17.Поняття та класифікація причин та умов злочинності.

Учення про причини й умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю та різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, це призводить до наявності в підручниках із кримінології діаметрально протилежних концепцій причин і умов злочинності в нашому суспільстві.

Кримінологія приділяє багато уваги категорії причиновості. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причиновість є основ­ними елементами предмета науки кримінології. Проблема причиновості має важливе методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка запобіжних заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище, злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Із цією проблемою пов’язане власне й виникнення кримінології як науки.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають зміст причиново-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності. Причиновість є однією з форм детермінації.

Отож власне виявлення факту взаємозв’язку злочинності з якимось іншим явищем або процесом не можна визнати достатнім. Потрібно визначити ще й характер такого взаємозв’язку. Інакше не можна визначити, що саме породжує зло­чинність, а заходи боротьби з нею можуть стосуватися тільки обставин, що перебувають у функціональному зв’язку чи зв’язку станів.

Для пояснення причиновості важливе значення має правильне розуміння місця та ролі біологічних факторів. Слід пам’ятати, що юридична й моральна оцінка вчинку визначається не фізіологічною поведінкою, а її змістом. З огляду на цю обставину, біологічне, зокрема й генетичне, є лише необхідною умовою, а не причиною.

Під причиновістю розуміють генетичний зв’язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причиновості є породження причиною наслідку. Причиновість завжди має об’єктивний характер.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття «причини». Етимологічно слово «причина» пов’язане з дієсловом «чинити», «учинити» та вважається синонімом (як дієслово) слова «робити», «творити», «виробляти».

Причина злочинності — це соціально-психологічні обставини, що безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв’язку явищ.

Отже, якщо причини злочинності — це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності — це явища, котрі без­посередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існу­ванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинового зв’язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.

Класифікація причин та умов злочинності У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою; за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на: об’єктивні, суб’єктивні.

Об’єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об’єктивні її причини постають конкретні суперечності су­спільного буття, економічних і соціальних відносин людей. об’єктивні умови — це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб’єктивних і об’єктивних причин злочинності.

Суб’єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб’єктивної детермінанти поведінки обов’язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров’я, а спадкові особливості. До суб’єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб’єктивні умови — це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови: загальні для всієї злочинності; особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.); поодинокі для певних злочинів.

За змістом і способом дії: загальні причини й умови ті, що впливають на всю зло чинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зростання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути: економічними; ідеологічними; організаційними; правовими тощо; особливі криміногенні обставини: причини та умови конкретних видів злочинів за об’єктом зазіхання можуть об’єднуватись у великі групи — причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо; причини та умови умисних і необережних злочинів; причини й умови первинної та рецидивної злочинності; причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо; причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп: причини й умови, пов’язані з матеріальним станом і умовами життя осіб, які скоїли злочин; пов’язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану; причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають: внутрішні — суперечності, що притаманні певному суспільству, зовнішні — негативний уплив з боку інших. Скажімо, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу.

У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право на існування, але в їх основі лежать поняття причин і умов» злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.

ш18.Поняття динаміки злочинності.

Динаміка злочинності — показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша — це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга — зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об’єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації та в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов’язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду — це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) — це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолют­них показниках.

Темп росту (зниження) — відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) — відсотковий показник відношення приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).