41. Класифікація норм права — це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у

регулюванні суспільних відносин. Визначимо основні критерії класифікації норм права. І. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції. II. Залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта. Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів. III. За юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону. IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін. VI. За функціями у процесі впливу на суспільство: а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків. б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав. в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм. XI. За методом правового регулювання розрізняють: — імперативні норми — категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки. — диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки. XII. За сферою дії розрізняють норми: — загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів); — обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені територіальними (закон Автономної Республіки Крим), часовими та суб'єктивними факторами (норми Закону «Про пенсії»); — локальні норми, що діють у межах окремих державних, громадських чи приватних структур; тощо..

41. Норми права закріплюються у статтях нормативно-правових актів. Формулюючи тексти статей, законодавець використовує різні способи викладення

елементів норм права. їх класифікація здійснюється за такими ознаками: 1) За повнотою викладення норм права: прямий (повний) спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені всі структурні елементи норми права, тобто норма права та стаття нормативно-правового акта за обсягом збігаються — у такій статті міститься одна норма права; відсильний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але в ній вказується, в якій статті цього ж нормативного акта викладений елемент норми, якого бракує. У цьому випадку норма права в повному обсязі міститься у кількох статтях цього нормативного акта; бланкетний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але з цієї ж статті випливає, що елемент, якого бракує, викладений в іншому нормативно-правовому акті. У такому випадку норма права в повному обсязі міститься як у статті цього нормативно-правового акта, так і в статті іншого нормативно-правового акта. 2) За рівнем узагальнення: • абстрактний спосіб — зміст норми розкривається загальними, абстрактними, неіндивідуалізованими поняттями; • казуїстичний (казуальний) — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак та ін.