3. Педагогічна система я.А.Коменського.

Життєвий і творчий шлях. Ян Амос Коменський (1592 – 1670) – видатний слов’янський (чеський) мислитель, педагог, фундатор наукової педагогіки. Народився в моравському містечку Нівніце, у сім’ї мірошника. Рано втратив батьків. Навчався в Паризькому, Карловому, Герборнському і Гейдельберзькому університетах; в польському місті Лешно керував братською школою; брав участь у реформуванні школи в Англії та Швеції. Характерні риси світогляду: демократизм (проявлявся у глибокій симпатії до трудящих і негативному ставленні до дворянства і католицької церкви); гуманізм (життєрадісність, оптимізм); сенсуалізм (вихідним началом пізнання є відчуття, досвід); релігійність (протестантизм) – природа і людина створені Богом.

Філософсько-педагогічні твори: “Велика дидактика”, “Материнська школа”, “Пансофія”, “Про культуру природних обдарувань”, “Правила поведінки дітей”, “Закони добре організованої школи”, “Загальна порада про виправлення справ людських”, “Єдино необхідне”, “Лабіринт миру і рай серця”, “Ангел світу”; створив підручники для дітей – “Відкриті двері до мов і всіх наук”, “Видимий світ у малюнках”.

Загальнопедагогічні ідеї: мета виховання – підготовка людини до загробного життя. Ступені виховання: пізнання себе і навколишнього життя (розумове виховання), володіння собою (моральне виховання), віра в Бога (релігійне виховання). Всі діти (багаті і бідні, знатні і незнатні, хлопчики і дівчатка) повинні ходити до школи, щоб стати людьми. Принцип природовідповідності (людина є частиною природи і підлягає її основним законам – “основоположенням”; дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, діти в школі; послідовність, поступовість і систематичність навчання (природа не робить стрибків, а розвивається поступово; “все повинно відбуватись природно, хай насилля буде усунене від справи. Ідея народності: виховання високоморальної людини, яка вище за все ставить благополуччя своєї Батьківщини, готовність віддати своє життя за її свободу і незалежність; загальність і обов’язковість освіти; навчання рідною мовою; виховання людяності, гуманності.

Вікова періодизація: дитинство (від народження до 6 років). отроцтво (від 6 до 12 років). юність (від 12 до 18 років), змужнілість (від 18 до 24 років). Виходячи з основних принципів побудови шкільної системи, а також Чотирьохступенева система шкіл (відповідно до вікової періодизації: 1) материнська школа (до 6 років); 2) школа рідної мови (6 – 12 років); 3) латинська школа (гімназія) - 12 – 18 років; 4) академія (університет) – 18 – 24 р. Кожну з чотирьох ланок школи Коменський описує в окремих розділах „Великої дидактики.” Загалом, система шкільної освіти в Коменського характеризується чіткістю і завершеністю.

Дидактичні погляди. Коменського по праву вважають основоположником, “батьком” дидактики. Принципи навчання: наочність (як “золоте правило дидактики”; наочність як універсальний метод); свідомість і активність; послідовність і систематичність (навчання повинно йти від більш загального до більш конкретного, від більш легкого до більш складного, від відомого до невідомого, від більш близького до більш віддаленого та ін. класичні правила дидактики); вправляння і міцність засвоєних знань.

Теоретично обґрунтував класно-урочну систему навчання, вивчивши практичний досвід роботи латинських шкіл, класичних гімназій, братських шкіл Західної Європи. Необхідними умовами правильної організації навчання є: клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; твердо визначений час занять; послідовне чергування занять і перерв; одночасну роботу учителя з усім класом. Коменський вводить поняття навчального року, четверті, канікул. Коменський виступав проти домашніх завдань (учні за властивої юнацької культури будуть виконувати домашні завдання поверхово, неохайно і з помилками).

Моральне виховання. В основу морального виховання покладає такі доброчесності: мудрість, помірність, мужність, справедливість. Методи морального виховання: особистий приклад, бесіди морального характеру, казки, байки, легенди, художня література, диспути, театральні видовиська; вправи; заохочення (заохочувати похвалою, оцінкою, подарунками та ін.); покарання (“за поведінку слід карати строгіше, ніж за навчання”. Вчинки, за які допустимі тілесні покарання: відсутність на заняттях під видуманим приводом; порушення честі сварками, бійками, прокляттями, недозволеною дружбою, якщо не допомагають догани; проступки декуріонів (при зауваженнях, нагадуваннях тощо); розповсюдження зневажливого ставлення до законів шкільної дисципліни.

Вимоги до вчителя: покликання і любов до професії; працьовитість; ентузіазм, сповнення життям, дієвість, чуйність (для того, зробити навчання привабливим, успішним і ґрунтовним); освіченість, володіння методикою передачі знань учням; релігійність. «Учителі – душа і серце виховання і тому вони поставлені на високому почесному місці, їм вручена почесна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем».