1. Теоретичні питання.

1. Навчання і виховання в Стародавній Греції. Педагогічні погляди античних філософів.

2. Виховання, школа і педагогічна думка країн Європи в епоху середньовіччя та Відродження.

3. Педагогічна система Я.А.Коменського.

4. Школа, освіта і педагогічна думка Давньої Русі.

5. Острозька та Києво-Могилянська академії – перші виші України.

6. Видатні українські педагоги (К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський).

2. Практичні завдання.

1. Гуманістичні ідеї «Повчання дітям» В. Мономаха.

2. Педагогічна проблематика твору Лесі Українки «Волинські образки (Школа)».

3. Освітньо-виховні традиції Луцької братської школи (на основі аналізу її Статуту від 1624 року).

Програма іспиту

1. Теоретичні питання.

1. Навчання і виховання в стародавній греції. Педагогічні погляди античних філософів.

Особливості міст Спарти і Афін у Давній Греції. У Стародавній Греції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст (полісів), найбільш оригінальна система виховання існувала в Лаконії (м. Спарта) та Аттиці (м. Афіни). В обох державах у вихованні підростаючого покоління було багато спільного, але існували й характерні відмінності, що породжувались рівнем економічного, політичного і культурного розвитку.

Спарта. Було мало добрих гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні. Спартанці були нащадками войовничих дорійських племен, і тому життя населення носило замкнутий (як у військовому таборі) характер. Ілоти – раби, були власністю держави, жорстокими були й умови їх утримання, тому раби часто повставали, що змушувало спартіатів (земельну аристократію) постійно бути в стані бойової готовності. Жінки і чоловіки у Спарті мали рівні права.

Афіни. Значного розвитку набули різні ремесла і торгівля (завдяки зручному географічному місцеположенню). Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, різні філософські системи. Тут на рабів існувала не державна, а приватна власність. Афінська жінка була позбавлена багатьох прав. Активне політичне життя Афін, високий рівень економіки – все це зумовило характерні риси афінського виховання.

Спартанське виховання (8-4 ст. до н.е.). Мета: підготувка з дітей-спартіатів мужніх воїнів, стійких і загартованих майбутніх членів військової общини. Виховання носило державний характер.

Система спартанського виховання: сімейне виховання; навчання в агелах; ефебія (військову підготовку).

Виховання дітей у сім’ї контролювалося державою. Новонароджені піддавалися огляду старшими членами общини і лише здорові діти передавалися на виховання в сім’ю. Кволих дітей кидали в ущелину, або принаймні вони росли поза спартанською общиною. Здорові діти до 7 років залишались у сім’ї. Контроль за вихованням дітей в сім’ї здійснювали державні чиновники – педономи.

Навчання в агелах – виховувалися діти віком від 7 до 18 років. Тут вихованці привчалися зносити холод, спеку і голод; спали на земляній підлозі; одержували на рік один плащ; погано харчувались; тренувались в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі; розважались військовими іграми; вчились співати і грати на музичних інструментах; брали участь у нічних кривавих облавах на рабів (криптіях); піддавались щорічним публічним випробуванням (агонам), які організовувались на засадах змагання з різних спортивних дисциплін; слухали розповіді про державні закони і порядки; про стійкість і мужність їх предків, моральні якості спартіатів; вчилися чітко, швидко і коротко (лаконічно) відповідати на поставлені дорослими запитання; вчились беззаперечної слухняності, витривалості і вмінню переносити різні труднощі.

Ефебія (військова служба). Юнаки 18-20 років об’єднувалися в групи ефебів, в яких відбували військову службу. Дівчата також одержували військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками, під час воєнних походів чоловіків, тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу. За внутрішнім змістом виховання в Спарті було військово-гімнастичним. Завдання: досконалий розвиток тілесних сил; розвиток войовничого мужнього духу; розвиток суворого підкорення цілям і волі держави.

Зміст спартанського виховання: фізичне, естетичне (музичне), моральне виховання. Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялося мало уваги (“Щодо читання і письма, то діти вчилися тільки найнеобхіднішого” (Плутарх)). Недостатність розумового виховання в Спарті компенсувалось музичним військово-прикладним вихованням. Спартанців вважали одночасно наймузичнішими і найвойовничішим народом, підтвердженням цього є слова спартанського поета: “Кіфари звук мечу не стане поступатись”.

Афінське виховання (7-5 ст. до н.е.). Афінська система виховання також існувала і в містах-колоніях, які розташувались на території Причорномор’я – в Херсонесі, Ольвії, Пантикапеї та ін. Виховання в Афінах було індивідуальним і вільним, сім’ї надавалась повна свобода у вихованні дітей. Метою афінського виховання було досягнення калокагатії – гармонії тіла і духу. Виховання спрямовувалося на розвиток духовних обдарувань особистості: розвиток розуму, художнього смаку і моральних почуттів.

Система афінського виховання: сімейне виховання (до 7 років); навчання у мусичній школі (мала два відділи: школа граматиста, школа кіфариста); навчання в школі палестрі (гімнастичній школі, школі боротьби); навчання в гімнасіях; військова служба (ефебія). Дівчата в Афінах здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчаток було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи в Стародавніх Афінах були приватними, а навчання платним. Саме тут вперше з’являється термін “школа” (схоле – дозвілля, відпочинок від фізичної праці). Учнів до школи та додому супроводжували раби, яких називали педагогами (“пайс” – дитина, “агогейн” – вести).

Мусична школа. Завдання: дати учням 7-14 років літературну і художньо-музичну освіту. В мусичній школі функціонувало дві школи: школа граматиста; школа кифариста. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від гр. слова “дидаско” – навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та лічити; писали на навощених дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях, рахівницях. У школах кифаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з “Одіссеї”, “Іліади” та інших художніх творів. В цих школах широко використовувались тілесні покарання, бив граматист, бив кифарист, бив педотриб. Вислів “хто не брав київ, той не отримав виховання” був відомий у всій Греції.

Школа палестра (гімнастична школа, школа боротьби) під керівництвом учителів гімнастики – педотрибів підлітки і юнаки 14-16 років навчалися п’ятиборству (пентатхлону): біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа, а також плаванню. В Афінах говорили: “Хто не вміє читати і плавати, той не може бути громадянином”.

Гімназії. Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів навчалися в цих державних закладах. У 5 ст. до н.е. в Афінах було три гімнасії, що утримувалися державним коштом: Лікей, Академія, Кіносарг. В гімнасіях вивчалася філософія, політика, література, гімнастика. Юнаки 18-20 років відбували військову службу в умовах ефебії. Хлопці вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави. Юнаки приймали присягу на вірність державі.

Провідні напрями виховання в афінських школах: розумове, фізичне, моральне, естетичне виховання. Трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов’язковою тільки для рабів.

Педагогічні погляди стародавніх грецьких і римських філософів. Педагогічні теорії античного світу найбільш вдало представлені в філософській спадщині Сократа, Платона, Аристотеля, Демокріта і Квінтіліана.

Сократ – афінський філософ-ідеаліст. Ідеї: мета виховання – пізнання людиною самої себе, її моральне самовдосконалення; найвища доброчесність людини – її знання і мудрість; людина народжується від природи доброю; обґрунтував евристичний метод (метод навідних питань): спочатку доводиться хибність уявлень, що їх мають учні, а потім показ правильного розуміння істини.

Платон. Ідеї: розглядав пізнання як пригадування людиною ідей із світу, в якому колись перебувала її душа і про який вона забула, з’єднавшись з тілом; у працях “Держава” і “Закони” накреслив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі, при цьому поєднав елементи афінського і спартанського виховання (афінська система – ідея гармонійного розвитку, широке коло наук, музичне виховання, система шкіл; спартанська система – державний характер виховання, суворість виховання, пильний добір музики і пісень, виховання дівчат та їх рівні права на освіту); велику увагу приділяв фізичному вихованню дітей та молоді засобами різних систем гімнастичних вправ.

Аристотель – видатний філософ і вчений Стародавньої Греції. Педагогічні ідеї: в основі пізнання людини лежить її чуттєвий досвід; мета людського життя – прагнення до земного щастя; вікова періодизація: від народження до 7 років – сімейне виховання, виховання засобами гри, казки, пісні, музики, бесід; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості) – відвідування державних шкіл (фізичні вправи, читання, письмо, лічба, музика); 14-21 р. – здобуття середньої освіти (література, історія, філософія, математика, астрономія, музика; негативне ставився до спартанської системи фізичного виховання; урахування у вихованні вікових і психологічних особливостей учнів.

Демокріт – видатний представник античного матеріалізму, творець атомістичної теорії. Педагогічні ідеї: можливість пізнання світу; принцип природовідповідності виховання, гармонійний розвиток людини, мета виховання – підготувати молодь до реального життя на землі.

Марк Фабій Квінтіліан – видатний римський педагог-гуманіст, учитель у школі риторів. Педагогічні ідеї: автор першого педагогічного твору “Про виховання оратора” (12 книг); всі діти мають здібності до навчання; початок навчання з раннього віку (краще у школі, ніж дома); навчання має чергуватися з відпочинком та грою дітей; значне місце у вихованні – музиці та естетичному вихованню; одночасно вивчати кілька предметів (мова, письмо, музика, геометрія та ін.); для міцності знань потрібна певна система вправ і повторення; великі вимоги до вчителів: бути прикладом для учнів, вміло користуватися голосом, рухами, бути гуманним, знати міру як у покаранні, так і в заохоченні.