Кабінет міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ННІ ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва

Кафедра хірургії

ім. акад. Поваженка

Курсова робота на тему:

‘’ОПЕРАЦІЇ НА ПРЕПУЦІАЛЬНОМУ МІШКУ Й СТАТЕВОМУ ЧЛЕНІ’’

Виконав

Студент 2 групи

3 курсу

Дроздов Іван О.

Перевірив Солонін П.К

Київ 2012

Зміст:

Анатомотопографічні дані………………………………………

Провідникова анестезія статевого члена…………………….

Провідникова анестезія статевого члена в коня (за І. І. Магдою)

Промежинна анестезія статевого члена в бугая (за М. Ф. Фатькіним, С. Г.

Ісаевим)………………………..

Внутрішньотазова провідникова анестезія зовнішніх статевих органів у бугая (за І. І. Вороніним)

Внутрішньотазова анестезія статевого члена в барана (за І. І. Вороніним)

Внутрішньотазова анестезія статевого члена в кнура (за І. І. Вороніним)

Парасакральна анестезія в собак

Сакральна анестезія

Резекція крайньої плоті при фімозі в бугая

Розширення препуціального отвору у пса

Репозиція й фіксація препуціального мішка при його пролапсі в бугая

Резекція препуціального мішка при його пролапсі в бугая

Резекція крайньої плоті в барана

Видалення дивертикула (дивертикулоектомія) в кнура-плідника

Резекція персистуючої вуздечки статевого члена в бугая

Екстирпація новоутворень на статевому члені в бугая

Екстирпація новоутворень на статевому члені в пса

Операція при розриві білкової оболонки (гематома або "перелом") статевого члена в бугая

Резекція "манжетки" при парафімозі в коня

Ампутація статевого члена в коня

Ампутація статевого члена у пса

Ампутація сечостатевого відростка й кінцева уретростомія в барана

З'єднання уретри при розриві у пса

Уретротомія — дистальна уретротомія у пса

Скротальна уретростомія у пса

Перінеальна уретростомія з ампутацією статевого члена в кота

Простатектомія (видалення простати) у пса й кота

Марсупіалізація (оперативне утворення сумки з іноперабельної кісти) у пса

ОПЕРАЦІЇ НА ПРЕПУЦІАЛЬНОМУ МІШКУ Й СТАТЕВОМУ ЧЛЕНІ

Анатомотопографічні дані

Препуціальний мішок, або крайня плоть являє собою трубчастий шкірний мішок, в якому знаходиться статевий член. Препуцій у більшості самців роз­ташований на білій лінії позаду пупка. У котів і кролів препуцій лежить каудальніше, причому препуціальний отвір звернений вентро-каудально.

В однокопитних (кінь, осел, мул) препуцій подвійний (зовнішній і внутрішній), причому кожний з них включає як зовнішній, так і внутрішній листки! Місце пере­ходу зовнішнього листка зовнішнього препуція у внутрішній листок обмежує зовнішній отвір препуціального мішка.

П оверхневий листок внутрішнього препуція є продовженням глибокого листка зовнішнього препуція. Він переходить у глибокий листок внутрішнього препуція, причому в місці переходу формується внутрішній препуціальний отвір. Внутрішній листок крайньої плоті (найглибший) дуже короткий (рис. 145), він переходить безпо­середньо на статевий член. Внутрішня крайня плоть значно коротша зовніш­ньої. При ерекції статевого члена вона цілком розпрямляється, покриваючи йо­го поверхню; залишається тільки добре помітний кільцевий валик, що одержав назву "препуціальне кільце".

В інших тварин внутрішній листок крайньої плоті переходить на статевий член поблизу дна препуція.

У кнурів препуцій має два відділи: задній (звужений) і передній (розшире­ний); розділені вони кільцеподібною складкою. Передній відділ на своїй дор­сальній стінці утворює мішкоподібне випинання — дивертикул препуція (рис. 146). Останній з'єднується вузьким от­вором з краніальною частиною порож­нини препуція. Дивертикул у розтягну­тому стані приймає овальну форму й значно варіює в розмірах, досягаючи 9 см у довжину, 12—12,5 см у ширину й 6 см у висоту. У порожнині дивертику­ла накопичується сеча, що розклалася, і мацерований епітелій, які набувають специфічного неприємного запаху.

У бугаїв препуціальний мішок довжиною 35—40 см, шириною 3—4 см складається тільки із зовнішнього й внутрішнього листків. Перший із них являє собою шкіру. Зовнішній отвір препуціального мішка оточений довгим волоссям.

У шкірі внутрішнього листка зовнішнього препуція і в зовнішньому листку внутрішнього препуція в коня є залози, які виробляють змащення (смегму). У бугаїв, кнурів і псів у внутрішньому листку препуціального мішка й у шкірі статевого члена знаходяться численні лімфатичні фолікули, що слугують місцями розростання ново­утворень (рис. 147). Найбільша кількість фолікулів знаходиться на дні препуція. У котів у препуцій виступає безліч шкірних, покритих ороговілим епітелієм, сосочків.

С татевий член (penis) має в своїй основі два печеристих тіла, які прикріплюють­ся окремо кожне своїми ніжками на сідничних горбах, а потім зливаються в одне тіло, розділене всередині тонкою перегородкою. У передній частині тіла знаходиться, крім того, печеристе тіло головки статевого члена (рис. 148). Печеристі тіла зовні оточені дуже товстою блискучою білковою оболонкою, яка віддає всередину багато трабекул, які формують печери. Між перекладинами є порожнини, вистелені ендотелієм. У ці порожнини впадають капіляри артерії, а з них виходять капіляри вен.

На дорсальній поверхні печеристого тіла проходить слабопомітний судинний жо­лобок для кровоносних судин і нервів статевого члена; на вентральній — дуже глибо­кий і широкий жолоб уретри. Останній із зовнішнього боку замкнутий щільною фіброзною тканиною.

На статевому члені розрізняють дві частини: промежинну або фіксовану, що зна­ходиться у фасціальному футлярі, який називається зв'язкою статевого члена, й рух­ливу або вільну, яка знаходиться в препуціальному мішку. Фіксована частина стате­

вого члена жуйних — за, а в свиней — перед мошонкою має S-подібний (сигмо­подібний) вигин, який розправляється в момент ерекції.

Закінчується статевий член верхівкою, яка в жеребців представлена добре вира­женою головкою. На її передній поверхні знаходиться поглиблення (ямка статевого члена), в нижній частині якого виступає вільний кінець сечостатевого каналу. В ос­нові головки лежить добре розвинуте венозне печеристе тіло, яке з'єднується з пече­ристим тілом уретри. У жуйних на загостреній верхівці статевого члена є невелике підвищення — чохлик. У дрібних жуйних сечостатевий відросток виступає за межі верхівки статевого члена на 4—5 см.

Статевий член псів у вільній частині має довгу (8—10 см), тонку кістку з вент­ральним жолобом для уретри, у фіксованій частині розміщені два печеристих тіла. У задній частині головки пеніса пса за рахунок печеристих тіл формується ампуло-подібне потовщення.

Сечостатевий канал (уретра; canalis urogenitalis s. uretra) являє собою трубку, діаметр якої неоднаковий. Уретра починається від шийки сечового міхура й закінчується на верхівці статевого члена сечостатевим відростком. У каналі розрізня­ють дві частини: тазову й зовнішню. Тазова частина починається в задній стінці се­чового міхура і в ділянці сідничної вирізки переходить у зовнішню. У тазову части­ну впадають протока, яка виносить сім'я (утворюється злиттям сім'япроводів з вивідними протоками міхурцеподібних залоз відповідних боків), а також вивідні про­токи передміхурової й цибулинних залоз.

Тазова частина сечостатевого каналу в самців лежить під прямою кишкою й з'єднана з нею пухкою клітковиною. Вона оточена сечостатевим мускулом. На сідничній дузі просвіт уретри трохи звужений, а її печеристе тіло формує потовщен­ня — цибулину сечостатевого каналу. Біля виходу з таза уретра знаходиться між ніжками статевого члена й сіднично-печеристими м'язами, а потім переходить на йо­го задню (далі нижню) поверхню в спеціальний жолоб.

Сечостатевий канал вистелений слизовою оболонкою, яка має поздовжні складки й спеціальні уретральні залози. У задньому відділі тазової частини просвіт уретри звужується, а слизова оболонка в самців жуйних і свиней має серпоподібну складку, над якою формується сліпий мішок (дивертикул). Його наявність завжди варто вра­ховувати, тому що він перешкоджає просуванню катетера до сечового міхура!

У самок уретра коротка й складається тільки з тазової частини. Довжина її в ко­бил (від шийки сечового міхура до вихідного отвору) — 6—8 см, діаметр до 3-х см; у корів — довжина до 12 см. Уретра відкривається на нижній стінці переддвер'я піхви (на межі між останнім і піхвою). У жуйних перед отвором уретри, на нижній стінці переддвер'я, є сліпе мішкоподібне випинання (дивертикул), велике в корів і відносно мале в самок дрібних жуйних. У кішок маленькі дивертикули є з кожного боку по­близу отвору уретри.

Губчасте тіло сечостатевого каналу являє собою густе венозне сплетення з роз­ширеними кавернами, трабекули яких мають велику кількість гладеньких м'язів. У задньому відділі тазової частини воно формує цибулину уретри.

М'язи статевого члена й крайньої плоті. Ретрактор статевого члена — пар­ний мускул, який складається з гладенької м'язової тканини, бере початок від 2-го й 3-го хвостових хребців. М'язові тяжі з обох боків нижче ануса зближуються й спільно йдуть по вентральній поверхні статевого члена до його верхівки. У жуйних і свиней ретрактори прикріплюються до статевого члена біля нижнього коліна S-подібного ви­гину. Після ерекції м'яз тягне його назад у препуціальний мішок.

С іднично-печеристий м'яз — парний й бере початок на внутрішній поверхні гор­ба сідничної кістки й направляється донизу, огортаючи ніжку статевого члена, й закінчується на латеральному боці кореня статевого члена.

Препуціальні м'язи представлені двома групами — краніальною й каудальною. Краніальні — у вигляді двох тонких м'язових тяжів беруть початок в ділянці мечо­подібного хряща, направляються каудально й фіксуються позаду препуціального от­вору, охоплюючи останній у вигляді петлі. Каудальні м'язи починаються в па­хвинній ділянці з відповідного боку й закінчуються на передній частині препуція поблизу його отвору.

Статевий член має три фасції: влас­ну, глибоку й поверхневу.

Кровопостачання крайньої плоті й статевого члена здійснюється гілками зовнішньої та внутрішньої соромітніх ар­терій, а також замикальної (рис. 149). Основні гілки їх проникають через корінці статевого члена в печеристі тіла. Одна з них, яка проходить у дорсально­му судинному жолобі, називається дор­сальною артерією статевого члена.

Іннервація. Статевий член із край­ньою плоттю в сільськогосподарських тварин іннервується гілками сегментальних спинномозкових нервів і чис­ленними гілками вегетативного тазового сплетення.

С егментальна іннервація. Шкіра

препуціального мішка й краніальні пре-пуціальні м'язи іннервуються латераль­ними шкірними гілками останніх міжре­берних і вентральними гілками перших трьох поперекових нервів (рис. 150). Статевий член, в основному, іннервують нерви поперековокрижового сплетення, з яких формуються соромітний та гемо­роїдальні середній та каудальний нерви.

Соромітний нерв утворюється вен­тральними гілками третього (інколи й другого) й четвертого крижових нервів. Сформований стовбур напрямляється каудо-вентрально до малого сідничного отвору в жировій клітковині тазової по­рожнини дотично до медіальної по­верхні крижово-сідничної зв'язки. Біля малого сідничного отвору нерв обміню­ється волокнами з каудальним шкірним нервом стегна, віддає гілку хвостовому м'язу й ділиться на свої основні гілки — промежинні й дорсальний удовий нерви.

Дві-три промежинні гілки соромітного нерва виходять під шкіру в нижньому куті сіднично-прямокишкової ямки на лінії з'єднання зовнішніх контурів сідничних горбів. Ці гілки іннервують шкіру промежини, задньої поверхні стегон і мошонки.

Дорсальний удовий нерв напрямляється від малого сідничного отвору відповідного боку до сідничної дуги в супроводі внутрішньої соромітної артерії й ве­ни. Обігнувши дугу, нерв відповідного боку виходить одним стовбуром на дорсальну поверхню статевого члена між його ніжками. Біля кореня статевого члена нерв відра­зу віддає мошонкову гілку, яка розгалужується в м'язово-еластичній оболонці мошон­ки. Нижче сідничної дуги, приблизно на 15—20 см від дорсального удового нерва, відходить препуціальна гілка, яка розгалужується в каудальному препуціальному м'язі відповідного боку й парієтальному листку препуціального мішка. Основний стовбур дорсального удового нерва проходить по однойменній поверхні органа аж до його вільного кінця, віддаючи на шляху тонкі гілочки в товщу органа, ретрактор ста­тевого члена й прилеглі тканини.

Середній гемороїдальний нерв утворюється з вентральної гілки четвертого кри­жового нерва. Стовбур напрямляється каудально по дорсальній поверхні прямої киш­ки й приблизно нижче п'ятого крижового сегмента ділиться на прямокишкову й м'язову гілки. Прямокишкова гілка розгалужується в кінцевому відрізку прямої киш­ки й зовнішньому сфінктері ануса. М'язова гілка проходить каудально, обмінюється волокнами з каудальним гемороїдальним нервом, приймає гілки вегетативного тазо­вого сплетення й закінчується в ретракторі статевого члена.

Каудальний гемороїдальний нерв утворюється вентральними гілками четверто­го й п'ятого крижових нервів, а також гілками тазового сплетення. Напрямляючись каудально, обмінюється гілочками із середнім гемороїдальним нервом і розгалу­жується в сфінктері ануса та ретракторі статевого члена.

Вегетативна іннервація статевого члена здійснюється гілками тазового сплетен­ня й тазових нервів, які відходять від вентральних гілок третього й четвертого кри­жових нервів.

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА

Провідникова анестезія статевого члена в коня (за І. І. Магдою)

Показання. Полегшення витягування статевого члена з препуціального мішка з метою дослідження та проведення лікувальних процедур, катетеризація сечостатево­го каналу та сечового міхура, екстирпація новоутворень, ампутація статевого члена та інші операції.

Техніка анестезії. Коня фіксують у стоячому по­ложенні.

Легким зусиллям пальців лівої руки в ділянці сідничної дуги зміщують вліво від серединної лінії шкіру й тканини, що лежать під нею. Цим вдається змістити сечостатевий канал у бік і запобігти його травмуванню. Голку д

Рис. 151. Точка введенняголки при анестезії статевого члена коня

овжиною до 10 см і товщиною 0,75 мм уколюють справа від серединної лінії проме­жини на рівні сідничної дуги. Після проколу шкіри голку просувають глибше (справа наліво і зверху до­низу) до моменту стикання її кінця з кістковою пере­шкодою — серединою сідничної дуги між ніжками ста­тевого члена. Глибина уколу — 2—4 см (рис. 151). До голки приєднують шприц й ін'єктують 20 мл 3 %-ногорозчину новокаїну. Цієюін'єкцією забезпечують одночасну анестезію дорсальних удових нервів.

Анестезія настає через 5—7 хв і продовжується до двох годин. При цьому, як правило, спостерігаєтьсямимовільне випадання статевого члена та вивертання стінок препуціального мішка. Якщо статевий член не виходить самостійно, його легко витягують рукою з препуціального мішка.

Втрачається чутливість вільної частини статевого члена аж до препуціального кільця. Вище препуціального кільця листки препуціального мішка зберігають частко­ву чутливість, оскільки в їх іннервації беруть участь гілки поперекових сегментальних ервів.

Промежинна анестезія статевого члена в бугая (за М. Ф. Фатькіним, С. Г. Ісаєвим)

Ця анестезія полягає в дії анестезувального розчину на дорсальні нерви статевого члена та ретракторні м'язи сигмоподібного вигину. Застосовують 50—100 мл 3 %-ного розчину новокаїну.

Бугая фіксують у стоячому положенні за рогові відростки й носове кільце з обов'язковою міцною фіксацією тазових кінцівок. Хірург лівою рукою через шкіру за­хоплює статевий член бугая в ділянці сигмоподібного вигину й відтягує його назад. Правою рукою уколює голку довжиною 10 см по черзі з обох боків статевого члена таким чином, щоб кінчик голки потрапив на його дорсальну поверхню. Помічник приєднує до голки шприц й ін'єктує 3 %-ний розчин новокаїну. У процесі ін'єкції гол­ку зміщують у різні боки, щоб анестезувальний розчин якомога більше поширився в зазначеній ділянці й просочив тканини дорсальної та бокових поверхонь статевого члена.

Через 10—15 хв, а в деяких випадках через 45—60 хв, статевий член виходить із препуціального мішка й знеболюється на 2,5—3 год. Часто пеніс самостійно не вихо­дить із препуція, але його легко можна витягнути рукою.

Внутрішньотазова провідникова анестезія зовнішніх статевих органів у бугая (за І. І. Вороніним)

За допомогою цієї анестезії знеболюють соромітні, прямокишкові (середній і задній) нерви та гілки вегетативного тазового сплетення 2 %-ним розчином новокаїну.

Бугая фіксують за носове кільце й за рогові відростки в станку. Точка уколу гол­ки знаходиться в сіднично-прямокишковій ямці з відповідного боку, на рівні середи­ни заднього краю крижово-сідничної зв'язки. Для анестезії застосовують дві голки — напрямну (кровопускальну голку Боброва) та ін'єкційну (№ 12120), яка має вільно входити в напрямну.

Після підготовки операційного поля та відведення помічником кореня хвоста вправо, беруть напрямну голку й прикладають до точки проколу шкіри зліва. Голці надають краніо-вентрального напрямку, щоб уявно продовжена вісь голки пройшла

ч ерез вершину ліктьового горба лівої кінцівки. Після проколу шкіри та ін'єкції 2,5 мл анестезувального розчину голку просовують у тазову порожнину, весь час відчуваючи внутрішню поверхню крижо­во-сідничної зв'язки. Напрямну голку вводять на всю довжину. У канал на­прямної голки вводять ін'єкційну голку на глибину, що дорівнює довжині зад­нього краю крижово-сідничної зв'язки. Приєднавши до голки шприц, ін'єктують 40 мл 2 %-ного розчину новокаїну. Під час ін'єкції кінчик голки злегка зміщу­ють у сагітальній площині для більш ши­рокого просочування тазової клітковини. При цьому знеболюють соромітний нерв й окремі гілки вегетативного тазового сплетення з лівого боку.

Після цього обидві голки відтягують і надають їм горизонтального положення (глибина введення голки така сама, як і при попередній ін'єкції) й ін'єктують 20 мл розчину новокаїну. Цією ін'єкцією знеболюють гемороїдальні нерви та гілки тазового сплетення, які іннервують ретрактор статевого члена (рис. 152).

Після анестезії нервів з лівого боку, аналогічно знеболюють нерви правого боку.

Через 5—10 хв зникають поперечні складки мошонки, сім'яники опускаються, розслабляються анус і задній відділ прямої кишки.

Знеболюються: шкіра промежини, задня поверхня стегон і мошонки. Сигмо­подібний вигин статевого члена розправляється й кінець статевого члена мимовільно виходить із препуціального мішка або його вільно витягують рукою.

Бугаї зберігають стійке стояче положення. Статевий член і листки препуціально-го мішка втрачають чутливість на 1,5—2 години.

Після операції статевий член вправляють у порожнину препуціального мішка, а на звисаючу частину препуціального мішка надівають на 2 год гумове кільце або зав'язують її відрізком бинта, що буде перешкоджати звисанню статевого члена.

Внутрішньотазова анестезія статевого члена в барана (за І. І. Вороніним)

Т ехніка анестезії аналогічна техніці знеболювання в бугая. Для анестезії викори­стовують ін'єкційну голку № 1090 і 3 %-ний розчин новокаїну. Барана фіксують у стоячому положенні. Місце уколу голки знаходиться в сіднично-прямокишковій ямці. У барана вона відкривається після того, якщо трохи підняти й відвести в бік хвіст. Точку уколу відшукують у зазна­ченій ямці зліва на рівні середини до­вжини заднього краю крижово-сідничної зв'язки, що добре пальпується. Після проколу шкіри голку просовують у тазо­ву порожнину, торкаючись внутрішньої поверхні крижово-сідничної зв'язки, під кутом 30° до горизонтальної площини (рис. 153). її вводять на глибину, що дорівнює довжині заднього краю крижо­во-сідничної зв'язки. У цьому місці ін'єктують 10—15 мл 3 %-ного розчину новокаїну. При цьому знеболюють со­ромітний нерв і гілки тазового сплетен­ня. Потім голку підтягують, залишаючи кінчик під шкірою, і надають їй горизонталь­ного положення. Після цього просовують на таку ж саму глибину, як і в попередньо­му випадку, й ін'єктують ще 5 мл анестезувального розчину. Цією ін'єкцією знеболю­ють гемороїдальні нерви та гілки тазового сплетення, які іннервують ретрактор ста­тевого члена.

Після знеболювання нервів з лівого боку аналогічно виконують знеболювання й нервів з правого. Анестезія настає через 5—7 хв і триває 1,5—2 год.

В нутрішньотазова анестезія статевого члена в кнура (за І. І. Вороніним)

Техніка анестезії. Кнура фіксують у стоячому положенні. Для ін'єкції використо­вують голку Боброва або ін'єкційну голку № 1260 і 3 %-ний розчин новокаїну. За 15—20 хв до проведення анестезії кнуру ін'єктують нейролептик, щоб він заспокоївся.

Точка уколу знаходиться в сіднично-прямокишковій ямці з лівого боку на рівні середини заднього краю крижово-сідничної зв'язки (рис. 154). Після про­колу шкіри ін'єктують 2—5 мл анестезу-вального розчину для забезпечення по­дальшого безболісного просування голки. Голку просовують у тазову порожнину краніо-вентрально, торкаючись внутріш­ньої поверхні крижово-сідничної зв'язки. Голка має проходити вільно, не зустріча­ючи на шляху опору щільних тканин. Глибину уколу визначають моментом зіткнення з внутрішнім краєм малої сідничної вирізки. Досягнувши зазначе­ної глибини, голку злегка відтягують й ін'єктують 20 мл 3 %-ного розчину новокаїну. Цією ін'єкцією знеболюють соромітний нерв та гілки тазового сплетення.

Потім голку витягують настільки, щоб її кінчик залишився під шкірою, й просу­вають краніально в горизонтальній площині на глибину, як і при першій ін'єкції. Гол­ка має вільно проходити в тазову порожнину в параректальний простір, де знаходять­ся гемороїдальні нерви та гілки тазового сплетення, що іннервують ретрактор стате­вого члена. У цьому місці ін'єктують 10 мл 3 %-ного розчину новокаїну.

Знеболивши нерви з лівого боку, аналогічно виконують знеболювання й з правого. Анестезія настає через 5—10 хв і триває 1,5—2 год.

Ознакою правильної анестезії соромітного нерва є розслаблення стінки мошон­ки й опускання сім'яників, а також втрата чутливості шкіри мошонки, промежини, задньої поверхні стегон і знеболювання статевого члена.

Ознакою знеболювання гемороїдальних нервів є розслаблення ретракторних м'язів, що проявляється розслабленням сигмоподібного вигину.

У кнура після анестезії не настає повного мимовільного виходу статевого члена із препуціального мішка, тому його доводиться витягувати рукою, що легко вдається.

Парасакральна анестезія в собак

Фіксація. Тварину фіксують у правому боковому положенні так, щоб частина та­за виступала за край столу.

Техніка анестезії. Після проколу шкіри на серединній лінії між коренем хвоста й анусом голку зміщують у бік під кутом 6—7° і просувають по вентральній поверхні хребта до заднього краю першого крижового хребця на глибину 2—3 см у дрібних собак і 6—7 см у великих. Витягуючи голку, ін'єктують 20—30 мл 3 %-ного розчину новокаїну. Так само роблять і з протилежного боку; 3—5 мл розчину ін'єктують під шкіру в точці уколу. Загальна кількість розчину не повинна перевищувати 3 мл/кг маси тіла тварини. Анестезія вентральних гілок крижових нервів настає через 5— 10 хв і триває до 1 год.

Сакральна анестезія

Під сакральною анестезією (сакрококцигеальною або кокцигеальною) розуміють такий спосіб знеболювання, при якому анестезувальний розчин ін'єктують в епідуральний простір, уколюючи голку між крижами й першим хвостовим хребцем, або між першим і другим хвостовими хребцями. У свиней можлива безпосередня ін'єкція в міждужкові отвори крижових хребців.

Проникаючи в епідуральний простір крижів, анестезувальний розчин поступово розповсюджується в краніальному напрямку. Епідуральний жир при цьому відіграє роль губки. Резорбція розчину відбувається повільно.

С акральна анестезія у великих тварин може бути виконана двома способами. При одному із них вводять невелику кількість анестетика, який розповсюджується в краніальному напрямку в крижовому відділі епідурального простору, знеболю­ючи, в основному, лише крижові нерви. Тварини в такому випадку протягом усього періоду анестезії стоять, тому що розчин не досягає більшості спинномоз­кових корінців, з яких формуються нерви тазових кінцівок. Цей вид анестезії називають низькою (задньою) сакраль­ною анестезією (рис. 155).

При другому способі ін'єктують більшу кількість розчину, який проходя­чи крізь крижовий відділ епідурального простору, досягає поперекової і, навіть, грудної ділянки. Таким чином, блоку­ються не тільки корінці, які утворюють нерви тазових кінцівок, але й корінці нервів, що іннервують ділянку живота й грудей. Тварини не можуть стояти, вони лягають, і в такому положенні знаходять­ся до кінця дії анестетика. Цей спосіб знеболювання називається високою (пе­редньою) сакральною анестезією.

Для дрібних тварин поділ сакральної анестезії на два види практично не має зна­чення. Цих тварин оперують у лежачому положенні, для чого ін'єктують відносно ве­лику кількість розчину анестетика, що зумовлює парез тазових кінцівок і спокійну поведінку тварин.

Показання до низької сакральної анестезії у великих тварин. До хірургічних по­казань, насамперед, слід віднести всі операції, які виконують у задній ділянці тіла на стоячій тварині. Це операції на хвості (екзартикуляція, видалення пухлин), анусі й прямій кишці (шви при розривах, вправляння при вивороті, резекція), промежині (уретротомія, уретростомія), сечовому міхурі, препуціальному мішку, статевому члені (ампутація, катетеризація, екстирпація новоутворень), у ділянці сідничних горбів і по­кривів задніх чвертей молочної залози тощо.

Однак, найчастіше цей вид знеболювання застосовують в акушерсько-гінеко­логічній практиці. При різноманітних пошкодженнях зовнішніх статевих органів, роз­ривах промежини, вивороті піхви і матки, новоутвореннях на вульві, оваріоектомії то­що. Сприяють виконанню операції розслаблення ануса, розширення прямої кишки та ануса. Корів і кобил можна оперувати при ректовагінальних норицях.

Оваріоектомію в самок найчастіше виконують через дорсо-вагінальний розріз. Низька сакральна анестезія сприяє виконанню цієї операції, тому що вона призводить до розширення просвіту піхви й розслаблення вульви. Складки слизової оболонки піхви розправляються, стінки її стають гладенькими й напруженими. Перфорацію дорсальної стінки виконати легко. Однак, при цьому виді анестезії залишаються чут­ливими яєчники. Тому, щоб їх знеболити, у товщу яєчників додатково ін'єктують роз­чин анестетика.

Низьку сакральну анестезію також застосовують при введенні тампонатора й клізми в пряму кишку, метеоризмі кишечнику, сечових коліках тощо.

Для розслаблення м'язів черевної стінки та усунення кишкових спазмів товстого відділу кишечнику слід застосовувати високу сакральну анестезію.

Техніка сакральної анестезії у великих тварин. Як при низькій, так і при високій

сакральній анестезії техніка виконання однакова, різниця лише в дозі введення роз­чину анестетика. Незважаючи на меншу зону знеболювання, найчастіше застосовують низьку сакральну анестезію, тому що тварини можуть знаходитися в стоячому поло­женні й навіть рухатися під час анестезії. Виконання сакральної анестезії залежить від точного визначення точки уколу голки і правильного введення необхідної кількості розчину.

Як у коня, так і у великої рогатої худоби точка уколу знаходиться найчастіше в міждужковому проміжку, між першим і другим хвостовими хребцями. Це пояс­нюється тим, що між крижами й першим хвостовим хребцем міждужковий проміжок інколи відсутній внаслідок зрощення хребців. Найчастіше це спостерігається в коней.

Найлегше точку уколу голки визначити у великої рогатої худоби, тому що міждужкове поглиблення помітно навіть візуально або його можна легко визначити пальпацією. Орієнтиром може бути сегментальна лінія, яка проходить через корінь хвоста на рівні передніх країв сідничних горбів. Точка її проходження через медіан­ну лінію хвоста збігається з міждужковим простором між першим і другим хвостови­ми хребцями (рис. 156, а).

У коней сегментальну лінію проводять на рівні кульшових суглобів. Тоді вона збігається з міждужковим проміжком між крижами й першим хвостовим хребцем (див. рис. 156, б).Остистий відросток цього хребця пальпується як підвищення, позаду якого легко визначається по­глиблення. У це поглиблення при сильному натискуванні можна втиснути кінчик пальця. Воно і є точкою уколу голки.

Д ля дуже вгодованих коней, в яких зазна­чені орієнтири визначити важко, рекомендують користуватися ме­жею росту довгого волосся хвос­та. На ширину трьох пальців (5— 6 см) краніально від цієї межі слід пальпацією визначити міждужкове поглиблення між першим і другим хвостовими хребцями, й таким чином установити точку уколу голки.

Крім того, у великих тварин можна користуватися й іншим прийомом для визна­чення точки введення голки. Для того, щоб її знайти, великий палець лівої руки кла­дуть на корінь хвоста, а правою рукою рухають хвіст. При цьому легко знаходять ру­хомість між відповідними хребцями.

Т варину фіксують у станку. Норовливим тваринам необхідно фіксувати відповідну тазову кінцівку, прив'язавши її до заднього стовпа станка. Лікар стає по­заду (велика рогата худоба) або збоку (кінь) від тварини. Голку з мандреном уколю­ють перпендикулярно до шкіри. Після проколу шкіри її нахиляють під кутом 45° і просовують глибше до міждужкової зв'язки (див. рис. 155; 157). Проколовши останню (при цьому відчувається подо­лання своєрідної перепони), голку просу­вають до дотику з кістковим дном хре­бетного каналу. Глибина уколу голки за­лежить від розміру і вгодованості тварин. У великої рогатої худоби вона становить 2—4 см, а в коней — 3—6 см. Після цьо­го голку на 0,5 см відтягують назад, ви­тягують мандрен й ін'єктують необхідну кількість новокаїну.

Для низької сакральної анестезії в середньому вводять 15—17 мл теплого 2 %-ного розчину новокаїну. Щоб визна­чити необхідну дозу, слід виміряти відстань від маклака до сідничного горба. Цю ци­фру ділять на 3, одержаний результат відповідає дозі розчину.

Наприклад, довжина крупа 48 см : 3 = 16. Це й буде максимальна кількість мілілітрів розчину, необхідного для низької сакральної анестезії цій тварині.

Щоб здійснити високу сакральну анестезію, кількість розчину новокаїну значно збільшують. Доза розчину становить 50—150 мл. При високій сакральній анестезії зо­на знеболювання поширюється вперед та на тазові кінцівки.

З'являється нестійкість і тварина може впасти, тому після виконання анестезії необхідно її повалити й зафіксувати в лежачому положенні!

Анестезія настає через 10—15 хв і триває до 1,5 год.

Як і при низькій сакральній анестезії, рекомендується брати за основу розрахун­ку дози розчину довжину крупа тварини. На кожний сантиметр довжини крупа слід брати 1 мл розчину новокаїну. Наприклад, якщо довжина крупа становить 48 см, то тварині необхідно ін'єктувати 48 мл розчину. Якщо потрібно отримати більш широ­ке поле знеболювання, слід уводити подвоєну кількість розчину (наприклад, 96 мл). Для досягнення максимально широких зон знеболювання дозу потроюють, тобто 48 х 3 = 144 мл.

Розвиток анестезії й зони знеболювання у великих тварин. Через кілька хвилин після введення розчину анестетика починають проявлятися ознаки дії новокаїну. Спочатку зменшується рухомість хвоста, а через 5—15 хв він стає повністю нерухо­мим і нечутливим. Анус, розслаблюючись, починає змінювати свою форму: спочатку самовільно виходять гази з кишечнику, а потім відмічається зяяння ануса. Це дозво­ляє бачити розтягнені стінки прямої кишки, складки слизової оболонки згладжені. Також розслаблюється вульва, розтягуються стінки піхви. Часто при розкриванні ру­кою соромітніх губ, які втратили тонус, відмічається характерний шум входження в піхву повітря. Шийка матки розслаблюється або розкривається. При низькій сак­ральній анестезії розслаблюється матка, тому якщо перед анестезією з'явилися з ро­дових шляхів кінцівки плода, після анестезії вони втягуються в порожнину матки!

При низькій сакральній анестезії сечовий міхур також розслаблюється й опус­кається. При введенні в нього катетера сеча не витікає, тому що відсутнє скорочення стінок сечового міхура. Видалити сечу можна лише її аспірацією, приєднавши до ка­тетера шприц або спринцівку.

Статевий член випадає з препуціального мішка, й частина його нижче пре-пуціального кільця стає нечутливою.

При низькій сакральній анестезії розвивається нечутливість ділянки крупа на рівні середини крижів. Опускаючись з боків від крижів, межі знеболювання прохо­дять спереду міжм'язового жолобка між двоголовим і напівсухожилковим м'язами стегна й далі — спереду сідничних горбів; потім опускаються на задньовнутрішню ча­стину дистального відділу стегна, доходячи до задньої частини молочної залози (зад­ня частина мошонки). Таким чином, промежина з прилеглими до неї ділянками зна­ходиться в центрі зони знеболювання (рис. 158).

Рис. 158. Ділянка знеболювання при низькій сакральній анестезії (заштриховано) у великої рогатої худоби (а) і коня (Ь)

При високій сакральній анестезії розміри зон знеболювання збільшуються краніально й дистально в бік тазових кінцівок. Розвивається частковий або повний парез тазових кінцівок, тварина вимушена лягти! Інколи тварина раптово падає!

У собак. Показання. Екзартикуляція хвоста, операції на анусі, прямій кишці, на вульві й піхві (новоутворення), на тазових кінцівках, при екстирпації новоутворень молочної залози (задні пакети), статевому члені, препуціальному мішку, промежині, кастрації тощо.

Собак фіксують у боковому положенні біля краю стола або в положенні на жи­воті.

Техніка анестезії. У більшості собак крізь м'які тканини легко пальпується кри­жовий гребінь (остисті відростки, які зрослися). Позаду цього гребеня визначають рухливість хвоста, яка добре виражена між першим і другим хвостовими хребцями. У цьому місці пальпують проміжок між остистими відростками. Орієнтиром може бути сегментальна площина, яка проведена на рівні кульшових суглобів. Вона проходить у проміжку між крижами й першим хвостовим хребцем, або між першими двома хвос­товими хребцями. Місцем уколу може бути сакрококцигеальний або перший інтер­кокцигеальний проміжок. При виконанні анестезії з метою екзартикуляції хвоста точ­кою введення голки може бути проміжок між другим і третім хвостовими хребцями. Довжина голки 4—5 см, товщина 0,5 мм. Уколюють голку перпендикулярно до шкіри. Після проколу шкіри голку нахиляють вперед під кутом 45—50° і проникають до міждужкової зв'язки. Прокол зв'язки відчувається як провалювання голки у вільний простір. Ін'єктують розчин новокаїну, який має температуру тіла. Необхідну дозу ін'єктують повільно.

Кількість анестезувального розчину вираховують відповідно до довжини хребта собаки, який вимірюють від потилиці до кореня хвоста. На кожні 10 см цієї довжи­ни беруть 1 мл 2 %-ного розчину новокаїну. Наприклад, собаці, що має довжину хреб­та 86 см, ін'єктують 8,6 мл розчину новокаїну.

При екзартикуляції хвоста для знеболювання вводять 2—5 мл розчину новокаїну, залежно від розмірів і породи собаки. Цієї кількості достатньо для виконання знебо­лювання при цій операції.

Через 2—10 хв настає знеболювання, парез хвоста й тазових кінцівок. Анус роз­слаблюється, пряма кишка розширюється; так само реагують вульва й піхва. Стате­вий член випадає з препуцію або його легко витягнути рукою. Вся задня ділянка тіла до останнього ребра (інколи дещо більш краніально), кінцівки, мошонка із сім'яника­ми та відповідні частки вимені стають повністю знеболеними. У цих ділянках мож­ливе виконання операцій, включаючи лапаротомію. Тривалість анестезії 1,5 год.

При цьому методі анестезії можна виконувати операції на прямій кишці, проме­жині, зовнішніх статевих органах у сук, лапаротомію, цистотомію, екстирпацію задніх пакетів молочної залози.

До недоліків цього методу слід віднести утруднення при визначенні точки уколу голки у вгодованих собак.

У дрібних жуйних (вівці, кози) цей вид анестезії ще не знайшов широкого засто­сування. Техніка її виконання в основному не відрізняється від такої в інших тварин.

Показання. Виконання операцій на тазових кінцівках, органах черевної й тазової порожнин, при екстирпації пухлин на молочній залозі, прямій кишці, піхві, матці, ста­тевих залозах, статевому члені, препуціальному мішку, промежині тощо.

Техніка анестезії. Ін'єкцію виконують у проміжку між останнім крижовим і пер­шим хвостовим хребцями, де легко пропальпувати відповідне поглиблення, яке зна­ходять при зміщенні хвоста в різних напрямках. Для того, щоб знайти це поглиблен­ня, великий палець лівої руки кладуть на корінь хвоста, а правою рукою рухають хвіст. При цьому знаходять рухомість між відповідними хребцями.

Використовують голки з мандреном № 0840, 0890 залежно від розмірів тварини. Тканини проколюють у міждужковому проміжку під кутом 30—40° ззаду наперед, проникають кінчиком голки до дна спинномозкового каналу і, просунувши голку впе­ред на 0,26 см, повільно ін'єктують 3—4 мл 2 %-ного розчину новокаїну.

Для одержання високої сакральної анестезії визначають дозу розчину, виходячи з розрахунку 1 мл на 1/10 частину довжини тіла, яку вимірюють від потилиці до ко­реня хвоста. У цьому випадку знеболюється вся задня частина тіла, у тому числі й тазові кінцівки та ділянка черева.

У свиней. Точку введення голки знаходять проведенням сегментальної площини на рівні виступаючих точок кульшових суглобів. Ця площина збігається з міждужковим проміжком між третім і четвертим крижовими хребцями. На цьому місці по се­рединній лінії тіла вколюють голку (рис. 159). її розмір залежить від вгодованості та розмірів свині. Голку вводять на глибину 1,5—4 см, у дуже жирних свиней — 5—6 см.

Тварину фіксують на столі в боковому положенні так, щоб задня частина тіла де­що виступала за край столу. Голку спочатку вводять перпендикулярно до шкіри, а після її проколу нахиляють уперед під кутом 30—45° і просувають глибше до відчут­тя проколу міждужкової зв'язки. Кількість ін'єктованого 2 %-ного розчину новокаїну визначають згідно з довжиною тіла (від потилиці до кореня хвоста). На кожні 10 см довжини тіла беруть 1 мл розчину анестетика.

Через 7—10 хв виникає повне знеболювання задньої частини тіла до останнього ребра (див. рис. 159).

Ускладнення при сакральній анестезії виникають у момент ін'єкції анестетика або через короткий час після неї. Вони виникають при неправильному введенні знач­ної кількості розчину і, як правило, при проведенні високої сакральної анестезії.

Ч

Рис. 159. Положення голки (а) і зона знеболювання (крапки) при сакральній анестезії в свині

асто ще до закінчення ін'єкції всієї дози тварини, які стояли, миттєво закляка­ють, потім витягують шию і закидають голову, раптово зі стогоном падають. Розви­ваються опістотонус, зупинка дихання або різке його прискорення, у тварини спос­терігають наляканий погляд. Усе відбувається настільки швидко, що лікарю буваєважко зорієнтуватися щодо надання невідкладної допомоги. Як правило, такі тварини на мить затихають і складається враження, що вони загинули, але через короткий проміжок часу (через кілька секунд або хвилин) тварини "приходять у себе" й роблять спроби піднятися.

Це ускладнення, з одного боку, мож­на пояснити вазомоторним колапсом, який розвивається внаслідок знеболю­вання симпатичних нервових волокон, що йдуть від спинного мозку до внут­рішніх органів, та анестезії великого й малого черевних нервів, які регулюють кровонаповнення внутрішніх органів. Здругого боку, дія анестетика могла спри­чинити анестезію нервів, що іннервують дихальні абдомінальні й грудні м'язи. Якщо взяти до уваги, що великий й малий черевні нерви утворюються в коня в ме­жах від п'ятого грудного до третього поперекового сегментів, у великої рогатої худо­би — від п'ятого грудного до першого поперекового, а в собаки — від дванадцятого грудного до першого поперекового, то для їх анестезії необхідні максимальні дози розчину. Часто тяжкі розлади виникають і при відносно малих дозах анестетика. Од­нак, і в собак ознаки, що загрожують життю, настають настільки швидко, що ніяк не можна пояснити їх дифузією розчину новокаїну.

На нашу думку, означені розлади є результатом швидкого введення великої кількості розчину анестетика, особливо коли ін'єктують холодну рідину. Вважаємо, що від швидкого введення прохолодного розчину виникає механічне й термічне по­дразнення спинномозкових корінців та оболонок. Ні в якому разі не можна пов'язу­вати означений симптомокомплекс з отруєнням! Для виявлення токсичної дії потрібний певний час і введення, принаймні, всієї дози анестетика.

Лише в тих випадках, коли можна припустити анестезію нервів, що регулюють тонус судинних стінок і функцію дихальних м'язів, допустимо говорити про вазомо­торний колапс і респіраторну депресію. Це може бути при ін'єкції повної дози анес­тезувальної речовини, при дифузії її до середини або початкової частини грудного відділу хребта.

Ускладнення, які спостерігаються при введенні великої кількості розчину анесте­тика, як правило, минають самостійно й так само швидко, як і виникали. Можна тва­ринам ін'єктувати розчин кофеїну і негайно виконувати штучне дихання або, якщо це можливо, проводити штучну вентиляцію легень. За допомогою цих заходів можна ви­вести тварину зі стану тяжкого колапсу.

Вважають, що ускладнення, які спостерігаються при високій сакральній анестезії, виникають або від вазомоторного колапсу, або від респіраторної депресії. Тому реко­мендують для відновлення порушеного кровообігу внутрішньовенно ін'єктувати роз­чин адреналіну 1:1000. Коням і великій рогатій худобі вводити в дозі 10 мл, вівцям і козам — 1 мл, собакам — 0,2—0,5, кішкам — 0,1—0,3 мл.

Резекція крайньої плоті при фімозі в бугая

Показання. Неможливість виходу статевого члена із препуціального мішка. Фімоз може бути уроджений і набутий. Уроджений фімоз спостерігається при гіпо­плазії статевого члена й крайньої плоті. Набутий фімоз може бути наслідком різних патологічних процесів як у ділянці крайньої плоті, так і за її межами.

Серед патологічних процесів найчастіше спостерігаються рубцеве звуження препуціального отвору, запальні процеси в крайній плоті (великий набряк, гематома, флегмона, фіброз) й новоутворення (фіброми, актиномікозні гранульоми тощо) біля препуціального отвору.

Бугаїв із уродженим фімозом каструють. При набутому фімозі лікування повин­но бути спрямоване на ліквідацію основного захворювання.

Фіксація. Бугая фіксують у лежачому положенні.

Знеболювання. Провідникова анестезія статевого члена із додатковою інфільтрацією шкірно-фасціальних шарів крайньої плоті 1 %-ним розчином новокаї­ну. Ін'єктують нейролептик, застосовують наркоз.

Техніка операції. Порожнину препуціального мішка промивають розчином ета-кридину лактату 1:1000. Потім у неї вводять стерильний шматок гумової трубки, який полегшує фіксацію крайньої плоті при операції.

Суть операції полягає у вирізуванні трикутного клаптя стінки крайньої плоті. Спочатку визначають розмір клаптика, який треба вирізати. Вершину трикутника розміщують суворо по серединній лінії на відстані 5—7 см вище препуціального от­вору, а його основу — на вільному краї препуціального отвору. Ширина основи не по­винна перевищувати 5 см.

Фіксуючи крайню плоть, скальпелем роблять У-подібний розріз тканин крайньої плоті, починаючи від вершини трикутника до його основи. Розсікають шкіру, фасціальні листки крайньої плоті й волокна препуціальних м'язів. Парієтальний ли­сток препуціального мішка не розсікають. Ретельно зупиняють кровотечу. У-подібний клапоть шкіри з підлеглими тканинами відпрепаровують від парієтального листка препуціального мішка й видаляють. Потім суворо по серединній лінії розсікають парієтальний листок препуціального мішка в межах вирізаного трикутника. Гумову трубку видаляють. Рану присипають трициліном, а краї розсіченого парієтального ли­стка препуціального мішка підшивають вузловим швом із шовку № 4 до відповідно­го краю трикутного дефекту шкіри. Таким чином збільшується препуціальний отвір.

Післяопераційний догляд. У післяопераційний період рану періодично змазують антисептичною емульсією. Загоювання відбувається за первинним натягом. Шви знімають на 10—12-й день. Бугаїв допускають до спаровування через тиждень після зняття швів.

Розширення препуціального отвору в пса

Показання. Фімоз (звуження отвору крайньої плоті); парафімоз (защемлення го­ловки статевого члена), неможливість вправлення статевого члена в препуціальний мішок.

Фіксація. У спинному положенні. Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз.

Т ехніка операції. Отвір крайньої плоті розсікають дорсально до черевної стінки по серединній лінії ножицями або скальпелем, розсікають при цьому шкіру й слизову оболонку препуція. Потім сли­зову оболонку препуціального мішка підшивають до шкіри вузловим швом. Застосовують атравматичні голки з ліга­турою № 1, яка повільно розсмоктується (рис. 160).

Післяопераційний догляд. За необ­хідності порожнину крайньої плоті про­мивають антисептичними розчинами.

РЕПОЗИЦІЯ Й ФІКСАЦІЯ ПРЕПУЦІАЛЬНОГО МІШКА ПРИ ЙОГО ПРОЛАПСІ В БУГАЯ

Показання. Звичне випадіння парієтального листка препуціального мішка, яке не вдається усунути консервативними способами. Це захворювання характерне для бу­гаїв м'ясної породи. У плідників комолих порід (абердино-ангуська, комола гере-фордська) пролапс пояснюється відсутністю каудальних м'язів препуція.

Фіксація. Бугая фіксують у стоячому положенні в станку. Тазові кінцівки мотуз­ками прив'язують до задніх стійок станка.

Знеболювання. Застосовують провідникову анестезію статевого члена й інфільтраційну анестезію шкірно-фасціального шару крайньої плоті на рівні склепін­ня препуціального мішка. Ін'єктують нейролептик і застосовують наркоз.

Техніка операції. Існують консервативний та оперативний методи лікування.

Консервативний метод лікування застосовують на початкових стадіях звичного випадіння. Він направлений на ліквідацію запальних явищ, запобігання ускладненням і стійкому пролапсу.

Препуціальний мішок очищають і промивають антисептичними й в'яжучими роз­чинами (калію перманганату 1:1000, фурациліну 1:5000, 1 %-ного цинку сірчанокис­лого або магнію сульфату). Вивернуту частину вправляють у порожнину препуціаль-ного мішка й вводять антисептичну емульсію. На звисаючу крайню плоть одягають гумове кільце, що запобігає рецидиву.

Післяопераційний догляд. У препуціальний мішок вводять антисептичну емульсію протягом 3—5 днів. Після ліквідації запальних явищ слід застосувати тепло й масаж вентральної черевної стінки й ділянки розміщення препуціального мішка.

Якщо після консервативного методу лікування розвивається рецидив, приступа­ють до оперативного способу.

Оперативний метод (за І. І. Вороніним). Фіксувати вивернутий препуціальний мішок можна двома методами.

Перший метод. Вправляють вивернутий парієтальний листок препуціального мішка й фіксують його до стінки крайньої плоті за допомогою човникового шва. Ос­танній накладають хірургічною голкою й довгою лігатурою із капрону №8. Довжина лігатури 20—40 см.

У кол голки починають робити зі шкіри, а викол — на парієтальному листку пре­пуціального мішка. Від місця виколу голки відступають 0,5—0,7 см і роблять повтор­ний укол з боку парієтального листка, а викол — на шкірі. Знову голку уколюють із боку шкіри, відступивши від точки виколу 1—2 мм, а викол — на внутрішній поверхні препуціального мішка. Шви поки не затягують. Усього роблять п'ять-шість стібків та­кого шва. При останньому проколі внутрішній кінець лігатури виводять на­зовні, проводять його через петлі, які є на шкірі, лігатуру підтягують і її кінці (зовнішній та внутрішній) зв'язують (рис. 161). При накладанні шва необ­хідно стежити за рівномірним розміщен­ням його стібків при помірному натягу­ванні кінців лігатури. Зовні шов покри­вають тканинним клеєм.

Другий метод. Після вправлення парієтального листка препуціального мішка шов накладають за допомогою голки Дешампа. Укол голки (із середини назовні) роблять у вентро-латеральній ділянці склепіння препуціального мішка, а викол — на шкірі. Проколовши всі ша­ри крайньої плоті, з вушка голки витягують один (зовнішній) кінець лігатури довжи­ною 10—15 см. Протилежний (внутрішній) кінець лігатури вводять у вушко голки. Другий укол голки також роблять з боку склепіння препуціального мішка, відступив­ши від першого уколу 0,5—0,7 см. Після проколу всіх шарів крайньої плоті з вушка голки пінцетом витягують частину лігатури внутрішнього кінця у вигляді петлі. У цю петлю вводять вільний зовнішній кінець лігатури. Лівою рукою фіксують кінець ліга­тури, а правою витягують голку з каналу в порожнину препуціального мішка і помірним натягуванням внутрішнього кінця лігатури утворюється перший стібок чов­никового шва. Потім аналогічним чином роблять третій укол і, ввівши зовнішній кінець лігатури в другу петлю, утворюється другий стібок шва. Роблять шість таких проколів з боку склепіння препуціального мішка. При останньому уколі внутрішній кінець лігатури виводять назовні, де й і зв'язують його із зовнішнім кінцем.

Коли накладають шов, стежать за рівномірним розташуванням його стібків при помірному натягуванні кінців лігатури.

Для профілактики мікробного забруднення шовних канальців шов зовні покрива­ють колодієм, клеєм БФ-2, БФ-6 або циакрином. У результаті розвитку сполучної тканини в місці накладення шва виникає стійка фіксація парієтального листка пре-пуціального мішка, що попереджує рецидив.

Післяопераційний догляд. Після операції в порожнину препуціального мішка періодично вводять антисептичну емульсію. Через 12—24 год після накладення шва в його ділянці спостерігається валикоподібна припухлість, яка зникає через 7—8 діб. Шов знімають через 10—12 днів. Бугая починають експлуатувати через 15—20 днів після зняття швів.