План

1. Втуп

2. Методика оформлення та складання бібліографії

3. Види бібліографічної продукції

4. Висновок

5. Використана література

6. Додатки

Вступ

Бібліогра́фія (грец. Biblio — книжка і grafy — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

• виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;

• складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

• розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Всі дослідження XX ст. у галузі бібліографознавства не тільки хронологічно, але й логічно продовжували ті напрями, що сформувалися у XIX ст.

Був такий напрям, який визначав бібліографію як науку про книгу. Яку саме науку — відповіді були різні.

Найширше значення зафіксовано у такому визначенні: "Як наука бібліографія є організована сукупність знань, що торкаються книг в усіх аспектах, як суто фізичних об'єктів або як вмістилищ ідей". Це — визначення Вернера Клеппа в Американській енциклопедії (1963 р.).

Дещо вужче за обсягом поняття визначення французької Академії наук, подане в її словнику 1932 р.: бібліографія — це "знання книг, які опубліковані у будь-якій формі, з боку їх видавничої форми, їх вартостей, рідкості".

Як відомо, об'єктом бібліографії вважаються твори друку всіх видів – від рукописних книг, створених до виникнення книгодруку, до сучасних видань, які мають суспільно-наукове значення. Характеризуючи їх, бібліографія допомагає поширенню певних наукових положень, політичних, філософських і естетичних поглядів. Вона відіграє велику роль у керівництві читанням і таким чином сприяє формуванню суспільної свідомості.

На розвиток бібліографії справляють великий вплив успіхи науки й культури, зростання читацьких запитів. У свою чергу бібліографія впливає на літературу, наукову й технічну творчість, видавничу і бібліотечну справу, книжкову торгівлю, освіту та самоосвіту. Це виявляється в тому, що відбираючи і характеризуючи твори друку, бібліографія допомагає при підбитті підсумків розвитку науки і створенню засад для подальших досліджень.

Отже, бібліографія тісно пов'язана з науковою і технічною інформацією. Але на відміну від неї, бібліографія дає відомості не про наукові теорії, ідеї, факти, а про твори друку, в яких вони викладені. Це одночасно і практична діяльність, і наука, яка має свої методи, правила, що належать до відбору, опису, обробки, систематизації і характеристики творів друку.

Методика оформлення та складання бібліографії

На початок XIX ст. припадає й перша спроба створити лекційний курс з бібліографії в Україні. 1809 року викладання бібліографії почалося у Волинському ліцеї у м. Кременці, що належало до Волинської губернії.

Викладач Павло Осипович Ярковський (1781 — 1845 рр.) був одночасно бібліотекарем ліцея. Відомості, що збереглися, свідчать про те, що в його курсі бібліографія спочатку (1809 р.) трактувалася як книгознавство в цілому, а пізніше (1814—1825 рр.) — як частина бібліології. У курсі бібліографії П. О. Ярковський знайомив учнів з організацією книжкового фонду бібліотеки, з роботою бібліотекаря, спрямованою на створення каталогів, розміщення та інвентарний облік книг, з обов'язками бібліотечних службовців тощо1. У нашому сучасному розумінні така проблематика відноситься до бібліотекознавства, але саме таке уявлення про бібліографію існувало на початку XIX ст. у багатьох західноєвропейських бібліографів. Це свідчить про те, що П. О. Ярковський був добре знайомий з працями М. Деніса, Г. Пеньо та інших попередників і сучасників.

У 1811 р. була опублікована перша в Росії стаття з теорії бібліографії, яка належала Василю Григоровичу Анастасевичу, теж діячу українського походження, знайомому з Кременецьким ліцеєм. Дещо пізніше (1813 р.) вийшов з друку бібліографічний покажчик Василя Степановича Сопікова "Опыт российской библиографии", у якому знаходилося теоретичне "Предуведомление". У цих працях бібліографія також пояснювалася як наука про книгу з дуже великим обсягом завдань.

Протягом XIX століття продовжувалася диференціація наук. У 1897 р. французький вчений Шарль Морте визначив бібліографію як "вчення про складання покажчиків, у яких книги характеризуються за допомогою опису, класифікації та інших постійних способів, або дається ідентифікація книг та повідомлення щодо характеристики книг з боку їх видавничої форми чи предмету".

Аналогічно розвивалися теоретичні погляди відомого російського бібліографа Миколи Михайловича Лісовського (кінець XIX — початок XX ст.). Спочатку він ототожнював бібліографію і книгознавство, але врешті-решт визнав, що бібліографія — це лише частина книгознавства, яка займається книгоописуванням.

Отже, на довгому шляху розвитку бібліографії до початку XX ст.

з'явилося кілька значень терміна "бібліографія". Всі вони вкладаються у так звану "книгознавчу концепцію" бібліографії, в якій об'єктом бібліографії визнавалася книга.

Звичайно, прикнижкова бібліографія є насамперед інформацією про існування літератури з того чи іншого питання, але водночас вона і доповнює зміст книги, розрахованої саме на того читача. Але слід зазначити, якість такої бібліографії залежить від знання автором літератури з конкретного питання та дотримання вимог бібліографічної культури, яка потребує не тільки вміння вибрати тему, правильно її розробити й дати книзі гарне зовнішнє оформлення. Важливий елемент її – це вміння допомогти читачеві швидко орієнтуватися в усій кількості літератури, що випускається, та зробити всі відомості, уміщені в книзі, легко доступними. У цьому вирішальна роль належить авторам редакторам. Саме редакторові доводиться витрачати найбільше зусиль, аби читач міг користуватись усіма бібліографічними довідками, вміщеними у кожному виданні. З цією метою редактор повинен не тільки подати складену бібліографію відповідно до існуючих стандартів, а й передусім перевірити її правильність, актуальність, відповідність завданням того видання, до якого цю бібліографію додано.

Значення такої сумлінно підібраної і належно оформленої бібліографії, розміщеної в кінці книги чи підручника, важко переоцінити. Це особливо добре знають працівники бібліографічних відділів бібліотек, яким досить часто доводиться на вимогу читачів – студентів чи аспірантів – складати бібліографічні списки з різних питань, усуваючи тим самим недоробки не тільки окремих авторів підручників та посібників чи їх видавців, а й самих бібліографів.

Тут також зазначити, що основним засобом передачі наукових знань у часі і просторі є письмові документи -книги, журнальні статті та інші публікації, в яких учені викладають результати своїх досліджень. Ці публікації називаються первинними документами наукової інформації.

Вторинні документи являють собою кінцеві підсумки аналітично-систематичної і логічної обробки первинних наукових документів. Умовно їх можна поділити на довідкову літературу, реферати і анотації, матеріали експрес-інформації, бібліографічні покажчики, каталоги і картотеки. Аналітико-систематична обробка документів полягає в наведенні кожного документа в такому вигляді, який максимально відповідав би тій чи іншій вимозі науково-інформаційної діяльності.

Слід зауважити, що потреби сучасного розвитку всіх галузей знань, широта культурних запитів читачів не завжди забезпечуються окремими бібліографічними виданнями. Поряд з ними бібліографію вміщують книги і журнали. Проте, тільки враховуючи прикнижкову бібліографію, можна говорити про стан бібліографії тієї чи іншої галузі знань. Ця форма бібліографічної інформації дуже поширилася. Досить сказати, що кількісно вона в десятки разів перевищує випуск спеціальних бібліографічних видань.