - це здатність людини, що виявляється в самодетермінації й саморегуляції ним своєї діяльності. Завдяки вольовим зусиллям людина контролює свою поведінку, керує своїми діями, підпорядковує свою поведінку правовим вимогам. Вольовий акт передбачає постановку мети, планування засобів її досягнення, дія, спрямована на її здійснення.  У кримінальному законодавстві вольові ознаки винного психічного діяння прийнято виражати в бажанні настання, у свідомому допущенні наслідків, у розрахунку на їх запобігання. У всіх випадках вольове відношення - своїм предметом має наслідок, а різні форми вини характеризуються різним вольовим ставленням  саме  до наслідків[6]. 

Дія або бездіяльність особи повинні бути вольовими, вони є засобом досягнення його мети. У деяких випадках причиною скоєння злочину служать слабкі вольові зусилля, проявлені суб'єктом. Наприклад, розгубившись, лікар не знаходить правильних засобів надання допомоги хворому, не ставить правильного діагнозу, що спричиняє або може спричинити смерть хворого. Подібні випадки можуть спричинити кримінальну відповідальність лише за умови, що суб'єкт мав можливість проявити необхідні вольові умови.  У ситуаціях, коли вольовий акт відсутній (проспав, забув, втратив), людина відповідає за те, що не використав свої можливості для запобігання шкідливих наслідків. Це також характеризує ставлення особи до інтересів особистості, суспільства, а тому встановлення ознаки реальної можливості має значення для встановлення наявності волі. [3]

У законодавчій формулюванні (cт. 24-25 КК України) форм вини (умислу і необережності) немає жодних згадок про мотив, мету і емоціях. Однак це не означає, що зазначені компоненти не входять у зміст вини. Вони притаманні будь-якому поведінки людини. Мотив, мета, емоції, характеризуючи психічну діяльність винного у зв'язку з вчиненням злочину, входять в суб'єктивну сторону злочину через умисел і необережність (форми вини). Встановлення мотиву, мети і емоцій дозволяє визначити ступінь вини.