1. ТДІП – система наукових знань про об’єктивні властивості держави і права, про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку та

функціонування державно-правових явищ. Предмет ТДІП - об’єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державних і правових явищ. Він осягає не все, а лише фундаментальні закономірності, та грунтується на єдності і діалектичному взаємозв’язку держави і права.

2. Функції ТДІП – основні напрямки її теоретичного і практичного розвитку, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворювання.

Функції: 1) онтологічна – виражається в пізнанні та поясненні явищ; та в процесі державного та правового життя в суспільстві. 2) евристична – виражається в глибинному пізнанні основних державно-правових явищ, та в з’ясуванні їх тенденцій; в відкритті нових закономірностей; в збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права. 3) прогностична – виражається в передбаченні подальшого розвитку держави і права. 4) ідеологічна – розробляє фундаментальні ідеї про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і сусп… 5) методологічна – у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права. 6) політична – у впливі на формування політичного курсу держави, політ. системи сусп., та у забезпеченні їх науковості. 7) науково-прикладна – полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань держ.-правового будівництва; у підготуванні законопроектів інших нормативно-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами. Методологія ТДІП – система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предметних наук. Методи: 1) загальні (притаманні всім наукам); 2) конкретні; 3) спеціальні ( стоять на зламі деяких наук). Конкретні методи в свою чергу поділяються на: - соціологічний, статистичний, формально-догматичний, конкретно-історичний, порівняльно-правовий.

3. Суспільство - об’єднання людей засноване на діяльності взаємодії. Соц. спільнота – відносна цілісність, сукупність індивідів, яка визначається спільністю інтересів і засобів діяльності, близькістю поглядів і вірувань. Соц. інститут – відносно-стійка сукупність норм, статусів, ролей і цінностей, яка задовольняє певну життєво-важливу суспільну потребу. З переходом до цивілізованої форми існування суспільство стає соціально-неоднорідним, в ньому складаються відносно самостійні стани, класи, в наслідок чого з’являється інститут правління.

4. Походження держави – складний історичний процес, який складно реконструювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Теорія географічного походження. (засновник - Шарль-Луї Монтеск’є). Ця теорія базується на тому, що головну роль у розвитку держави відігравали природно-кліматичні умови.Органічна теорія. ( засновник Гербер). Держава – це суспільний організм. Теорія насилля або завоювання. Олігархічна теорія. Вона призводить до аристократичного походження держави. Теорія неолітичної революції. Іригаційна теорія. Багатофакторна теорія. Інцестна теорія, та інші. Чинники виникнення держави: географічний, технологічний, економічний, соціальний, демографічний, зовнішнього насилля і зовнішньої безпеки, психологічний.

5. Держава виникає внаслідок розкладання первісно-суспільного устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених

до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Економічною передумовою формування держави став перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання — виробничої економіки. Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення. Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім — у сімейну. Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім — у сімейну. Кровнородинні зв'язки заміняються сусідськими. Виникають округи, волості, які не співпадають з родоплемінними одиницями. Однією з перших форм територіального об'єднання людей стає місто-держава. Основними факторами державотворення були: послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення.

6. Типологія – теорія про типи тих чи інших явищ.

Тип держави – це система істотних рис, властивим всім державам, які належать певній групі. Він характеризується: - елітою, що перебуває при владі; - системою виробничих відносин і форм власності; - рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особистості зокрема; - реальним, загально-соціальним змістом політики держави; - системою методів і засобів, які застосовуються владою. Типи держав: 1) за формою держави: монархія та республіка, унітарна та федеративна; 2) залежно від принципу побудови держави і участі в ній установи: держава установа(патерналістська), та держ. корпорація(партисипітарна); 3) відповідно до типів держ. політичного режиму; 4) стосовно релігії та церкви: світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні; 5) за принципом співвідношення між державою і правом; 6) за принципом фінансування: бюрократичні та податкові; 7) за історичним підходом: формаційний, цивілізаційний і технократичний.

7. Термін «держава» з’явився в ХVI ст., і в обіг його ввів Ніколо Макіавеллі. Взагалі, держава – це політико-територіальна, суверенна організація політичної влади, більшості населення або частини сусп.., що має спец. апарат управління та примусу; здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими; здійснює керівництво і управління загально-сусп. справами і виступає як суб’єкт міжнародних відносин.

Ознаки, які відрізняють державу від інших соц. явищ: - територія, відділена кордоном; - суверенітет: національний, державний та народний; - апарат публічної влади; - правова система; - монопольне право на збір податків; - держава офіційно виступає від імені всього суспільства; - держ. мова; - символіка держави; - внутрішня побудова держави; - грошова одиниця.

Ознаки, які відрізняють державу від первісної соц. організації: - публічно-політична влада; - держ. скарбниця; - територіальна організація населення; - наявність системи загальнообов’язкових правил поведінки, - права.

Ознаки, які відрізняють держ. від політ. партій та громад. організацій: - народ – сукупність індивідів об’єднаних правовим зв’язком з державою; - територія – матеріальна база держави, тобто простір в межах якого здійснюється держ. влада; - держ. влада – організаційно оформлена політ. влада крупної соц.. спільноти.

8. Існують такі підходи до вивчення держави: - теологічний підхід (держава створена Богом, а у священних книгах встановлена ідеальна модель

влади до якої має прагнути держава); - арифметичний; - юридичний (розглядає державу в рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави); - соціологічний (держава розглядається як офіційний представник сусп., призначенням якого є: керівництво виконання заг. справ, надання соц. послуг, арбітраж відносно різних груп сусп); техніко-кібернітичний; тощо.. Сутність держави – внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоц. І вузькокласових інтересів громадян. Аспекти сутності держави: - Класовий аспект (захист інтересів економ.-пануючого класу в здійсненні організаційного примусу); - заг.-соціальний (захист інтересів всього сусп., забезпечення правопорядку, виконання інших заг.-соц. справ)

9. Функції держави – осн. Напрями діяльності держави, у яких відображаються та конкретизуються її завдання і мета, виявляється її сутність, зміст та

соц. призначення у соц.-неоднорідному сусп. Класифікація: 1. За соц. значенням діяльності держ. функції поділяються на: - основні (напрями діяльності держави зі здійсненням стратегіних завдань та цілей, що стоять перед нею у конкретний історичний період. До них належать : функції оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, економ., еколог., соціальну та іншу. – неосновні (напрями діяльності держави зі здійсненням завдань у другорядних сферах сусп. життя. До них належать: управління персоналом, управління майном, забезпечення реалізації бюджетної справи і бух. обліку,. Правосуддя і юридичні функції, тощо. 2. За часом здійснення: - постійні (напрями діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку); - тимчасові (напрями діяльності держави зумовлені конкретним етапом історичного розвитку сусп.); 3. За сферами сусп. життя: -гуманітарні (напрями діяльності держави та її органів із забезпеченням кожній людині належних умов життя); - економічні (на перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил); - політичні (зі створенням умов для формування і функціонування держ. влади на засадах демократії); 4. Залежно від територіальної спрямованості: - зовнішня та внутрішня.

Форми здійснення функцій держави – це спец. сторони її діяльності за допомогою яких реалізуються її державні функції, вони поділяються на правові і неправові. До правових форм належать: правотворча – відображається у діяльності з підготовки та прийняття норм.-правових актів; виконавчо-розпорядча; правоохоронна – виявляється в організації правових норм від правопорушень; правозастосовна – застосування правових норм і винесення для виконання обов’язкових індивідуально-правових рішень. Неправові форми: організаційно економ., організаційно виховна, організаційно контролююча.

10. Форма держави – порядок організації та здійснення державної влади. Елементи: 1. форма держ. правління – порядок утворень і організацій

вищих органів влади в державі; 2. Форма держ. устрою – порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення між ними та держ. владою вцілому; 3. Форма держ. режиму – порядок здійснення держ. влади певними засобами і методами.

11. Форма правління показує хто править в державі і хто здійснює державну владу. 1) монархія – форма держ. правління, при якій держ. влада

зосереджена цілком чи повністю в руках однієїї особи чи групи осіб – монарха, як правило передається в спадщину. Риси: наявність одноособового правителя, династичне спадкоємство влади, довічність правління, відсутність будь-якої відповідальності за те як монарх управляє країною. Конституційна монархія – обмежена монархія, де влада монарха законодавчо обмежена у всіх сферах діяльності. Риси парламентарної монархії: влада монарха обмежена у всіх сферах держ. влади; виконавча влада реалізується урядом; закони приймаються парламентом і їх підписує монарх; В деяких монархічних країнах існує двопартійна система або багатопартійна система з однією домінуючою партією.(японія, іспанія, швеція та інші.) 2) республіка –форма держ. правління, при якій вища держ. влада здійснюється представницьким заг.-національним органом влади – парламентом, обраним населенням на певний строк. Особливості президентської республіки: вибори глави держави, і його вибори є загальними; він володіє значними повноваженнями, самостійно формує уряд який несе відповідальність перед ним. Парламентська республіка: парламентом чи спец. колегією уряд формується лише парламентським шляхом, головою ж уряду є лідер коаліції або правлячої партії. Якщо уряду оголошується недовір’я, це означає що він має піти у відставку. Змішана республіка в країнах, які нещодавно повалили тоталітарний режим.(Україна, росія, болгарія).