52. Правоутворення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин,

усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів. Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або всього народу чи його територіальних спільнот зі встановлення зміни чи скасування юридичних норм. Виділяють дві групи принципів правотворчості: 1) Загальні: демократизм — участь народу у правотворчому процесі; гласність — відкритість правотворчості для широкої громадськості, вільне та відкрите обговорення проектів нормативно-правових актів; системність — суворе врахування системи права і законодавства, узгодження з ним інших нормативно-правових актів; уманізм — формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини;. 2) Спеціальні: поєднання динамізму та стабільності; плановість — чіткий розподіл правотворчої роботи за предметом, етапами, часом; техніко-юридична відокремленість; своєчасність — правильне визначення часу підготовки та прийняття актів, врахування ступеня зрілості регульованих суспільних відносин; тощо.

52. Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави можна класифікувати за різними критеріями. Основний вид правотворчості - правотворчість державних органів і посадових осіб. Види правотворчості держави за юридичною чинністю актів: 1) Законодавча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів; 2) Підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів;

53. Законодавчий процес - це врегульована Конституцією і законами України, діяльність парламенту щодо підготовки, обговорення, прийняття законів та їх оприлюднення. Стадії законодавчого процесу - це відносно самостійні комплекси процесуальних дій уповноважених суб'єктів у межах законодавчо визначених процедур, спрямованих на створення і оприлюднення закону. Стадії законодавчого процесу: 1) внесення законопроекту до парламенту; 2) попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту; 3) обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях ВРУ, тобто прийняття закону або відхилення законопроекту; 4) підписання, офіційне оприлюднення закону та набрання ним чинності. Остання стадія законодавчого процесу обов'язково включає процесуальні дії Президента України, оскільки саме за його підписом закон оприлюднюється.

54. Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему. Розрізняють такі способи систематизації нормативно-правових актів: Облік — діяльність щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Облік нормативно-правових актів може здійснюватися державними органами і недержавними організаціями як для внутрішнього, так і для зовнішнього користування. Кодифікація — це така форма систематизації нормативно-правових актів, яка полягає в їх удосконаленні через зміну змісту норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання, та об'єднання в новий єдиний нормативно-правовий акт. Інкорпорація — це така форма систематизації, яка полягає в зовнішньому упорядкуванні вже чинних нормативних актів без зміни змісту. Консолідація — це така форма систематизації, яка полягає в об'єднанні декількох нормативно-правових актів, які діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту.

55. Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма; вплив і залежність між ними є взаємними. Відмінності між національною системою права і національною системою законодавства: Система права: 1) невидима, оскільки відображає внутрішню будову права; 2) динамічна; формується об'єктивно відповідно до існуючих суспільних відносин;.3) відсутня юридична чинність нормативно-правового матеріалу; 4) має лише галузеву, горизонтальну будову; 5) первинним елементом галузі права є норма права;тощо.. Система законодавства: 1) видима, зовнішня форма вираження і закріплення системи правових норм; 2) статична система; 3) становить систему законодавчих актів, що складаються з нормативних приписів, поділених залежно від предмета регулювання за галузями і інститутами законодавства; 4) існує юридична сила законодавчих актів; 5) у ряді галузей законодавства є лише предмет правового регулювання, а метод відсутній; Система законодавства - це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави. Структура системи законодавства - це внутрішній підрозділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів. Структура системи законодавства: -ієрархічна («вертикальна») - закони й підзаконні акти, тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються по юридичній чинності.; -галузева («горизонтальна») - галузеве законодавство (трудове, цивільне, карне й т.д. законодавство ),тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються по предметі правового регулювання;

56. Тлумачення норм права -- інтелектуально-вольова пізнавальна діяльність, що полягає у встановленні точного змісту норм права і здійснюється за допомогою певних способів з метою правильного їх застосування та безпосередньої реалізації. Способи тлумачення норм права - сукупність однорідних прийомів та засобів, за допомогою яких установлюється зміст юридичних норм, об'єктивованих у нормативно-правових приписах відповідних джерел права. Основні способи тлумачення норм права: 1.)Граматичний - з'ясування змісту норми права на підставі засобів граматичного і лексичного аналізу її словесного формулювання. 2) Систематичний - з'ясування змісту норми права встановленням її системних юридичних зв'язків з іншими нормами, її місця та ролі у системі права. 3) Телеологічний (цільовий) - з'ясування змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки. 4. Історико-політичний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законодавцем. 5) Функціональний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права. 6.) Логічний - з'ясування змісту норми права на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки. 7) Спеціально-юридичний - з'ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.

57. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. За суб'єктами і юридичними наслідками розрізняють: Офіційне тлумачення — роз'яснення змісту і мети правових норм, не сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються; Неофіційне тлумачення — роз'яснення змісту і мети правових норм, не виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичною обов'язковою силою.

58. Тлумачення за обсягом - це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм. Розрізняють три способи тлумачення за обсяго:. Буквальне тлумачення - це роз'яснення, при якому дійсний зміст норми права відповідає буквальному тексту; Поширювальне тлумачення - це роз'яснення, при якому дійсний зміст норми права ширше за її буквальний текст; Обмежувальне тлумачення - це роз'яснення, при якому дійсний зміст норми права вужчий за її текстуальний вираз.

59. Акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) - правові акти-документи, прийняті уповноваженими органами, що містять роз'яснення змісту норм права або порядку їх застосування та мають обов'язкову силу для всіх, хто застосовують норми, котрі роз'яснюються. Ознаки акта тлумачення норм права: 1) розкриває зміст правових норм, виражених у приписах відповідного юридичного акта; 2) діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю; 3) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються; 4) не виходить за межі норми, що роз'яснюється; становить уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис; 5) в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили; тощо..

60. Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права. Форми реалізації правових норм: — використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права; — виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання; — дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів; — застосування правових норм — це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб'єктів… Ознаки реалізації норм права: 1) правомірність дій, тобто їх відповідність нормам права; 2) соціальна корисність дій - їх спрямованість на задоволення приватних і публічних потреб та інтересів суспільства і людини; 3) процедурний характер дій, регламентованість нормами права процесу діяльності суб'єктів права; 4) вольовий характер дій, тобто їх усвідомлення, находження аргументів на користь балансу між суб'єктивними інтересами і нормами; настанова на дії, що відповідають нормам і принципам права; 5) забезпеченість державою процесу і результату реалізації права.

52. Правозастосування - це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владно організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права. Застосування права має наступні ознаки: здійснюється органами чи посадовими особами, які наділені функціями державної влади; має індивідуальний характер; направлене на встановлення конкретних юридичних наслідків — суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності; реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах; завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.

53. Вимоги до застосування норм права - юридичні правила , за допомогою яких правозастосовний орган втілює в життя принципи права. равозастосовний орган керується такими вимогами: 1) Законності: діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність; завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу. 2) Обґрунтованості: виявляє всі факти, що стосуються справи; ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними; відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи. 3) Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосов-них органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації.

54. Прогалини у праві — це повна чи часткова відсутність у чинному законодавстві необхідних юридичних норм. У процесі аналізу наявності прогалин у праві повинні бути враховані два основних фактори: 1) фактичні обставини повинні знаходитись у сфері правового регулювання; 2) відсутність у законодавстві норми права, яка б регулювала дані фактичні обставини. Прогалини у праві можуть бути усунені шляхом їх ліквідації чи подолання. Усунення прогалин має місце у процесі правотворчої діяльності шляхом прийняття нових норм права. Подолання прогалин можливе у процесі правозастосовчого процесу за допомогою застосування аналогії. Інститут аналогії закону не застосовується в адміністративному та кримінальному праві. Аналогія права — це вирішення конкретної юридичної справи на основі загальних принципів права (справедливості, рівності перед законом та судом тощо).

55. Акт застосування права - правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб.Ознаки:1) Вони видаються компетентними органами чи посадовими особами.2) Акти застосування права строго індивідуальні, тобто адресовані поіменно конкретним особам.3) Такі акти спрямовані на реалізацію вимог юридичних норм, бо конкретизують загальні розпорядження норм права стосовно конкретних ситуацій та осіб.4) Реалізація актів застосування права забезпечується державним примусом.ВИДИ: Акти застосування права поділяються за суб'єктами їх видання, за характером (регулятивні / охоронні), за значенням (основні / допоміжні), за формою (письмова / усна / у формі резолюції).

56. Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.ОЗНАКИ: 1)Суспільні відносини.2) Ідеологічні відносини.3) иступають юридичним виразом економічних, політичних, сімейних та інших відносин.4) Виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм.5) Суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками.6) Взаємна поведінка учасників правовідносин індивідуалізована і чітко визначена.7) Вольовий характер правовідносин обумовлений тим, що вони виникають і реалізуються на основі волевиявлення хоча б одного з їх учасників.8) Охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають.ВИДИ: Відносні — в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов'язків іншою особою. Абсолютні — засновані на можливості безпосереднього використання суб'єктом своїх суб'єктивних прав без втручання інших суб'єктів у сферу його діяльності. За предметом правового регулювання поділяються на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. За функціональним призначенням:1)Регулятивні.2) Охоронні. За часом дії розрізняють:

Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва або договору про перевезення вантажу на значну відстань. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізка і припиняться одразу після виконання учасниками своїх прав і обов'язків (при укладенні договору залізничного перевезення).

52. Суб'єкти правовідносин - це фізичні, юридичні та інші особи, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, необхідних для участі у конкретному право відношенні. Суб'єктами правовідносин можуть бути:1) фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства;2) юридичні особи: державні органи, установи і організації, суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані як юридичні особи незалежно від форми власності; політичні партії та інші об'єднання громадян; релігійні організації;3) територіальні громади та інші спільності: трудові і навчальні колективи, нація, народ;4) Автономна республіка Крим;5) держави;6) міжнародні організації. Для того, щоб особа стала учасником правовідносин, вона повинна бути право суб'єктною, тобто вона повинна володіти певною правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю. Об'єктами правовідносин є будь-які блага, у зв'язку з якими у суб'єктів виникають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.Об'єктами правовідносин можуть бути:1) особисті немайнові блага (життя, здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, особиста недоторканість, честь і гідність особи, ділова репутація тощо);2) майнові блага (право власності, майнові права та обов'язки тощо);3) результати інтелектуальної діяльності (твори науки, винаходи, твори літератури і мистецтва, інші результати творчої діяльності);4) певні дії суб'єктів;5) результати певних дій суб'єктів. Об'єктами правових відносин можуть бути як матеріальні так і духовні блага, а також будь-яка діяльність і поведінка суб'єктів, що не заборонена правовими нормами.

53. Суб'єктивне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Зміст суб'єктивного права виражається через такі правомочності: 1) правомочність на власні позитивні дії (праводіяння), або право позитивної поведінки правомочного суб'єкта, тобто можливість самого суб'єкта фактично чинити і юридично значущі дії; 2) правомочність на чужі дії або право-вимагання відповідної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто можливість зацікавленої особи жадати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків; 3) правомочність домагання (праводомагання), або право звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушення суб'єктивного права з боку зобов'язаної особи; 4) правомочність на користування соціальними благами на основі певного суб'єктивного права; Юридичний обов'язок - вид і міра належної поведінки суб'єкта права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм юридичного обов'язку є правозобов'язаний. Зміст юридичного обов'язку складається з елементів, що є конкретними юридичними вимогами до правозобов'язаної сторони: 1) здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки). 2) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням. 3) нести юридичну відповідальність у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, тобто такого, що суперечить вимогам правової норми; тощо..

54. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі. Ознаки юридичних фактів:1) полягають у наявності або відсутності певних явищ матеріального світу;2)мають конкретний зміст, існують у певному місці і часі;3)несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять до предмета правового регулювання;4)мають зовнішній вираз: абстрактні поняття, думки; 5)зафіксовані у встановленій законодавством процесуальній формі;6)прямо або опосередковано передбачені нормами права;7)викликають передбачені законом юридичні наслідки. Фактичний (юридичний) склад - це система юридичних фактів і юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків, які передбачені гіпотезою норми права. Ознаки фактичного складу:1) складається з елементів - юридичних фактів і юридично значущих умов; 2) елементи передбачені нормою права; 3) між елементами, які не є однозначними, існує тісний системний зв'язок; 4) являє собою складну систему, у якій відбувається послідовне нагромадження елементів у певному порядку внаслідок взаємодії фактичних і юридичних відносин;. 5) лише в сукупності елементів настають правові наслідки; 6) може стати елементом більшої за масштабом системи юридичних фактів - у межах інституту права, галузі права, публічного чи приватного права, системи права.

55. Правомі́рна поведі́нка — це вольова поведінка суб'єкта права, яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Ознаки правомірної поведінки: 1) є суспільно корисною соціальною поведінкою; ) не суперечить нормам і принципам права, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною; 3) має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей. Тощо. ВИДИ: Правомірну поведінку можна класифікувати. Класифікація може здійснюватись на основі різних підстав:I. Залежно від суб'єктів розрізняють:— правомірну індивідуальну поведінку;— колективну поведінку; II. Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:— активні дії;— бездіяльність. III. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:— дотримання;— виконання;— використання;— застосування. IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:— юридичні акти;— юридичні вчинки. V. Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:— соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;— законослухняну поведінку — це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;— конформістську поведінку — це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю.; — звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат. Та інш.