Доцільність існування ктс

Більшість спорів із трудових правовідносин про застосування трудового законодавства в Україні розглядається в загальному порядку, тобто починаючи з КТС. КТС розглядають усі спори позовного характеру, крім спорів вказаних у ст. ст. 222, 232 КЗпП України. Так, органом, покликаним захищати трудові права та інтереси громадян тривалий час є комісія з трудових спорів, що повинна створюватись на підприємствах різних організаційно-правових форм та видів власності з численністю працюючих не менш 15 осіб, які обираються на загальних зборах трудового колективу. Правове регулювання її діяльності здійснюється правовими нормами, закріпленими фактично лише у Кодексі законів про працю України [2].

Однією з форм захисту порушених трудових прав найманих працівників є правове регулювання порядку вирішення трудових спорів. На жаль, чинне законодавство, яке регулює порядок вирішення трудових спорів між працівниками і роботодавцями, на сьогоднішній день не відповідає існуючим суспільним відносинам, а в деяких випадках - і Конституції України, чим порушується ст. 8 Конституції України, яка встановила правило, за яким закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати. У трудовому законодавстві України не дотримується й інший принцип, визначений Конституцією України, - про право звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина. В основу реформування законодавства, яке регулює порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, повинні лягти положення ст. 124 Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини [1].

Питання про доцільність функціонування комісії з трудових спорів на сучасному етапі розвитку інституту трудових відносин залишається відкритим. У науці трудового права існує дві позиції щодо доцільності існування комісії з трудових спорів, як органу, що може вирішувати трудові спори. Прихильники першої позиції вважають, що існування та створення КТС є доцільним та обов’язковим. Інші вважають, що даний орган за сучасних умов є вже вичерпаним. Прихильники цієї позиції стверджують, що КТС принижує роль судових органів щодо вирішення індивідуальних трудових спорів, бо Конституцією України закріплено, що всі громадяни мають право відстоювати свої порушені права саме у судовому порядку.

Я вважаю, що комісія з трудових спорів повинна обов’язково створюватися на всіх юридичних особах незалежно від форм власності як орган, який за своєю суттю буде примирним органом, а не органом, що поновлює порушені права. Тобто, українському законодавцю необхідно брати до уваги досвід країн Заходу, де примирні способи вирішення трудових спорів ставляться на перше місце. Судові органи, що наділені правом вирішувати трудові спори за своєю суттю є органами, які здійснюють правосуддя.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, що здійснюється судом на підставі закону, зміст якої становить розгляд і вирішення судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, а результатом якого є встановлення правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер. Комісія з трудових спорів повинна не здійснювати правосуддя, а лише встановити правоту суб’єктів трудового спору для того, щоб не давати розвиватися трудовому конфлікту в трудовий спір, що буде вирішуватися в судовому порядку. З цього слід зазначити, що комісія з трудових спорів повинна бути не первинним органом вирішення трудових спорів, а одним із органів, що вирішують трудові спори.

Разом з тим, розширення сфери судового захисту не повинно завадити подальшому використанню примирних процедур для розгляду індивідуальних трудових спорів. У трудовому законодавстві необхідно закріпити правило про те, що працівник має право вибирати між судовим розглядом індивідуального трудового спору і його розглядом за допомогою примирних процедур. Примирні процедури можуть здійснюватись за допомогою комісій з трудових спорів. Необхідно змінити порядок формування таких комісій, які мають формуватися на паритетних засадах. На сьогоднішній день комісія формується трудовим колективом на загальних зборах. Але такий порядок порушує права роботодавця на участь у розгляді індивідуального трудового спору. Тому роботодавець та наймані працівники делегували рівну кількість своїх представників до комісії по трудових спорах. Питання про необхідність утворення комісії повинен вирішувати сам трудовий колектив найманих працівників [3, c. 22].

Оскільки завданням комісії є примирення сторін індивідуального трудового спору, то її рішення не можуть прийматися простою більшістю членів присутніх на засіданні. У зв’язку з новим порядком утворення комісії її рішення можуть прийматися за взаємною згодою усіх членів комісії, присутніх на засіданні.

Стосовно спорів про притягнення працівників до матеріальної відповідальності, то вони не можуть бути предметом розгляду за допомогою примирних процедур. У цьому випадку роботодавець повинен звертатися безпосередньо до суду, оскільки тут має місце спір не про порушене право, а про притягнення до юридичної відповідальності.

Використана література:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII // Затверджено Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08.

3. Лазор В.В. «Проблеми правового регулювання трудових спорів іконфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні»: Автореф...докт. юр. наук - К. КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2005. - 37 с.