Чи розглядають трудові спори в порядку адміністративного судочинства?

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Під публічною службою згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування [1]. Порядок прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї регулюється спеціальними законами. Спори з цих питань відповідно до вищевикладеного відносяться до публічно-правових спорів.

Ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження [1]. Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільно-процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства [2]. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди [4]. Таким чином, зазначення у статтях 136, 221, 230 – 234 КЗпП України судів, до компетенції яких належить розгляд трудових спорів, відповідає системі судоустрою України та узгоджується із підсудністю трудових спорів, визначених ЦПК України [3].

Отже, у чинному законодавстві України визначено критерії розмежування трудових спорів, пов'язаних із прийняттям громадян на роботу, виконанням ними трудових обов'язків та звільненням з роботи, і публічно-правових спорів, пов'язаних з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільнення з неї, та врегульовано юрисдикцію вирішення цих спорів. Для додаткового узгодження положень КЗпП України з КАС України підстав не вбачається.

Тобто, спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення від неї спеціально виділені окремо, щоб їх помилково не ідентифікували як трудові спори і не відносили до цивільної юрисдикції. Відносини, що виникають у сфері публічної служби (насамперед, це служба в органах державної влади і місцевого самоврядування), є предметом регулювання конституційного і адміністративного права та законодавства. Трудове законодавство (законодавство про працю) може застосовуватися до них лише субсидіарно, але від цього вони не перестають бути відносинами публічної служби і не стають трудовими.

Формулювання «спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби» охоплює весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби, зокрема й спори щодо відмови у прийнятті громадянина на публічну службу, про поновлення на посаді, про стягнення заборгованості із заробітної плати тощо. Але до цієї категорії не відносяться трудові спори керівників та інших працівників державних чи комунальних підприємств, організацій та установ, які працюють за контрактом чи іншою формою трудового договору, оскільки, згідно з КАСУ, не визнається публічною службою робота працівників бюджетних установ (лікарів, учителів тощо), державних та комунальних підприємств, нотаріусів, керівників політичних партій тощо.

Таким чином, трудові спори не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, тому що такі спори не містять ознак публічно-правового і їх слід розглядати в порядку загального (цивільного) судочинства.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 № 1691-VI, яким вносяться зміни до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, якими розгляд та вирішення справ про соціальні виплати передаються до компетенції загальних судів, здійснення відбуватиметься за правилами цивільного судочинства [5].

Тобто, у порядку цивільного судочинства суди розглядатимуть такі справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин.

Використана література:

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст.446 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII // Затверджено Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08.

4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 41-42, № 43, № 44-45, ст.529 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17.

5. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 № 1691-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 19, ст.154 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1691-17.