16. Розподіл влади – принцип конституціоналізму згідно з яким єдина держ. Влада поділяється на відносно-незалежні та різні за функціями гілки

влади. Осн. положення: законодавча, виконавча, судова влада надаються різним органам і людям; всі гілки влади є рівними і автономними, жодна з них неможе бути усунена будь-якою іншою владою; розподіл влади закріплюється конституцією.; судова влада діє незалежно від політ. впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді, вона може оголосити закон недійсним, якщо він суперечить конституції. Омбудсман — посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян в діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб.  В Україні посада Омбудсмена існує з 1998 року і називається «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини». Її з1998 року й до 27 квітня 2012 обіймала Ніна Карпачова. З 24 квітня 2012 цю посаду обіймає Валерія Лутковська.

17. Суспільство – взаємодія моделей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обігу, споживання життєвих благ, та встановлюють

межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соц.норм. Політична система – сукупність держ. та недержавних інститутів., за допомогою яких здійснюється політ. влада і управління сусп.-ством. Особливості політ. системи: зв'язок політ. системи з держ. владою; регулювання її діяльності політ. нормами і правилами, які склалися в політ. житті країни; регулююче і управлінське призначення, тобто вираження інтересів існуючих груп ; відображення політ. процесів які проходять в сусп. Структура – спосіб звязку їх елементів в єдине, цілісне, системне утворення, тобто встановлення стійких звязків та відносин між елементами цієї системи. Елементи: політ. відносини; політ. норми та принципи; політ. ідеологія, свідомість, погляд і культура; суб’єкти політики; держава, політ. партії, рухи.

18. Ознаки держави, що відрізняють її від громадських об’єднань: держава – це організація всього населення, а громадське об’єднання – частина;

лише держава має в своєму розпорядженні спец. апарат, який займається управлінням громадської справи; лише держава є одноособовою, повновладною організацією в масштабах цієї країни, здатною захистити осн. права і свободи людини; лише держава має право монопольне, встановлювати та стягувати податки; держава є офіційною особою – представником народу всередині країни і на міжнародній арені; лише держава має монопольне право видавати юридичні норми обов’язкові для всього населення та забезпечувати їх реалізацію; в кожній політ. системі сусп. може існувати лише одна держава, а громадських об’єднань багато, тощо.

19. Громадянське сусп. – сфера вільної активності, в якій діють індивіди, що переслідують приватні цілі й інтереси. Структура суспільства — це

внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку. Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п'яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної. Економічна система — це сукупність економічних інститутів і відносин, у які вступають люди у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту, реалізації права власності. Соціальна система — певна сукупність об'єктивно сформованих взаємозв'язків між ними, а саме: а) інститути сім'ї та відносини, що обумовлюють її існування; б) відносини, які відображають соціальну сутність людини; в) відносини, що виникають між соціальними спільнотами (групами, націями, расами тощо). Політична система — це сукупність цілісних саморегулюючих елементів: а) держава; б) політичні партії; в) суспільно-політичні рухи та відносини, що між ними виникають. Духовно-культурна система — це відносини між людьми, їх об'єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інституцій, через які реалізуються дані відносини, що пов'язані з освітою, наукою, культурою, релігією. Інформаційна система — це система, яка складається в результаті спілкування людей. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного. Вирішення проблеми їх співвідношення пов'язане з розумінням держави як невід'ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності. Найважливіші принципи громадянського суспільства і демократично-правової держави, їхніх взаємин на індивідуальному і масовому рівнях закріплені й оформлені в системі конституційного ладу. У відмінності від суспільства, у яке держава входить у якості найважливішої політичної організації, центра, навколо якого «обертається» усе політичне життя, громадянське суспільство не включає державу, не дивлячись на те, що всі його потреби й інтереси в різному ступені і формі знаходять висвітлення в державній діяльності, переломлюються «крізь» волю держави, одержуючи загальне значення в системі законодавства, юридичних засобів, що забезпечують стабільність і нормальний розвиток цивільного суспільства.