Поняття «спір» як явище

Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у сторін спору та необхідності його вирішення. Спір як суспільне явище є протиріччям, різними думками двох або декількох осіб щодо певного явища чи предмету. Спори можуть бути різними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими. Але серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов’язки суб’єктів правовідносин [1, c. 16].

На сьогодні в Україні немає єдиного визначення поняття спору, яке б могло бути офіційно визнаним. У широкому розумінні – це розбіжності між працівником і роботодавцем із приводу застосування норм трудового законодавства.

Слово «спір» тлумачиться як словесна змагальність, обговорення чого-небудь, у якому кожен відстоює свою думку, правоту; взаємне домагання на володіння чим-небудь, що вирішується судом [2, с. 846]. Спір полягає, насамперед, в обговоренні чого-небудь. Тобто, предмет обговорення вже повинен існувати. Щодо трудового права, то під ним логічно розглядати неоднакове тлумачення сторонами існуючих правових норм або порядок їх реалізації та виконання.

Серед вчених існують різні визначення поняття трудових спорів. Так, Пилипенко під трудовим спором розуміє неврегульовані в результаті взаємних переговорів суперечності, які виникають з приводу застосування або зміни умов праці [3, c. 182]. На думку Венедиктова, трудовий спір - це неврегульовані безпосередньо розбіжності, що виникають між сторонами трудового чи колективного договору (угоди) та передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу, що виникли з приводу встановлення або застосування умов праці, виконання зобов'язань по трудовому чи колективному договору (угоді) або ж виконання вимог трудового законодавства України [4, c. 321]. На думку Дмитренко, трудовий спір – це не врегульовані шляхом безпосередніх переговорів суперечності (конфлікти) між власником підприємства, установи, організації (або його уповноваженим) і працівником (групою працівників, профспілками або іншим уповноваженим трудовим колективом органом), що виникають з приводу застосування норм законодавства про працю, зміни існуючих умов праці або встановлення нових і вирішуються у визначеному чинним законодавством порядку [5, c. 442]. На думку Жернакова, трудові спори - це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між сторонами соціально-трудових відносин щодо застосування законодавства про працю, встановлення нових чи зміни існуючих умов праці, що передані на розгляд уповноваженого юрисдикційного органу [6, c. 530]. На думку Бурака, трудовий спір – не врегульовані у результаті взаємних переговорів розбіжності між суб'єктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, і передані на розгляд відповідних компетентних органів [7, с. 20].

Проаналізувавши дані визначення можна зробити висновок про те, що науковці використовують терміни «трудові спори», «трудові конфлікти», а також зрідка «трудові суперечки». Така різноманітність у характеристиці одного і того ж явища є неприпустимою, оскільки це зумовлює плутанину у науковій і правозастосовній діяльності. Тому, я вважаю, що поняття «спір» повинно використовуватися, коли мова йде про врегулювання розбіжностей суб’єктів трудових правовідносин юрисдикційним органом, а поняття «конфлікт» повинно використовуватися лише до передачі розбіжностей до вказаного органу. Тобто, конфлікт породжує спір.

Отже, спір – це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб’єктивні права. Правовий спір виникає внаслідок порушення суб’єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб’єктивних прав.

Використана література:

1. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча ознака чи данина минулому? // Господарське право. – 2001. – 3. – С. 16-18.

2. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Ожегов С. И. – М.: Русский язык; Издание 11-е, 1975. – 846 с.

3. Пилипенко П. Д. Трудове право України / Пилипенко П. Д. – Київ: Вид-во Істина, 2007 (видання друге, змінене і доповнене). – 208 с.

4. Венедиктов В. С. Трудове право України: Підручники, навчальні посібники. - К.: Істина, 2008. - 384 с.

5. Дмитренко Ю. П. Трудове право України / Дмитренко Ю. П. – Київ: Вид-во Юрінком Інтер, 2009. – 620 с.

6. Трудове право: підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. В. Жернаков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко та ін.; за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Право, 2012. - 496 с.

7. Бурак В. Я. Трудові спори: порядок їх вирішення в Україні. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 382 с.