1. Робоча гіпотеза:

-         юнацька бібліотека – особливий соціальний інститут, центр інтелектуального росту, морального зіткнення і духовного спілкування молоді, формування особистості молодої людини.

Контргіпотеза:

-         юнацька бібліотека не в змозі задовольнити зростаючі потреби читачів, їх різнобічні інтереси і запити внаслідок недостатньої повноти фонду, його змісту, організації, доступності і недостатньо розгорнутої структури спеціалізованих відділів; незадовільного стану матеріально-технічної бази;

-         звернення молоді до бібліотеки часто має прагматичний підхід (отримання конкретної літератури, читання програмних творів);

-         унаслідок слабкої пропаганди МБА читачі недостатньо знають про нього, як про один з каналів запитів на відсутню в бібліотеках літературу.

2. Робоча гіпотеза:

-         юнацька бібліотека орієнтована на обслуговування читачів віком від 14 до21 року.

Контргіпотеза:

-         юнацька бібліотека сьогодні не може обмежуватись обслуговуванням лише цієї вікової категорії.

Бібліотеку доцільно розглядати як молодіжну, що зорієнтована на задоволення різнобічних інтересів і запитів молоді віком від 14-15 до 25-28 років;

3. Робоча гіпотеза:

-         бібліотекар юнацької бібліотеки – особливий тип бібліотечного працівника-педагога, психолога, керівника юнацького читання.

Контргіпотеза:

-         спроможність бібліотекаря юнацької бібліотеки керувати читанням молоді не відповідає сучасним вимогам. Бібліотекар сьогодні не завжди може бути лідером читання для юного читача. Слабка професійна і педагогічна підготовка бібліотекаря не дозволяє йому формувати коло читання молоді, вести відповідну індивідуальну роботу з читачами.

Проблематика дослідження “Соціальний портрет бібліотекаря” (1999 р.) включала наступні гіпотези і контргіпотези:

Гіпотеза 1

Перехід до ринкових відносин, зміни в традиційних напрямках діяльності бібліотек

стимулюють підвищення самосвідомості, ініціативності бібліотечних працівників, орієнтують їх на постійне поглиблення і розширення професійних знань та освоєння нових технологій.

Контргіпотеза

Складні економічні умови, адаптація до ринкових відносин зумовлюють

прагматизм і пасивність більшості бібліотечних працівників, незацікавленість їх у підвищенні професійних знань.

Гіпотеза 2

Керівник-лідер, який спирається на команду однодумців у бібліотеці, вміє визначити

пріоритети її діяльності, сприяє виживанню та розвитку бібліотеки у складних економічних умовах.

Контргіпотеза

Керівник, який одноосібно вирішує питання на основі поглядів, що традиційно склалися

в минулому, нездатний перейти до нових форм управління, об’єднати колектив для вирішення актуальних проблем бібліотеки, негативно впливає на використання творчого потенціалу фахівців та морально-психологічний клімат у колективі.

Формування проблеми, висунення гіпотез є достатньо складним інтелектуальним завданням, яке потребує високого професіоналізму і великих витрат часу. Тому допускається при складанні програм окремих видів соціологічних досліджень (опитування громадської думки, розвідування) спростити цей етап і довести його до формулювання конкретних завдань.

Проте під час підготовки програм описового та аналітичного досліджень цей структурний елемент є обов’язковим.

 

Мета і завдання дослідження

 

Рішення тієї чи іншої проблеми бібліотечної роботи завжди направлене на досягнення

конкретної мети, яка визначається відповіддю на питання: “Для чого проводиться дослідження?”

Мета соціологічного дослідження – це очікуваний кінцевий результат, що обумовлює загальну спрямованість дослідження. В її формуванні вказується, до яких результатів призведе розв’язання досліджуваної проблеми. Це можуть бути рекомендації, певні управлінські рішення.

Завдання соціологічного дослідження – формулюють питання, на які слід дати відповідь для реалізації мети дослідження.

Наприклад, метою дослідження “Молодий читач України початку 90-х років” було визначення стратегії і тактики бібліотечно-бібліографічного забезпечення прагматичного читання молоді, розширення переліку послуг, пошук шляхів задоволення потреб читачів у діловій літературі, визначення співвідношення прагматичного і рекреаційного (вільного) читання, а також підготовка рекомендацій видавництвам щодо випуску необхідної літератури.

Завданнями дослідження були:

-         вивчення проблем читання ділової літератури;

-         виявлення факторів, що впливають на читання ділової літератури;

-         визначення ступеня задоволення запитів читачів та якості використання відповідних інформаційних ресурсів;

-         визначення відповідності бібліотечних фондів потребам читачів.

За мету дослідження “Роль бібліотеки в житті сільського мешканця” ставилось одержання розширеної соціологічної інформації про роль бібліотеки в житті сільського мешканця, виявлення специфіки його сьогоднішніх інтересів до літератури за різними галузями знань, місце бібліотеки в системі джерел інформації про літературу та отриманні з’ясування напрямків діяльності бібліотек в задоволенні дозвільних потреб сільського населення.

Завдання дослідження були обумовлені його метою і вимогами вивчення:

-         охоплення населення бібліотечним обслуговуванням;

-         співвідношення складу читачів бібліотек і соціально-демографічного складу сільського населення;

-         факторів, що обумовлюють потреби звертатися до бібліотеки;

-         специфіки структури читацьких запитів, мотивів вибору літератури сільським населенням;

-         відповідності бібліотечних фондів сільських бібліотек інтересам і запитам читачів та ін.

Метою дослідження “Студент вузу – користувач ДОУНБ” (2002 р.) є визначення реального стану і виявлення шляхів та напрямків удосконалення системи обслуговування сучасної категорії користувачів-студентів в ДОУНБ на основі вивчення їх динамічно зростаючих потреб, структури читацьких запитів за типами видань, їх видами, періодом видання та ступеня задоволення існуючими інформаційно-документальними ресурсами.

Завдання дослідження обумовлені його метою:

-         визначення вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська, студенти яких найчастіше користуються послугами ДОУНБ;

-         вивчення можливості задоволення сучасних запитів користувачів-студентів на літературу бібліотеками вищих навчальних закладів міста.

-         вивчення умов задоволення потреб користувачів-студентів бібліотечними фондами, умов читання, форм і методів обслуговування в ДОУНБ та бібліотеках вищих навчальних закладів міста;

-         вивчення думок та пропозицій користувачів-студентів щодо обслуговування в ДОУНБ, оцінка їх впливу на формування іміджу бібліотеки;

-         вивчення думок фахівців-бібліотекарів ДОУНБ та бібліотек вищих навчальних закладів щодо питань обслуговування інформаційних потреб користувачів-студентів;

-         складання середньостатистичного портрета користувача-студента ДОУНБ на підставі соціально-демографічних та читацьких характеристик.

-         Визначення напрямків і форм взаємодії ДОУНБ з іншими бібліотеками міста в питаннях обслуговування користувачів-студентів.

Сформулювавши проблему, визначивши мету і завдання дослідження, соціолог вибирає об’єкт та предмет свого дослідження.

 

 

Об’єкт та предмет дослідження

 

Об’єкт соціологічного дослідження – це явище, або процес, на які спрямоване соціологічне дослідження. У нашому випадку це може бути установа, колектив, реальний бібліотечний процес чи явище, що вивчаються окремо або у складі певних груп, осіб (бібліотекарів, читачів). Чітке виділення об’єкту сприяє вірному визначенню предмета дослідження.

Предметом соціологічного дослідження є сторони об’єкту, які підлягають вивченню. Предмет дослідження завжди визначається конкретним формулюванням відповіді на питання: “Що вивчається?”

Наприклад, об’єктом дослідження “Молодий читач України 90-х років” були читачі у структурі прагматичного та рекреативного (вільного) читання, ступінь задоволення запитів читачів, відповідність бібліотечного фонду потребам читачів за галузевим і змістовним аспектами. В соціологічному дослідженні “Роль бібліотеки в житті сільського мешканця” об’єктом є система бібліотечного обслуговування сільського населення, а предметом виступає соціальний статус бібліотеки і потреби сільських мешканців в бібліотечному обслуговуванні.

Об’єктом соціологічного дослідження “Студент вузу-користувач ДОУНБ (2002 р.) є студенти вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська, бібліотечні працівники відділів обслуговування ДОУНБ та бібліотек вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська, а також фонди бібліотек вищих навчальних закладів (навчально-інформаційні та науково-популярні книги, довідкові, періодичні видання, кінофонодокументи).

Предметом цього дослідження є:

-         читацькі потреби студентської молоді та ступінь їх задоволення документально-інформаційними ресурсами ДОУНБ, бібліотеками вищих навчальних закладів, їх думки, оцінки, пропозиції;

-         відповідність фондів бібліотек вузів потребам читачів за галузевим і змістовним аспектами.

 

 

Методика дослідження

 

У відповідності із завданнями дослідження визначається комплекс методів, за допомогою яких передбачається здійснити збирання, аналіз та обробку даних.

 

Формування вибіркової сукупності

 

Для проведення соціологічного дослідження перш за все розраховується вибіркова сукупність об’єктів дослідження.

Усі соціальні об’єкти, що вивчаються, утворюють генеральну сукупність. Як генеральну сукупність можна розглядати жителів регіону, читачів бібліотеки, або бібліотекарів певної бібліотечної системи.

У більшості випадків великий розмір або мінливість генеральної сукупності не дозволяє проводити суцільне опитування. Тому застосовують вибірковий метод. Ідея його проста. Треба взяти невелику частину об’єктів генеральної сукупності (вибіркову сукупність), яка б у мініатюрі була спроможна відобразити всі основні характерні ознаки, що підлягають дослідженню.

Принциповою проблемою вибіркового методу є неможливість пересвідчитися у тому, що вибірка являє собою зменшену копію оригіналу, оскільки не можна зіставити усі показники вибіркової та генеральної сукупності. Тому вибіркова сукупність – це лише ймовірна модель. Частину її параметрів, (наприклад, розподіл за соціально-демографічними ознаками) намагаються контролювати, тобто, відбираючи респондентів, встановлюють квоти, пропорційні розподілу контрольних параметрів у генеральній сукупності. Ті ж показники, які не можна проконтролювати, (їх значення для генеральної сукупності невідомі, – власне тому й проводиться дослідження), доводиться оцінювати приблизно, тобто результати вибіркового аналізу переносять на весь загал досить обережно.

Властивість вибіркової сукупності відтворювати, моделювати типові характеристики об’єкту дослідження називається репрезентативністю.

Ця властивість неоднакова для різних параметрів (тобто характеристик) генеральної сукупності. Наприклад, вибірка може добре відображати середню відвідуваність бібліотеки читачами з вищою освітою і погано-відвідуваність читачами з вченим ступенем. Репрезентативність окремого параметра оцінюється двома взаємопов’язаними критеріями – помилка репрезентативності, або випадкова помилка вибірки (припустима розбіжність між вибірковим та генеральним значеннями даного параметра) та рівень значущості помилки (ймовірність того, що ми грубо помиляємось, ототожнюючи вибірковий і генеральний параметр, і дійсна величина суттєво відрізняється від знайденої).

На практиці, на жаль, неможливо досягти абсолютної точності, тому що завжди існують систематичні помилки. Це помилки у списках респондентів, у адресах, недоступність частини респондентів, несумлінність опитувачів та інтерв’юєрів, помилки під час реєстрації відповідей, а також і методологічні прорахунки самого дослідника.

Таким чином доводиться стикатися з суперечністю – збільшення обсягу вибірки підвищує точність дослідження за рахунок зменшення випадкових помилок, а зменшення обсягу вибірки економить час, кошти, людські ресурси. Тому доводиться йти на компроміс і обирати “золоту середину”. Для цього користуються формулами і таблицями, за допомогою яких можна визначити мінімальний обсяг вибіркової сукупності, виходячи з обсягу генеральної сукупності, прийнятого рівня значущості і в залежності від типу вибірки.

Існує декілька типів вибірки. Найпростіший з них – за формулою.

n (вибіркова сукупність) = N (генеральна сукупність)

0,0025 N + 1

Для спрощення розрахунків (як приклад) пропонуємо користуватись таблицею визначення вибіркової сукупності:

 

Генеральна сукупність N	50	100	200	250	300	400	500	750	1000	1500	2000
Вибіркова сукупність n	45	80	133	154	171	200	222	260	286	316	333

 

Цією таблицею можна користуватись відносно однорідної генеральної сукупності. Тобто ці розрахунки статистично обґрунтовують обсяг вибірки, достатній для вивчення лише якогось одного параметра генеральної сукупності, або однієї ознаки (одного запитання анкети). Якщо потрібно ще одержати значущі параметри, треба суттєво збільшувати вибірку.

Слід пам’ятати, що для науково розроблених узагальнених висновків найменша сукупність об’єктів, які вивчаються, не може бути менша за 25 одиниць.

Як свідчить досвід професійних соціологів для пробних дослідів достатньою є вибірка обсягом 100-250 чоловік. У масових опитуваннях, якщо величина генеральної сукупності складає менше 5000 чоловік, достатній обсяг вибіркової сукупності – не більше 500 респондентів, якщо ж обсяг генеральної сукупності 5000 чоловік і більше, то необхідно опитати 10% усієї сукупності, але не більше 2000-2500 респондентів.

Наприклад, якщо проводиться опитування населення мікрорайону з кількістю жителів 3000 чоловік, для повної достовірності даних, що будуть отримані, необхідно опитати 353 чоловіки.

 

n = 3000_____ n = 353

0,0025*3000+1

 

Аналізуючи читацькі формуляри в бібліотеці з кількістю читачів 650, необхідно опрацювати 248 формулярів:

 

n = 650_____ n = 248

0,0025*650+1

 

Під час підготовки розрахунків необхідно враховувати вибраковки (Макс. 5%). Наприклад, при підготовці анкетування 200 читачів доцільно опитати 210 респондентів (10 “позапланових” передбачається на випадок помилок: невірно заповнені, ні на усі питання дані відповіді).

В бібліотекознавчих дослідженнях використовуються також такі типи вибірки: стихійна, квотна, проста випадкова, систематична, серійна.

Стихійна вибірка – це відбір “першого стрічного”. Цим методом користуються на вулицях в опитах громадської думки, деколи за допомогою засобів масової інформації – преси, радіо, телебачення. Цей вид відбору вважається найбільш ненадійним (“авантюрним”). Не існує ніяких способів перевірки репрезентативності такої вибірки. Тому дуже важко оцінити, чи правильні висновки робляться на основі відповідей респондентів, чи помилкові.

Квотний відбір використовують, якщо намагаються досягти структурної відповідності вибіркової та генеральної сукупностей. Його застосовують найчастіше, якщо методом опитування є інтерв’ю. Необхідно знати структуру генеральної сукупності на момент проведення опитування (наприклад, розподіли за статтю, віком, освітою, соціально-професійною приналежністю, або їх комбінації). Визначають, скільки респондентів тієї, чи іншої групи (наприклад, спеціалістів гуманітарного профілю з вищою освітою жіночої статі віком 25-40 років) треба відібрати, а в рамках групи проводять випадковий відбір.

Проста випадкова (ймовірнісна) вибірка виконується на основі повних списків усіх членів генеральної сукупності (це, наприклад, картотеки читацьких формулярів, якщо опитуються лише читачі бібліотеки).

Для всіх одиниць сукупності забезпечують однакові можливості (однакову ймовірність), потрапити у вибірку, тому й називають цей спосіб імовірнісним. Для ручного виконання процедури виготовляють, наприклад, картки, на кожній з яких проставляють порядковий номер кандидата (згідно зі списком). Картки перемішують і як у лото, виймають стільки карток, скільки потрібно для вибірки.

Розглядають повторний і безповторний відбір. Під час повторного відбору кожну відібрану картку повертають назад у “лототрон”. Таким чином досягається дійсно однакова ймовірність для всіх одиниць стати респондентами, але деякі кандидати можуть бути обрані декілька разів.

Користуються також безповторною вибіркою, де відібрані “кандидати” не повертаються у “генеральний масив”.

Необхідно враховувати, що при даному способі генеральна сукупність повинна бути найбільш повною, без жодного виключення, і однорідною (наприклад, не можна змішувати читачів міської і сільської бібліотек, навіть у межах однієї ЦБС).

Систематична (механічна) вибірка. Це спрощений варіант імовірнісного відбору. Користуються тими ж списками одиниць генеральної сукупності (наприклад, картотекою читацьких формулярів), але відбір ведуть не випадковим способом, а послідовно через однаковий інтервал (так званий крок вибірки).

Його визначають як пропорцію обсягів генеральної та вибіркової сукупностей:

K = N , де K – крок вибірки;

n N – розмір генеральної сукупності;

n – розмір вибіркової сукупності;

 

Наприклад, в бібліотеці записано 1100 читачів. Для аналізу згідно з формулою необхідно відібрати 293 формуляри.

 

К = 1100 , к = 3,75

293

 

Таким чином відбирається кожний четвертий формуляр.

Слід відзначити, що відбір починається не з першого кандидата, а з випадково визначеного, або з кандидата к/2 (у нашому випадку з 2-го).

Серійний (“гніздовий”) відбір – випадковим чином відбирають так звані статистичні серії, або “гнізда” (сім’ї, бригади, шкільні класи, відділи в установі), а елементи серій піддають суцільному опитуванню. Цей спосіб відбору в організаційному плані суттєво легший за простий імовірнісний відбір, але варіація ознак (розбіжність у поглядах респондентів) виявляється помітно заниженою у порівнянні з варіацією у всій генеральній сукупності. Це пояснюється певною схожістю (консолідацією) членів колективів, тому цей факт сам по собі може слугувати метою дослідження.

Для виразно неоднорідних генеральних сукупностей (перш за все у масштабних дослідженнях державного, регіонального рівня) використовуються більш складні способи формування вибірки – районовані, комбіновані, багатоступінчасті, багаторазові. Наприклад, для вивчення і порівняння читацьких потреб у бібліотеках України спочатку відбираються області, потім у кожній з відібраних областей – райони, далі – населені пункти, бібліотеки, і нарешті у кожній бібліотеці відбираються читачі.

 

 

Методи збору інформації

 

У бібліотечних дослідженнях застосовується декілька основних методів одержання інформації: анкетне опитування, інтерв’ю, соціологічне спостереження, експеримент, аналіз бібліотечної документації (книжкових та читацьких формулярів, облікової та звітної документації, читацьких вимог на літературу), методи експертних оцінок та математико-статистичні.

В останні роки знаходить також використання метод фокус-груп.

Кожний з вищеназваних методів має свої особливості в підготовці, проведенні дослідження, обробці та узагальненні одержаної інформації.

 

Опитування

 

Опитування – метод одержання первинної соціологічної інформації шляхом усного або письмового звертання з питаннями до сукупності людей, що вивчаються, і одержання відповідей з проблеми дослідження. Це один з найбільш поширених і специфічних методів, який дає можливість охопити велику кількість людей і є надійним засобом виявлення первинних даних. За його допомогою збирається майже 90% всіх соціологічних даних.

Це обумовлено специфікою бібліотечної роботи, пов’язаної з постійним спілкуванням з читачами. Розрізняють два основних види опитування: письмовий – анкетування та збір письмових пропозицій і усний – бесіда та інтерв’ю.

У кожному випадку вид опитування обирається в залежності від характеру необхідних досліднику даних. Основна різниця між видами опитування полягає в спрямованості комунікативних зв’язків.

Під час анкетування – потік інформації односторонній, в інтерв’ю – двостороннє спілкування.

Спільність між ними в тому, що в основі обох методів – певний набір питань з проблеми, що вивчається.

Анкетування широко використовується в конкретних соціологічних, соціопсихологічних та бібліотекознавчих дослідженнях. Одна з найважливіших його переваг – універсальність. Для бібліотекознавчих досліджень велику цінність має така якість анкетування, як масовість.

В той же час серйозним недоліком анкетування є односторонність комунікативних зв’язків, вплив суб’єктивних факторів і відсутність контролю за процесом заповнення і повернення анкет. Анкетне опитування помітно поступається інтерв’юванню в яскравості, різноманітності зібраної інформації. Є ще й такі недоліки: значна кількість бракованих анкет, відхилення від відповідей на складні запитання, підвищена частота варіантів відповідей “не знаю”, “важко відповісти”, підвищені вимоги до зрозумілості запитань анкети, необхідність значної кількості паперу для тиражу.

Щоб запобігти хоча б деяким недолікам, необхідно знати основні вимоги до складання анкети (опитувального листа) та її заповнення. Будь-який опитувальний лист повинен мати назву, звернення (шановний читач, шановний колега...). Далі розміщується інструкція щодо заповнення, в якій можуть обмовлятися цілі, завдання опиту, мотивуватись необхідність заповнення опитувального листа, акцентуватись увага на більш повне, щире заповнення.

В окремих випадках слід гарантувати анонімність, також за необхідністю слід вказати коли, куди і кому здати опитувальний лист. Бажано прослідкувати, щоб людина, яка заповнювала анкету, не перебувала у поганому настрої. Вручаючи анкету респондентові, необхідно прослідкувати, щоб він її переглянув, з’ясував усі незрозумілі йому моменти , а вже потім приступав до заповнення.

Після заповнення респондентом анкети слід подякувати йому за виконану роботу. Розташовуючи питання, важливо виділити змістовні блоки. Перші запитання повинні бути легкими, розминочними. Далі розташовують основні питання, контрольні. Завершують опитувальний лист питаннями соціально-демографічного плану. Обов’язково враховується вік, стать, освіта. Анкета повинна бути естетично оформлена і максимально пристосована для обробки.

Під час здійснення самої процедури опитування важливо добитися повного контакту з респондентом, бути коректним, уважним, попереджувальним. Слід пояснити людині, чому звернулись саме до неї. Однак опитуваному не можна дозволити втягнути себе до дискусії, особливо з проблем, що з’ясовані анкетою. Отримавши заповнену анкету, опитувачу слід її бігло переглянути і обов’язково подякувати за роботу тому, хто її заповнював. Час на заповнення анкети не повинен перевищувати 45 хвилин.

Слід відзначити, що кожне дослідження завжди вимагає розробки нової анкети, яка б відповідала конкретним цілям і завданням, специфіці, місцю і часу проведення дослідження, постійно змінюваній соціокультурній ситуації. Тому використання анкет інших досліджень без переробки є неприпустимим.

Необхідно пам’ятати і знати, що анкета повинна складатися не тільки на основі теми дослідження, а на основі завдань та гіпотез, визначених у програмі дослідження.

Кожне запитання, що формулюється для анкети, повинно “працювати” на виконання окремого завдання або перевірку конкретної гіпотези.

Кількість запитань в анкеті знаходиться в прямій залежності від кількості і складності поставлених в програмі дослідження завдань та сформульованих гіпотез.

Після того, як буде складено перелік майбутніх питань анкети, потрібно визначити порядок їх розташування. Місце кожного питання в анкеті залежить від його змісту, будови, складності, виконуваних функцій.

Існують дві основні форми питань в анкеті – відкрита і закрита.

Відкрита форма питання найчастіше застосовується тоді, коли вивчається нова проблема, щоб дати опитуваним максимальну свободу у відповідях. Результати обробки цих відповідей використовують для побудови закритих питань в подальших дослідженнях за аналогічною тематикою. Також використовують відкриту форму питань, коли важливо перевірити рівень сформованості громадської думки з даної проблеми.

На практиці частіше використовується закрита форма питань, тому що вона легко піддається обробці. Крім того, на такі питання респондент відповідає охочіше і швидше. Але не можна завжди використовувати лише закриті питання.

Вони мають ряд недоліків, а саме: перелік готових відповідей може нав’язувати респондентові думку дослідника, не завжди можна скласти повний перелік можливих відповідей (він може бути надмірно великим).

За змістовним навантаженням розрізняють основні і неосновні (додаткові) питання. Саме основні питання повинні розкривати тему дослідження. Але додаткові питання не менш цікаві, вони дістають дані про респондента, допомагають отримати більш широке уявлення про коло інтересів читача (якщо вивчається читач бібліотеки).

Додаткові питання стоять на початку і в кінці анкети. Це відповідає одному з головних правил побудови опитувального листа: спочатку повинні бути легкі для респондента питання, які допомагають встановити з ним психологічний контакт. Тому ці питання можуть бути неосновними і навіть взагалі не мати значення для дослідника. Відповідаючи на них, читач повинен поступово увійти в проблематику дослідження. Завершуватись анкета повинна також легкими питаннями, які знімають психологічне навантаження.

Отже питання може виконувати різні функції в залежності від місця його розташування в анкеті і взаємозв’язку з іншими питаннями.

За виконуваними функціями розрізняють інформативні, контактні, функціонально-психологічні питання. Одне питання може виконувати декілька функцій одночасно. В нескладних дослідженнях з короткими анкетами всі питання, звичайно, інформативні (всі обробляються).

Іноді виділяється частина респондентів і декілька питань анкети адресується лише їй. Цьому слугують питання-фільтри. І тоді одне питання є питанням – фільтром для іншого. Тому перш ніж спитати, чи є читач респондентом, логічно дізнатися, чи користується він взагалі бібліотекою.

Під час оформлення анкети слід звернути також особливу увагу на такі моменти:

-         Не запитуйте, якщо вас не цікавить відповідь. Завжди керуйтеся загальною метою Вашого дослідження. Уникайте сторонніх питань, бо вони розбивають анкету і роблять її менш привабливою для респондентів. Крім того, вони збільшують необхідний для аналізу анкети час.

-         Ставте лише такі запитання, на які можна реалістично і чесно відповісти. Не змушуйте респондента давати неточну інформацію. Зокрема це стосується відкритих запитань.

-         Ставте лише такі запитання, до яких користувач підготовлений. Уникайте питань, які можуть видатися респонденту важкими. Особисті запитання (наприклад, стать або вік) краще ставити останніми.

-         Цікавтеся лише тією інформацією, яку не можуть надати інші джерела. Тому що чимало дослідницьких і статистичних даних публікуються.

-         Віддавайте перевагу конкретним, а не загальним питанням. Уникайте подвійних питань типу: “Вам би сподобалося , якби було більше книжок і був тривалішим термін користування ними?” Це різні речі, і їх треба розглядати окремо. Якщо їх поставити разом, це створить труднощі в аналізі.

-         Запитання анкети мають бути коректними, простими і зрозумілими. Уникайте запитань – “подарунків” типу: “Вам би сподобалося якби бібліотека працювала у неділю?” Навряд чи респондент відповість “ні”, навіть якщо він чи вона не збираються користуватися таким видом послуг. Краще, хоча і витіюватіше, запропонувати набір варіантів, наприклад: “Бібліотека планує працювати і у вихідні дні”. Якщо це станеться, ви віддали б перевагу якому розкладу? (наводяться варіанти режиму роботи бібліотеки та варіанти надання послуг, які обмірковує бібліотека).

-         Звертайте увагу на те, що респондент може відчувати наявність підтексту у запитанні. Наприклад, дослідження, яке стосується послуг, що не дуже широко використовуються в бібліотеці, але є дуже цінними для тих, хто все ж таки ними користується, може бути сприйняте користувачами як ознака того, що ці послуги будуть скасовані. Результатом можуть стати відповіді, які вибивають з колії. Прикладом цього можуть бути дослідження попиту на не дуже популярні періодичні видання.

В соціології існує також метод вибіркового анкетування. Він застосовується тоді, коли

неможливо проанкетувати усіх членів певної групи. Ця процедура полягає у спробі зробити висновки щодо усієї групи шляхом вибіркового аналізу. Це типовий вид анкетування для усіх користувачів публічної бібліотеки. Якщо група користувачів невелика, можна проанкетувати її всю (шляхом перепису). Це застосовується для малих груп користувачів зі специфічними потребами, наприклад, інвалідів.

Існує така своєрідна, “відбіркова рамка”, яка означає сукупність людей, що мають якусь спільну рису, наприклад, стать або рід занять. Це може бути перелік боржників, список студентів, що користуються бібліотекою.

У зв’язку з дефіцитом паперу інколи використовують метод так званого стандартизованого інтерв’ю за допомогою анкети, розробленої для письмового опитування.

Бібліотекар може мати один екземпляр анкети, а відповіді записувати на окремих аркушах або каталожних картках.

Проведення інтерв’ю потребує належного вміння. Інтерв’юєр повинен добре вміти розговорити людей. Він або вона мають говорити якнайменше і зосередитися на слуханні. Важливо зафіксувати ті питання, що порушує респондент, а також ті, які він не порушує.

Якщо бібліотека не може собі дозволити найняти інтерв’юєра, тоді інтерв’ю проводитиме персонал бібліотеки. Тут є ризик, що це буде тиснути на респондентів або впливати на те, що вони будуть говорити.

Існують три різновиди інтерв’ю:

1. Сплановане (направлене, невільне). У його основі – заздалегідь підготовлений список

питань, від якого не відхиляються. Тут дії інтерв’юєра чітко визначені та обмежені рамками інструкції інтерв’юєра (див. додаток №1).

2. Напівсплановане інтерв’ю (вільне) або бесіда. Інтерв’юєр працює, відштовхуючись від

заздалегідь підготовленого списку проблем.

Він може вести бесіду вільну, невимушену ставити додаткові, уточнюючі, чи підготовчі питання. Таким способом можна отримати найбільш глибокий матеріал, але тут необхідні високий професіоналізм, кваліфікація інтерв’юєра і досвід побічної роботи.

3. Несплановане інтерв’ю: у цьому випадку визначається лише загальна тема інтерв’ю, і

інтерв’ю є неформальним. Розрізняють також інтерв’ю:

індивідуальне – один інтерв’юєр і один респондент (це найбільш поширена форма);

групове – один інтерв’юєр і невелика група людей (наприклад, робітнича бригада, шкільний клас, група студентів);

колегіальне – бесіда кількох дослідників з одним опитуваним.