4. Школа, освіта і педагогічна думка давньої русі.

Язичницька педагогіка слов’ян. Ідеологічна основа виховання – язичницька релігія. Язичницькі божества (Перун – бог грому і дощу; Сварог – бог неба; Дажбог – бога світла, сонця; Велес – бога свійських тварин; Стрибог – бог вітру та ін.). Волхви (давньоруські жерці) – головні носії духовної культури язичницького періоду.

Етапи раннього виховання дітей за народною педагогікою, яка своїм корінням сягає Давньої Русі: баяння (від народження до 1,5–2 р. – спілкування матері з дитиною; основний засіб – колискова пісня); пестування (1,5(2)–5 р. – з роду виділялися пестуни і пестунки, які виховували дітей, залучали їх в дитячі ігри); набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки (5–10 р. – основними засобами виховання була праця – випас худоби, участь в оранці, збирання ягід, плодів); ініціації (система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність вихованців стати дорослими).

Чинники виховання у східних слов’ян: дитяче братання (побратимство і посестринство); союзи ровесників; молодіжні товариства; загони отроків-воїнів.

Писемність у язичницький період (договори 911, 944, 971 рр. Русі з Візантією). Упорядкування слов’янського письма Кирилом та Мефодієм. Найдавніші слов’янські азбуки – глаголиця і кирилиця.

Шкільна освіта за князювання Володимира Великого (980-1015) і Ярослава Мудрого (1015–1054) – частина загальнодержавної і церковної політики Київської Русі.

Причини швидкого розповсюдженню грамотності на Русі: турбота про освіту не лише церковників, а й князівської (світської) влади. Перша школа «книжного вчення» відкрита 988 р. князем Володимиром при Десятинній церкві (300 учнів); Ярослав Мудрий 1037 р. відкрив двірцеву (палацову) школу при Софійському соборі у Києві; навчання рідною, слов’янською мовою, а не як на Заході – латиною; самоосвіта (що була невідома для Заходу того часу); давньоруські школи були більш доступними для простих людей; освіта була доступною для дівчат. 1086 року Ганна Всеволодівна відкрила першу у Європі жіночу школу при Андріївському монастирі у Києві.

Типи шкіл періоду розквіту Київської Русі (ХІ ст.): школи «книжного вчення», «монастирські школи», школи-грамоти, кормильство. У школах «книжного вчення» навчали по книгах. 1037 р. Ярослав Мудрий при Софії Київській заснував двірцеву школу підвищеного типу, відкрив тут велику бібліотеку. Школа Ярослава мала міжнародне значення (при дворі князя виховувались майбутні європейські монархи). «Навчання грамоти», як навчання дітей читати, писати, лічити, співати в хорі. Кормильство – це форма домашнього виховання дітей феодальної знаті.

Характеристики змісту, методики навчання і виховання в давньоруських школах: школи організовувалися за грецьким зразком; вивчались «сім вільних мистецтв»; навчальний рік приурочувався до свята Наума – 14 грудня (в народі казали: «Не знав ні «аз», ні «буки» – прийшов Наум і змусив до науки», «Святий Наум наводить на ум») чи свята Кузьми і Дем’яна (14 листопада); точно встановленого терміну навчання не було; уроків додому не задавали; на початку навчання діти вивчали «азбуку» (хоровим методом: «азбуку вчать – на всю вулицю кричать»); основними навчальними книгами були асослов і Пластир; азбуку і цифровий алфавіт діти вивчали одночасно; вся система виховання і навчання була підготовкою до християнського вдосконалення особистості.

Педагогічна думка давньоруської доби.

Перекладні твори. «Пчела» (збірник цитат із Святого Письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха та ін. «Фізіолог», «Шестиднев» – підручники, перекладені з грецької мови: перший – популярна зоологія; другий – про створення світу. «Златоуст» (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) – збірник окремих промов і висловлювань отців церкви. «Ізборник» Святослава 1073 р. – збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань, написаний у формі запитань і відповідей. «Ізборник» Святослава 1076 р. – збірник статей виховного, повчального змісту, багато з яких адресовано дітям. Відомими у Давній Русі були такі перекладені книги: «Остромирове Євангеліє» (1056–1057) – перша датована рукописна книга на Русі, «Четьї Мінеї» (церковно-релігійний збірник: житія святих, сказання, повчання), «Хроніка» І.Малами (історія всіх народів до 563 р.), «Богословіє», «Джерело знань» І.Дамаскіна, «Олександрія» (військова повість), «Повчання дітям» Ксенофонта, «Християнська топографія» Косьми Індикоплова, «Хроніка» Г. Амартола, «Одкровення» М. Патарського, твори церковних діячів Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста.

Оригінальна література. У «Слові про закон і благодать» (1037–1050 рр.) Іларіона йдеться про виховний ідеал для русичів, як приклад згадуються язичники – князі Ігор та Святослав, які стійко обороняли Руську державу. «Життя Феодосія Печерського», «Сказання про Бориса і Гліба», «Повість минулих літ» Нестора. «Ізмарагд» (ХІІІ ст.) – літературний збірник релігійно-повчального змісту – фрагменти творів ранньохристиянських візантійських письменників (І. Златоуста, В. Великого, І. Богослова) і давньоруських – Кирила Туровського. «Повчання» дітям Володимира Мономаха (1096 р.): у творі князь дає поради своїм дітям, як їм жити, закликає захищати батьківщину, бути працелюбними і хоробрими. Закликає турбуватися про бідних, убогих, сиріт, вдів. «Алімма» («Мазі») – перший науковий медичний трактат, написаний в середині ХІІ ст. Євпраксією-Зоєю; трактат має 5 частини і 29 розділів, зберігається в бібліотеці Медичі у Флоренції. Зразками вітчизняної педагогічної думки є й такі твори: «Ісповіданіє віри», «Слово к брату столпнику», «Молитва» Іларіона; «Посланіє пресвітеру Фомє», «Слово про премудрість» Климента Смолятича; «Слово» Данила Заточника; «Слово про терпіння і любов», «Повчання про терпіння і смирення» Феодосія Печерського, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора, ін.