35. Право і мораль — це засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме: 1) є

різновидами соціальних норм; 2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві; 4) є правилами поведінки загального характеру; 5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості; 6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки: 1) за походженням — норми права встановлюються, санкціонуються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо; 2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах, а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і виступають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принципів тощо; 3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми моралі регулюють практично всі суспільні відносини; 4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний характер;5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охороняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою громадського впливу.

36. Єдність права і звичаю полягає в тому, що: по-перше, вони є різновидами соціальних норм, які створюють в сукупності цілісну систему нормативного

регулювання і через це володіють деякими загальними рисами, в них єдина нормативна основа; по-друге, право і звичай переслідують одні і ті ж цілі і задачі — впорядкування і вдосконалення суспільного життя, внесення в нього організуючих начал, розвиток і збагачення особи, захист прав людини, затвердження ідеалів гуманізму, справедливості; по-третє, в права і звичаю один і той же об'єкт регулювання — суспільні відносини, вони адресуються до одних і тих же людей, шарів, груп, колективів; їх вимоги багато в чому співпадають; тощо… Відмінні особливості даних явищ полягають в наступному: 1) Право і звичай розрізняються перш за все за способами їх встановлення, формування. Як відомо, правові норми створюються або санкціонуються державою і лише державою, нею ж відміняються, доповнюються, змінюються. По-іншому формується звичай. Його норми створюються не державою безпосередньо, і вони взагалі не є продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності, а виникають і розвиваються спонтанно в процесі практичної діяльності людей.; 2) Право і звичай розрізняються по методах їх забезпечення. Якщо право створюється державою, то воно нею і забезпечується, охороняється, захищається. Інакше забезпечуються норми звичаю, які спираються не на силу державного апарату, а на силу громадської думки. Порушення звичаєвих норм не тягне за собою втручання державних органів. 3) Право і звичай розрізняються за формою їх виразу, фіксації. Якщо правові норми закріплюються в спеціальних юридичних актах держави, групуються по галузях і інститутах, систематизуються для зручності користування до відповідних кодексів, статутів, що становлять в цілому об’ємне і розгалужене законодавство, то норми звичаю не мають подібних чітких форм виразу, не враховуються і не обробляються, а виникають і існують в свідомості людей — учасників суспільного життя. Їхня поява не пов'язана з волею законодавців або інших осіб.. тощо..