Обов’язок проведення безпосередніх переговорів

Одним із основних способів вирішення конфліктів є безпосередні переговори. Їх проведення - одна з найважливіших сторін діяльності будь-якої організації.

Під переговорами розуміється особливий вид спільної діяльності двох або кількох осіб, спрямованої на вирішення питань, що стоять перед ними. Завдання переговорів полягає в знаходженні такого варіанту, який дозволив би оптимізувати можливий результат. Це досягається шляхом зближення в процесі, встановлення позицій сторін на підставі спільності їх цілей, наявності різних шляхів їх досягнення, можливості поєднання інтересів шляхом взаємних поступок, втрати від яких виявляються значно меншими, ніж були б при відсутності угоди.

В процесі трудової діяльності між працівником і роботодавцем трапляються різного роду протиріччя і непорозуміння з питань застосування чинного трудового законодавства, з приводу встановлення або зміни умов праці тощо. Зрозуміло, що такі протиріччя можна вирішити і шляхом взаємного погодження, домовленості, яка може бути досягнута в результаті безпосередніх переговорів між керівником і працівником. Якщо ж, незважаючи на такі попередні переговори, суперечності між сторонами врегулювати не вдалось, зацікавлена сторона має право звернутися до компетентних органів за вирішенням спору [3, c. 213].

Отже, передумовою виникнення трудового спору є розбіжності між сторонами трудових відносин. При виникненні таких розбіжностей сторони повинні провести переговори з метою їх врегулювання. Згідно зі ст. 224 КЗпП трудовий спір виникає тоді, коли працівник самостійно або за участю профспілкової організації, яка представляє його інтереси, не врегулював розбіжностей при безпосередніх переговорах з роботодавцем [1].

Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» у ст. 6 передбачив, що колективний трудовий спір виникає з моменту, коли розбіжності, які виникли між сторонами, не врегульовані ними у ході безпосередніх переговорів і уповноважений представницький орган найманих працівників одержав від роботодавця відмову у задоволенні колективних вимог та прийняв рішення про незгоду з відповіддю роботодавця [2].

З цього випливає, що самі по собі розбіжності між сторонами ще не є трудовим спором, а лише тоді переростають у трудовий спір, коли їх не можна було врегулювати при безпосередніх переговорах між сторонами. Якщо ж сторони при безпосередніх переговорах усунули або вирішили розбіжності, то трудовий спір не виникає.

КЗпП України передбачає, що вирішення розбіжностей між сторонами трудового спору відбувається шляхом переговорів. Переговори можуть відбуватись як безпосередньо між сторонами, так і за участю профспілкової організації [1]. Закон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» встановив порядок формування вимог найманих працівників і строки їх розгляду роботодавцем. Однак сам порядок вирішення розбіжностей між сторонами законодавцем не визначається.

Тому, я вважаю, що процедура проведення обов’язкових безпосередніх переговорів повинна бути закріплена в законодавстві, оскільки це полегшить процес обтяження на суди, зменшить витрати на розгляд спорів тощо.

Використана література:

1. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII // Затверджено Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08.

2. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 № 137/98-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 34, ст.227 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/137/98-вр.

3. Пилипенко П. Д. Основи трудового права України / Навчальний посібник за редакцією доктора юридичних наук, професора П. Д. Пилипенка – Львів: Вид-во «Магнолія плюс», 2004. – 237 с.