Тема 7. Спелеотуристичні ресурси україни
Печери – характеристика та основні види за походженням
Етапи розвитку спелеології в Україні
Печери України як пам’ятки природи
Використання печер в рекреаційних цілях
“…Печери… По-різному називають їх люди: підземна казка, світ чудес, восьме диво… Та в кожному випадку – це частинка рідної землі, унікальний, неповторний дивосвіт, який ми повинні вивчати і оберігати. . .”
Радзієвський В.О.
1. Печери – характеристика та основні види за походженням
Термін "спелеологія" (від гр. "спелеон" — печера) запропонував у 1890 р. французький археолог Емель Рів'єр. Зміст цього поняття весь час змінювався.
Під спелеологією нині розуміють одну з наук про Землю, що вивчає походження, розвиток, геологічні, гідрогеологічні та мікрокліматичні особливості печер, їх сучасну і древню фауну, технічні прийоми проникнення під землю і роботи в підземних умовах.
Печера — це геологічний об'єкт у вигляді порожнини або порожнин у верхньому шарі земної кори, які мають один або кілька отворів на поверхні.
Найбільш вживаними у спелеологів є такі терміни:
Печера - це порожнина в літосфері, довжина якої більше найбільшого розміру (ширини або висоти) входу.
Якщо навпаки - то дана порожнина називається гротом.
Якщо порожнина розташована вертикально - то неї називають колодязем (до 20 м глибини) або шахтою (глибше).
Глибина печери - перепад висот між входом і нижньою крапкою порожнини.
Довжина печери - сумарна довжина всіх прохідних ходів.
“Лази” - вузькі, але довгі ділянки порожнин.
“Зали” - великі порожнини з високим зводом, відділені від сусідніх ділянок лазами.
“Каміни” - вертикальні ділянки порожнин.
“Сифони” - ділянки, заповнені водою.
“Галереї” – горизонтальні відносно прямі печери.
все це частини порожнин. Оскільки багато порожнин переходять одна в іншу - то говорять також про печерні системи (або системи підземель), що включають до себе зв'язані переходами шахти, гроти та ін.
Як же вони утворюються?
На це питання існує дві відповіді: або в результаті просочування води, що роками руйнує гірську породу, або від постійних руйнівних ударів хвиль об прибережні скелі.
Деякі гірські печери почали створюватися 60 млн. років тому. Лили дощі, розливалися ріки, і монолітні гори повільно руйнувалися. Дощі постійно капали на гори, і на них почали з'являтися тріщини. А дощі продовжували лити. Вода струменіла, збільшуючи тріщини. Вона знаходила нові щілини в моноліті. Тріщини розширювалися до тунелів. Тунелі перехрещувалися, виникали ніші. Через мільйони років печери прийняли свою форму. А вода робила печери усе більше й більше.
Морські печери виникли під впливом хвиль, що плещуться об кам'яні стрімчаки уздовж узбережжя. Хвилі розчиняли стрімчаки. Вони руйнувалися також галькою й дрібним піском, що підточуються рік у рік .
Можна розділити печери за їхнім походженням на п'ять груп.
Карстові печери – це печери, утворені в розчинних породах (вапняк, мармур, доломіт, крейда, а також гіпс і сіль) за рахунок попадання води, яка, розчинивши породу, через якийсь час відкладає її назад, вбудовуючи так звані натічні утворення: сталактити, сталагміти тощо.
Таких печер більшість. Саме карстові печери мають найбільшу довжину й глибину.
Тектонічні печери – це печери, утворені в будь-яких породах у результаті тектонічних розламів.
Як правило, такі печери зустрічаються в бортах глибоко врізаних у плоскогір'я річкових долин, коли величезні масиви породи відколюються від бортів, створюючи тріщини, які клином сходяться із глибиною. Найчастіше вони завалюються пухкими відкладеннями з поверхні масиву, але іноді утворять досить глибокі вертикальні печери, до 100 м глибиною. Вивчено вони порівняно слабко.
Ерозійні печери – це печери, утворені в нерозчинних породах за рахунок механічної ерозії, тобто пророблені водою, що містить крупинки твердого матеріалу.
Часто такі печери утворяться на березі моря під дією прибою, але вони невеликі. Однак, можливі утворення й печер, пророблених по первинних тектонічних тріщинах струмками, що йдуть під землю. Відомі досить великі (сотні метрів довжиною) ерозійні печери, закладені в піщаниках і навіть гранітах.
Льодовикові печери – це печери, утворені в тілі льодовиків поталою водою.
Такі печери зустрічаються на багатьох льодовиках. Характерні довжини становлять перші сотні метрів, глибини — до 100 м і більше.
Термальні льодовикові печери — печери, утворені в льодовику в місці виходу підземних термальних вод.
Оскільки вода гаряча, вона здатна проробляти об'ємні галереї, однак такі печери залягають не в самому льодовику, а під ним, оскільки лід проплавляється знизу. Термальні льодовикові печери зустрічаються в Ісландії, Гренландії й досягають значних розмірів.
Вулканічні печери — печери, утворені в результаті виверження вулканів.
Потік лави, остиваючи, покривається твердою кіркою, створюючи лавову трубку, усередині якої як і раніше тече розплавлена порода. Після того як виверження вже, фактично, закінчилося, лава випливає із трубки з нижнього кінця, а усередині трубки залишається порожнина. Зрозуміло, що лавові печери залягають на самій поверхні, і часто покрівля обвалюється.
Спелеологія взаємопов'язана з іншими науками та науковими дисциплінами
Палеозоологія - наука про вимерлих тварин
Геоморфологія - наука про рельєф
Геологія - наука про Землю
Гідрологія - наука про природні води
Гляціологія - наука про льодовики
Метеорологія-наука про атмосферу
Археологія- наука про історію людства
Карстологія - наука про явища у гірських породах
Рис. 7.1. Зв'язок спелеології з іншими науками
Спелеологічні дослідження дають змогу:
відкрити нові можливості як в одержанні, так і в інтерпретації інформації, отриманої класичними геологічними методами.
деталізувати літологічний розріз карстоутворюючих порід і встановити особливості тектонічної будови району;
за допомогою вивчення гідрогеології карстових порожнин визначити закономірності формування, руху і розвантаження підземних вод;
вийти на раціональні схеми їх експлуатації;
вирішувати інженерно-геологічні завдання.
Вони широко використовуються при проходженні тунелів, при будівництві ГЕС тощо.