1.Поняття, предмет та визначення кримінології.

Кримінологія — це комплексна наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини й умови виникнення злочинності, шляхи та засоби запобігання їй.

Проблема злочинності завжди була й сьогодні залишається однією з найважливіших і політично гострих. Думки з цього приводу були полярні: як з погляду розуміння того, що ж таке власне злочинність і особи, які скоїли злочини, так і з погляду того, а як же боротися з нею, якими шляхами, методами та заходами. Свій внесок у вивчення злочинності, а також у формування соціального порядку зробили священнослужителі, філософи, літератори, представники різних галузей науки.

Початком розвитку кримінології як науки вважають працю Ч. Беккарія (1738-1794 рр.) "Про злочини і покарання" (1764 р.), у якій він сконцентрував увагу на проблемі злочину та судів. Термін "кримінологія" ввійшов у науковий обіг у 1885 році, коли італієць Р. Горофало видав книгу з такою назвою.

Боротьба зі злочинністю, як свідчать теорія та практика різних держав, можлива тільки у двох основних напрямках. По-перше, це призначення кримінального покарання за вчинений злочин, і по-друге, - запобігання державою, суспільством, громадянами суспільно-небезпечних діянь, які можуть бути вчинені.

Кримінологія як соціолого-правова наука

Кримінологія є однією з суспільних наук, вона перебуває на межі філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має стосунок тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально правових поняттях "злочин" і "злочинець". Профілактика злочинів теж має правову основу, чи правовий аспект, а детермінанти злочинності, особа злочинця пов'язані з дефектами її правосвідомості, психології тощо. Водночас вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується лише знайомством із правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Уже тільки через це кримінологія є не суто правовою, а соціолого-правовою наукою.

Варто зрозуміти, що кримінологія за своєю природою є наукою комплексною. Вона охоплює і юридичні, і соціологічні, і психологічні теоретичні положення. При цьому соціолого-емпіричний матеріал описується, аналізується з позицій права. Переносячи в царину права соціологічні та психологічні знання, кримінологія розширює свої можливості у сфері вивчення системи злочинності й проблем запобігання їй.

Варто звернути увагу на те, що кримінологія, на відміну від кримінального права й інших правових наук, не має власної систематизованої сукупності правових норм, котрі були б предметом її вивчення. Тож, маємо справу переважно з галуззю наукових знань, із особливим напрямом у науці.

"Непопулярність" кримінології в Україні сьогодні можна пояснити тим, що програми запобігання злочинності багато в чому не відповідають реальним можливостям суспільства. Вони не мають реального матеріально-технічного, фінансового, організаційного, кадрового та психологічного забезпечення. Загальнодержавне планування здійснюється у відриві від регіонального. Позаяк відомо, що чим вищий рівень планування, тим більш загальний і менш конкретний характер воно має. Не всі державні органи, приватні структури та населення з належним розумінням сприймають і реалізують рекомендації, викладені в цих програмах. Отож, унаслідок згаданих вище чинників, програми запобігання злочинності лишаються здебільшого невиконаними.

У процесі свого розвитку кримінологія окреслила власний пред­мет, до якого нині входять чотири основні елементи.

Головним елементом предмета кримінології є власне зло­чинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить сукупність усіх злочинів, скоє­них у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як рівень, структура, динамі­ка, характер і географія. Явища, що не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (пияцтво, проституція, наркоманія), розгляда­ються кримінологією як "фонові" явища.

Особа злочинця постає як система демографічних, соціаль­но-рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.

Причини й умови злочинності, об'єднані родовим понят­тям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини й умови (детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочин­ності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

Запобігання злочинності є системою державних і громад­ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль­них до правопорушень.