
- •1.Поняття, предмет та визначення кримінології.
- •2.Предмет та система кримінології.
- •3.Методологія та завдання кримінології.
- •4.Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки.
- •5.Місце кримінології в системі соціальних наук.
- •6.Дискусії соціального та правового у формуванні кримінології.
- •8.Поняття та ознаки злочинності.
- •9.Визначення злочинності.
- •11.Відмінність злочинності від злочину.
- •15.Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.
- •16.Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності.
- •17.Поняття та класифікація причин та умов злочинності.
- •19.Показники злочинності та їх загальна характеристика.
- •20.Латентна злочинність та її види.
- •22.Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.
- •23.Класифікація злочинців, її основи та практичне значення.
- •24.Структура особистості злочинця. Основні ознаки кримінологічної характеристики особистості злочинця.
- •25.Морально-психологічні особливості осіб, які вчиняють злочини.
- •26.Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.
- •27.Механізм злочинної поведінки.
- •28.Поняття механізму злочинної поведінки.
- •29.Прийняття та виконання рішення у механізмі злочинної поведінки.
- •30.Кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки особистості злочинця.
- •31.Соціалізація та її роль у формуванні особи, яка вчинила злочин.
- •32.Теорія диференційованого зв’язку. Е.Сатерленд та теорія білокомірцевої злочинності.
- •33.Економічний детермінізм та його значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •34.Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •35.Біологічні концепції пояснення злочинності.
- •36.Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.
- •37.Психологічні теорії причин злочинності.
- •38.Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •39.Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.
- •40.Інтеракціонізм в кримінології. Теорія конфлікту.
6.Дискусії соціального та правового у формуванні кримінології.
ш7.Сучасний стан кримінології. Основні кримінологічні установи в Україні.
В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до правової. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях,обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально-економічну та криміногенну ситуацію в Україні.
Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку продовжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проблем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.
У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР була створена науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П. Михайленко, а згодом - відомий кримінолог професор А. Закалюк. Відтак лабораторія зазнала багато реорганізацій, у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю.
Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії правових наук України в 1995 р. Його завдання полягають: у плануванні й узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; у підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факультетів, де читається курс кримінології; в організації проведення наукових семінарів, конференцій, симпозіумів тощо.
У1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої - об'єднання та координація зусиль учених і практичних працівників задля розвитку кримінології.
За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи 30 листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з'їзд визнав за необхідне:
підвищити рівень координації наукових досліджень кримінологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику;
удосконалити кримінологічну підготовку кадрів працівників судових та правоохоронних органів;
визначити перспективи розвитку кримінологічних досліджень та їхнього організаційного, інформаційного та методичного забезпечення;
визнати, що головною метою є проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави.
В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як: теорія та практика профілактики злочинів; значення "фонових" явищ у генезі злочинності; аналіз кількісних і якісних показників злочинності; удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень; вивчення суб'єктивних детермінантів суспільно небезпечних діянь; узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо.
У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О.Костенко, Ф.Лопушанський, П. Михайленко, С. Тарарухін, І. Туркевич та ін.
У зв'язку з цим необхідно відзначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.
Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання злочинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.