5. Острозька та києво-могилянська академії – перші виші україни.

Острозька академія.

Острозький культурно-освітній центр заснував у 1576 р. у м. Острозі на Волині князь Костянтин Острозький (1526-1608). Центр складався з: колегії; літературно-наукового гуртка; друкарні (яку у 1577-1582 рр. очолював Іван Федоров); бібліотеки.

Острозьку академію називали “колегіумом” (єзуїти), “академією”, “тримовним ліцеєм” (через вивчення греко-латино-слов’янських мов). Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч. Навчання в колегії здійснювалось за поширеною у Європі системою “семи вільних мистецтв”, вивчались слов’янська, грецька, польська і латинська мови.

У різний час в Острозькій колегії працювали не тільки відомі діячі української культури Герасим Смотрицький, Христофор Філарет, Клірик Острозький, Дем’ян Наливайко, Йов Княгиницький, Василь Суразький, Іван Вишенський (до переїзду на Афон), Гаврило та Данило Дорофієвичі, а й представники православної церкви з інших країн – Кирило Лукаріс, Никифор Парасхес, Ян Лятош, Кіпріан, Андрій Римша, Андрій Курбський. Більшість викладачів Острозького центру мали високу гуманітарну освіту, яку вони отримали в провідних західноєвропейських університетах, навчанням у домашніх вчителів, самоосвітою. Це можна віднести не тільки до викладачів, а й до книжників науково-літературного гуртка і друкарні.

Основні дати і події в житті Острозької академії: 1526-1608 – життєвий шлях Костянтина Острозького; 1576 – відкриття Острозької школи; 1578 – вихід у світ “Азбуки” І. Федорова в Острозі; 1581 – видання Острозької Біблії; 1581 – видання в Острозі “Хронології” А. Римши; 1587 – видання праці Г. Смотрицького “Ключ царства небесного”; 1588 – видання книги В. Суразького “О единой истинной православной вере”; 1594 – смерть Г. Смотрицького, першого ректора Острозької школи; 1595 – видання твору В. Суразького “Маргарит”; 1596 – написання Й. Княгиницьким твору “Извещение краткое о латинских прелестях”; 1994 – відродження Острозької академії як філії Києво-Могилянської академії; 2000 – надання Острозькій академії статусу національного університету.

Острозька академія була першою спробою створення вищого навчального закладу в Україні. Започаткований тут досвід використовувався в організації вітчизняної освіти (братських школах, Київській колегії) й поширювався у східнослов’янських країнах. В Острозькій школі навчались – Мелетій Смотрицький, письменник-полеміст, автор “Граматики славенської”; Гаврило Дорофієвич, поет і перекладач; білоруський поет Андрій Римша; гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний; Іов Борецький, перший ректор Київської братської школи; Клірик Острозький, письменник-публіцист та багато інших громадських діячів того часу.

Києво-Могилянська академія.

Історія виникнення. Матеріальною й ідеологічною базою колегії була Київська братська школа (1615). Шляхтянка Гальшка Гулевичівна (уродженка Волині) подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан. Восени 1631 року у Києві виникла ще одна школа – Лаврська, яку заснував архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила (1596–1647). Об’єднана школа розпочала свою роботу 1632 року і стала називатись колегією. Братство визнало Петра Могилу старшим братчиком, фундатором, протектором-опікуном. У документах 1632–1786 рр. цей заклад називався Києво-братським колегіумом (сучасники назвали «Києво-Могилянським колегіумом», «Києво-Могилянською академією»).

Структура колегії. 8 класів: молодші (фара (підготовчий клас), інфіма, граматика, синтагма; навчання тривало до одного року; учні читали і писали латинською і слов’янською мовами, вчили граматику і катехізис, арифметику, нотний спів); середні (піїтика, риторика; вчилися два роки; старші (філософії і богослов’я); учні вивчали діалектику, геометрію, логіку, астрономію, філософію, богослов’я, гомілетику). Повний курс навчання тривав 12 років, іспити проводились тричі на рік. Систему класів запровадив І. Гізель (бл. 1600–1683), його вважають одним із ймовірних авторів «Синопсиса» 1674 року – першого підручника вітчизняної історії.

Навчально-виховні традиції колегії: кращі учні (аудитори) перевіряли домашнє завдання; тричі були канікули (перепочинки) – рекреації; щосуботи проводилися диспути, а також – в кінці кожного навчального року і особливо після вивчення курсів; в академії була прекрасна бібліотека і книжкова крамниця; учні займали місця в класі відповідно до своїх успіхів; у вільний від занять час молодші учні влаштовували ігри, старші – співали у хорі, малювали, займалися самостійною роботою, вивчали праці філософів, писали творчі роботи, вірші, промови тощо; у бурсі (в гуртожитку) мешкали іногородні та сироти; екзамени проводились тричі на рік; у кінці року викладачі писали звіти про успішність учнів; термін навчання не регламентувався; виховна робота була спрямована на виховання в учнів почуття патріотизму, пошани до старших; навчання проводилися за класно-урочною системою; важливу роль у виховному процесі відігравали дитячі та юнацькі братства – конгрегації) – добровільні юридичні організації вихованців, які діяли на основі самоврядування; викладачів молодших і середніх класів називали дидаскалами, а старших – професорами; учнів молодших класів називались спудеями, а старших – студентами; з великою урочистістю святкували Благовіщення, Дні Ангела ректора, префекта і викладачів, зустрічі знатних гостей.

Статус академії заклад отримав 1694 р. за гетьманування Івана Мазепи. Як подяку за значні заслуги І. Мазепи перед академією до її назви було додано ім’я Мазепи і називалася в 1704–1709 роках «Academia Mohilo-Mazepiana». Проте після так званої «зради» І. Мазепи його ім’я з назви академії відпало, та й взагалі вона довгий час не була в пошані ні в Петра І, ні в перших його наступників. З-поміж різних доброчинців академії багато прислужилися їй київські митрополити, особливо Р. Заборовський (на його пошану академія називалася від 6 січня 1735 р. аж до часу перетворення її 1819 р. в духовну академію – «Academia Mohilo-Zaborovskiana»).

Адміністрація академії. Ректор: розподіляв учителів у різні класи; визначав предмети навчання; двічі на тиждень відвідував уроки (за винятком викладачів богослов’я і філософії); на одинці з учителями аналізував якість проведених занять; затверджував навчальні плани і звіти викладачів; санкціонував переведення студентів до старших класів; мав бути присутнім на всіх диспутах, особливо на публічних; розпоряджався шкільними прибутками; був верховним суддею над викладачами і студентами. Префект (перший помічник ректора): зараховував учнів до навчального закладу; стежив за поведінкою та успіхами учнів, відвідуванням уроків; турбувався про порядок, чистоту в школі; з кращих студентів, що мешкали на приватних квартирах, призначав інспекторів; очолював суд, який розглядав конфлікти між студентами і викладачами. Суперінтендант: займався господарськими питаннями; вивчав матеріальне становище учнів, їхні потреби; під його керівництвом перебували директори, старші в кімнаті учні, сенсори, які очолювали групи студентів, а також візитори, що стежили за поведінкою вихованців.

Кошти на утримання академії добувалися різними засобами: прибутки від монастирів; пожертвування різних багатих осіб, зацікавлених у розвитку української культури; штрафи з духівництва, яке відмовлялося посилати своїх дітей на навчання. У 1740 році відповідно до урядового розпорядження на утримання академії було заплановано щорічно виділяти 200 карбованців із Військового Скарбу. У розвиток колегії вкладали свої кошти гетьмани П. Конашевич-Сагайдачний та І. Мазепа.

Із стін академії вийшли: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Ломоносов, І. Гізель, М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, Л. Барановський, С. Полоцький, Є. Славинецький, М. Максимович, П. Гулак-Артемовський та ін.

Славетні освітянські традиції Київської академії продовжує національний університет “Києво-Могилянська академія” (відкритий 24 серпня 1992 року).