Профілактика ВЛІ об’єднує великий комплекс заходів та засобів, а їх узагальнена схема відтінена на малюнку 2.

Як видно із наданої схеми тут значне місце з профілактики ВЛІ займають:

Адміністративні заходи, які, насамперед, передбачають, що

— головний лікар, керуючись відповідними законодавчими, нормативними та інструктивними положеннями:

а) несе відповідальність за організацію роботи лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ), в тому числі і за профілактику ВЛІ;

б) визначає функціональні обов’язки заступників та керівників структурних підрозділів ЛПЗ з питань профілактики, обліку та аналізу причин ВЛІ (Додаток 3);

в) контролює обов’язкове проходження лікарняним персоналом попередніх (при оформленні на роботу) та періодичних (за окремим графіком) медичних оглядів (Додаток 4);

г) турбується про належні умови перебування пацієнтів, охорону та гігієну праці персоналу ЛПЗ.

Інженерно-технічні заходи в першу чергу передбачають суворе дотримання будівельних норм та правил, а також забезпечення правильної експлуатації споруд та інженерних мереж, створює надійну основу та умови для профілактики ВЛІ. У стислому виді такі заходи передбачають:

— експертизу та погодження проектів будівництва (реконструкції або капітального ремонту) ЛПЗ;

— суворий контроль ( технічний нагляд) за реалізацією проекту;

— принциповий підхід до прийняття об’єкту до експлуатації;

— інженерне забезпечення експлуатації та функціонування споруд (своєчасний ремонт), вентиляції та енергопостачання мереж опалення, питного та гарячого водопостачання, водовідведення та ін. (Додаток 5).

Санітарно-гігієнічні заходи базуються на здійсненні як попереджувального, так і поточного санітарного наглядів.

В епідеміологічному плані профілактика ВЛІ передбачає: попередження та знищення носіїв, розрив шляхів передачі збудників та зміцнення резистентності організму як пацієнтів, так і лікарів, допоміжного медичного та технічного персоналу. У найбільш стислій формі санітарно-гігієнічні заходи з профілактики ВЛІ доцільно розглянути в контексті запровадження повсякденного санітарно-протиепідемічного режиму ЛПЗ (табл. 2).

Таблиця 2

Основний зміст дотримання санітарно-протиепідемічного режиму,

спрямованого на профілактику внутрішньолікарняних інфекцій

Дотримання санітарних правил та норм

Медичний контроль за станом здоров’я

Дотримання правил з охорони праці

Санітарно-протиепідеміч-ний режим

Забезпечення оптимального мікроклімату

Імунізація та раціональне харчування

Виділити медичні заходи як окремі та самостійні, очевидно, важко, адже вони тісно пов’язані з іншими, тому до їх числа необхідно: віднести

— вивчення стану здоров’я всіх працівників лікарні;

— планову та екстрену імунізацію як медичних працівників, так і пацієнтів;

— висококваліфіковану догоспітальну діагностику та обґрунтовану госпіталізацію;

— обґрунтоване призначення антибіотиків та ефективну хіміотерапію;

— мінімізацію тривалості оперативних втручань та термінів госпіталізації;

— забезпечення ЛПЗ необхідними фармацевтичними препаратами та сучасними засобами діагностики і лікування;

— надійність, порядність та добросовісність і, особливо, високий рівень кваліфікації як медичного так і допоміжного технічного персоналу;

— підняття рівня медичних знань як медичних працівників, так і пацієнтів.

Слід також усвідомити що зниження ВЛІ може відбутися лише при покращанні фінансування ЛПЗ, харчування людей, зростанні санітарної культури населення тощо.

Складовою заходів та засобів з профілактики ВЛІ або ліквідації її наслідків та проявів є дезобробка, до якої відносять слідуючі види:

Дезинфекція — зниження збудників інфекційних хвороб (бактерій вірусів).

Дезинсекція — знищення кліщів, комарів, мух, тарганів і т.п.

Дератизація — знищення гризунів (миші, щурі і т.п.).

Якщо дезинсекція та дератизація, у більшості випадків, виконується спеціалізованими структурами станцій дезобробки то більшість заходів із дезинфекції виконується силами ЛПЗ: пральні, автоклавні, печі для спалювання, локальні інженерні споруди каналізації, стерилізаційні та ін.

Існує два види дезинфекції:

Потокова (повсякденна), що проводиться постійно у ЛПЗ з метою знищення збудників інфекційних хвороб (харкотиння, кал, сеча, посуд, білизна, предмети догляду за хворими, інвентар, підлога, стіни та стеля, інструментарій і ін.)

Заключна дезинфекція, проводиться після вибуття (виписки) хворого (одужання, госпіталізація до іншого відділення, смерть).

В залежності від умов, можливостей, вимог санітарно-епідеміологічної служби та показань дезинфекцію здійснюють такими методами: механічні, фізичні, хімічні та поєднані.

Фізичні та механічні методи:

а) Обпалювання, прожарювання лабораторних петель, голок, пробірок. Для цього використовують спиртівки, газові пальники, паяльні лампи та ін.;

б) Спалювання паперу, ганчір’я, сміття, трупів, інфікованих перев’язочних матеріалів, білизни та ін. після хворих із особливо небезпечними інфекційними хворобами. Такі дії виконуються у спеціальних печах (крематоріях), а їх розташування та будова має погоджуватися з СЕС та екологічною інспекцією;

в) Використання гарячого сухого повітря, жару, пари, гарячої води та ін. Названі методи реалізуються в автоклавних, стерилізаційних, пральнях, харчоблоках та буфетних, дезінфекційних камерах. Надійний результат ці методи дають при подальшому прасуванні гарячою промисловою або побутовою праскою (особливо при педикульозі).

г) Сонячні світло, ультрафіолетові та інші промені. Доцільно використовувати як стандартні так і пересувні (переносні портативні), бактерицидно-увіолеві лампи (світильники, опромінювачі) типу БУВ-10 та БУВ-20, ПРК та ін. При досягненні належного світлового коефіцієнту (1:4; 1:5) та систематичному використанні штучних джерел УФ-променів можна досягти надійної санації повітря так і інструментів операційних та ін.

Хімічні методи:

Сучасна дезинфекція часто виконується з застосуванням більш зручних хімічних матеріалів, що поєднують дезінфекційний ефект із мийним і навіть ароматизуючим. Однак такі матеріали дорого коштують. Тому, не втратили доцільності використання такі хімічні речовини як: 3-5% розчин фенолу, 5-10% лізолу, 7-12% формаліну, перекису водню, а також хлору та хлорвмісних препаратів.

Поєднанні (комбіновані) методи:

Це досить поширений різновид дезобробки, при якому вихідним станом є наприклад: очищення повітря і грунту або зняття верхнього шару стін, бруду, залишків крові на хірургічних інструментах та ін. Наступним етапом може бути обробка поверхонь ґрунту 5-10% розчин лізолу, або стін 3-5% розчином мідного купоросу, або меблів 0,5% розчином хлорного вапна. Надалі може застосовуватись обробка одягу, білизни у дезкамерах із подальшим прасуванням, або стерилізація інструментів із використанням відповідних фізичних або хімічних методів.

В лікарняних стаціонарах існує умовне об’єднання предметів та об’єктів для окремої дезобробки:

— медичний інструментарій, прилади та вироби;

— предмети догляду за хворими;

— посуд та кухонний інвентар;

— білизна, одяг;

— приміщення та інвентар;

— інвентар для прибирання.

За якістю дезобробки здійснюється візуальний, хімічний та бактеріологічний контроль:

а) візуальний контроль зумовлює проведення огляду стану інструментів, білизни, одягу, санітарного стану приміщень і ін.

б) хімічний контроль, що передбачає визначення вмісту активнодіючих речовин (наприклад: вміст активного хлору у маточному або робочому розчинах хлорного вапна). Широко використовується йод — крохмальний метод (наприклад: якщо на посуд їдальні після миття нанести йод то можлива поява синього забарвлення свідчить про недостатнє змивання з його поверхні залишків їжі).

в) бактеріологічний контроль, що базується на виявленні бактерій (найчастіше кишкової палички) на предметах або об’єктах після дезобробки. Для цього використовують метод змиву або зіскоблювання та ін. користуючись ватними стерильними тампонами на паличках, що вмонтовані у стерильні пробірки. Перед взяттям проб (змивів) тампон зволожують 1% розчином натрію тіосульфату, протирають ним обстежувану поверхню (посуд, інвентар, руки персоналу), а далі у відповідних лабораторіях СЕС виявляють кількість бактерій. Наприклад: задовільну оцінку дезинфекції дають у разі відсутності росту кишкової палички, незадовільну — при виявлені її росту хоча б в одній із проб.

Використання хімічних засобів дезінфекції

Дезінфекційні засоби хімічної природи, що дозволені для застосування в Україні та затверджені МОЗ України та Центральною санітарно-епідеміологічною станцією станом на 1.06.2003 року складають перелік 378 найменувань.

Розглянемо найбільш поширені з них:

Хлорне вапно — використовується для дезінфекції предметів догляду за хворими, виділень, посуду, іграшок, поверхонь приміщень, предметів обстановки, сантехобладнення у разі виникнення кишкових і крапельних інфекцій, дезінфекції питної води у шахтних криницях, водопровідних і каналізаційних мережах. Хлорне вапно необхідно зберігати без доступу вологи, світла і тепла. Вапно, що вміщує активного хлору нижче 15%, є непридатним до використання. Для дезінфекції поверхонь використовують 0,2 – 5% розчин хлорного вапна.

Хлорамін–Б — використовується для дезінфекції поверхонь приміщень, сантехобладнання, білизни, посуду, іграшок, предметів догляду за хворими, виробів медичного призначення, прибирального інвентарю у разі виникнення бактеріальних і вірусних інфекцій, при дерматофіліях, кандидозах, у вогнищах особливо небезпечних інфекцій (сибірка, холера, тощо, а також для проведення профілактичної дезінфекції на комунальних об’єктах, підприємствах громадського харчування та торгівлі. Це стійкий хімічний засіб у вигляді порошку, що містить 25% активного хлору, проте найчастіше використовується 0,2-0,5% його розчин.

Використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання

з метою санації повітряного середовища

Достатньо відомо, що ультрафіолетове бактерицидне опромінення є смертельним для життєдіяльності багатьох мікроорганізмів, що зумовлюють поширення повітряно-крапельним шляхом небезпечних інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, дифтерія, кір, грип, натуральна віспа тощо.

При цьому слід відмітити, що використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання не виключає, а доповнює інші засоби дезінфекції, які забезпечують відповідний рівень знезараження приміщень з метою дотримання діючих санітарно-гігієнічних норм і правил.

Завдяки впливу ультрафіолетового опромінення при достатній циркуляції повітря бактеріальне забруднення приміщень знижується на 70–90%. Для цього енергія опромінення повинна складати 1,5–6,0 мкВт/м². Найбільш ефективним для інактивації мікроорганізмів є випромінювання з довжиною хвилі 250–270 нм на відстані не більше 2 м при відносній вологості повітря 40-70%.

Необхідно пам’ятати, що ультрафіолетове опромінення утворює озон, який навіть у невеликих концентраціях може викликати вельми неприємні явища.

Існує пряме і непряме ультрафіолетове опромінення. Для організації прямого опромінення ультрафіолетові опромінювачі монтуються у верхній третині приміщення та спрямовуються у бік підлоги, для організації непрямого опромінення їх екранують в бік стелі. Пряме опромінення проводиться при відсутності у приміщеннях людей, тому такий вид опромінення має використовуватись вночі (операційні, кімнати очікування, кабінети, молочні кухні) або під час великих перерв (шкільні класи, ігрові кімнати дошкільних дитячих закладів). Непряме опромінення проводиться у присутності людей в приміщеннях з високою небезпекою розвитку інфекції, де завжди знаходяться люди (палати породіль, відділення інтенсивної терапії). Щоб знизити відбиття ультрафіолетових променів від стін (до 10% і нижче) слід застосовувати фарбу для стін на цинковій або свинцевій основі, скло, емаль тощо.

До теперішнього часу суттєво розширилась номенклатура бактерицидних ламп, розроблені лампи з малим вмістом ртуті, а також безозонові лампи, при роботі яких у повітрі не утворюється озон, який являє собою значну небезпеку для здоров’я людей і особливо для пульмонологічних хворих та дітей. Освоєно виробництво маячних та закритих бактерицидних випромінювачів (настінний рециркулятор ОБН 2х15 – 01), які дозволяють знезаражувати приміщення у присутності людей, внаслідок того, що опромінення повітря проводиться в закритій камері, через яку воно продувається вентилятором, при цьому повністю виключається вихід випромінювання безпосередньо у приміщення.

Створені спеціальні бактерицидні опромінювачі для знезараження салонів машин швидкої допомоги, які витримують ударні та вібраційні транспортні навантаження (опромінював ОББ 2х15). Розроблені та серійно випускаються настінно-стельові опромінювачі з високоефективною світлооптичною системою, яка забезпечує їх високу продуктивність (ОБНП 2х15–01).

3. Ситуаційна задача з гігієни харчування.

Cитуаційна задача до білета № 45

До лікаря на прийом звернулися пацієнти: перша хвора у віці 68 років, що страждає на хронічний коліт із явищами звичного закрепу, друга хвора у віці 70 років – на ішемічну хворобу серця, третя хвора у віці 43 роки – на хронічний гломерулонефрит.

Укажіть, які конкретні рекомендації Ви можете дати щодо організації харчування (дієти, продукти тощо) цих хворих

1)Бабі №1 потрібно харчуватися відповідно столу №4(Виключити з раціону:молоко,а також продуктів багатих на клітковину) У раціон дієти № 4 входять білі сухарі, супи на некрепкому знежиреному бульйоні (можна з протертим м'ясом або фрикадельками) з додаванням слизових відварів манної і рисової круп, парові або варені страви з м'яса і риби. У котлетний фарш замість білого хліба додають протертий варений рис.

2)Бабі№2 Раціон хворого, що страждає на ІХС, треба будувати за принципами збалансованого харчування при помірному обмеженні продуктів і страв, які містять велику кількість тваринних жирів, холестерину і солі. Їжа повинна бути насичена вітамінами, особливо аскорбінової кислотою.Виключати треба страви, багаті на азотисті речовини (м'ясні, рибні бульйони і т.д.), а м'ясо і рибу треба вживати відвареними. Їжа повинна містити в денному раціоні 90-100 г білків, 80-90 г жирів (з них 30 г рослинних) і 300-350 г вуглеводів. Каші (рисова, гречана, вівсяна) варять на воді або слабкому знежиреному м'ясному бульйоні і ретельно протирають.Каші з інших круп і страви з макаронних виробів в раціон цієї дієти не входять.З яєць можна приготувати білковий паровий омлет, їх додають у страви.Свіжоприготований сир дають у натуральному вигляді або готують парове суфле.Вершкове масло в обмеженій кількості використовують тільки для заправки готових страв.З напоїв можна вживати кисіль, відвари шипшини і чорниці, чай, чорна кава, какао на воді.

3)Бабі№3 Дієта з невеликим обмеженням білків, фізіологічною нормою жирів і вуглеводів, винятком кухонної солі (їжу готують без солі і не видають сіль хворому). Рідина обмежують до 0,8 л. Виключають екстрактивні речовини. Підвищений вміст вітамінів. Режим харчування дробовий, 5-6 разів на день.Рекомендовані продукти і страви для дієти № 7Хліб і борошняні вироби - хліб безбілковий, білий пшеничний висівковий (випікається без солі).Супи - переважно вегетаріанські з овочами, крупами, макаронними виробами, готуються без солі, заправляються вершковим маслом, присмачуються зеленню, лимоном.М'ясо та птиця обмежуються перші 2 тижні лікування. Надалі м'ясо нежирних сортів, у відварному вигляді і з подальшим обсмажуванням, рубані і шматком.Риба нежирних сортів у відвареному і запеченому вигляді.Яйця - 1-2 яйця в день у вигляді білкових омлетів, некруто.Молоко та молочні продукти - молоко, кисломолочні напої, сир натуральний і у вигляді запіканок, пудингів. Все в обмеженій кількості.Овочі та зелень - картопля, морква, буряк, цвітна капуста, салат, помідори, огірки, петрушка, кріп, відварні і в натуральному вигляді.Фрукти і солодкі страви - фрукти і ягоди відварні і в натуральному вигляді (особливо рекомендуються кавун, диня), пюре, желе, муси на крохмалі, цукор, мед, варення, джеми.Круп'яні і макаронні вироби - обмежені; замінюються саго і спеціальними макаронними виробами.Закуски - сир негострий, телятина, овочеві та фруктові салати, заливна риба, вінегрет з рослинним маслом.Жири - різні, виключені тугоплавкі.Соуси - молочний, сметанний, овочевий, фруктові солодкі підливи, з виключенням м'ясних, грибних і рибних відварів.Напої - неміцний чай, чай з молоком; відвар шипшини і чорної смородини, розбавлені водою 1:01 фруктові овочеві та ягідні соки.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 46

1. Гігієна праці сільських механізаторів (умови праці, професійні шкідливості, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).

Енергетичні витрати тракториста і комбайнера та умови їх праці залежать від конструкції машини, виду виконуваної ними сільськогосподарської роботи, геолого-географічних особливостей місцевості і складають близько 12560 до Д ж / су г (3000 ккал / добу). Основними несприятливими професійними факторами при роботі на тракторах і комбайнах є: підвищена або знижена температура повітря, забруднення повітря робочої зони пилом, шкідливими газами і парами, наявність шуму і вібрації. При роботі на тракторах (особливо не обладнаних кабінами) ранньою весною і пізньою осінню у тракториста може через мірно охолоджуватися тіло. Забруднення-пилом повітря робочої зони при роботі на тракторах і комбайнах може коливатися в дуже великому діапазоні-від 7 до 1300 мг/м3. При цьому 90% пилових частинок мають розмір менше 5 мкм, тобто здатні проникати разом з повітрям в альвеоли легенів. Повітря робочої зони може забруднюватися вихлопними газами двигунів внутрішнього згоряння, у складі яких містяться значні концентрації чадно го і вуглекислого газу, вуглеводнів, альдегідів. Концентрація чадного газу може досягати 180-500 мг/м3. Велике значення при гігієнічній оцінці умов праці тракториста і комбайнера мають шум і вібрація. Вібрація на сільськогосподарських машинах має складний характер і викликається роботою двигуна і ходових систем. Основними джерелами шуму служать двигун, вихлопні пристрої та пере даточние механізми. У спектрі шуму пре володіють високі частоти (3000 Гц і вище), причому рівень гучності шуму перевищує встановлені нормативи на 20 - 25 дБ. Профілактичні заходи Згідно з цими правилами на тракторах всіх типів і сільськогосподарських машинах повинна обладнуватися кабіна. Робоче місце необхідно обладнати м'яким сидінням з напівм'якої рухомий спинкою і підлокітниками. Температура повітря в кабіні не повинна перевищувати зовнішню температуру більше ніж на 2-3 ° С, а рухливість повітря на робочому місці - більше 1,5 м / с. Для обігрівання кабіни обладнується опалення, що підтримує температуру повітря в холодну погоду не нижче 16 ° С. Боротьба з запиленістю повітря в кабінах при експлуатації машин здійснюється шляхом їх герметизації. Високоефективним засобом для боротьби з пилом є пристрій припливної вентиляції, що забезпечує подачу очищеного повітря і підпір його в кабіні. Для усунення забруднення повітря вихлопними газами гирлі вихлопної труби на двигунах тракторів і комбайнів слід виводити на 400 мм вище даху кабіни

2. Гігієнічні основи водопостачання населених місць. Гігієнічні вимоги до улаштування шахтних криниць та основні етапи їх санації. Загальна схема санітарного обстеження джерел місцевого водопостачання.

Проблеми гiгiєни водопостачання зачiпають iнтереси дуже великого кола людей. Ця її особливiсть визначається, передусім, тiєю роллю, що вода відіграє як незаперечний чинник оптимального перебігу фізіологічних процесів.

Дійсно, вода в людському органiзмi необхідна:

— для забезпечення адекватного перебігу процесiв асимiляцiї, дисимiляцiї, резорбцiї, елiмiнацiї, терморегуляцiї тощо;

— як універсальний розчинник поживних речовин;

— як пластичний матерiал.

Слід підкреслити, що вода в органiзмi людини вода може знаходитися :

• у вільному стані (вода, що знаходиться у судинному руслi; вода судинного сектору). Кров та лiмфа фактично являють собою водні розчини складного хiмiчного складу;

• у з’язаному стані (вода, що знаходиться в iнтерстицiальному просторi; вода позаклiтинного сектроу);

• у вигляді так званоi конституційної води (вода, що використовується як структурний матерiал (вода внутриклiтинного сектору).

В середньому тiло людини на 65% складається з води. При цьому встановлено, що чим бiльш зрiлий органiзм, тим менше у ньому води.

Вміст води в організму дорослої людини знаходиться у межах 60%: судинний сектор складає — 5%, позаклiтинний — 40%, внутриклiтинний — 15%.

Натомість вміст води в тiлi новонародженого досягае 80%: судинний сектор складає — 10%, позаклiтинний — 40%, внутрiклiтинний — 30%.

Зрештою, внутрiшньоутробний плiд на 90% складається з води.

Втім, вже порiвняно невеликий дефiцит води в органiзмi може призвести до виникнення достатньо серйозних зрушень у стані здоров’я.

Так, при втратi до 10% води вiдмiчаються рiзка слабкість, підвищена тривожнiсть, тремор кiнцiвок та цiлий ряд iнших патологiчних явищ.

Втрата 20—22% води несумiсна з життям, насамперед тому, що процесi травлення, обмiну та синтезу речовин можуть відбуватися лише у водному середовищi.

В той же час, не зважаючи на винятково велику фiзiологiчну роль води, її витрати для задоволення питних потреб порiвняно незначні.

Зокрема, в умовах помiрного клiмату, при вiдсутностi фiзичних навантажень, людина втрачає, а отже, повинна споживати 1,5 л води на добу.

Hа рiвень споживання води впливають природні (температура, вологiсть і швiдкiсть руху повiтря, рівень iнсоляцiї та ін.) та соціальні (умови працi та ін.) фактори.

Так, при фiзичнiй роботi середнього ступеня важкості в умовах помiрного клiмату людині на добу потрібно 4 л води, а під час виконання аналогічної роботи в умовах жаркого клiмату — вже 5 л води на добу.

Проте гiгiєнiчне значення води не вичерпується лише її фiзiологiчною роллю. Вода необхiдна для забезпечення санiтарних та господарсько—побутових потреб (приготування їжi, прання бiлизни, робота каналiзацiї тощо).

Велика кількість води необхiдна для органiзацiї промислового виробництва. Крiм того, вода дуже широко використовується для організації та проведення оздоровчих і фiзкультурних заходiв (плавальнi басейни, загартовування, гiдротерапiя тощо).

Отже, серед основних функцiй, якi виконує вода, слiд видiлити наступні:

• фізіологічну;

• санітарну;

• господарсько—побутову;

• промислову;

• фізкультурно—оздоровчу.

Якi ж нормативи водопостачання?

Пiдраховано, що в населених пунктах задоволення гігієнічних та культурно—побутових потреб необхiдно вiд 30 до 500 л води на добу на 1 людину.

В тому числi:

• у житлових районах з водопроводом або з вуличними водорозбірними колонками — 30—50 л в добу на 1 людину;

• в будинках з внутрішньою каналізацією та водопроводом, але без ванн — 125—160 л в добу на 1 людину;

• в будинках з централізованим гарячим водопостачанням (житловi будинки) — 250—350 л в добу на 1 людину.

Разом з тим, в екстремальних ситуаціях для задоволення своїх фiзiологiчних потреб людині необхідне лише 3—5 лiтрів води.

Розглядаючи питання, пов’язанi з органiзацiєю водопостачання, слід виділити ще одну проблему — проблему неекономного використання водних ресурсів як в побутовому, так i у промисловому розумiннi (вiдсутнiсть технiчних водопроводiв тощо), як у мiсцевому, так і в глобальному масштабi.

Дійсно, не зважаючи на достатньо великi воднi ресурси планети ( вода океанiв — 1460 млн км³; вода льодовикiв — 30 млн км³; водяний пар — 14 млн км³; прiсна вода — 10 млн км³) не дивлячись на постiйний кругообiг води в бiосферi, у зв’язку з безперервним зростанням масштабів як централізованого, так і місцевого водопостачання, людство знаходиться перед реальною загрозою виникнення водяного голоду.

Адже недарма протягом останнi роки в центрi уваги свiтової науки та свiтової громадськостi знаходяться грандiознi і, на жаль, поки що нездійсненні) проекти розтоплення крижин Арктики та Антарктиди, великих айсбергiв, опрiснення морської води. (наприклад, Гренландський проект, Антарктичний проект тощо).

Стан настiльки серйозний, що на початку 80—х рокiв була під егідою ЮHЕСКО створена спецiальна органiзацiя, яка займається виключно цiєю проблемою и в роботi якої приймають участь представники понад 100 країн.

Забезпечення населення планети водними ресурсами — в центрi уваги роботи і Постiйного комiтету з природних ресурсів Економiчної та Соцiальної Ради ООH.

Зрештою, слід відзначити, що протягом 1981—1990 та 1991—2000 років ВООЗ проводить Всесвiтню програму питного водозабеспечення та санiтарii, яка була розроблена на конференцii ООH з проблем населених пунктыв у 1976 р. у Ванкуверi (Канада) та отримала назву «Десятирiччя питноi води».

Вибiр вододжерела, безсумнівно, є одним з головних принципових питань сучасної гiгiєни водопостачання.

До найбiльш важливих факторів, що визначають оптимальний вибiр вододжерела відносять:

• доступнiсть джерела;

• його водоемнiсть (у спiввiднощеннi з потребою у водi);

• схильнiсть джерела до впливу рiзних природних та соцiальних (в першу чергу, техногених факторiв) чинників;

• ступiнь надiйностi джерела у гiгiєнiчному вiдношеннi (висока якiсть води i можливiсть органiзацiї зон санiтарної охорони);

Джерелами води для для забезпечення господарсько—питних потреб можуть бути:

• запаси пiдземних вод;

• поверхневi воднi об’єкти;

• атмосфернi води.

Підземні прісні води знаходяться на глибинi не бiльш, ніж 250—300 м.

За умовами залягання розрiзняють:

• верховодку;

• грунтовi води;

• мiжпластови пiдземнi води.

Верховодкою називають пiдземнi води, що залягають найбiльш близько зо земної поверхнi. Причина iх появи — наянiсть пiд грунтом мiнеральних вiдкладень у виглядi лiнз, що створюють своєрiдний мiсцевий водоупор, на якому накопiчуються атмосфернi води. Тому верховодка, фактично, являє собою резервуар атмосферної води.

У санiтарному вiдношеннi верховодка ненадiйна i не може вважатися оптимальним джерелом водопостачання.

Грунтові води — це води першого вiд поверхнi землi вононосного горизонту, що постійно існує.

Розглядаючи їх санітарно—гігієнічні особливості, необхідно відмітити, що грунтові води:

• не мають захисту з водоупорних шарiв;

• характеризуються вельми непостiйним режимом iснування i функцiонування, якiй залежить вiд гiдрометеорологiчних факторiв, в першу чергу, вiд частоти випадання осадкiв та iх кiлькостi;

• мають значнi сезоннi коливання рiвня стояння, дебету, хiмiчного та бактерiологiчного складу;

• мають певнi обмеження щодо застосування під час організації централiзованного водопостачання і, лише як виняток, можуть використовуватися у сiльский мiсцевостi при органiзацiї місцевого водопостачання.

Міжпластові підземні води залягають мiж двома водонапiрними шарами i у залежностi вiд умов залягання можуть бути: напiрними та безнапiрними.

В кожному мiжпластовому водоносному горизонтi визначають такі областi:

• харчування (частина горизонту, що виходить на поверхню);

• напору (частина горизонту, що найбiльш глибоко розташована);

• розвантаження (частина горизонту, де вода виходить на поверхню грунту або дно рiчки як вируюче джерело).

Добування мiжпластових вод проводиться за допомогою улаштування бурових свердловин або шахтних криниць, а їх якiсть, у більшості випадків, визначаеться відстаню останніх від областi харчування.

У санітарному вiдношеннi мiжпластовi води є найбiльш сприятливими у порівнянні з іншими видами вододжерел. Практично єдиним недоліком є їх висока мiнералiзацiя.

До поверхневих вододжерел відносять, насамперед, рiчки, озера та водосховища.

Загальнi властивостi поверхневих джерел води такi:

• низька мiнералiзацiя води;

• велика кiлькiсть зважених речовин;

• високий рiвень мiкробного забруднення;

• значнi сезоннi коливання кiлькостi води;

• суттєва залежнiсть вiд метеорогiчних факторiв i умов.

Саме тому провідними характеристиками атмосферних або метеорних вод є:

— слабка мiнералiзацiя;

— м’ягкiсть;

— незначний рiвень мiкробного забруднення (необхідно відмітити, що на їх якiсть, передусім, впливає спосiб збирання та зберiгання води).

Використовуються атмосферi води в обмеженому обсязі, практично лише у пiвденних районах (пустелi) та в районах Крайньої Півночі.

Однiєю з основних проблем використовування води рiзних вододжерел є проблема визначення ступеня їх побутового, природнього та, особливо, промислового забруднення.

У зв’язку з цим, прийнято видiляти такі провідні показники забруднення води:

Хімічні показники

• амiак

• нiтрати

• нiтрити

• хлориди;

• сульфати;

• окислюваність, яка є показником наявностi органiчних речовин у водi та являє собою кiлькiсть О₂ (у мг), що витрачається на окислення органiчних речовин, котрі знаходяться в 1 л води (в нормі — 4 мг/л);

• БПК 5 та БПК 20 (бiохiмiчна потреба кисня), що являє собою кiлькiсть О₂, яке необхiдне для повного бiохiмiчного окислення всiх речовин, котрі знаходяться в 1 л води при температурi 20°С протягом 5 або 20 діб (в нормі = до 2 мг/л).

Необхідно відмітити і той факт, що показниками забруднення води залишками речовин органічного походження є такі показники як вміст аміаку, нітратів та нітрітів.

Бактеріологічні показники

• мiкробне число;

• колi—титр;

• колi—iндекс.

Органолептичні показники

• прозорiсть;

• колірнiсть;

• запах;

• присмак.

Гідробіологічні показники

(або показники стану бiоценозiв вiдкритих водоймищ)

В основi визначення гiдробiологiчних показникiв знаходиться вчення про так звану сапробнiсть водних органiзмiв, тоб то iх здатнiсть розвиватися та існувати лише при певному вмiстi органiчних речовин та продуктiв iх розпаду (греч. sapros — гнiй).

Згiдно з цим вченням, всi воднi органiзми слід поділити на 3 великі групи:

• полісапроби, тобто органiзми, якi розвиваються в найбiльш забруднених водоймищах, що вмiщують велику кiлькiсть органичних речовин та продуктiв iх розпаду (сiрчанi бактерiї, iнфузорiї, нижчi гриби, джгутиковi та iн.);

• — i — мезосапроби, тобто органiзмi, що живуть у водоймищах середнього ступеня забруднення (синьозеленi водорослi, ракоподiбнi, коловратки);

• олігосапроби, тобто органiзми, що розвивають лише у мало забруднених віодоймищах, які практично придатнi до організації водопостачання (зеленi водорослi, губки, ракоподiбнi, риби).

У ході вивчення водної флори та фауни, крiм класифiкацiї органiзмiв у залежностi вiд ступеня їх сапробностi, необхiдно урахувати i мiсця iх постійного перебування у водоймищах, що також має суттєве санiтарно—гiгiєнiчне значення.

Так у водоймищах постійно iснують наступні види бiоценозiв:

• планктон — органiзми, що мешкають у глибинних шарах води i постiйно знаходяться в русi;

• бентос — органiзми, що мешкають у придонних вiдкладеннях та на берегах;

• перифітон — органiзми, що мешкають на пiдводних предметах (камiння, дошки, гiлля тощо).

Зрештою, вельми важливим показником забруднення є наявність у водоймищі різноманітних водних рослин, у першу чергу, квiткових.

Власне кольору мiкроскопiчних водоростей та квiткових водних рослин зобов’язанi своєю назвою деякі моря Свiтового океану, такі як Червоне, Жовте та Чорне.

Назва Жовтого моря, зокрема, пов’язана з тим, що восени у пiвнiчно—західній частинi Тихого океану цвiтiння дiатомових водоростей приводит до того, що вода стае слизькою, рибаки інколи її називають «смердючою водою» и набуває своєрідного «бурого відтінку».

Hазва Червоного моря пов’язана з цвiтинням синьо—зелених водоростей, якi вiдмираючи, набувають червоно—коричневого забарвлення, тим самим надаваючи морський водi вiдповiдний вiдтiнок.

Цiкавi та загадковi так званi «червонi приливи», що досить часто спостеригаються у захiдних берегiв Флориди, причиною яких є цвiтiння отруйних водних рослин — динофлягелят.

Добре вiдомий ще один унiкальний у цьому вiдношенні район Свiтового океану — Саргасове море (саргаси — це бурi водоростi), назва якого пов’язана з тим, що наповненi повiтрям мiхурi цих рослин, завдяки яким вони пiдтримують свою плавучiсть, дуже подiбнi на виноград, що вирощується в Iспанiї і має назву «саргацо».

V. Оргаhiзацiя саhiтарhого hагляду за джерелами господарсько—питhого водопостачаhhя

Розглядаючи проблему организацiї господарсько—питного водопостачання, насамперед, необхiдно виділити наступні основнi види водопостачання:

• децентрализоване або місцеве

• централізоване або водопроводне (гаряче та холодне)

Iснує 2 системи надходження гарячої води до населення:

• відкрита, коли гаряча вода з ТЕС або котельнi подається вiдразу до споживача;

• закрита, коли ТЕС виконує функцiї лише теплоносiя, а нагрiвання води здiйснюється у спецiальних водних нагрiвниках центральних або iндивiдуальних теплопунктiв.

Для забезпечення гiгiєнiчного контролю за якiстю питної води у мiсцi водозабору розташовують спеціальні зони санітарного захисту.

Пiд зоною санiтарного захисту джерела господарсько—питного водопостачання розумiють спецiально видвену територiю, що функціонально пов’язану з водозабiрними спорудами.

Під час використання наземних вододжерел прийнято виділяти 3 зони санітарного захисту:

1. Зона посиленого (суворого) режиму або перший пояс, що включає у свою структуру земельну ділянку в мiсцi забору воли та територiю, на якiй знаходяться основнi водоочисні споруди.

Основнi характеристики цієї зони такі:

• територiя зони обгороджена i суворо пильнується;

• доступ сторонних осiб в зону суворо заборонений;

• проживання людей на територiї зони суворо заборонено;

• на територiї та акваторiї першого поясу заборонені рибна ловля, купання, прання бiлизни, катання на човнах;

• у примiщеннях будівль, які розташовані на території зони обов’язково повиннi бути побудованi каналiзацiйнi вбиральнi;

• персонал повинен проходити регулярнi медичнi огляди та обстеження на бактеріоносіння.

2. Зона обмежень або другий пояс, включає у свою структуру територiю, яка оточуе водоймище та його притоки, і поширюється уверх за течiєю на десятки кілометрів, а вниз за течiєю — на декiлька сотень метрiв.

Довжина другого поясу вверх за течiєю повинна забезпечувати лiквiдацiю патогенної мiкрофлори за рахунок процесiв самооочищення водоймища, ураховуючи той факт, що тривалiсть життя патогених мiкроорганiзмiв у рiчній воді, як прапвило, складає не бiльш, ніж 5 дiб. Тому верхню межу зони обмежень визначають розрахунковим методом, помноживши швидкiсть течiї рiчки у метрах за добу на 5 дiб.

На території зони обмежень необхідно регулювати розмiщення населених пунктiв та, в першу чергу, промислових пiдприемств і тваринних компексiв. Спускання побутових та промислових стiчних вод, а також внесення в орні землі гною та отрутохімікатів у цiй зонi забороняється.

3. Зона спостережень або третiй пояс призначена для органiзацiї нагляду за водопостапчанням та iншими процесами, що пов’язані з ним.

У випадку використання підземних вододжерел прийнято розташовувати 2 пояси санiтарної охорони:

1. Перший пояс зони санiтарної охорони розташовують безпосередньо навколо свердловини на територiї з радiусом 30—50 м;

2. Другий пояс зони санiтарної охорони розміщують на території з радiусi 50—1000 м, ураховуючи, що процес повного вимирання патогених мiкроорганiзмiв у пiдземних водах триває 200 дiб.

3. Ситуаційна задача з гігієни лікувально-профілактичних закладів.

Cитуаційна задача до білета № 46

В інфекційній лікарні реєструються випадки виникнення внутрішньолікарняних гострих респіраторних захворювань вірусної етіології. У місті – епідемія грипу. Під час санітарно-епідеміологічного обстеження лікарні було установлено: палати здебільшого багатоліжкові, площа на 1 ліжко в середньому складає 4,5 м², боксового відділення немає. Штучна припливно-витяжна вентиляція відсутня, свіже повітря надходить через кватирки. 60% палат мають орієнтацію вікон на південь, 40% палат – на північ. Аналіз повітря палат: вміст СО₂ – 0,18%, вміст аміаку – 2 мг/м³, загальне бактеріальне обсіменіння – 4000 в 1 м³. В лікарні дозволяється щоденне відвідування хворих, принцип суворої ізоляції не виконується.

Перерахуйте основні причини поширення гострих респіраторно-вірусних захворювань в стаціонарі та обгрунтуйте відповідні гігієнічні рекомендації.

В: причини недотримання лікарнею санітарнопроепідемічних заходів,мала площа припадае на 1 ліжко,відсутність боксового відділення,а також відсутність вентиляції. Потрібно дотримуватись суворої ізоляції,і дотримуватись санітарно-проепідемічного режиму

Екзаменаційний білет № 47

1. Гігієна як наука та її місце в роботі лікаря загальної практики і сімейного лікаря. Мета, завдання та методи досліджень. Розвиток гігієни в Україні. Основні напрямки наукових досліджень сучасної гігієни. Принципи гігієнічного нормування.

Гігієна - це наука яка вивчає закономірності впливу зовн. cередовища на організм людини і суспільне здоров’я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних нормативів і правил, профілактичних заходів, реалізація яких забезпечує оптимальні умови життя людини, збереження і зміцнення її здоров’я та попередження виникнення хвороби. Мета - збереження і зміцнення здоров’я та попередження виникнення хвороби. Завдання :а)вивчення природничих і антропометричних факторів навколишнього середовища та соціальних умов , що справляють вплив на здоров ’ я людини; б) вивчення закономірності впливу факторів і умов навколишнього середовища на організм людини; в) наукове обґрунтування та розробка гіг нормативів, правил і заходів щодо максимального використання факторів які позитивно впливають на організм людини та ліквідації або обмеженню факторів до небезпечних рівнів несприятливих чинників; г) використання в практиці охорони здоров’я та народному господарстві розроблених гіг рекомендацій, правил, нормативів, перевірка їх ефективності і удосконалення; д) планування санітарної ситуації на найближчу та віддалену перспективу з урахуванням планів розвитку народного господарства , визначення відповідних гіг проблем , наукова розробка цих проблем. Для успішного впровадження профілактичної діяльності сфері своєї спеціальності кожний лікар повинен володіти відповідними знаннями. Частину він отримує від вивчаючи теоретичні і практичні дисципліни. Однак вони не дають йому повних знань про комплексну дію зовн середов на людину і не ознайомлюють його з системою профілактичних заходів. Це означає , що серед медичних дисциплін повинна бути наука яка виконує ці проблеми і ця наука – гігієна. Методи гіг досліджень:1. методи вивчення навколишнього середовища : а) методи сан обстеження з наступним сан описом; б) інструментально – лабораторні методи( фізичні, хімічні, біологічні, сан- статичні, географічні). 2. Вивчення впливу навколишнього середовища на здоров’я людини :а) методи експериментального дослідження ( експеримент відтворенням природніх умов, лабораторні експеримент на тваринах, лабор експер на людях);б) методи натурального спостереження(крмплексна оцінка здоров’янаселення, клінічні , фізіологічні, біохімічні, токсикологічні, сан-статичні, медико-біологічні). Принципи гіг нормування: -впровадження в практику гіг рекомендацій, сан норм і правил перевірки їх ефективності і подальшого їх вдосконалення;-прогнозування сан ситуацій на віддалену і найближчу перспективу.  

Становлення гігієни має досить тривалий шлях. З часом професором В. Суботіним була запропонована цілісна система санітарного нагляду за містами, зокрема, як приклад, для Києва.

2. Гігієнічне значення мікроелементів у харчуванні людини. Захворювання, що зумовлені дефіцитом та надлишком мікроелементів. Поняття про біогеохімічні провінції. Профілактика біогеохімічних ендемій.

Hе менше значення анiж бiлки, жири та вуглеводи з точки зору організації рацiонального харчування мають мінеральні речовини.

Так же, як при недостатності основних харчових речовин, в умовах дефіциту мiнеральних речовин в органiзмi людини виникають специфiчнi зрушення, що можуть призводити до виникнення характерних захворювань.

Слід підкреслити, що мiнеральнi речовини складають значну частину людського органiзму (близько 3300 — 3500 г). У кiстках вони представленi у виглядi кристалiв, у м’яких тканинах як iстинний або колоїдний розчин, що перебуває, головним чином, у тісному сполученнi з бiлками.

Головне призначення мiнеральних речовин — забезпечення впливу на хід та спрямованість обмінних процесів.

Крiм того, до числа основних функцiй таких мікроелементів, як Са, Р, Mg вiдносять:

• формування нервової тканини, вплив на передачу нервового імпульсу;

• формування кісткової тканини:

• вплив на процеси кровотворення;

• вплив на регуляцію вмісту води у тканинах (передусім, за рахунок Са).

До числа основних функцій таких мiкроелементів, як Na, Cu, Fe відносять:

• формування гормонів;

• формування окислювально—тканинних ферментів;

• вплив на процеси кровотворення;

• забезпечення осмотичного тиску (передусім, за рахунок Nа).

Хвороби та синдроми, зумовленi дефiцитом, надлишком, або дисбалансом мiкроелементiв, мають назву мікроелементози.

Мiкроелементози прийнято розподiляти на:

• екзогеннi (природнi, виробничi, ятрогеннi)

та

• ендогеннi (спадковi, природженi).

Крiм того, вельми доцiльним вважають розподiл мiкроелементозiв на:

• гiпомiкроелементози

та

• гiпермiкроелементози.

Якi в свою чергу можуть бути первинними або вторинними, тобто такими, що виникають внаслiдок деяких захворювань.

Серед гіпомікроелементозів найбільше поширення мають:

• залiзодефiцитна анемiя (Fe);

• ендемiчний зоб (I);

• перницiозна анемiя (Co);

• карiєс (F).

Серед гіпермікроелементозів:

• флюороз (F);

• борний ентерит (B);

• молібденовий артрит або ендемiчна подагра (Mo).

Біогеохімі́чні прові́нції (далі Б.п.) — області на поверхні Землі, що розрізняються за змістом (в їх грунтах, водах тощо) елементів (або сполук), з якими пов'язані певні біологічні реакції з боку місцевої флори і фауни.

Склад ґрунтів впливає на підбір, розподіл рослин і на їх мінливість під впливом тих чи інших сполук чи елементів, що знаходяться в грунтах. Межі поширення певної флори чи фауни у межах однієї ґрунтової зони нерідко збігаються з областю розвитку певних гірських порід або геологічних формацій. Добре відома специфічна рослинність, поширена на серпентинітах, вапняках, в безстічних засолених областях, на пісках тощо.

Різка недостатність або надмірність вмісту якого-небудь елемента в середовищі викликає в межах даної Б.п. біогеохімічні ендемії — захворювання рослин, тварин і людини. Наприклад, при недостатності йоду в їжі — простий зоб у тварин і людей, при надмірності в ґрунтах — поява отруйної флори і багато інших ендемій.

По генезису виділяються 2 типи Б.п:

1. Б.п., приурочені до певних ґрунтових зон у вигляді окремих плям або областей і визначаються недостатністю того чи іншого елементу в середовищі. Наприклад, для зон підзолистих і дерново-підзолистих грунтів Північної півкулі, що тягнуться майже через всю Євразію, характерні Б.п., пов'язані з недостатністю йоду, міді та ін. Подібні Б.п. з характерними для них ендеміями (зоб, акобальтоз, ламкість кісток у тварин тощо) не зустрічаються в сусідній зоні чорноземів. Причина лежить у великій рухливості іонів Со ґрунтах Південної півкулі. Цей тип Б.п. носить негативний характер, тому що виникає в результаті недостатності того або іншого елемента в середовищі.

2. Б.п. і ендемії, що зустрічаються в будь-якій зоні. У цьому сенсі вони мають інтразональні характер і виникають на тлі первинних або вторинних ореолів розсіяння рудної речовини родовищ, солоних відкладень, вулканогенних еманацій тощо Наприклад, борні Б.п. і ендемії (серед флори і фауни) виявлені в безстічних областях; флюороз людини і тварин — в області нещодавно діючих вулканів, родовищ флюориту і тварин — в межах родовищ тощо Цей тип провінцій і ендемій має переважно позитивний характер, оскільки пов'язаний з надмірним вмістом елементів у середовищі.

Елементи, що утворюють добре розчинні сполуки в грунтових умовах, викликають найбільш сильну біологічну реакцію у місцевої флори. Має значення і форма знаходження елементів в середовищі. Наприклад, викликає у тварин захворювання тільки в районах з лужними грунтами (кислота дає розчинні сполуки з лугами); в районах кислих грунтів надлишок не викликає захворювань.

В межах Б.п. розрізняють 2 види концентрації організмами елементів: груповий, коли всі види рослин в даній провінції в тій чи іншій мірі накопичують певний елемент, і селективний, коли є певні організми-концентратори того або іншого елемента незалежно від рівня вмісту цього елемента в середовищі.

Відомі різні види рослин, які в Б.п. концентрують певні елементи і піддаються при цьому мінливості. До них відносяться специфічна галмейна флора (концентруюча), вапняна, галофітна, серпентинітова флора і багато інших.

В залежності від конституційних властивостей даного виду організму і особливо при тривалому ізольованому існуванні його в тій чи іншій Б.п. виникає мінливість організмів — поява фізіологічних рас (без видимих зовнішніх змін), морф, варіацій, підвидів і видів. Це супроводжується підвищенням вмісту в організмах відповідних елементів. З'являються також мутанти зі зміною в ядрах клітин тощо; мінливість може набути спадковий характер, особливо у мікробів.

Багато рідкісних і розсіяних елементів (мікроелементи) відіграють значну фізіологічну роль, входячи в фізіологічно важливі органічні сполуки в організмів — в дихальні пігменти, ферменти, вітаміни, гормони і інші акцесорні фізіологічно важливі речовини.

Відомо більше 30 елементів (ВЗаголовок посилання, С, Са та ін.), з якими пов'язано утворення Б.п., ендемій і поява організмів-концентраторів .

На основі вивчення екології Б.п. в практику боротьби з відповідною ендемією в Б.п. широко увійшло використання елементів (В, Cu, Со та ін.) як добрив або при підгодівлі тварин. На основі вивчення вмісту елементів в грунтах і рослинах був створений біогеохімічний метод пошуків корисних копалин. В геологічному минулому Б.п. також відігравали значну роль у відборі і зміні флори і фауни. Реконструкція палеобіогеохімічних провінцій може багато чого пояснити в еволюції органічного світу.

Крім біохімічних провінцій і регіонів, виділяються також субрегіони. Окрему групу становлять біогеохімічні провінції, які характеризуються по якомусь одному елементу (наприклад, нестача або надлишок заліза).

3. Ситуаційна задача з гігієни праці.

Cитуаційна задача до білета № 47

Чоловік, 35 років, що працює слюсарем-механіком цеху складання та налагодження вимірювальних приладів, звернувся до лікаря зі скаргами на підвищену роздратованість, поганий сон, сильну пітливість і постійне серцебиття. В ході обстеження працівника лікар виявив різку тахікардію, систолічний шум на верхівці серця, симетричний тремор витягнутих пальців рук та закритих повік, виражений гіпергідроз, червоний стійкий дермографізм. Дані аналізу крові відзначили наявність вираженої анемії. У сечі знайдені сліди білка та ртутних сполук. Хворий госпіталізований в медико-санітарну частину виробництва. Стаж роботи в цеху становить 3 роки, до цього працював на автокомбінаті, служив в армії. Характеристика умов праці: робоче місце знаходиться у спеціально відведеному приміщенні, що обладнане загальнообмінною вентиляцією. Роботи проводились в літній період, температура повітря складає 24-25°С. Невід’ємним компонентом виробничого процесу є розлив ртуті з посуду, що має велику площу поверхні, у вимірювальні прилади.

Поставте попередній діагноз та обгрунтуйте необхідні профілактичні заходи.

В: Меркуриализм(отруєння ртутю).Проф:використовувати засоби індивідуального захисту,зменшення робочого часу(або зовсім змінити роботу),щорічно проходити стаціонарне лікування або санітарно-курортне))

Екзаменаційний білет № 48

1. Гігієнічна характеристика факторів, які визначають характер і ступінь важкості променевих ушкоджень. Кількісні та якісні характеристики радіонуклідів. Гігієнічні принципи радіаційного контролю.

Радіоактивність — перетворення ядер атомів одних елементів на інші, яке супроводжується іонізуючим випромінюванням.

Іонізуюче випромінювання — потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину призводить до його іонізації (перетворення нейтральних атомів в іони) з утворенням електричних зарядів різних знаків.

Одиниця вимірювання радіоактивності — Беккерель (Бк, Вq). 1 беккерель дорівнює одному спонтанному розпаду на 1 сек. Внесистемна одиниця радіоактивності — Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu дорівнює 3,7•10¹⁰ Бк.

В медичній практиці використовується одиниця активності — мг.екв.радия який враховує гам—постійну, що характеризує радионуклід.

Розрізняють такі види іонізуючого випромінювання:

 — випромінювання — потік важких часток, які складені з двох нейтронів і двох протонів.

 — випромінювання — потік електронів або позитронів.

 — випромінювання — електомагнітне випромінювання, яке звільнюється при радіоактивному розпаді, тобто при переході ядра атома з одного енергетичного атому в інший. Довжина хвилі його випромінювання 0,05—10 н/м.

Re — випромінювання — електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі < 0,05 н/м.

Кількість енергії, яке передається тканинам при дії іонізуючого опромінення називається дозою.

Дози можуть бути наступні.

Поглинута доза — енергія іонізуючого опромінення, поглинута опроміненим тілом (тканинами організму), в перерахунку на одиницю маси. Одиниця поглинутої дози — грей (Гр,Gу). 1 гр = 100 рад.

Еквівалентна доза — поглинута доза помножена на коєфіцієнт якості випромінювання, що враховує здатність даного вида випромінювання пошкоджувати тканини організма.

Коєфіцієнт якості опромінення найбільший у  — випромінення = 20, для  та  — випромінювання — 1. Одиниця еквівалентної дози — Зиверт (Зв). 1 зиверт = 100 бер (біологічний еквівалент рада).

Ефективна доза — еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різку чутливість різних тканин до опромінення.

Якісні характеристики іонізуючого випромінювання

— енергія випромінювання (Дж, еВ)

— проникаюча здатність (м, см, мм)

— іонізуюча здатність.

Кількісні характеристики іонізуючого випромінення.

— поглинута доза

— еквівалентна доза

— експозиційна доза (характеризує іонізуючий ефект, рентген — та — випромінювання)

— густина потоку частинок ( для корпускулярних випромінювань).

Якісні характеристики радіонуклідів

— вид ядерного перетворення ( — розпад, електронний — розпад, позитронний  — розпад, К — захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція)

— період напіврозпаду.

Кількісні характеристики радіонуклідів

— активність — число перевтілено (розпадів) за секунду. Одиниця активності — беккерель (Бк) — 1 бк = 1 ядерний розпад в секунду. Внесистемна одиниця активності — (Кюрі (Ки). 1 Ки = 3,7 . 10.. Бк

Прадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, огранізаційних, санітарно—гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.

До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:

• гігієнічне нормування;

• попереджувальний та поточний санітарний нагляд;

• виробниче навчання;

• санітарну освіту;

• радіаційний контроль;

• медичний котроль.

Радіаційний контроль — це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.

Розрізняють 4 види радіаційного котролю:

• дозиметричний;

• радіометричний;

• індивідуально—дозиметричний;

• спектрометричний.

Гігієнічне нормування характеризуються у постанові державного санітарного лікаря України “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ — 97)” . Встановлено значення допустимих рівнів ефективної дози за рік :

для категорії А — персонал, фахівці, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелом іонізуючого випромінювання 2 бер 920 м Зв;

для категорії Б — особи, які безпосередньо не заняті роботою з джерелами іонізуючого випромінювання, але можуть отримати додаткове опромінення на промислових майданчиках 0,2 бера (1 м Зв);

для категорії В — все населення — 0,1 бер (1 м Зв).

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного котролю, апаратуру, що використовують для проведення радіаційного контролю поділяють на наступні групи:

1. Дозиметричні прилади — визначають потужність дози (рівень радіації).

2. Радіометричні прилади — визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.

3. Індивідуальне та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.

4. Спектрометричні установки — встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь—якому забрудненому об’єкті.

2. Класифікація виробничих шкідливостей. Система заходів з профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму. Медико-санітарні частини та медичні пункти промислових підприємств.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ШКІДЛИВОСТЕЙ

Клас “А”

Санітарні порушення виробничих процесів

1. Несприятливий вплив чинників механічної та фізичної природи:

• енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук);

• енергія електромагнітних коливань (іонізуюче, ультрафіолетове, видиме, інфрачервоне, радіохвильове випромінювання);

• енергія внутрішньоатомних перетворень (— ,— , нейтронне випромінювання);

• метеорологічні фактори (температура, вологість та швидкість руху повітря, інтенсивність теплового опромінення);

• підвищений та понижений атмосферний тиск.

2. Несприятливий вплив хімічних речовин:

• агресивні хімічні речовини;

• токсичні пари;

• токсичні аерозолі.

3. Несприятливий вплив біологічних об’єктів:

• мікроорганізми;

• патогенна флора;

• патогенна фауна.

Клас “Б”

Неправильна організація трудового процесу

1. Надмірна інтенсивність трудової діяльності;

2. Надмірна тривалість робочого дня;

3. Довготривале вимушене положення тіла;

4. Перевантаження окремих органів та систем;

5. Монотонність трудового процесу.

Клас “В”

Незадовільна зовнішня обстановка праці

1) Недостатне та нерівномірне природне або штучне освітлення;

2) Незадовільні вентиляція, опалення, водопостачання тощо

Найбільш характерними специфічними наслідками впливу професійних шкідливостей на здоров’я робітників є професійні отруєння і захворювання.

Професійне отруєння — це гостра або хронічна інтоксикація, яка викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного фактора.

Професійне захворювання — це захворювання, яке викликане дією шкідливого фактора в умовах виробництва і підтверджене в установленому державою порядку.

Отже, слід підкреслити, що термін «професійне захворювання» має законодавчо—страхове значення, а перелік професійних хвороб повинен бути затверджений у законодавчому порядку.

Система заходів, які направлені на профілактику впливу виробничих шкідливостей на організм людини.

Передбачає:

1. Гігієнічне нормування.

2. Технологічні заходи.

3. Санітарно—технічні заходи

4. Архітектурно—планові заходи.

5. Організаційні заходи.

6. Використовування індивідуальних засобів захисту

7. Лікувально—профілактичні заходи.

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.

Cитуаційна задача до білета № 48

В ході оцінки розкладу уроків учнів середньої загальноосвітньої школи, шкільний лікар установив, що кількість уроків в школі протягом тижня в молодших класах складає – 28, в середніх – 36, в старших – 40. Тривалість уроків у всіх класах є однаковою і становить 45 хвилин. В понеділок у середніх класах та у п’ятницю в старших на перших уроках проводяться заняття з математики та української мови.

Дайте гігієнічну оцінку розкладу уроків та, у разі необхідності, обгрунтуйте відповідні гігієнічні рекомендації.

Розклад уроків не відповідає гігієнічним вимогам. Кількість уроків протягом тижня в молодших класах повинна становити: в 1кл – 20, в 2кл – 22, в 3 – 23, в 4 -23 , а не по 28 в кожному. В середніх класах: в 5 кл – 28, в 6кл – 31, в 7 кл -32, в 8 -33, в 9 – 33 , а не по 36 в кожному. В старших класах: в 10кл – 33, в 11 – 33, а не по 40. Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах має становити : в 1 класах -35 хвилин, у 2-4 класах - 40 хвилин, в 5-12 класах - 45 хвилин. Необхідно враховувати фізіологічну криву працездатності і не ставити першими і останніми уроками такі предмети, як математика, іноземна мова, фізика, хімія, що по ранговій шкалі складності дорівнюють: математика - 11 балів; іноземна мова - 10; фізика, хімія – 9

Екзаменаційний білет № 49

1. Гігієнічне значення ґрунту (механічна структура, фізичні властивості, хімічних склад). Показники санітарного стану ґрунту. Процеси самоочищення. Заходи щодо санітарної охорони ґрунту.

рунтом називається пухкий поверхневий шар земної кори, якому властива родючість. Ґрунт утворився з гірських порід під дією біологічних, фізичних, хімічних чинників і є комплексом мінеральних та органічних частинок, заселений значною кількістю мікроорганізмів. Мінеральні компоненти ґрунту — дрібні частки материнських гірських порід. Органічну частину становлять рослинні і тваринні організми та їхні залишки, які перебувають на різних стадіях свого розкладу. Серед них велике значення мають стійкі гумінові речовини. Важливу роль у процесах утворення ґрунту та його само-очищення, тобто у процесах розпаду та перетворення органічних речовин, відіграють мікроорганізми. Завдяки розкладу органічних речовин мікроорганізмами ґрунт є головною ланкою в колообігу та перетворенні речовин у природі.

Ґрунт складається з різних за величиною частинок, тобто зерен і проміжків між ними — пор. Така структура лягла в основу його класифікації. Розрізняють кам'яний ґрунт, в якому зерна досягають діаметра 10—20 см, велику гальку — 7—10 см, великий і малий гравій —2,0—5 см, великий і малий хрящ — 4—8 мм, пісок — 0,5—5 см, глину — 0,01 мм. Ще менші за розміром зерна гумусу, перегною. Пори формуються залежно від величини і форми зерен. Величина пор істотно позначається на фізичних властивостях ґрунту, а відтак повітря і води, а тому й має велике санітарне значення.

Адже ґрунт є велетенською природною лабораторією, в якій безперервно тривають найрізноманітніші складні процеси руйнування органічних речовин тваринного і рослинного походження, а також утворюються нові сполуки. Отож урахування фізико-хімічних властивостей ґрунту є вкрай потрібною умовою використання його для охорони здоров'я і благоустрою населених місць.

Аерація ґрунту відбувається постійно під впливом різниці температур і коливань тиску ґрунтового й атмосферного повітря. Прохідність ґрунту для повітря і пов'язане з цим збагачення його киснем впливають на інтенсивність біохімічних процесів окислення, які перебігають у ґрунті і звільняють його від органічних забруднень, що їх вносять люди і тварини. Ось чому здоровий ґрунт повинен бути великозернистим і сухим. Вагоме значення має фільтраційна здатність ґрунту, що також залежить від величини пор. Прохідність ґрунту для води істотно впливає на утворення ґрунтових вод і нагромадження запасів її у надрах землі.

Важливою властивістю ґрунту є його водоємність, тобто здатність затримувати воду в порах. Вона тим більша, чим менша величина пор ґрунту і чим більший загальний їхній об'єм. Велика водоємність підвищує вологість ґрунту і будинків, які на ньому розташовані. Вагоме значення має капілярність ґрунту, тобто його здатність піднімати воду. Великозернисті грунти піднімають воду швидше, але не високо. Велика капілярність ґрунту може бути причиною вологості будинків. На гігроскопічність ґрунту, тобто притягання водяних парів повітря і згущування їх у порах ґрунту, також впливає величина зерен ґрунту. Від цього залежить і здатність ґрунту випаровувати воду. Що дрібнозернистіший ґрунт, то менше він випаровує води. Від температури ґрунту, яка істотно відрізняється від температури зовнішнього повітря, залежить глибина прокладання водогінних і каналізаційних труб. Це враховують з метою охорони їх від промерзання води, яка в них тече.

Як один з основних елементів навколишнього середовища ґрунт і підстильні породи, хоча й опосередковано, але істотно впливають на здоров'я та санітарні умови життя людей.

Від типу ґрунту та його хімічного складу залежить рослинність місцевості, хімічний склад харчових продуктів рослинного і, отже, тваринного походження. Брак або надлишок тих чи інших хімічних елементів у ґрунті при¬зводить до браку або надлишку їх у харчових продуктах чи у воді, що впливає на здоров'я населення.

Наприклад, відомо, що внаслідок підвищеного рівня радіоактивності ґрунту і гірських порід поблизу місця народження уранових руд можна спостерігати локальне підвищення радіоактивності повітря, питних вод і рослин, а отже, значне посилення природного фону іонізуючих випромінювань, який може спричинити несприятливі генетичні наслідки.

У зв'язку з науково-технічним прогресом дедалі більше ґрунт забруднюється екзогенними хімічними і радіоактивними речовинами, які містяться в атмосферних викидах та інших відходах промисловості, електростанцій, транспорту. Джерелом забруднення ґрунту стали стійкі пестициди, які використовують у значних кількостях у сільському та лісовому господарстві. Впливають на природний хімічний склад ґрунту і мінеральні добрива. Мігруючи з ґрунту в середовища, які контактують з ним, екзогенні хімічні речовини через харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і здоров'я людини.

Від фізико-хімічних властивостей ґрунту залежить формування складу підземних вод. Ґрунт є одним із кліматотворчих чинників. Його заболоченість або високе стояння рівня ґрунтових вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи надлишкової вологості в будинках.

Важливе значення ґрунту полягає в тому, що його використовують для знезаражування та утилізації (як добриво) рідких і твердих відходів, які можуть містити патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів. Тому за низького рівня благоустрою населених місць і погано організованого очищення відходи і нечистоти забруднюють грунт, роблять його небезпечним для здоров'я людей. Унаслідок розпаду органічних речовин у ґрунті утворюються смердючі гази, які забруднюють атмосферне повітря. Крім того, органічні речовини можуть служити субстратом для патогенних мікроорганізмів і личинок комах, які передають інфекції. Забруднений ґрунт нерідко є місцем масового виплоду мух, а патогенна мікрофлора з ґрунту потрапляє у відкриті водойми і підземні води й заражує їх. Причиною інфікування та інвазії, особливо дітей, може бути і безпосередній контакт з ґрунтом, забрудненим відходами.

Ось чому великого значення набуває система заходів щодо санітарної охорони ґрунту від забруднення патогенними збудниками та екзогенними хімічними речовинами і радіонуклідами.

Методика санітарного обстеження ділянки та відбору проб ґрунту

Санітарне обстеження земельної ділянки включає:

– визначення призначення ділянки (територія лікарні, дитячих закладів, шкіл, промислових підприємств, об'єктів знешкодження відходів комунально-побутового, виробничого, будівельного походження тощо);

– візуальне обстеження території ділянки, визначення характеру, розміщення (віддаленості) джерел забруднення ґрунту, рельєфу місцевості, напряму стоку метеорних вод по відношенню до цих джерел, напрямку руху ґрунтових вод;

– визначення механічного складу ґрунту (пісок, супісь, суглинок, чорнозем);

– визначення місць відбору проб ґрунту для аналізу: ділянки біля джерела забруднення і контрольної ділянки завідомо чистого ґрунту (на віддаленні від цього джерела).

Показники санітарного стану ґрунту

Проби відбираються “методом конверту” на прямокутних чи квадратних ділянках розміром 10х20 чи більше метрів. У кожній з п’яти точок “конверта” відбирають 1 кг ґрунту на глибину 20 см. З відібраних зразків готують середню пробу масою 1 кг.

До відібраної проби заповнюють супровідний бланк, у якому вказують: місце, адресу і призначення земельної ділянки, тип ґрунту, рельєф, рівень стояння ґрунтових вод, мету і об’єм аналізу, результати досліджень, виконаних на місці, дату і час відбору, погодні умови попередніх 4-5 днів, ким відібрана проба, його підпис. Проби упаковують у скляний закритий посуд, поліетиленові мішечки.

Усі показники поділяються на прямі (дозволяють безпосередньо за результатами лабораторного дослідження проби ґрунту оцінити рівень його забруднення та ступінь небезпечності для здоров'я населення (Додаток 1) та непрямі (дозволяють зробити висновки про факт існування забруднення, його давність та тривалість шляхом порівняння результатів лабораторного аналізу досліджуваного ґрунту і контрольного чистого ґрунту того ж типу, відібраного з незабруднених територій).

Санітарне число Хлєбнікова – співвідношення азоту гумусу (суто ґрунтової органічної речовини) до загального органічного азоту (складається з азоту гумусу та азоту сторонніх для ґрунту органічних речовин, що його забруднюють). Якщо ґрунт чистий, то санітарне число Хлєбнікова дорівнює 0,98-1.

Колі-титр ґрунту – мінімальна кількість ґрунту у грамах, в якій міститься одна бактерія групи кишкової палички.

Титр анаеробів (перфрінгенс-титр) ґрунту – мінімальна кількість відходів у грамах, в якій міститься одна анаеробна клостридія.

Мікробне число ґрунту – це кількість мікроорганізмів в 1 грамі ґрунту, що виросли на 1,5% м’ясо-пептонному агарі при температурі 37°С за 24 години.

Крім того, як показники санітарного стану грунту можна використовувати дані про вміст СО₂.та сполук азоту.

Оцінка санітарного стану грунту за вмістом СО₂ (у об.%) проводиться на підставі наступних критеріїв:

• 0,38 – 0,80 – чистий грунт;

• 1,20 – 2,80 – мало забруднений грунт;

• 4,10 – 6,50 – забруднений грунт;

• 14,50 – 18,00 – сильно забруднений грунт.

Оцінка санітарного стану грунту за вмістом сполук азоту проводиться на підставі таких критеріїв (показники незабрудненого грунту): загальний вміст азоту – 68 мг/100 г; аміак – 57мг/100 г; азотна кислота – 126 мг/100 г.

Методика визначення фізичних властивостей грунту Визначення механічного складу грунту

Визначення механічного складу грунту проводиться за допомогою набору сит Кнопа з отворами 0,3; 1,0; 2,0; 4,0 та 7,0 мм. Повітряно–сухий грунт у кількості 200–300 г просіюють через кожне сито, отримані при цьому порції зважують і розраховують їх відсотки у зіставленні до загальної маси грунту, що була взята для просіювання

Визначення об’єму пор грунту (пористості)

В циліндр на 50 мл наливають 25 мл води. В інший сухий циліндр насипають 25 см3 сухого грунту, який потім пересипають у циліндр з водою. Різниця між загальною сумою взятих об’ємів води та грунту і отриманим об’ємом суміші складає об’єм пор, який виражають у відсотках.

Визначення водопроникності грунту.

У скляну трубку заввишки 35 см, діаметром 3–4 см, що має дві мітки на висоті 20 і 24 см, насипають грунт до мітки 20 см. Зверху наливають 4 см води і підтримують її

рівень до появи першої краплі, що пройшла крізь шар ґрунту.

Водопроникність визначають як час проходження води через шар грунту.

Визначення капілярності грунту.

Скляну трубку висотою 40 см, діаметром 2 см, дно якої закрите полотном, наповнюють повітряно–сухим грунтом, занурюють нижній край у воду на 0,5 см. Фіксують час і відмічають рівень піднімання води у трубці у см. через кожні 30 хвилин.

Швидкість, з якою вода піднімається в грунті характеризує його капілярність

Схема гігієнічної оцінки санітарного стану ґрунту

При складанні висновку з санітарної оцінки ґрунту доцільно користуватися схемою (алгоритмом), яка передбачає 6 наступних етапів:

І - визначають мету та завдання. Так, при відведенні земельних ділянок під нові населені пункти, необхідно дати гігієнічну оцінку санітарного стану природного ґрунту. При поточному санітарному нагляді необхідно оцінювати санітарний стан штучно створеного ґрунту на земельних ділянках житлових та громадських будівель, дитячих та спортивних майданчиках. При несприятливій епідемічній ситуації необхідно визначитись, чи не є ґрунт фактором розповсюдження патогенних мікроорганізмів. Інколи при розслідуванні випадків гострих та хронічних отруєнь необхідно визначити ступінь забруднення ґрунту токсичними хімічними речовинами (пестицидами, важкими металами тощо). Санітарний стан ґрунту може вивчатися з метою оцінки ефективності санітарної очистки території міста, під час поточного санітарного нагляду за очисними спорудами каналізації та спорудами з утилізації та знешкодження ТПВ з метою оцінки ефективності їх роботи.

II - в залежності від визначених задач встановлюють необхідний обсяг досліджень. Так, при гігієнічній оцінці природного ґрунту земельних ділянок, які відводяться під нові населені пункти, необхідним є повний санітарний аналіз за всіма показниками санітарного стану. При гігієнічній оцінці штучно створеного ґрунту населених пунктів за умов сприятливої епідемічної ситуації доцільно проводити дослідження за схемою скороченого санітарного аналізу: визначення загальної та гігроскопічної вологості, санітарного числа Хлєбнікова, хлоридів, окисності ґрунту, мікробного числа, титру бактерій групи кишкової палички, титру анаеробів, числа яєць гельмінтів, числа личинок та лялечок мух. При несприятливій епідемічній ситуації в схему скороченого санітарного аналізу обов'язково необхідно включити дослідження на наявність патогенних бактерій та вірусів. При розслідуванні випадків гострих та хронічних отруєнь для визначення ступеню забруднення ґрунту токсичними хімічними речовинами достатньо визначити механічний склад, загальну та гігроскопічну вологість та вміст шкідливих речовин: пестицидів, важких металів, миш'яку та інших (додатки 3, 4).

III - проводять перевірку повноти представлених матеріалів, контролюють наявність даних санітарного обстеження, оцінюють схеми відбору проб ґрунту, способи їх підготовки до аналізу, строки виконання аналізів, умови зберігання проб, контролюють наявність результатів лабораторного аналізу ґрунту згідно з необхідною програмою досліджень.

IV - аналізують дані санітарного обстеження: а) санітарно-топографічну характеристику ділянки; б) санітарно-технічну характеристику об'єктів, що впливають на стан ділянки; в) санітарно-епідемічну ситуацію. Роблять попередній висновок щодо існування підстав підозрювати, що ґрунт може бути забрудненим екзогенними хімічними речовинами або виявитись фактором розповсюдження інфекційних захворювань.

V - проводять оцінку результатів лабораторного аналізу ґрунту за всіма показниками, що передбачені програмою досліджень. За непрямими показниками на підставі порівняння досліджуваної ділянки з контрольною ("чистою") роблять висновки про факт існування забруднення, його давність та тривалість. За прямими показниками, керуючись шкалою оцінки санітарного стану ґрунту (додатки 2, 3), оцінюють рівень забруднення ґрунту та ступінь його небезпечності для здоров'я населення.

VI – формулюють загальний висновок про санітарний стан ґрунту, ступінь його забруднення та небезпечності для здоров'я населення, прогнозують можливий вплив забруднення ґрунту на здоров'я населення в залежності від його рівнів (Додаток 4), пропонують заходи з попередження подальшого погіршення санітарного стану ґрунту та шляхи його поліпшення.

2. Гігієнічні вимоги до дитячих меблів, навчальних посібників та дитячих іграшок. Методика маркування парт та розсаджування школярів.

У залежності від призначення виділяють три види дитячих меблів:

1) робочі меблі — столи, стільці, шкільні парти, шкільні лави, класні дошки, лабораторні столи, верстати;

2) допоміжні меблі — шафи, вішалки, ящики;

3) меблі для сну та відпочинку — ліжка, дивани, лежанки.

Гігієнічна оцінка навчальних меблів

Обладнання шкільних приміщень повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, сприяти оптимальному забезпеченню педагогічного процесу та ефективному проведенню позакласної навчально-виховної роботи. Тому навчальні класи і кабінети повинні бути обладнані меблями відповідно до вимог діючих нормативних документів.

Меблі слід добирати відповідно до довжини тіла учнів. Заборонено використовувати замість стільців лави і табурети. Фізіологічною робочою позою для учнів вважають робочу позу, при якій кут нахилу грудної частини тіла до поперекової дорівнює 145°. Разом з тим цілком допустимою для школярів є робоча поза, при якій відстань від поверхні парти до очей становить не менше 30 см.

Рис. 1. Основні розміри шкільної парти.

1 - висота переднього краю стола; 2 - висота заднього краю стола; 3 - ширина горизонтальної частини кришки стола; 4 - ширина похилої частини кришки стола;

5 - висота сидіння; 6 - глибина сидіння; 7 - ширина сидіння; 8 - дистанція спинки;

9 - дистанція сидіння; 10 - диференція.

До числа основних розмірів навчальних меблів, що використовуються у ході проведення їх гігієнічної оцінки, відносять наступні (Рис. 1):

• висота заднього краю стола, що являє собою відстань від заднього краю стола до підлоги;

висота сидіння, що визначається як відстань від переднього краю сидіння до підлоги та повинна відповідати довжині гомілки разом зі стопою з додаванням 1,5-2 см на висоту підбору, забезпечуючи згинання ніг у кульшовому і колінному суглобі під прямим кутом та адекватне спирання стопи на підлогу або підставку;

• дистанція сидіння, що являє собою відстань у горизонтальній площині від переднього краю сидіння до проекції на площину сидіння заднього краю кришки стола і може бути нульовою, якщо край стола і стільця розташовані на одній вертикалі, додатною, якщо край сидіння не досягає опущеної від заднього краю стола вертикалі, та від'ємною, якщо опущена вертикаль потрапляє на площину сидіння. Для виконання навчальної діяльності в робочій позі сидячи (письмо, читання тощо) оптимальною вважають від'ємну дистанцію, що складає 3-5 см, у разі здійснення навчальної діяльності стоячи (відповідь на запитання вчителів тощо) як оптимальну визначають додатну дистанцію сидіння (рис. 2);

Рис. 2. Різні варіанти дистанції сидіння:

а - від'ємна; б - нульова; в – додатна

• дистанція спинки, що являє собою відстань від заднього краю кришки стола до спинки стільця, яка повинна перевищувати передньо-задній розмір грудної клітки учня на ширину дитячої долоні;

• диферєнція, що являє собою відстань у вертикальній площині від заднього краю кришки стола до площини сидіння, яка повинна дорівнювати відстані від сидіння до ліктя вільно опущеної руки з додаванням 5-6 см та забезпечувати вільне розташування рук на столі. Суттєве зменшення диференції примушує учня сильно нахилятися вперед і спиратися на стіл, що призводить до стиснення органів грудної клітки та черевної порожнини, опущення правого плеча і виникнення лівобічного сколіозу. Натомість збільшення диференції зумовлює підняття правого плеча і виникнення правостороннього сколіозу;

• глибина сидіння, що являє собою переднь-озадній розмір сидіння, який має становити від 2/3 до 3/4 довжини стегна;

• висота спинки, що має сягати рівня поперекового відділу хребта і забезпечувати спирання на неї грудного відділу хребта;

• кут нахилу кришки стола, що повинен дорівнювати 15° і на цій підставі дозволяти учневі утримувати книжку або зошит на оптимальній відстані (30-35 см) від очей під найбільшим кутом при найменшому нахилі голови, забезпечуючи сталу акомодацію і запобігаючи виникненню міопії;

• рельєф сидіння, що повинен відповідати формі стегна та сідниць і мати невеликий нахил назад, який надає учневі змогу не сповзати вперед під час виконання основної навчальної діяльності у положенні сидячи.

Учні зі зниженою гостротою зору повинні сидіти за першими партами у першому від світлонесучої стіни ряду. Школярі зі зниженим слухом розмішуються за першою та другою партами бокових рядів. Учні, які часто та тривало хворіють, розмішуються у третьому (біля внутрішньої стіни) ряду парт.

Для профілактики порушень постави не менше двох разів на рік школярів необхідно пересаджувати з першого ряду в третій і навпаки, не порушуючи відповідності групи меблів довжині їх тіла та ураховуючи гостроту зору і слуху.

Шкільні меблі повинні бути промаркованими. Маркування навчальних меблів нано­ситься у вигляді лінії завширшки 2 см або кола діаметром 2,5 см на обох боках парти, стола та стільця. Меблі, що відносяться до першої ростової групи, позначаються оранжевим, до другої - фіолетовим, до третьої - жовтим, до четвертої - червоним, до п'ятої - зеленим, до шостої - блакитним кольорами.

Крім колірного маркування, для підвищення ефективності здійснення контролю за пра­вильністю підбору певної групи меблів на внутрішню поверхню стола повинно бути нанесене цифрове маркування у вигляді дробу:

У навчальному приміщенні шкільні меблі розміщуються таким чином, щоб ближче до дошки знаходилися менші розміри, далі від неї - більші.

3. Ситуаційна задача з гігієни праці.

Cитуаційна задача до білета № 49

Працівник у віці 39 років звернувся до лікаря зі скаргами на ниючий біль та відчуття оніміння у кистях та передпліччях, зниження м’язової сили рук, зниження слуху, порушення сну, роздратованість та швидку втому. Під час медичного огляду установлено: синюшний відтінок шкіри кистей, набряк кінчиків пальців, стертість шкірного малюнка, легка деформація міжфалангових суглобів, зниження тактильної, температурної та больової чутливості. Професійний анамнез: робітник протягом 15 років працює бурильником, використовуючи свердло вагою 25 кг.

Дайте гігієнічну оцінку умовам праці, поставте попередній діагноз та обгрунтуйте відповідні рекомендації.

Відповідь: Незадовільні умови праці- перевищений стаж роботи. Діагноз- шумовібраційна хвороба. Профілактика-автоматизація дистанцій ного управління і створення раціональних машин з урахуванням віброїзоляційних засобів. Раціональний режим праці та гігієнічне нормування. 20-30% тривалість роботи з пристроєм від часу робочого дня то хвороба не розвинеться. 2 регламентовані перерви для активного відпочинку та фізіопрофілактичних процедур. Віброгасні рукавиці та спецвзуття. Диспансеризація та проф. лікування.

Екзаменаційний білет № 50

1. Основні напрямки наукових досліджень сучасної гігієни. Закони гігієни. Основи законодавства України про охорону здоров’я та санітарно–епідеміологічне благополуччя населення.

1 Гігієна вивчає чинники і умови довкілля, які впливають на здоров’я людини 2 Гігієна вивчає закономірності впливу чинників довкілля на організм людини і залежність доза-час-ефект 3 Гігієна розробляє гігієнічні нормативи 4 Гігієна впроваджує гігієнічні нормативи і правила у практику 5 Гігієна прогнозує санітарну ситуацію на короткочасну та віддалену перспективу Гігієна вміщує ряд розділів, кожен з яких охоплює самостійну галузь науки і практики: комунальну гігієну (гігієну населених місць), гігієну навколишнього середовища, гігієну (медицину) праці, гігієну дітей і підлітків, гігієну харчування, радіаційну гігієну, гігієну лікувально-профілактичних закладів, а також військову, особисту, морську, авіаційну, спортивну, космічну та багато інших.

Основні закони гігієни

Схема 1

Перший закон гігієни

про рушійні сили порушення рівня здоров’я людей

Другий закон гігієни

закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності людей

Третій закон гігієни

закон негативного впливу на навколишнє середовище природних екстремальних явищ

Четвертий закон гігієни

закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства

П’ятий закон гігієни

закон негативного впливу забрудненого (денатурованого) природного навколишнього середовища на здоров’я людини

Шостий закон гігієни

закон позитивного впливу природного навколишнього середовища на здоров’я населення.

Схема 2

Провідні методи гігієнічних досліджень

Методи гігієнічних досліджень

Методи вивчення Методи вивчення впливу

навколишнього середовища навколишнього середовища

на здоров’я людей

Методи санітарного Інструментально- Методи Методи

обстеження з на- лабораторні експерименталь- натурного

ступним санітар- методи ного дослідження спостереження

ним описом

фізичні; експеримент з моде- комплексна оцінка

хімічні; люванням природ- стану здоров’я

фізико-хімічні; них умов; населення;

біологічні; лабораторний екс- клінічні;

санітарно- перимент на фізіологічні;

статистичні; тваринах; біохімічні;

географічні лабораторний екс- токсикологічні;

перимент на людях санітарно- медико-

статистичні; географічні

Схема 3

СТРУКТУРА САНІТАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Міністр охорони здоров’я України

Перший заступник міністра охорони здоров’я України

Головний державний санітарний лікар України

Директор Департаменту Державної

Санітарно-епідемічної служби

Головний лікар Центральної Головний лікар обласної

С ЕС МОЗ України санітарно–епідеміологічної станції

Головний державний санітарний

лікар області

Головний лікар міської Головний лікар районної

санітарно–епідеміологічної станції санітарно–епідеміологічної станції

Головний державний санітарний (обласного підпорядкування)

лікар міста Головний державний

санітарний лікар району

(обласного підпорядкування)

Головний лікар районної

Санітарно-епідеміологічної станції

(міського підпорядкування)

Головний державний санітарний

лікар району

(міського підпорядкування)

2. Атмосферний тиск як виробнича шкідливість (біологічна дія, прилади та одиниці вимірювання, патологія). Профілактика захворювань при роботі, що пов’язана з впливом високого та низького атмосферного тиску.

Атмосфера – газоподібна обол, що оточує планету. Гази,що складають атмосферу-це повітря.

Поділяється на 5 шарів: тропосфера (8-10 км), стратосфера (до 60 км), мезосфера (60-80 км), термосфера (80-100 км), екзосфера (понад 1000 км).

Враховуючи х-ні р-ціїї орг. На нестачу кисню, висоту повітр простору поділ на зони:

1. Індиферентна (1500-2000) – безпечна

2. Повної компенсації (2000-4000) – збільшення легеневої вентиляції

3. Неповної компенсації (4000-5500) – погіршення самопочуття, ейфорія.

4. Критична (5500-8000) – можливість виникнення непритомності

5. Непереносна (вище 8000) – глибока непритомність і смерть

Виробнича діяльність людей звичайно протікає при атмосферному тискові, близькому до 760 мм рт.ст.

Біологічна дія підвищеного атмосферного тиску.

При короткочасній роботі і умовах гіпербарії відмічається підвищення фізичної працездатності, легка ейфорія. При тривалому перебуванні під тиском відрізку 7 і > атмосфер можуть проявитися симптоми токсичної дії деяких газів, які входять в склад вдихуваного повітря.

Найбільш небезпечним є період декомпенсації, під час якого або незабаром після якого в умовах нормального атмосферного тиску може розвинатися декомпресійна (кесонна) хвороба.

Патогенетична суть захворювання полягає в виході і десатурації накопиченого (внаслідок підвищеного тиску) азоту із тканин і утворення в кров'яному руслі безлічі газових емболів. Важкість кесонної хвороби і її симптоматика визначаються масовістю закупорки судин аероемболами і їх локалізацією.

До легких форм відносяться остеоартралгії (тривкий гострий біль, який локалізується в одному або декількох суглобах кінцівки, головним чином, в колінному і плечовому). Поряд з остеоартралгіями вельми характерні невралгії і пошкодження шкіри, які супроводжуються нестерпною сверблячкою.

До форм середньої важкості відносяться пошкодження внутрішнього вуха, ШКТ (різні больові відчуття в черевній порожнині, за рахунок скопичення газів в судинах брижі), очі (обмежене поле зору), До важких форм декомпенсаційної хвороби відносяться спинальні та церебральні ушкодження, коронарна аеропатія, аероемболічний коллапс, легеневі ушкодження.

Профілактикою кесонної хвороби являється дотримання режиму декомпресії (ступінчаста декомпресія водолазів в спеціальну камеру Девіса),

Знижений атмосферний тиск як професійний фактор зустрічається при виконанні різних робіт в гірській місцевості (авіація і космічна мед).

В основі симптомокомплексу своєрідної «гірської» або «висотної хвороби лежить кисневе голодування, яке відмічається на висотах 3000-4000 м. Її ведучими клінічними симптомами являються: запаморочення, головний біль, емоційна нестабільність, різке зниження пам'яті і уваги, гостроти зору, неадекватні дії

У галузі охорони атмосферного повітря рекомендовано встановлювати такі норми:

• норми екологічної безпеки атмосферного повітря;

• норми гранично допустимих викидів в повітря забруднюючих речовин; норми гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів, стаціонарних та пересувних джерел, що здійснюють викиди забруднюючих речовин.

Заходи щодо зменшення забруднення атмосферного повітря повинні включати вплив на роботу транспорту підприємств агропромислового комплексу, а також підприємств, що здійснюють видобування надр, проведення вибухових робіт тощо.

Підприємства, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря;

• вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів, впроваджуючи систему ефективного контролю за станом атмосферного повітря;

• забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та оцінювати ефективність роботи газоочисних установок;

• здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням норм гранично допустимих викидів забруднюючих речовин. Для забезпечення охорони атмосферного повітря законодавством України передбачені та впроваджуються економічні заходи. Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані сплачувати в бюджет штраф за забруднення навколишнього природного середовища; відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря. Підприємствам, організаціям та громадянам надаються податкові, кредитні та інші пільги у разі впровадження ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення негативного впливу на атмосферне повітря.

3. Ситуаційна задача з гігієни лікувально-профілактичних закладів.

Cитуаційна задача до білета № 50

При санітарному обстеженні палати опікового відділення для дорослих було встановлено, що палата на 4 ліжка має площу 28 м², середня температура повітря становить 21°С, швидкість руху повітря – 0,18 м/с, відносна вологість повітря – 70%, загальне бактеріальне обсіменіння – 5000 в 1 м³, вміст СО² – 0,18%.

Дайте гігієнічну оцінку умовам перебування хворих у палаті.

ГІГІЄНІЧНЕ ЗАКЛЮЧЕННЯ

На основі вищенаведеного установлено, що в (вказати назву закладу) _______________

створені задовільні умови для перебування хворих. Однак виявлено наступні недоліки: швидкість руху повітря – 0,18 м/с(при нормі 0,05-0,1), відносна вологість повітря – 70%(допустима)? загальне бактеріальне обсіменіння – 5000 в 1 м3(повітря забруднине, норма 2500 влітку, 7000 взимку) , вміст СО2 – 0,18%,. При нормі 0,07-0,08% (допустимо 0,1%) , що можуть викликати швидку втому,біль у серці, порушення сну,головний біль, забруднення бактеріями може спричинити розвиток туберкульозу, грипу, скарлатини, дифтерії.

З метою ліквідації викладених недоліків пропоную: Зменшити бактеріальне осіменнін шляхом квартування до норми, збільшити штучну (припливно витяжну) та природню вентиляцію.

Екзаменаційний білет № 51

1. Сонячна радіація та її гігієнічне значення (спектр сонячного випромінювання, характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання). Світлове голодування та його профілактика.

Сонячна радіація - енергія випромінювання Сонця - є основним джерелом енергії атмосферних процесів; вона вимірюється кількістю тепла і виражається в мегаджоулях на 1 кв.м. Променева енергія Сонця досягає земної поверхні, проникаючи через шари атмосфери, яка частково поглинає, відбиває і розсіює сонячну радіацію.

Тепловий потік сонячного випромінювання, який сягає Землі, дуже великий. Він більш ніж у 5000 разів перевищує сумарне використання усіх видів паливно-енергетичних ресурсів у світі.

Серед переваг сонячної енергії — її вічність і виняткова екологічна чистота. Сонячна енергія надходити на всю поверхню Землі, лише полярні райони планети страждають від її нестачі. Тобто, практично на всій земній кулі лише хмари та ніч заважають користуватися нею постійно.

Сонячна радіація – це інтегральний потік корпускулярних часток (протони, альфа-частинки, електрони , нейтрони, нейтрино) та електромагнітного (фотонного) випромінювання.

Біологічна дія УФР: біогенна

1. Загальностимулююча (еритемна) дія УФР радіації властива діапазону 250-320 нм, з максимумом при 250 і 297 нм (подвійний пік), та мінімумом при 280 нм. Ця дія проявляється в фотолізі білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину 3-4 мм) з утворенням токсичних продуктів фотолізу- гістаміну, холіну, аденозину, пірімідінових сполук та інших. Останні всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, ретикулоендотеліальну систему, кістковий мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, активність ферментів дихання, функцію печінки, стимулюють діяльність нервової системи тощо.

Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту – рефлекторному розширенню капілярів шкіри, особливо, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання. Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.

2. Д-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом в діапазоні 280-297 нм. Дія заключається в розщеплені кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утворюється вітамін Д₂ (ергохолекалциферол), вітамін Д₃ (холекалциферол), а з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін Д ₄.

3. Пігментостворююча (загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В і довжиною хвилі 280-340 нм з максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм. Вона обумовлена перетворенням амінокислоти тирозіну, діоксіфенілаланіну, продуктів розпаду адреналіну під впливом УФР і ферменту тірозінази в чорний пігмент меланін. Меланін захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.

абіогенна

4. Бактерицидна дія УФР властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом при хвилі 254 нм. Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій з активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, а потім – фотодеструкцією, денатурацією білків, загибеллю мікроорганізмів.

5. Канцерогенна дія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими рівнями та тривалою дією технічних джерел УФР (електрозварювання тощо).

Методи вимірювання УФ радіації

1. Інтегральний (сумарний) потік радіації Сонця вимірюється піранометрами (Янишевського) і виражається в . Сонячна постійна дорівнює 2 на границі атмосфери і 1 на рівні Землі.

2. Біологічний (еритемний) метод – визначення еритемної дози за допомогою біодозиметра Горбачова. Еритемна доза або біодоза – найменший термін УФ опромінення незасмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 годин (у дітей через 1-3 години) зявляється виразне почервоніння шкіри.

Біодозиметр М.Ф. Горбачова являє собою планшетку з 6-ма отворами (1,5 1,0 см), котрі закриваються рухомою пластинкою. Для визначення еритемної дози біодозиметр закріплюють на незасмаглій частині тіла. Доцільно помітити на шкірі (кульковою ручкою) розташування і номер віконець. Досліджувану ділянку шкіри розташовують на відстані 0,5 м від штучного джерела УФР (після прогріву лампи 10-15 хв.) і відчиняють кожне віконце на 1 хвилину. Таким чином, віконце № 1 опромінюється 6 хв., № 2 – 5 хв., № 3 – 4 хв., № 4 – 3 хв., № 5 – 2 хв., № 6 – 1 хв. В залежності від потужності джерела та інших умов час опромінення і відстань до джерела можуть бути іншими.

Контроль появи еритеми проводять через 18-20 годин після опромінення. Еритемну дозу визначають у хвилинах за номером віконця, де еритема буде найменшою.

Фізіологічна доза складає ¹/₂ - ¹/₄ еритемної, а профілактична – ¹/₈ еритемної дози.

Профілактичну дозу на необхідній для опромінення пацієнтів відстані розраховують за формулою:

3. Фотохімічний (щавлевокислий) метод розроблений Куличковою і оснований на розкладанні щавлевої кислоти у присутності азотнокислого уранілу пропорційно інтенсивності та тривалості УФ опромінення її титрованого розчину.

Результат вимірювання виражається у кількості міліграмів розкладеної щавлевої кислоти на 1 см² поверхні розчину, яка опромінювалась. Одній еритемній дозі відповідає 3,7- 4,1 ^мг/_см² розкладеної щавлевої кислоти, фізіологічній дозі – 1 ^мг/_см², профілактичній дозі – 0,5 ^мг/_см².

Відзначають позитивну дію природного і штучного УФ опромінення в профілактичних дозах за відповідними схемами на розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань (підвищується тонус кори головного мозку, нормалізуються процеси збудження і гальмування, кращає стан вегетативної нервової системи, підвищується активність ряду ферментів, збільшується вміст гемоглобіну в крові, нормалізується ліпідний обмін, проникність мембран клітин, стимулюється протизгортаюча функція крові, мінеральний, особливо фосфорно-кальцієвий обмін, знижується артеріальний тиск при гіпертонії, зменшується частота і важкість гіпертонічних криз).

УФ-опромінення зазнають особи, чия робота пов»язана з електрозварюванням, обслуговуванням електросталеплавильних печей, лікарі, кінооператори, що контактують з ртутно-кварцевими лампами.. Довжина хвилі опромінення складає 280 нм, що може призвести до електрофтальмії. Профілактика полягає у використанні щитків зі склом, стіни приміщень покривають УФ-поглинаючою фарбою, а особи,що працюють з ртутно-кварцевимим лампами—ще і ізолювальні ширми.

2. Гігієнічні основи трудового та політехнічного навчання дітей і підлітків. Гігієнічні вимоги до шкільних майстерень. Професійна орієнтація та професійний відбір.

Приміщення для трудового навчання (майстерні з обробки деревини, майстерні з обробки металу, комбіновані майстерні з обробки металу та деревини, кабінет обслуговуючої праці тощо) повинні бути ізольованими від інших основних приміщень і мають розташовуватися в окремих блоках на першому поверсі школи або в окремих будівлях з гардеробом і туалетом. Для трудового навчання і професійної підготовки учнів 10–12 класів додатково передбачається улаштування навчально–виробничих майстерень або запроваджується організація їх навчання на базі міжшкільних навчально–виробничних комбінатів та навчальних цехів промислових і сільськогосподарських підприємств.

Робочі місця у виробничих майстернях школи повинні забезпечувати правильну робочу позу учнів та в повній мірі відповідати вимогам техніки безпеки.

Тому виробничі майстерні мають бути розраховані на 1315 робочих місць, що обладнані верстатами. У майстернях з обробки деревини повинно бути передбачене розташування верстатів висотою 75,5; 78,0 та 80,5 см; у майстернях з обробки металу  розташування верстатів висотою 87 та 95 см від підлоги до губок лещат, обладнаних захисними екранами.

Кожне робоче місце слід забезпечити сидінням на кронштейні або табуретами висотою 4042 см та розміром сидіння 35 x 35 см і 40 x 40 см. Для підбору відповідних меблів у майстернях повинні бути розміщені підставки (по 5 підставок кожного розміру) розміром 55 x 75 см та висотою 5, 10 і 15 см відповідно.

У майстерні з обробки деревини верстати слід розміщувати або під кутом 45° або в три ряди перпендикулярно до світло несучої стіні. Відстань між верстатами у передньозадньому напрямку має становити не менше 0,8 м, між рядами  не менше 1,2 м

У майстерні з обробки металу верстати необхідно розміщувати таким чином, щоб світло на робоче місце падало спереду або справа. Відстань між рядами має складати 1,0 м, відстань від внутрішньої стіни до верстатів  не менше ніж 0,8 м. Краще всього розміщувати однойменні верстати у шаховому порядку. Відстань між лещатами повинна становити не менше 1,0 м.

У майстернях для учнів 1012 років слід використовувати інструменти спеціального розміру №1, для учнів 1315 років  інструменти спеціального розміру №2, для учнів понад 15 років  інструменти для дорослих.

Максимальна маса вантажу для підняття школярами складає у віці 1112 років  до 4 кг, у віці 1314 років  до 5 кг, у віці 15 років: для хлопчиків  12 кг, для дівчаток  6,0 кг, у віці 16 років відповідно 14 та 7 кг, у віці 17 років  16 та 8 кг.

Санітарно–гігієнічна оцінка уроку трудового навчання школярів зумовлює необхідність проведення хронометражних спостережень, здійснення контролю за змістом (характеристика основних трудових операцій, особливості вибору матеріалу та забезпечення профільності політехнічної підготовки, дотримання норм щодо тривалості та об’єму виробничого процесу, піднімання та переміщення вантажів), режимом (місце уроку в режимі навчальних занять та його побудова, особливості подання навчального матеріалу, методики та унаочнення викладання, використання форм активного відпочинку) та умовами навчання (визначення санітарно–гігієнічних умов навчання і відповідності обладнання майстерень росту учнів, дотримання правил техніки безпеки), виявлення ступеня розвитку втоми учнів у ході навчального процесу і, отже, дослідження ункціонального стану дітей і підлітків під час виконання трудової діяльності.

До основних етапів проведення професійної консультації та професійного відбору відносять:

• вивчення стану здоров’я та адаптаційних ресурсів організму;

• визначення ключових для професії, що розглядається, психофізіологічних функцій на підставі аналізу літературних даних, хронометражних спостережень за ходом занять з виробничого навчання та трудовим процесом;

• проведення експертної оцінки ступеня професійної значущості психофізіологічних функцій та фізичних якостей за участю висококваліфікованих фахівців, фізіологів, гігієністів, майстрів виробничого навчання;

• підбір адекватних, інформативних, надійних і, водночас, простих методик дослідження професійно–значущих функцій;

• урахування мотиваційної спрямованості, індивідуально–типологічних і нервово–психічних особливостей організму та вихідного рівня розвитку ключових функцій;

• зіставлення отриманих результатів з вимогами професіограми та психофізіограми спеціальності, яка вивчається;

науково–обґрунтоване прогнозування успішності професійного навчання та подальшої професійної діяльності.

3. Ситуаційна задача з гігієни екстремальних умов та військової гігієни.

Cитуаційна задача до білета № 51

Мотострілкова частина (2500 чоловік), що розташована у військовому містечку, постачається водою з бурової свердловини глибиною 90 м. Її дебіт складає 15 м³/год. Потужність насосної станції першого підйому становить 10 м³/год, проте в її роботі бувають перерви. За даними лабораторних досліджень, вода за фізичними та хімічними показниками відповідає основним вимогам Державних санітарних норм і правил, однак її загальне мікробне число при температурі 37°С періодично підвищуеться до 300 КУО/ см³, кількість загальних колі-форм – до 3-4 КУО/100 см³.

Дайте оцінку існуючому водопостачанню та обгрунтуйте рекомендації щодо його покращання.

Вода не придатна для споживання- мікробне число в нормі 100 в 1 мл, колі форм не більше 2.

Екзаменаційний білет № 52

1. Урбанізація та проблеми охорони здоров’я. Гігієна планування та забудови населених місць. Гігієнічне значення зелених насаджень.

Урбанізація (від лат. urbanus-міський) - це процес підвищення роліміст у розвитку суспільства. Особливі міські відносини охоплюютьсоціально-професійну і демографічну структуру населення, його образжиття, розміщення виробництва і розселення.

3. Передумови урбанізації.

Передумовами урбанізації є: ріст індустрії, поглибленнятериторіального поділу праці, розвиток культурних і політичнихфункцій міст.

Для урбанізації характерні приплив у міста сільського населення ізростаюче маятниковий рух людей із сільського оточення і найближчихдрібних міст у великі (на роботу, з культурних і побутових потреб).

Міста існували з глибокої стародавності, однак урбаністичнацивілізація виникла лише в нашому столітті. Якщо населення планети в ціломуподвоюється за 35 років, то міське населення - за 11 років. Причомунайбільші центри ростуть удвічі швидше невеликих міст. На початку XIX століття в містах світу проживало лише 29,3 млн. чоловік (3%населення Землі); до 1900 р. - 224,4 млн. (13,6%); до 1950 р. - 729 млн, (28,8%);а до 1980 - 1821 млн. (41,1%). Можна сказати, що тепер більшість громадянсвіту народжуються городянами. Частка міського населення в Європі складає 69%, в Азії - 38%, в Африці - 20%, в Північній Америці - 75%, Латинській Америці - 65%, в Австралії та Океанії - 76%. Особливо велика частка міськогонаселення в розвинених країнах: у США - близько 73%, у Франції - 78%, в Німеччині - близько 85%, у Великобританії - 91%. Країна вважається майжеповністю урбанізованої, якщо 4/5 її населення проживає в містах. Прикладом є Великобританія, у якій протягом 35 роківспостерігається відносна стабільність міського і сільського населення. Утой же час в Африці й Азії процеси урбанізації в даний час особливодинамічні, що зв'язано зі швидким розвитком держав цих континентів, Українах, що розвиваються процес урбанізації характеризується не тількитемпами, але і неоднорідністю - стрімке зростання найбільших міствідбувається при помірному рості середніх і стагнації дрібних. Саме у великіцентри спрямовуються мігруючі потоки з якщо. тому що тільки такіміста мають необхідну інфраструктуру для нового промисловогобудівництва.

При нинішніх темпах народжуваності до початку наступного тисячоліття зпрогнозованої загальної чисельності світового населення в 7 млрд. 5,5 будутьжити в містах. Йде формування суцільного урбаністичного світу. Деякі міські агломерації давно придбали гіпертрофовані розміри - Стали мегаполісами. Наприклад, до 1960 р. у Мехіко вже проживало близько 25%населення Мексики, у Буенос-Айресі - майже 30% населення Аргентини, а в Монтевідео - більш половини населення Уругваю. За демографічнимипрогнозами, до 2000 року Ь0% населення США буде жити в трьох мегаполісах: умісті, що складається із Сан-Франциско і Сан-Дієго (близько 20 млн осіб); вмісті, яке і Об'єднають Чикаго і Піттсбург (близько 20 млн.), і в місті,що поєднує Бостон, Нью-Йорк і Вашингтон (близько 80 млн.). Останніймегаполіс буде являти собою смугу суцільний восьмісоткілометровойзабудови, футурологи пророкують, що такого роду конгломерати займутьвеликі площі материків і в першу чергу їхню берегову лінію.

Розміщення, проектування і будівництво міських та сільських населених пунктів в цілому, чи окремих їх частин, здійснюється на основі наступних документів:

• регіональна схема розвитку і розміщення продуктивних сил України;

• схема розвитку та розміщення галузей народного господарства та галузей промисловості;

• схема та проекти районного планування (регіону, області);

• схема територіально-виробничих комплексів;

• схема курортних районів та територіальні комплексні схеми охорони природи;

• генеральні плани міст та сільських поселень в т.ч.:

• проекти розміщення будівництва;

• проекти приміських і курортних зон;

• проекти планування промислових зон та вузлів;

• проекти окремих будівель та споруд;

• схеми і проекти інженерного обладнання та благоустрою населених пунктів (водопостачання, каналізація, санітарна очистка, енергозабезпечення та ін.).

Всі питання розміщення і проектування міських чи сільських поселень мають вирішуватись з урахуванням викладених вище законодавств, а також законодавств “Про охорону атмосферного повітря”, Земельного, Лісового, Водного кодексів та інших документів щодо санітарних та природоохоронних вимог.

Знання основ законодавств стосовно гігієнічних вимог до планування та забудови, чи реконструкцій населених місць, є обов’язковими не тільки для санітарного а й родинного лікаря, адже він має врахувати середовищні умови проживання сімей у міській чи сільській місцевості.

Загальною основою планування чи реконструкції населених місць є:

• вивчення особливостей земельної ділянки;

• аналіз природно–кліматичних умов з комплексною оцінкою сонячної радіації, вологості, температурного режиму та „рози вітрів”, здатності ґрунтів до самоочищення (табл.1);

• відповідність навколишнього середовища гігієнічним нормативам і, особливо, забезпечення радіаційної безпеки території для проживання населення;

• можливість організації озеленення, централізованого водопостачання та водовідведення, а також знешкодження промислових та побутових відходів;

• вивчення та оцінка природних та штучних біогеохімічних провінцій, тобто наявності надлишку, чи відсутність у ґрунті макро-, або мікроелементів;

Окрім цього слід врахувати, що малопридатними в санітарно–гігієнічному відношенні є території що затоплюються, підтоплюються, мають високий рівень ґрунтових вод тощо.

Не допускається забудова житлово-громадських об’єктів на території з щільністю радіоактивного забруднення ізотопами цезію понад 5 Кі/км²; стронцію – понад 0,15 Кі/км² та плутонію – понад 0,01 Кі/км².

Таблиця 1

Санітарно-гігієнічні показники придатності ґрунту під забудову населеного пункту

На територіях закритих кладовищ та звалищ господарсько-побутових відходів будь-яке будівництво заборонено, тут дозволено лише озеленення (лісонасадження), якщо минуло 25-30 років після останнього поховання, або закриття звалища.

Населений пункт, що проектується чи підлягає реконструкції повинен мати наступні території:

• селітебну (житлову) зону: житлові споруди, громадські будівлі, установи соціального, культурного та побутового призначення, озеленення, транспортні сполучення, зв’язок тощо;

• виробничу зону: промислові підприємства, бази, склади, гаражі, депо, об’єкти зовнішнього транспорту, шляхи заміського та приміського сполучення тощо;

• ландшафтно-рекреаційну зону: приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони.

Зрозуміло, що такий територіальний розподіл населеного пункту не завжди має чіткі кордони, адже у значній мірі залежить від характеру промислового виробництва (наприклад, металургійний чи хімічний комбінати, картографічна фабрика чи завод з обробки алмазів у діаманти). Відповідно, і відстані між територіями мають залежати від інтенсивності впливу виробничого об’єкту на повітря, грунт та воду, а за цим, і на селітебну та ландшафтно-рекреаційну зони.

Проектування та забудова міського середовища, це винятково складний процес. Ще більш складним є проектування з метою реконструкцій існуючих міст. Сьогодні саме реконструкція існуючих міст є найбільш характерною для вітчизняного містобудування.

Забудова і проектування населених місць основані на науково-обгрунтованих нормативах, що спрямовані на створення оптимальних умов проживання, праці та відпочинку людини. При цьому використовуються відповідні Державні будівельні нормативи (ДБН) і Державні санітарні норми та правила (ДСанПіН).

При проектуванні забудови та реконструкції міста слід враховувати чисельність населення в т. ч. працездатного, дитячого та людей похилого віку. Цей чинник визначає потужність виробничої сфери, кількість місць у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, необхідність у мережі лікувально-профілактичних закладів та ін.

Планування чисельності населення міст, як на найближчі роки так і на перспективу, є також основою для визначення сьогоденної та перспективної потреб у енергоносіях, оздоровчих, побутових закладах та установах. Таке планування має здійснюватись у відповідності із ДБН 360-92, за якими міста поділено на наступні групи:

• малі міста – до 50000 населення

• середні міста – до 250000 населення

• великі міста – до 500000 населення

• значні міста – до 100000 населення

• найбільші міста (мегаполіси) – понад 1000000 населення

Для проектування та розташування населених пунктів велике значення має територія, її розміри та санітарно-гігієнічний стан, враховується перспектива розвитку на найближчі 25 років.

Зокрема, за розрахункову щільність населення на території житлового району приймають: 110 – 170 чол. на 1 га (малі міста);

180 – 220 чол. на 1 га (найбільші міста).

Внутрішньоміські зелені насадження за функціональною ознакою поділяються на:

• насадження загального користування (парки, сади, сквери, набережні);

• насадження обмеженого користування (на житлових територіях, ділянках дошкільних та шкільних навчальних закладів, лікувально–профілактичних закладів, промислових підприємств);

• насадження спеціального призначення (на вулицях, у санітарно–захисних та охоронних зонах, кладовищах, крематоріях).

Площа озеленених територій загального користування у містах має дорівнювати 7-10 м² /люд., в сільських поселеннях – 12 м² /люд.

Рівень озеленення житлової території повинен складати 40%, промислової – 30%, ділянок шкіл і дошкільних закладів – 80%, лікарень – не менше 60%.

Обов’язковими є приміські ландшафтно-рекреаційні зони і, особливо, зелені насадження (зелене кільце міста) із шириною смуги насаджень 8-10 км.

Функції зелених насаджень

• очищення повітря від пилу та хімічних токсичних речовин;

• затримка вітрів;

• зменшення рівня шуму;

• санація повітря за рахунок виділення фітонцидів;

• сприяння стабілізації мікроклімату;

• естетичне значення;

• врешті це дійсно легені планети.

2. Закономірності росту та розвитку дітей і підлітків. Показники фізичного розвитку дітей і підлітків, правила антропометрії, вимоги до таблиць стандартів фізичного розвитку.

Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.

До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно—рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних — довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних — м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.

Для визначення довжини тіла у положенні стоячи та сидячи використовують дерев’яним ростомір, який являє собою стояк завдовжки 2 м, закріплений на підставці розміром 70 x 45 см, з відкидною лавкою на висоті 40 см, що призначена для вимірю­вання росту сидячи. На стояку нанесено дві колонки сантиметро­вих поділок. Відлік за першої з них починається від підставки, відлік за другої - від відкидної лавки. На стояку закріплена пересувна муфта з горизон­тальною планшеткою, яку під час дослідження опускають до контакту з тім’яною кісткою обстежуваного.

Провідними соматометричними показниками вважають довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), які визначають на підставі використання спеціальних антпропометричних точок.

У разі вимірювання довжини тіла стоячи обстежуваний має стати струнко спи­ною до планки, тримаючи п’ятки разом, носки нарізно та торкаючись її трьома точками - п’ятками, сідницями і міжлопатковою ділян­кою. Голова обстежуваного повинна бути в такому положенні, щоб лінія, якам з’єднує нижній край очної ямки та верхній край козелка вуха була паралельною підлозі.

Для вимірювання маси тіла слід використовувати медичні ваги.

Обвід грудної кліт­ки вимірюють сантиметровою стрічкою у стані максимального спокою, максимального вдиху та максимального видиху (стріч­ка спереду повинна проходити по ниж­ньому краю соскового кільця у хлоп­чиків і вздовж четвертого ребра у дів­чаток, ззаду - між нижнім краєм лопа­ток при опущених руках).

Для визначення життєвої ємності легень використовують водяний або пневматичний спірометр, для визначення м’язової сили рук – кистьовий динамометр, для визначення станової сили - становий динамометр. Причому у будь-якому разі у ході дослідження реєструють максимальний результат.

Оцінку фізичного розвитку проводять на підставі зіставлення індивідуальних даних з регіональними стандартами фізичного розвитку, тобто з середніми нормативними значеннями для кожної окремої віково–статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей і підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування

3. Ситуаційна задача з гігієни харчування.

Cитуаційна задача до білета № 52

В ході поглибленого медичного огляду студентів лікар звернув увагу на студента К., під час обстеження якого встановлено наступне: довжина тіла – 176 см, маса тіла – 68 кг, шкіра суха, спостерігаються явища гіперкератозу. Студент пред’являє скарги на швидку втому, роздратованість, поганий сон, погіршання зору у вечірній час, кровоточивість ясен. У харчуванні студента переважають такі продукти як бутерброди з ковбасою та сиром, чай з печивом або булочками, страви з картоплі та макаронів.

Дайте гігієнічну оцінку адекватності і збалансованості харчування та обгрунтуйте гігієнічні рекомендації щодо корекції харчового раціону.

ЕНЕРГЕТИЧНа АДЕКВАТНіСТь ХАРЧУВАННЯ оцінюється шляхом вимірювання маси тіла і росту людини і зіставлення їх значень з нормами,поданими в таблицях. При рості 176см, студент повинен мати масу 80,8 кг, що свідчить про енергетичну неадекватність харчування. За показником Брока належна маса - 66кг, що є нижчим за значення маси студента. Індекс Кетле = 21,95, що входить до діапазону коливань адекватного харчування. Враховуючи всі дані, харчування не є енергетично адекватним. Харчування є збалансованим, оскільки у добовому раціоні переважають вуглеводи. За клінічними даними наявна недостатність вітамінів А і С. Студенту потрібно вживати продукти багаті на вітаміни А і С, вживати продукти з високою енергетичною цінністю

Екзаменаційний білет № 53

1. Вентиляція приміщень та її гігієнічне значення. Гігієнічна характеристика систем, видів і пристроїв для вентиляції приміщень. Показники якості повітря та ефективності вентиляції у приміщенні.

Вентиляція – це заміна забрудненого повітря чистим. Поділяють на:

1. Природну (вона може бути організована (відкриті кватирки) та неорганізована (протяг)),

2. Штучну (місцева і центральна (припливна і припливно-витяжна))

3. Систему кондиціонування повітря

Визначення ефективностi природної вентиляцiї за вмістом вуглекислоти

Метод заснований на зіставленнi кiлькостi балончикiв атмосферного повiтря i повiтря примiщення, що були витрачені на знебарвлення 10 мл лужного розчину (600 мл води, 1 крапля 25% розчину аміаку, 2 краплі фенолфталеїну) у поглиначі Петрі.

Підрахунок кількості балончиків, що були витрачені на нейтралізацію (знебарвлення) лужного розчину проводиться тричі: до провiтрювання примiщення, пiсля провiтрювання та безпосередньо в атмосферному повiтрi.

Вміст вуглекислоти (СО₂) у повітрі розраховується за формулою (1):

А · 0,04

Вміст СО₂ (%) = ————— ;

В

Оптимальною концентрацією вуглекислоти у повiтрi приміщень слід вважати 0,07—0,08%, допустимою — 0,1%.

Визначення ефективності штучної вентиляції за кратністю обміну повітря

Кратнiсть обмiну повітря:

V _в.п. v · S · n · t

КОП = ——— = ————— ;

V V

Кратнiсть обміну повiтря у межах 2—3 разів на годину

Вентиляція (від лат. Ventilatio - провітрювання) - процес видалення відпрацьованого повітря з приміщення і заміна його зовнішнім. У необхідних випадках при цьому проводиться: кондиціонування повітря, фільтрація, підігрів або охолодження, зволоження або осушення, іонізація і т. д. Вентиляція забезпечує санітарно-гігієнічні умови (температуру, відносну вологість, швидкість руху повітря і чистоту повітря) повітряного середовища в приміщенні, сприятливі для здоров'я і самопочуття людини, що відповідають вимогам санітарних норм, технологічних процесів, будівельних конструкцій будівель, технологій зберігання і т. д. Також під цим терміном в техніці часто маються на увазі системи обладнання, пристроїв та приладів для цих цілей. Шкідливі виділення у приміщенні Основне призначення вентиляції - боротьба з шкідливими виділеннями в приміщенні. До шкідливих виділень відносяться:     надлишкове тепло;     надмірна волога;     різні гази і пари шкідливих речовин;     пил. Типи вентиляційних систем Вентиляційна система - сукупність пристроїв для обробки, транспортування, подачі і видалення повітря. Системи вентиляції класифікуються за такими ознаками:     За способом створення тиску і переміщення повітря: з природним і штучним (механічним) спонукою     За призначенням: припливні і витяжні     За способом організації повітрообміну: загальнообмінні, місцеві, аварійні, протидимні     За конструктивним виконанням: канальні і безканальні За кількістю повітря на людину на годину. Приміром, у бомбосховищі - не менше 2,5 м ³ / год, в офісному приміщенні - не менше 20 м ³ на годину для відвідувачів, що перебувають у приміщенні не більше 2 годин, для постійно знаходяться людей - не менше 60 м ³ на годину. Розрахунок вентиляції проводиться за допомогою наступних параметрів: продуктивність по повітрю (м ³ / год), робочий тиск (Па) і швидкість потоку повітря в повітроводах (м / с), допустимий рівень шуму (дБ), потужність калорифера (кВт). Норматив по повітрообміну регламентується будівельними нормами і правилами (СНиП) та санітарними нормами і правилами (Сан Пін) Типи систем за способом спонукання руху повітря Природна вентиляція При природній вентиляції повітрообмін здійснюється через різницю тиску зовні і всередині будівлі. Під неорганізованою природною системою вентиляції розуміється повітрообмін в приміщенні, що відбувається за рахунок різниці тисків внутрішнього і зовнішнього повітря і дій вітру через нещільності огороджувальних конструкцій, а також при відкриванні кватирок, фрамуг і дверей. Організованою природною вентиляцією називається повітрообмін, що відбувається за рахунок різниці тисків внутрішнього і зовнішнього повітря, але через спеціально влаштовані припливні і витяжні отвори, ступінь відкриття яких регулюється. Для створення зниженого тиску у вентиляційному каналі може використовуватися дефлектор. Механічна вентиляція При механічній вентиляції повітрообмін відбувається за рахунок різниці тиску, створюваної вентилятором або ежектором. Цей спосіб вентиляції більш ефективний, так як повітря попередньо може бути очищений від пилу і доведений до необхідної температури і влажності.В механічних системах вентиляції використовуються такі прилади та обладнання, як: вентилятори, електродвигуни, повітронагрівачі, шумоглушители, пиловловлювачі, автоматика і ін, дозволяють переміщати повітря у великих просторах. Такі системи можуть подавати і видаляти повітря з локальних зон приміщення в необхідній кількості, незалежно від умов навколишнього повітряного середовища. При необхідності повітря піддають різним видам обробки (очищенню, нагріванню, зволоженню і т.д.), що практично неможливо в системах природної вентиляції. Витрати електроенергії на їх роботу можуть бути досить великими. Типи систем за призначенням Припливна вентиляція Припливної системою вентиляції називається система, що подає у приміщення певну кількість повітря, який може підігріватися в зимовий період і охолоджуватися в літній. Витяжна вентиляція Витяжна вентиляція служить для видалення з приміщення шкідливих виділень. Типи систем за способом організації повітрообміну Загальнообмінна вентиляція Загальнообмінна система вентиляції передбачається для створення однакових умов і параметрів повітряного середовища (температури, вологості і рухливості повітря) у всьому об'ємі приміщення, головним чином в його робочій зоні (1,5-2,0 м від підлоги), коли шкідливі речовини поширюються по всьому об'єму приміщення і немає можливості (або немає необхідності) їх уловити в місці утворення. Місцева вентиляція Місцевою вентиляцією називається така, при якій повітря подають на певні місця (місцева припливна вентиляція) і забруднене повітря видаляють тільки від місць утворення шкідливих виділень (місцева витяжна вентиляція). Місцева припливна вентиляція може забезпечувати приплив чистого повітря (попередньо очищеного і підігрітого) до певних місць. І навпаки, місцева витяжна вентиляція видаляє повітря від певних місць з найбільшою концентрацією шкідливих домішок у повітрі. Прикладом такої місцевої витяжної вентиляції може бути витяжка на кухні, яка встановлюється над газовою або електричною плитою. Найчастіше використовуються такі системи в промисловості. Аварійна вентиляція Аварійна система вентиляції встановлюється у виробничих приміщеннях, де можливий несподіваний викид надзвичайно небезпечних шкідливих речовин в кількостях, які значно перевищують ГДК, з метою їх швидкого видалення. Протидимний вентиляція Основна стаття: Димовидаляння Протидимний система вентиляції встановлюється у виробничих будівлях, де застосовуються технології з підвищеною пожежонебезпекою, і служить для забезпечення евакуації людей. За допомогою цієї системи подається необхідна кількість повітря, що перешкоджає поширенню диму в приміщенні. Система працює в початковій стадії пожежі. Вентиляційне обладнання Системи вентиляції включають в себе групи самого різноманітного обладнання: насамперед, це вентилятори, вентиляторні агрегати або вентиляційні установки. Серед додаткового обладнання - шумоглушники, повітряні фільтри, електричні і водяні повітронагрівачі, регулюючі та повітророзподільні пристрої і пр. Вентилятори Основна стаття: Вентилятор Вентилятор являє собою механічний пристрій, призначений для переміщення повітря по воздуховодам системи вентиляції. По конструкції і принципу дії вентилятори поділяються на канальні (круглі і прямокутні), дахові, осьові (аксіальні), відцентрові (радіальні) і тангенціальні (діаметральні), Батутні і т.д. Осьові вентилятори Осьовий вентилятор Осьовий вентилятор з електродвигуном для охолодження комп'ютера Осьовий вентилятор являє собою розташоване в циліндричному кожусі (обичайці) колесо з консольних лопатей, закріплених на втулці під кутом до площини обертання. Робоче колесо як правило насаджується безпосередньо на вісь електродвигуна. При обертанні колеса повітря захоплюється лопатями і переміщується в осьовому напрямку. При цьому переміщення повітря в радіальному напрямку практично відсутня. Осьові вентилятори мають більший ККД у порівнянні з радіальними і діаметральними. Такі вентилятори, як правило, застосовують для подачі значних обсягів повітря при малих аеродинамічних опорах вентиляційної мережі. Відцентрові (радіальні) вентилятори Відцентровий вентилятор Відцентровий вентилятор Відцентровий (радіальний) вентилятор являє собою розташоване в спіральному кожусі лопатка (робоче) колесо, при обертанні якого повітря, що потрапляє в канали між його лопатками, рухається в радіальному напрямку до периферії колеса і стискується. Під дією відцентрової сили він відкидається в спіральний кожух і далі направляється у нагнітальні отвір. Залежно від призначення вентилятора, лопатки робочого колеса виготовляють загнутими вперед або назад. Кількість лопаток буває різним в залежності від типу і призначення вентилятора. Застосування радіальних вентиляторів з лопатками, загнутими назад, дає економію електроенергії приблизно 20%. Також вони легко переносять перевантаження по витраті повітря. Перевагами радіальних вентиляторів з лопатками робочого колеса, загнутими вперед, є менший діаметр колеса, а відповідно і менші розміри самого вентилятора, і нижча частота обертання, що створює менший шум. Діаметральні (тангенціальні) вентилятори Діаметральний (тангенціальний) вентилятор складається з робочого колеса барабанного типу з загнутими вперед лопатками і корпусу, що має патрубок на вході і дифузор на виході. Дія діаметральні вентиляторів засноване на двократному поперечному проходженні потоку повітря через робоче колесо. Використовуються в основному в кондиціонерах (внутрішні блоки спліт-систем) і теплових завісах. У вентиляційних мережах діаметральні вентилятори використовуються вкрай рідко. Шумоглушники Установка в систему вентиляції шумоглушителей є однією з ефективних заходів щодо зниження аеродинамічного шуму в повітряному потоці. Найбільш часто вживані шумоглушители конструктивно діляться на пластинчасті і трубчасті. Головна їх особливість - наявність розвинених поверхонь, облицьованих звукопоглинальним матеріалом (мінеральна вата, скловолокно та ін.) Найчастіше шумоглушник встановлюється між вентилятором і магістральним воздуховодом. Необхідність установки шумоглушника у вентиляційній системі повинна бути підтверджена спеціальним акустичним розрахунком. Повітряні фільтри Служать для очищення припливного повітря, а в деяких випадках і витяжного повітря. Існує безліч типів конструкцій повітряних фільтрів. Принцип дії, конструкція і матеріал фільтру залежать від необхідних параметрів повітря. У вентиляційних системах повітряні фільтри класифікуються за ступенем очищення повітря. Чим менше частинки пилу, ефективно улавлівиемие фільтром, тим вище його клас очищення. Згідно прийнятої міжнародної класифікації, існує чотири класи фільтрів грубого очищення повітря (класи G1-G4), п'ять класів тонкого очищення (класи F5-F9), чотири класи фільтрів особливо тонкого очищення, іменованих так само HEPA-фільтрами (класи H10-H14), а також три класи ультра-тонкої очистки повітря, або ULPA-фільтри (класи U15-U17). Крім класу очищення, важливими параметрами фільтрів є їх пилеемкость і аеродинамічний опір. Повітронагрівачі У сучасних будівлях система вентиляції, як правило, працює спільно з системою опалення будівлі, а в деяких випадках повністю її замінює. Для підігріву повітря у вентиляційних системах використовуються повітронагрівачі. Більшість повітронагрівачів у вентиляційних системах - водяні або електричні. Водяні повітронагрівачі це по суті теплообмінники, в яких повітря отримує тепло від гарячої води, нагрітої в опалювальному котлі або надходить з центральної тепломережі. Електричні повітронагрівачі живляться від електромережі і перетворять електричну енергію в теплову. Протипожежні клапани Клапан протипожежний - автоматично і дистанційно керований пристрій для перекриття вентиляційних каналів або прорізів в огороджувальних будівельних конструкціях будівель, що має граничні стани з вогнестійкості, що характеризуються втратою щільності і втратою теплоізолювальної здатності:     нормально відкритий (закривається при пожежі);     нормально закритий (відкривається при пожежі);     подвійної дії (що закривається при пожежі і відкривається після пожежі). [1] Протипожежний клапан з електромеханічним приводом Корпус клапана - нерухомий елемент конструкції клапана, який встановлюється в монтажному отворі огороджувальної конструкції або на відгалуженні воздуховода. Заслінка клапана - рухливий елемент конструкції клапана, встановлений в корпусі і перекриває його прохідний перетин. Привід клапана - механізм, що забезпечує переклад заслінки в автоматичному і дистанційному режимах в положення, відповідне його функціональному призначенню. [2] Однією з головних характеристик клапана є тип приводу заслінки. Пружинний привід з тепловим замком Пружинний привід з тепловим замком дешевше інших і не вимагає додаткової автоматики та підведення електроживлення. Однак він має ряд істотних недоліків:     спрацьовування приводу відбувається лише після розплавлення теплового замку, для цього необхідно, щоб гарячі продукти горіння досить тривалий час проходили через клапан і омивали тепловий замок. Привід в результаті цього має велику інерцію і спрацьовує не на початку пожежі, а значно пізніше;     неможливе включення приводу від зовнішнього пристрою. Це не дозволяє періодично перевіряти працездатність клапана і включати його у випадку пожежі вручну;     після спрацьовування потрібна заміна клапана або його теплового замку, в результаті після одноразового спрацьовування система виявляється незахищеною. [3] Пружинний привід з електромагнітної засувкою Нормально закритий клапан з електромагнітної засувкою системи димовидалення в робочому положенні Даний привід також називають електромагнітним. У 1950 році в СРСР почалося впровадження на борошномельних виробництвах рециркуляційних установок, що мають у своєму складі клапан з електромагнітної засувкою, який при пропаденіі напруги закривався під власною вагою і вагою вантажу. При виникненні пожежі в вентиляційний мережі спрацьовував тепловий сповіщувач, встановлений усередині воздуховода. Відбувалося закрититіе клапана і відключення вентилятора. [4] У клапанах сучасних конструкцій спрацьовування відбувається при подачі напруги на електромагніт. Засувка при спрацьовуванні звільняє заслінку і під дією пружини клапан переходить в робоче положення. Повернення заслінки у вихідне положення після спрацьовування клапана проводиться вручну. [5] Електромеханічний (електромоторний) привід з поворотною пружиною Привід BELIMO Електромеханічний привід часто називають за назвою швейцарської фірми BELIMO. Керуючим сигналом на спрацьовування клапанів є зняття напруги з приводу, після чого поворотна пружина переводить заслінку в робоче положення. Подача напруги на привід електродвигуна переводить заслінку в початкове положення і утримує її, споживаючи при цьому незначну потужність. [6] Електромеханічний (електромоторний) реверсивний привід

2. Гігієнічні основи здорового способу життя. Фактори ризику та профілактика їх негативного впливу. Поняття про комбіновану, комплексну та поєднану дію чинників навколишнього середовища на здоров’я людини.

Здоров'я - сукупність фізичних, духовних, соціальних якостей людини, що є основною її довголіття і необхідною умовою здійснення творчих планів, умовою високої працездатності, створення міцної сім'ї, народження і виховання дітей. Здоров'я людини - цікаве й складне явище. Воно завжди привертало і буде привертати увагу не лише дослідників, але й кожної людини. Це поняття таке давнє, що на всіх мовах світу є слово"здоров'я". Здоров'я - це висока працездатність, гарний настрій, упевненість у собі. Фізичне здоров'я дає гарне самопочуття, бадьорість, силу. Психічне здоров'я дарує спокій, чудовий настрій, доброту, веселість. Соціальне здоров'я забезпечує успішність у навчанні. Але ніщо з цього не дається задарма. Для того. щоб зберегти своє здоров'я, треба докладати неабияких зусиль. Стан здоров'я людини залежить на 20% від спадковості, на 10% від рівня розвитку медицини, на 20% від стану довкілля, на 50% від способу життя. Тому справедливі є слова: "Ваше здоров'я у ваших ріках". Людина біологічно запрограмована на багато більше років життя, ніж відводить собі. Якщо нам не стільки ж? Ілля Мечников стверджував: "Людина, яка померла раніше 150 років вчинила над собою насильство". І так ми, дійсно, чинимо нас собою насильство щоденно. Люди давно переконалися, що на здоров'я впливає безліч чинників, і найголовніший з них - це спосіб життя. Спосіб життя - це сукупність стійких форм життєдіяльності людини, які визначають її життєвий шлях. Це - сукупність її звичок. Якщо, людина з дитинства, з молодих років постійно й наполегливо дбає про своє здоров'я, вона в основу своєї життєдіяльності закладає такі стійкі корисні звички, навички, поведінку, спосіб мислення, сприйняття оточуючих і себе, які й визначають основний її напрямок - шлях здоров'я. Вона обирає здоровий спосіб життя. Здоровий спосіб життя передбачає дотримання. Звичайного виконання певних правил, що забезпечують гармонійний розвиток, високу працездатність, духовну рівновагу та здоров'я людини. В основі здорового способу життя лежить індивідуальна система поведінки й звичок кожної окремої людини, що забезпечує їй потрібний рівень життєдіяльності й здорове довголіття. Здоровий спосіб життя - це практичні дії, спрямовані на запобігання захворювань, зміцнення всіх систем організм й поліпшення загального самопочуття людини. Головне - замислитися про наслідки своїх дій. Зрозуміло, що для того, аби бути здоровим, потрібно докласти певних зусиль і не набувати шкідливих звичок. Якщо є із якихось причин вони вже є, то треба ужити всіх заходів, аби їх позбутися. В основі здорового способу життя лежать такі принципи: - раціональне харчування; - оптимальний руховий режим; - загартування організму; - особиста гігієна; - відсутність шкідливих звичок; - позитивні емоції; - інтелектуальний розвиток; - моральний і духовний розвиток; - формування розвиток вольових якостей. Раціональне харчування має п'ять основних вимог: 1) Кількість їжі - це стільки, щоб вона забезпечила добові енерговитрати організму; 2) Якість їжі - правильне співвідношення жирів, білків, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, води відповідно до вікових періодів дитини; 3) Правильно організований режим прийому їжі; 4) Засвоєння їжі - створення приємної обстановки при прийомі їжі; 5) Щоб їжа не була шкідливою.

До фізичних факторів навколишнього середовища відносяться макро- і мікроклімат, шум, вібрація статична електрика, електромагнітні поля різних частот, іонізуюче випромінювання інфра- та ультразвук, освітлення підвищений чи знижений атмосферний тиск тощо.

• До фізичних факторів навколишнього середовища відносяться макро- і мікроклімат, шум, вібрація статична електрика, електромагнітні поля різних частот, іонізуюче випромінювання інфра- та ультразвук, освітлення підвищений чи знижений атмосферний тиск тощо.

• До хімічних факторів довкілля відносяться пари, гази, аерозолі, рідини, що містять різні хімічні сполуки.

• До біологічних факторів довкілля відносяться патогенні мікроби, віруси, гельмінти, гриби тощо.

Види впливу факторів навколишнього середовища

• Комбінована дія – це сумарний вплив декількох факторів однієї природи, наприклад, декількох хімічних сполук або декількох фізичних факторів.

• Поєднана дія – це сумарний вплив одночасно двох або більше факторів різної природи, наприклад, хімічних та фізичних факторів.

• Комплексна дія – це така дія, при якій одна і та ж речовина надходить в організм людини з різних середовищ біосфери; або це одночасна дія хімічної речовини, яка надходить в організм кількома шляхами (перорально, респіраторно, через шкіру).

Спільна дія факторів на організм (комбінована, поєднана) дуже різноманітна. Вона може приводити до: простої сумації їх впливу (адитивна дія); підсилення впливу, який перевищує суму впливу діючих факторів (синергічна дія); ослаблення впливу одного фактора іншим (антагоністична дія).

• Спільна дія факторів на організм (комбінована, поєднана) дуже різноманітна. Вона може приводити до: простої сумації їх впливу (адитивна дія); підсилення впливу, який перевищує суму впливу діючих факторів (синергічна дія); ослаблення впливу одного фактора іншим (антагоністична дія).

3. Ситуаційна задача з гігієни лікувально-профілактичних закладів.

Cитуаційна задача до білета № 53

Під час вивчення умов перебування хворих в лікарні встановлено: лікарняна палата – одноліжкова, площа – 9 м², середня температура повітря – 22°С, відносна вологість – 60%, швидкість руху повітря – 0,2 м/с, коефіцієнт природного освітлення – 0,75%, питома потужність штучного освітлення 36 Вт/м³, відстань від зовнішньої стіни до ліжка – 35 см.

Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо умов перебування в палаті та рекомендації щодо їх покращання.

Значення температури (20-22*) , питома потужність штучного освітлення, відносна вологість (40-60%), коефіцієнт природного освітлення (не менше 0,5 %) в межах норми. Площа палати є достатньою. Швидкість руху повітря вище норми (для лікарняних палат – 0,02-0,03 м/с). Потрібно зменшити кількість відкритих вікон і кватирок.

Екзаменаційний білет № 54

1. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації хірургічного відділення лікарні. Санітарно-протиепідемічний режим.

Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворю-

ваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м"7 на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат

площею 9-12 м" для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на

одного хворого 20-25 м З, об'ємом вентиляції 40-50 м з/ годину. Крім палат в палат-

ній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м"2 ,

засклена веранда (ЗО м ), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9

м 2 ), процедурна-маніпуляційна (12-15м 2 ), пост медичної сестри (4 м 2 ), а в секціях

відділень хірургічного профілю - перев'язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні

бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м ), кімната для чистої

та брудної білизни (по 4 м 2) , санітарний вузол з ванною (10 м2 ), туалетом для хво-

рих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м~), коридор. Коридор може бути боковим,

з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна

та південна. Проте повинно бути передбачено 1 -2 палати з орієнтацією на північні

румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути

паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись

від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення

(біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-

1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння - не менше 27°, кут отвору - не

менше 5°, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути

загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині

стін.

Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними ка-

налами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і

кондиціонуванням повітря.

В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з

ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і

ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).

Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиково-

му виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні

бути передбачені: операційна - ЗО м" (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у

відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м 2 ), передопераці•й на - 10-20 м"2 ,

стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м", інструментальна, кабінет

хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев'язна, кабінет

пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного облад-

нання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для

операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу,

кімната операційної сестри та інші у залежності від профілю хірургічного відді-

лення.

У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та

гнійна перев'язні.

Існують певні особливості планування дитячих відділень та лікарень, тубер-

кульозних, психіатричних та інших специфічних лікувально-профілактичних за-

кладів, які розглядаються в нормативних документах і можуть бути вивчені при

необхідності.

8. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації акушерсько–гінекологічного відділення і пологового будинку. Санітарно–протиепідемічний режим.

Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворю-

ваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м"7 на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат

площею 9-12 м" для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на

одного хворого 20-25 м З, об'ємом вентиляції 40-50 м з/ годину. Крім палат в палат-

ній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м"2 ,

засклена веранда (ЗО м ), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9

м 2 ), процедурна-маніпуляційна (12-15м 2 ), пост медичної сестри (4 м 2 ), а в секціях

відділень хірургічного профілю - перев'язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні

бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м ), кімната для чистої

та брудної білизни (по 4 м 2) , санітарний вузол з ванною (10 м2 ), туалетом для хво-

рих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м~), коридор. Коридор може бути боковим,

з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна

та південна. Проте повинно бути передбачено 1 -2 палати з орієнтацією на північні

румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути

паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись

від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення

(біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-

1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння - не менше 27°, кут отвору - не

менше 5°, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути

загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині

стін.

Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними ка-

налами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і

кондиціонуванням повітря.

В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з

ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і

ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).

Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиково-

му виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні

бути передбачені: операційна - ЗО м" (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у

відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м 2 ), передопераці•й на - 10-20 м"2 ,

стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м", інструментальна, кабінет

хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев'язна, кабінет

пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного облад-

нання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для

операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу,

кімната операційної сестри та інші у залежності від профілю хірургічного відді-

лення.

У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та

гнійна перев'язні.

Існують певні особливості планування дитячих відділень та лікарень, тубер-

кульозних, психіатричних та інших специфічних лікувально-профілактичних за-

кладів, які розглядаються в нормативних документах і можуть бути вивчені при

необхідності.

2. Харчова і біологічна цінність продуктів переробки зерна. Показники якості та псування борошна. Особливості організації та проведення медичної експертизи продовольства у польових умовах.

Зернові продукти

Зернові продукти об'єднують численну групу компонентів раціону, одержуваних у результаті технологічної переробки злакових рослин: пшениці, жита, вівса, гречки, рису, кукурудзи, ячменю, проса, сорго. У історичному плані зернові продукти завжди становили основу харчування більшості населення планети, крім жителів Крайньої Півночі.

Зерно більшості продовольчих культур складається з трьох часток:ендосперма (85% загальної маси), зародка (1,5% загальної маси) і оболонки (13,5 % загальної маси).Эндосперм складається з крохмалю й білків. Білок міститься й у зародку. У оболонках і зародку сконцентрований жир, харчові волокна, переважна більшість вітамінів і мінеральних речовин.

>Нутриентний склад зернових культур загалом характеризується наявністю 10... 12 % білка, 2...4 % жиру, 60...70 % вуглеводів. Зернові продукти основні джерелами складних вуглеводів (крохмалю) в харчуванні людини, забезпечуючи 70...90% надходження цьогомакронутриента з їжею. Білок зерна (особливоендосперма)дефицитен полизину ітреонину і має невисоку біологічну цінність. У цьому, проте, у складі змішаного раціону харчування зернові забезпечують близько сорока % потреби у білці.

Невелика кількість жиру, що у зародку і оболонках, має високий харчову цінність, оскільки містить незамінніПНЖК (>линолевую ілиноленовую), фосфоліпіди,токофероли. У зародковій частини зерна містяться також фітоестрогени іфитостероли, які мають відомої біологічну активність.

Традиційні продукти переробки зерна борошно і крупи є джерелом рослинного білка, вуглеводів (полісахаридів), вітамінів У,, У₆,РР, фолієвої кислоти, магнію, калію.

У процесі виробництва борошна та крупи з збіжжя у різного рівня видаляються оболонки, та зародкова частина — звані висівки. Чим більший висівок віддалене з млива, тим її сорт вище. У борошні вищого і 1-го сортів висівок в багато разів менше, ніж у борошні 2-го сорти іобойной. Отже, технологія виробництва борошна та крупи обумовлює значні втрати харчових волокон, вітамінів (групи У та О), мінеральних речовин. Для компенсації технологічних втрат зазначених нутрієнтів розробити й подати використовуються прийоми збагачення борошно і крупи вітамінами (У₁, У₂,РР) і мінеральними речовинами (залізом).

>Крупи. Виробництво крупи з зерна пов'язані з видаленням зовнішніх оболонок, зародка (масштабування, шліфовка) і подрібненням (роздрібнення). Нині підвищення ступеня готовності крупи до використання (залишається лише мінімальне кулінарне вплив) використовують додаткові технології переробки круп (>гипербарические, температурні). За виробництва крупи з зерна вихід готового продукту становить 50... 75 % залежно від рівня переробки нафти і очищення. У разі спостерігаються самі закономірності, що й за виробництві борошна: чим глибше рівень її переробки, тим меншемикронутриентов і харчових волокон залишається у кінцевому продукті.

Найпоширеніші крупи в харчуванні населення можна використовувати або щодня невеликих кількостях (наприклад, 4...5 їдалень ложок готового «Геркулеса»), або двічі-тричі на тиждень тому у вигляді порції каші чи круп'яного гарніру. До поширеним ставляться такі крупи:

• манна, «Артек» — пшениця;

• вівсяна, «>Геркулес», толокно — овес;

• рисова — рис;

•ядрица, продів — гречка;

• пшоно — просо;

•перловая, ячна — ячмінь;

• кукурудзяна — кукурудза.

Найбільша харчова цінність відзначається у гречаною і вівсяної круп. Найнижча навантаження на шлунково-кишкового тракту при перетравленні надають манна крупа і рис.Крупи ставляться до продуктам тривалого зберігання ЕВР у силу те, що їх вологість має перевищувати 15 %. У крупах, як й у зерні, суворо регламентується наявність різних домішок (>металлопримесей, насіння бур'янистих рослин, комах).

Нині широку поширеність отримали високотехнологічні продукти переробки зерна — пластівці, використовувані як готових компонентів раціону, у складі різноманітних страв: пластівці з молоком, мюслі (суміш пластівців з горіхами, насінням, сухофруктами тощо.). Перевагою зернових пластівців є технологічна простота їх збагачення вітамінами й мінеральними речовинами, високі смакові якості і швидкість приготування за домашніх умов. Борошно зернових культур є основою рецептури таких найпоширеніших продуктів, як хлібобулочні вироби і макарони.

Хліб

Хліб належить до основним щоденним продуктам раціону, має високі показники харчової цінності й забезпечує організм складними вуглеводами (крохмалем і харчовими волокнами), білками, вітамінами (У,, У₂, У₆,РР,фолацином, Є), на магній, залізом. При енерговитратах 2 800 Ккалне-обходимо щодня включати у раціон хліб різних сортів у кількості 360 р (дев'яти стандартних шматків).

Виробництво хліба пов'язані з різними технологіями, обумовленими історичними і національними особливостями. У його основі лежать процеси приготування тіста й випічка. Сучасні способи приготування тесту містять у собі як традиційні (дріжджові)бродильние процеси, і використання різних харчових добавок (розпушувачів, ферментних препаратів тощо.). Основні перетворення при дозріванні тіста й випіканні хліба відбуваються у білкових колоїдах (>клейковине) і вуглеводневих композиціях борошна: першому етапі у цих колегіях ферментації і набрякання внаслідок поглинання вологи, але в заключному — внаслідокклейстеризации крохмалю і коагуляції білків. Якість хліба безпосередньо залежить від характеристик борошна та інших компонентів рецептури, виконання технологічного регламенту і умов зберігання. Збільшення вологості, підвищення кислотності і зниженняпористости погіршують як органолептичні показники хліба, але й йогоперевариваемость і рівень засвоюваності нутрієнтів.Очерствение хліба пов'язане із втратою крохмальним колоїдом здібності утримувати воду, що у умовах перетворюється на клейковину. При підвищенні температури (у гарячій духовці чи печі) вода переходить знову на крохмальний колоїд, надаючи, в такий спосіб, процесуочерствения оборотність.

Хліб, зазвичай, не служить середовищем у розвиток і розмноження мікроорганізмів, здатних викликати харчові отруєння. Разом про те є кілька форм мікробіологічної псування хліба, є підставою виключити його використання у харчуванні:плесневение, картопляна хвороба, поразкапигментообразующими бактеріями.

Розвиток цвілевих грибів відбувається за підвищеної вологості хліба і низки супроводжується як погіршенням зовнішнього вигляду продукту, а й появою неприємного запаху та подальшим накопиченням токсичних сполук.

>Картофельная (тягуча) хвороба виникає й унаслідок розвитку намякишеспороноснихсапрофитних бактерій родуMesentericus, найпоширеніших у довкіллі,Картофельной хворобою уражається лише пшеничний хліб, що б підвищеної вологістю і невисокою кислотністю, за його неправильному зберіганні (висока температура, погана вентиляція) в літній час року.Мякиш враженого хліба є липку, тягучу,грязно-коричневую масу із ароматом гниючих фруктів.

При порушення регламенту зберігання пшеничного хліба (високі вологість і температура) лежить на поверхні виробів можуть інтенсивно розмножуватисяпигментообразующие мікроорганізми У.prodigiosus (чудесна паличка) із заснуванням слизових плям яскраво-червоного кольору.

Профілактика поразок хліба мікроорганізмами псування залежить від суворе дотримання технологічних регламентів виробництва та санітарних умов зберігання хліба.

>Макаронние вироби

До них належать різноманітний асортимент продуктів, виготовлених із пшеничного борошна вищої якості, ми інколи з додаванням яєць і молока: вермішель, спагеті, ріжки, локшина тощо. п.Макаронние вироби характеризуються високої харчової цінністю і калорійністю. Вони підлягають тривалого збереження й швидко доводяться до кулінарній готовності.Макаронние вироби лежать у основі численних комбінованих страв, наприклад паст. Проте доцільність їх щоденного використання їх у харчуванні залежить від рівня енерговитрат: при малорухливому способі життя рекомендується включати у раціон трохи більше одного-двох макаронних страв на тиждень.

>Сдобние макарони

До даному виду виробів ставляться продукти з додаванням в тісто олії, цукру, яєць.Сдобние хлібобулочні вироби умовно можна розділити на дві групи: борошняні кондитерські (печиво, пряники, солодкі булочки тощо.) і кремові кондитерські (торти, тістечка). Основне відмінність харчової цінності кондитерських виробів від цього показника у хліба у тому, що калорійність останнього визначається крохмалем, тоді як в здобних і кремових виробів — цукром і жиром. Через це вживання здобних кондитерських виробів має бути максимально обмежена, особливо в на осіб із низькими енерговитратами. Ступінь такого обмеження цілком відповідає формулі: «Чим менший — краще». При виборі харчового продукту, виробленого з урахуванням зернових, перевагу варто віддавати продукції із незбираного зерна, борошна з максимальним збереженням висівок (2-го сорти іобойной), і навіть збагаченим продуктам. Зернові продукти, містять понад 50 відсотків % компонентів незбираного зерна, ставляться до так званим продуктам здорового харчування і рекомендуються до щоденної включенню до раціону у кількості однієї —трьох порцій.

Для збільшення харчової (насамперед біологічної) цінності продуктів з урахуванням зернових оптимальними вважатимуться поєднання круп, тесту, макаронних виробів з молоком і молочними продуктами, м'ясом, яйцями: каші з молоком, пироги з відповідними начинками, піци, пасти (комбіновані макаронні вироби), пельмені, вареники, макарони із сиром тощо. п.

Контроль якості зерна за його вирощуванні й одержанні здійснює відповідна служба Міністерства сільського господарства Російської Федерації (Мінсільгосп Росії). Державний санітарно-епідеміологічний нагляд проводиться щодо виробництва й обороту харчова продукція з урахуванням зернових.

>Бобовие

До бобовим ставляться різноманітні продукти, використовувані повсюдно в харчуванні. Історично склалося так отже якнайширше їх у раціон в азіатському регіоні хоч і меншою мірою представлені у середньоєвропейський харчуванні. До групи бобових ставляться власне боби (різні види), горох, квасоля, сочевиця, соя, нут,маш, чину, і навіть арахіс, але з традицій він у споживчому рівні розглядається як горіха.

>Нутриентний склад бобових рослин (крім сої) характеризується загалом наявністю, %: білка — 20...24; жиру — 2...4; крохмалю — 38...44; харчових волокон — 6... 12; заліза — 3... 11 мг %.

У сої зміст білка сягає 35 %, жиру —17%, харчових волокон — 10,5 %, заліза — 15 мг%, за нижчого рівня крохмалю — 3,5 %.

Бєлки бобових мають найбільшої біологічної цінністю серед рослинних продуктів, поступаючись тваринам білкам по збалансованості незамінних амінокислот (переважносерасодержащих) і засвоюваності.Жировой компонент вирізняється високим вмістомПНЖК та незначною сумоютокоферолов.Бобовие також можна розглядати як хороших харчових джерел фолатів, заліза, калію, магнію.

Найчастіше в середньоєвропейський раціон в натуральному вигляді включаються горох і квасоля. Використання бобових в харчуванні утруднено через їхньої низькоїперевариваемости і засвоюваності, які можна підвищено внаслідок попередньої кулінарній обробки (наприклад, гороху і квасолі), і навіть тривалої ферментації чи глибокої технологічної переробки (для сої).

Соя нині використовується після високотехнологічної промислової переробки на вигляді білкових продуктів (соєве борошно і йоготекстурированние форми, ізолят ігидролизат соєвого білка) як компонента комбінованих рецептур, як-от ковбасні вироби, м'ясні і рибні напівфабрикати, печиво. У харчуванні застосовуються також всі інші продукти переробки сої: соєву олію, ферментовані соєві продукти, соєва молоко і продукти його основі (>мисо, тофу, морозиво, майонез), соєві прорості. З сої отримують такожвисокоценние харчові компоненти:лецитин і фруктозу, використовувані під час виробництва широкого асортименту продуктів.

Разом із цим у соєвих продуктах, наприклад, у соєвої борошні, містяться біологічні активні сполуки,антиалиментарние чинники (інгібіторитрипсина) інеперевариваемие компоненти (олігосахариди), що знижує харчову цінність продукту, що міститьсоевую борошно, й у деяких тих категорій населення єлимитирующими чинниками включення до раціону.

Останніми роками особливу увагу приваблює його присутність серед бобових продуктах (зокрема, в сої) біологічно активних сполук, які стосуються групі профитоестрогенов:изофлавонов ілигнанов.

Соєвіизофлавони (>генистин,диадзин,глицитин) маютьестрогенной активністю, взаємодіючи безпосередньо з специфічними рецепторами різних тканин.

>Лигнани (>ентеродиол іентеролактон) мають аналогічноїбиологйческой активністю, та на відміну відизофлавонов вони й у зернових, насінні, деяких ягодах (клуб ніку, журавлині), плодах (ківі), овочах (спаржі), чаї, каву й це є головнимифитоестрогенами середньоєвропейській дієти.

Санітарна експертиза борошна Відбір проб для лабораторного аналізу

Для лабораторного дослідження борошна від кожної партії відбирають спочатку вихідний, а потім “середній” зразок. Як вихідний, так і “середній” зразки повинні відображати якість всієї партії борошна.

Відбір вихідного зразка проводять спеціальним інструментом – щупом. Борошно вихідного зразка ретельно перемішують і від нього відбирають “середню” пробу для відправки в лабораторію. Вага “середнього” зразка повинна складати 400–500 г. Зразок борошна направлений у лабораторію обов’язково супроводжують відповідним документом.

Органолептичне дослідження борошна

Колір. Для визначення кольору борошна пробу, що складається з 3–5 г, насипають на рівну, добре освітлену поверхню (краще всього на чорний папір) і при денному освітленні порівнюють з еталонною пробою борошна такого ж сорту. Обидва зразки розрівнюються, щільно спресовуються за допомогою металевої пластинки або шпателя таким чином, щоб шар борошна складав 3–4 см.

Запах. Для визначення запаху 3–4 г борошна насипають на долоню, зігрівають диханням і після цього визначають запах. Існує і дещо інший спосіб: невелику кількість борошна насипають у склянку, обливають водою, що має температуру 50–60°С, і визначають запах.

Смак. Смак (нормальний, приємний, гіркий, солодкий та ін.) і можливі присмаки (пріснуватий, солодкуватий, кислуватий та ін.) визначають при повільному жуванні щіпки борошна.

Фізико-хімічне дослідження борошна Визначення кислотності борошна

Кислотність борошна зумовлена наявністю у ньому різноманітних мінеральних кислот, фосфатів або інших фосфорвміщуючих речовин. Крім того, в умовах тривалого зберігання можливими є зміни у складі білків та жирів, кінцевим результатом яких є накопичення жирних кислот, вільних оксикислот та кетокислот, які підвищують кислотність борошна.

Для визначення кислотності відважують 5 г борошна і насипають у конічну колбу, в яку заздалегідь наливають за допомогою мірного циліндра 50 мл дистильованої води, збовтують, доливають 5 крапель 1% спиртового розчину фенолфталеїну та титрують 0,1 н. розчином їдкого натрію, до появи рожевого забарвлення, що не зникає протягом однієї хвилини. Для зручності визначення розчин, який титрують, порівнюють з контрольним, взятим до титрування.

Кислотність борошна виражається у градусах кислотності (°), які визначаються кількістю мілілітрів 1 н. розчину їдкого натрію, витраченого на нейтралізацію кислот, що містяться у 100 г борошна.

Для розрахунку кислотності перемножують отриманий результат на 20 (перерахунок на 100 г борошна) і ділять на 10 (перерахунок на 0,1 Н розчину лугу на 1 Н).

Згідно з вимогами Державного стандарту кислотність пшеничного борошна 1 сорту повинна становити до 2,5°, пшеничного борошна 2 сорту – до 4,5°, житнього борошна – до 6,0°.

Визначення клейковини борошна

Клейковина являє собою білкову речовину, що входить до складу пшеничного борошна і зумовлює його хлібопекарські властивості. Слід відмітити, що клейковина вміщує дві білкові речовини: гліадін та глютенін, які набухаючи у водному середовищі, переходять в колоїдний стан. Рідкий гель гліадін з’єднує набухлі частинки глютеніна, утворюючи в’язку масу – клейковину.

Для визначення клейковини відважують 10 – 25 г борошна. Наважку висипають у фарфорову чашку, додають до неї 10 – 15 мл води кімнатної температури і пальцями змішують у чашці тісто. Змішування проводять до одержання однорідної маси. Після цього тісто залишають у стані спокою на 30 хвилин, протягом яких відбувається рівномірне просочування борошна водою і набухання його частинок. Потім тісто загортають в тонку тканину і промивають водою кімнатної температури, розминаючи руками до тих пір, поки промивна вода не стане прозорою. В тканині залишається клей-ковина, яку добре віджимають фільтровальним папером та зважують у сирому вигляді.

Розрахунки проводять за формулою (1):

m_кл.

К = ––– · 100% ; (1)

m _бор.

де К – кількість клейковини (%);

m _кл. – маса клейковини (г);

m _бор. – маса борошна (г).

Згідно з вимогами Державного стандарту у пшеничному борошні 1 сорту клейков-инни повинно бути не менш, ніж 30%, у пшеничному борошні 2 сорту – не менш, ніж 20%.

Визначення борошняних шкідників

Борошно у кількості 1 кг розсипають тонким шаром на гладенькому папері або склі і ретельно продивляються неозброєним оком. Таким чином можна визначити наявність у борошні таких шкідників, як борошняна вогнівка, комірна міль, мавританська кузька, великий борошняний хрущ.

Для виявлення у борошні більш дрібних шкідників пробу просівають через сито з отворами діаметром 1,5 мм і візуально або за допомогою мікроскопу проводять спостереження за рухами борошняних шкідників. Теж саме можна зробити, розсипавши на дошці пробу борошна і спостерігаючи за появою на її поверхні місць розпушування.

Визначення металевих домішок

Для визначення наявності металевих домішок 1 кг борошна розсипають на гладенький поверхні стола шаром, який складає 0,5 см і над ним, на відстані 1–2 см, декілька разів у різних напрямках проводять магнітом. Далі борошно перемішують і знову декілька разів проводять магнітом у різних напрямках.

Згідно з вимогами Державного стандарту у борошні не допускається наявність металевих частинок у кількості більш, ніж 3 мг/кг та величиною понад 0,3 мм.

Частинки із загостреннями краями, голкоподібної форми відмічаються особливо. Борошно з наявністю металодомішок указаної величини і форми вважається непридатним до подальшої реалізації навіть тоді, коли загальна кількість металевих домішок не перевищує граничної величини. Партія подібного борошна перед використанням обов’язково повинна бути пропущена через магнітовловлювач.

Санітарна експертиза хлібних виробів Відбір проб хліба

Санітарній експертизі підлягає кожна окрема партія хліба. Для лабораторного дослідження після ретельного візуального огляду відбирають типові за загальними характеристиками зразки у такій кількості: для вагових виробів, вага яких перевищує 500 г – 1 шт., для штучних виробів з вагою від 200 до 400 г – 2 шт., для штучних виробів з вагою менше 200 г – 4 шт.. Відбір проб для лабораторного аналізу слід проводити через 5 – 12 годин після випічки хліба.

Органолептичне дослідження хліба

В ході органолептичного дослідження хліба оцінюють його зовнішній вигляд (форма виробу, його симетричність та правильність), смак, колір (блідий, золотисто-жовтий, світло-коричневий, коричневий, темно-коричневий і т.д.) та стан скоринки (гладка, нерівна, горбиста з вздуттями, з тріщинами, з підривами і т.д.) і м’якушки (біла, темна з різноманітними відтінками, еластична, нееластична і т.д).

Фізико-хімічні дослідження хліба Визначення пористості хліба

Пористість хліба є важливим показником його якості. Серед найважливіших органолептичних характеристик пористості слід визначити величину і рівномірність розташування пор та товщину їх стінок. За величиною пор хліб може бути мілко-, середньо- та крупнопористим, за рівномірністю їх розташування: рівномірно- та нерів-номірнопористим, за товщиною стінок: з тонкостінними або товстостінними порами.

Лабораторне дослідження пористості проводиться за допомогою приладу Журавльова. З хліба зрізають скоринку. Далі гострим боком циліндра приладу проводять відбір м’якушки на відстані не менш, ніж 1 см від скоринки.

Заповнений м’якушкою циліндр розміщують на лотку так, щоб його обідок щільно входив у розріз останнього. Дерев’яною втулкою витискають м’якушку з циліндра на 1 см, нерівні краї зрізають гострим ножем. М’якушку, що залишилась у циліндрі, витискають втулкою так, щоб вона торкалася стінки лотка та зрізають біля краю циліндра.

Об’єм виїмки м’якушки, що була взята таким чином, ураховуючи стандартні розміри приладу (діаметр циліндру – 3 см, відстань від розрізу лотка до його бокової стінки – 3,8 см), дорівнює 27 см³. Для визначення пористості пшеничного хліба необхідно отримати три циліндричні виїмки, для житнього – чотири. Усі взяті виїмки ретельно зважують.

Подальші розрахунки пористості проводять за формулою (2):

G

V – ––

P

Х = ––––– · 100 ; (2)

V

де Х – пористість хліба (%);

V – загальний об’єм виїмок (см³);

G – маса виїмок (г);

Р – питома вага (щільність) безпористої маси м’якушки (г/см³).

Щільність безпористої маси житнього та житньо-пшеничного хліба становить 1,21; пшеничного хліба 2 сорту – 1,26; пшеничного хліба 1 сорту – 1,31.

Пористість житнього хліба повинна складати 45–48%; житньо-пшеничного хліба – 47–50%; пшеничного хліба – 64–72%.

Визначення кислотності хліба

Кислотність хліба зумовлюється наявністю у його складі молочної та оцтової кислот, які утворюються в процесі бродіння тіста та подальшого випікання.

З метою визначення кислотності наважку подрібненої м’якушки хліба, яка повинна складати 25 г, розміщують у конічній колбі місткістю 500 мл з широкою шийкою та добре притертою пробкою. Потім відміряють 250 мл дистильованої води, підігрітої до 60°. Близько 1/4 води від цього об’єму переливають до наважки хліба, яку швидко розтирають шпателем до отримання однорідної маси. Через декілька хвилин до одержаної маси приливають ту кількість води, що залишилась. Колбу закривають корком і енергійно струшують протягом 3 хвилин. Після цього суміш залишають у стані спокою впродовж 10 хвилин. Шар рідини, що відстоявся, обережно зливають у склянку через марлю. Зі склянки відбирають 50 мл розчину в конічну колбу місткістю 100–150 мл, додають 2–3 краплі 1% спиртового розчину фенолфталеїну і титрують 0,1 н. розчином їдкого натру або їдкого калію до появи блідо-рожевого забарвлення, яке не зникає у спокійному стані протягом 1 хвилини.

Кислотність хліба виражають у градусах кислотності (°), які визначають кількість 1 н. розчину їдкого натру (або їдкого калію), що був витрачений на нейтралізацію кислот у 100 г хліба.

Розрахунок проводять за формулою (3):

K = 2 · а; (3)

де К – кислотність хліба (°);

а – кількість 0,1 н. розчину їдкого натру (або їдкого калію), що був витрачений на титрування.

Кислотність житнього хліба не повинна перевищувати 12°, житньо-пшеничного – 11°, пшеничного – 3–4°.

Деякі інші гігієнічні нормативи якостей різних сортів хліба приведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Гігієнічні норми різних сортів хліба

Примітка: Допустимі рівні вмісту радіонуклідів ¹³⁷Cs, ⁹⁰I у хлібі та хлібопродуктах не повинні перевищувати 20 та 5 Бк/кг відповідно.

3. Ситуаційна задача з гігієни праці.

Cитуаційна задача до білета № 54

Чоловік, 35 років, направлений цеховим ординатором у стаціонар медико-санітарної частини підприємства протягом 3-х років виконує ливарні роботи, до цього 9 років працював прохідником. Звернувся до лікаря зі скаргами на кашель з харкотинням, задишку, що поступово посилювалась впродовж останніх 4-х місяців, болі у підлопаточній області. Об’єктивно: перкуторний звук над нижніми відділами легень коробковий, екскурсія легеневих країв зменшена. Дихання жорстке, мають місце поодинокі сухі хрипи. Рентгенологічно відзначається підвищена повітряність легеневого малюнка. Міждолева плевра справа потовщена. Характеристика умов праці: робота проводиться у приміщенні, яке відокремлене від ливарного цеху перегородкою. Робочі операції не механізовані, формувальна земля насипана на підлогу, вентиляції немає. За даними СЕС, кількість пилу в повітрі коливається від 1,5 мг/м³ до 3,5 мг/м³, вміст двоокису кремнію становить 65-70%.

Дайте гігієнічну оцінку умовам праці ливарника, поставте попередній діагноз та обгрунтуйте профілактичні заходи.

P = 3.5-1.5/3*1000=666 ( кількість пилу складає 666) а також робочі операції не механізовані, формувальна земля насипана на підлогу, вентиляції немає …отже гігієнічні умови праці ливарника не відповідають норми. Враховуючи об*активні дані дослідження хворого, потрібно створити умови праці такі, щоб відповідали гігієнічним нормам, або змінити місце праці хворого.

Екзаменаційний білет № 55

1. Акліматизація людини (види, фактори, що впливають на акліматизацію, гігієнічні рекомендації). Особливості акліматизації у північних та південних широтах.

Акліматизація – адаптація організму людини до незвичних кліматичних умов

Фази акліматизації:

І Початкова

ІІ Перебудови динамічного стереотипу

ІІІ Стійкої акліматизації

Акліматизація – адаптація організму людини до незвичних кліматичних умов. Реакції акліматизації формуються з дитинства і мають спадкову основу. Процес акліматизації має фази розвитку.

Перша фаза називається початковою, або орієнтувальною, друга — фазою перебудови динамічного стереотипу. У ній розрізняють перший варіант — зрівноваження на новому функціональному рівні і другий варіант — патофізіологічну реактивність. Третя фаза — стійкої акліматизації. Може спостерігатися несприятливий гребіг адаптаційного процесу, і тоді виникають метеотропні реакції, настає «адаптація.

Види акліматизації:

1. Повна – супроводжується лише фізіологічними змінами в функціональному стані організму

2. Часткова – супроводжується деякими патологічними змінами в функціональному стані організму

В умовах спекотного клімату забезпечення потрібного рівня збільшен­ня віддачі тепла здійснюється шляхом зростання кількості циркулюючої пе­риферійної крові, що своєю чергою зумовлює зниження АТ й ослаблення пульсу. Розширення периферійних кровоносних судин сприяє поліпшенню випаровування вологи з поверхні шкіри. Якщо її огортає гаряче і вологе по­вітря, випаровування не поліпшується. За таких умов тепловіддача відбува­ється, головним чином, шляхом тепловипромінення. В умовах спеки спосте­рігаються зміни рівня гемоглобіну, зменшення кількості лейкоцитів, збіль­шення кількості лімфоцитів, зрушення в психоемоційній сфері, зниження нейроендокринної регуляторної функції, обміну речовин, особливо водно-сольового. У процесі акліматизації, коли людина адаптується і всі функції організму вирівнюються, з'являється значна пігментація, що ослаблює надлишкову дію УФ-радіації.

З метою поліпшення процесу акліматизації з гігієнічної точки зору реко­мендується комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію умов життя. Це насамперед архітектурно-планувальні заходи, спрямовані на відповідне об­ладнання житла й умов праці, на оптимізацію харчування, водозабезпечен-ня, відпочинку, особистої гігієни та інших соціальних і гігієнічних умов

2. Електромагнітне випромінювання як виробнича шкідливість (характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, патологія). Організація заходів щодо профілактики шкідливого впливу СВЧ-поля.

Електромагнітні поля генеруються струмами, які змінюються по напрямку в часі. Спектр електромагнітних коливань знаходиться в широких межах (довжина хвилі від 1000 км до 0,001 мкм; частота від 300 до 3*10E20 Гц), включаючи радіохвилі, оптичне і іонізу

- електромагнітних полів радіочастот

- електричних полів промислової частоти

- імпульсних електромагнітних полів низької частоти

- статичної електрики. Електромагнітне поле радіочастот.

ЕМП радіочастот застосовується в радіозв'язку, радіолокації, телебаченні, медицині, виробництві пластмас і т.д.

В основі біологічного впливу ЕМП радіочастот лежить тепловий ефект, який супроводжується або загальним підвищенням температури тіла, або локальним вибірковим перегрівом клітин тканин і органів (в першу чергу з поганою терморегуляцією: кришталик, скло

Розглянемо із найбільш характерних специфічних наслідків впливу ЕМП радіочастот являються пошкодження кришталика (катаракта)

При дії ЕМП спостерігаються численні гормональні зрушення, що свідчать про порушення нервово-ендокринної регуляції по типу стресової реакції.

- стимуляція виділення кортикостероїдних гормонів і пролактину

- гальмування секреції гормонів росту і т.п.

Постійні зміни при дії ЕМП радіочастот спостерігаються в крові (лейкоз, еозінопенія, підвищення вмісту Hb і еритроцитів.

Вельми характерним являється зниження імунологічної реактивності.

ЕМП радіочастот надає суттєвий вплив і на ЦНС, викликаючи розвиток астено-вегетативного синдрому, приводячи до ангіодистонічного і діенцефального проявів і навіть до енцефалопатій.

В цілому, в результаті впливу електромагнітного випромінювання клінічно розрізняють 3 стадії змін в організмі: початкову, помірно виражену і виражену, хоч і клінічні прояви у хворих, як правило, не вкладаються в рамки чітко визначених синдромів, і на

Всі засоби і методи захисту від ЕМП можуть бути розділені на 3 групи: організаційні, інженерно-технічні і лікувально-профілактичні.

Організаційні заходи спрямовані на:

- відвернення попадання людей в зону з вираженою напруженістю ЕМП

- створення санітарно-захисних зон навкруги антенних споруд

- впровадження раціонального режиму праці

Інженерно-технічні заходи передбачають:

- екранування робочого місця, шляхом використовування екрануючих (металева фольга) і поглинаючих матеріалів

- віддалення робочого місця на безпечну від джерела випромінювання віддаль

- герметизацію елементів схем, блоків, вузлів антенних установок з метою зниження або повного усунення електромагнітного випромінювання. Лікувально-профілактичні засоби повинні бути направлені на раннє виявлення порушень в стані здоров'я працюючих (перш за все - проведення медоглядів;не менше 1 раз в 12 місяців з обов'язковою участю терапевта, невропатолога. Електричні поля струмів промислової частоти.

З розвитком енергетики і електрифікації, створенням єдиних енергетичних систем в значній мірі розширюється мережа високовольтних ліній електропередач (ЛЕП) - основне на сьогоднішній день джерело електричних полів промислової частоти.

Крім того, джерелом являються ряд технологічних процесів, ремонт проводки, роз'єднувачів і вимикачів сигнальних ланцюгів і т.п.

Біологічний ефект впливу електричних струмів промислової частоти полягає в наступному:

- поява скарг невротичного характеру (почуття важкості в скронях і потиличних областях, головний біль, розбитість, роздратованість, погіршення пам'яті, підвищення втоми і т.п.), які з'являються в першу чергу в кінці робочої зміни.

- спочатку функціональні, а потім органічні зрушення в діяльності нервової і серцево-судинної систем астенічного і астено-вегетативного характеру.

Серед профілактичних заходів ведучими являються:

- визначення і ретельне дотримання допустимого часу перебування в електричному полі струмів промислової частоти

- обов'язково обладнання захисного заземлення джерел випромінювання і струмів.

До колективних засобів захисту відносяться:

а) стаціонарне екрануюче обладнання (козирки - піддашок, навіс, перегородки)

б) пересування екрануючих засобів (наметки, перегородки, щитки, зонди, екрани і т.п.)

До індивідуальних засобів відносять захисний костюм: куртка і брюки, комбінезон, екрануючий головний убір (металева або пластмасова каска, шапка-вушанка з прокладкою з металізованої тканини).

Спецвзуття - з електропровідною резиновою підошвою.

Організаційні і лікувально-профілактичні заходи аналогічні попереднім.

Імпульсне електромагнітне поле низької частоти.

Джерела: застосування в машинобудуванні і енергетиці технологічних процесів ,що заснований на застосуванні імпульсного магнітного поля і імпульсних електричних розрядів.

Біологічна дія:

- розвиток астено-вегетативного синдрому

- зниження імунологічної реактивності

- ендокринні зрушення

- зниження інтенсивності обмінних процесів

Основні способи і принципи захисту:

- автоматизація технологічних процесів

- дистанційне керування джерелами ЕМП низької частоти

- екранування робочих місць Статична електрика

Статична електрика - це сукупність явищ, зв'язаних з виникненням і збереженням вільного електричного заряду на поверхні і в об'ємі різних матеріалів і виробів.

У людей, працюючих в зоні дії електростатичного поля, зустрічаються різноманітні скарги на роздратованість, головний біль, порушення сну, зниження апетиту.

Характерні своєрідні «фобії», зумовлені страхом очікуваного розряду.

До основних захисних заходів відносять:

- екранування джерела поля або робочого місця

- застосування нейтралізаторів статичної електрики

обмеження часу роботи і т.п.

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.

Cитуаційна задача до білета № 55

Через 2 дні після перенесеного грипу учень 5 класу у віці 11 років звернувся до шкільного лікаря з проханням дати медичний висновок щодо його допуску до занять у секції спортивної гімнастики. На застудні захворювання хворіє не більше 4 разів на рік, хронічних захворювань не виявлено. Під час обстеження лікарем установлено: довжина тіла – 147 см, маса тіла – 33 кг, обвід грудної клітки – 68 см, щорічне збільшення росту – 5 см, число постійних зубів – 23, ступінь розвитку вторинних статевих ознак – Р_о, Ах_о, м’язи розвинуті погано, шкірно-жирова складка малорозвинена.

Визначте групу здоров’я і дайте оцінку фізичного розвитку хлопчика з використанням комплексного методу.

Група здоров*я – ІІ.

Комплексний метод:

Ступінь гармонійності фізичного розвитку визначається шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними величинами цих показників для певного віку і статі, які приведені в таблиці

Маса = 33-38,1=-5,1

ОГК=–68 - 69,6=-1,6

Сигмальні відхилення: (маса) -5,1: 4,89=-1,04

(ОГК) -1,6: 4,63=-0,35

Розвиток різко дисгармонійний.

Щорічне збільшення росту – 5 см (норма 4-6см), число постійних зубів – 23 (норма 204), ступінь розвитку вторинних статевих ознак – Ро, Ахо (норма Р0А0 ) відповідають нормі.

Фіз.розвиток хлопчика 11р. різко дисгармонійний, рівень біологічного віку відповідає календарному