9.Визначення злочинності.

Оскільки злочинність є одним із центральних об'єктів дослід­ження науки кримінології, важливого й актуального значення набирає питання про визначення поняття "злочинність" у кри­мінології. Серед вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття. Розгляне­мо найпоширеніші з них і аргументи, які наводять для їх об­ґрунтування.

Якщо виключити ідеологічні елементи, то до 90-х років XX ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянській кримінології панувало таке визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється й охоплює сукупність злочи­нів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризу­ються певними кількісними та якісними показниками.

Піддаючи критиці наведене визначення, А. Зелінський [8] обґрунтовує свою думку так:

1. У наведеному формулюванні визначення злочинності як соціально-правового явища є "логічним монстром", оскільки словосполучення "соціально-правове явище" позбавлене сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом, є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії в житті суспільства (техногенні катастрофи і природні катаклізми) набувають соціального зна­чення і можуть вважатися соціальними явищами.

2. Точнішим буде визначення злочинності не як "сукупності злочинів", а як системи, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто ймовірнісної системи.

3. Наведене формулювання не розкриває змісту поняття зло­чинності.

4. Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які ка­ралися в усі часи і в усіх країнах, не можна не визнати найне-безпечнішим проявом деструктивних сил людини.

5. Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти-суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймо­вірнісної системи — певна цілісність, сталість параметрів, взає­модія підсистем, що є складовими цієї множини.

6. Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тоб­то через конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретно­му випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, проти-правність, винність, караність. Водночас кожний окремий зло­чин за змістом має множину ознак, що перебувають за межею загального поняття злочинності. Окремий злочин — подія зав­жди випадкова, а злочинність є закономірною й неминучою.

На підставі наведених аргументів А. Зелінський пропонує таке визначення злочинності [8]: це масовий прояв деструк-тивності в поведінці людей, що виявляється в системі пе­редбачених кримінальним законом діянь, які вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп протягом одного року або певної його частини.

Відомий вчений-кримінолог Н. Кузнєцова пропонує інше визначення злочинності: це соціальне і кримінально-правове явище, що змінюється історично й становить систему злочинів [19]. Це визначення ґрунтується на таких основних положеннях:

1. Історична змінюваність злочинності адекватно простежу­ється у кримінальному законодавстві різних соціально-економіч­них формацій і режимів. Так, принаймні в Росії (і в Україні) протягом XX ст. кримінальне законодавство кардинально змі­нювалося відповідно до політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади щонайменше п'ять разів: у період військового комунізму, нової економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму, початку демократизації суспільства у 50-х роках, коли було прийнято Основи законодавства Союзу РСР 1958 року і Кримінальні ко­декси республік 1959-1961 рр., і в пострадянський період, коли набрав чинності Кримінальний кодекс Російської Феде­рації (проект Кримінального кодексу України).

2. Злочинність — це не механічна множина конкретних зло­чинів, які входять у неї, а соціальне явище, що як підсистема входить у систему відповідного суспільства і світової спільноти загалом. Злочинність є соціальною за походженням, суб'єкта­ми злочинів, потерпілими громадянами, суспільством і держа­вою, причинами й умовами.

3. Система злочинів як первинних елементів злочинності зумовлює її кримінально-правовий характер і системну взаємо­дію всередині кримінальної системи між злочинами (наприклад, між хуліганством і насильницькими діяннями, між криміналь­ним обігом зброї і насиллям).

4. Кримінально-правова властивість злочинності перешкод­жає заміні поняття і явища злочинності на поняття "відхилення у поведінці", яке часто застосовують у зарубіжній криміноло­гії. Виключно кримінальний закон визначає, що є злочинним. Не існує "власне кримінологічних" понять злочинів, і тому спроби внести кримінологічні категорії у Кримінальний Кодекс не мають перспективи.

Поширене серед кримінологів і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне яви­ще, що самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що ха­рактеризуються кількісними та якісними показниками.

Розкриємо детальніше зміст останнього пропонованого ви­значення поняття злочинності.

1. Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соці­альний характер.

Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що немож­ливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши со­ціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не змо­жуть радикально вплинути на стан злочинності.

Другою соціологічною ознакою є специфічний спосіб пося­гання на встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює тільки ті дії, що об'єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні зв'язки.

Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб'єкта суспільно небезпечного діяння.

Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей.

2. Злочинність має також правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декри-міналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показ­ники злочинності.

3. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричиниться до змі­ни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі.

4. Злочинність як соціальне явище характеризується віднос­ною самостійністю, що виявляється насамперед в її поход­женні.

5. Стан злочинності залежить від загальних закономірно­стей розвитку суспільства. Але ця залежність не позбавляє зло­чинність елементів стихійності та сталості.

6. На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо харак­терно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.

7. Відносна масовість злочинності означає, що вона вияв­ляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси не можна вважати злочинністю.

8. Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не мож­на очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у зло­чинності.

З наведеного аналізу випливає, що пропоновані найпоши­реніші визначення поняття злочинності і аргументи, що їх об­ґрунтовують, мають багато спільних рис і ознак, проте водно­час і суттєві розбіжності.

ш10.Поняття та структура злочинності.

Структура злочинності — це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в загальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на визначеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і «напрямок головного удару» в боротьбі з нею. Структура виразно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність перебуває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв’язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудовними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.

Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага — це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:

ПВ = Зв- Ззаг.

х 100%

Зв — кількість злочинів певного виду

Ззаі — загальна кількість зареєстрованих злочинів

Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова, основні показники структури злочинності такі: співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК; питома вага найпоширеніших злочинів; співвідношення видів злочинів за домінантною мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні); питома вага злочинності неповнолітніх; питома вага групової злочинності, а всередині її — організованої; питома вага рецидиву; «географія» злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів; питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї; питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків; «вуличні» злочини; транснаціональні злочини.

Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочинності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих показників її структури.

Основні показники структури:

1. Співвідношення умисних і необережних злочинів.

2. Питома вага злочинності неповнолітніх. 18

3. Питома вага злочинів, скоєних у співучасті.

4. Питома вага рецидиву.

5. Розподіл за регіонами.