
- •Розділ 1 сутність і специфіка державного регулювання та підтримки розвитку індустрії туризму
- •1.1. Сутність та особливості поняття індустрії туризму
- •1.2. Специфіка державного регулювання та підтримки розвитку індустрії туризму
- •Розділ 2 аналіз стану та оцінка державного регулювання індустрії туризму на регіональному рівні
- •2.1. Дослідження стану та тенденції державного регулювання туристичного комплексу
- •2.2. Формування державної політики розвитку індустрії туризму на основі стратегічного планування
- •Розділ 3 удосконалення механізмів розвитку індустрії туризму на регіональному рівні
- •3.1. Розробка принципів та напрямів удосконалення державного регулювання індустрії туризму на рівні регіону
- •3.2. Розробка та реалізація Концепції державного регулювання розвитку туризму в регіоні
- •3.3. Механізм реалізації державної політики підтримки розвитку індустрії туризму в регіоні
- •Висновки
- •Список використаних джерел
3.3. Механізм реалізації державної політики підтримки розвитку індустрії туризму в регіоні
Політика розвитку регіональної індустрії туризму повинна забезпечити відновлення рівня, що існував раніше, і подальший розвиток підприємств галузі, стимулювання пропозиції туристичного продукту регіону з метою збільшення потоку туристів. При цьому здійснення регіональної туристичної політики має передбачати реалізацію всіх трьох складових мети розвитку індустрії туризму: економічної, соціальної і екологічної.
Економічний аспект полягає в комерційному інтересі держави – зростання надходжень від туристичного бізнесу і його економічної ефективності, а також стимулювання туризмом розвитку інших галузей економіки.
Соціальний аспект спрямований на досягнення через туристичний розвиток суспільно значущих цілей, а саме підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону, зростання добробуту і загального рівня життя населення, збереження культурних особливостей.
Екологічний аспект спрямований на збереження і примноження природно-ресурсного потенціалу розвитку туристичної галузі та збереження екологічної рівноваги в регіоні.
Ефективність реалізації цих складових мети розвитку регіональної індустрії туризму пов'язана на сьогодні з першочерговою розробкою та реалізацією заходів за такими напрямами: охорона, раціональне використання і розвиток потенціалу туристичних ресурсів; залучення інвестиційних ресурсів в індустрію туризму, забезпечення їх ефективного розподілу і використання; формування механізму ефективного просування та реалізації туристичного продукту; підвищення кваліфікації професійного складу регіональних органів державного регулювання і підприємств туристичної індустрії.
Втілення в життя названих напрямів передбачає розробку механізму регулювання процесу їх реалізації, що включає як економічні, так і організаційні важелі дії.
На нашу думку, у переліку функцій вказаного механізму, однією з основних, а по суті базисною має бути моніторинг, що включає безперервне спостереження, контроль та оцінювання процесів, що відбуваються, порівняння і коректування витрачання ресурсів, отримання результатів у їх взаємозв'язку.
Особливість туристичної галузі полягає в наявності тісного зв'язку перспектив її розвитку зі станом природнокліматичних умов, визначає необхідність включення в структуру організаційно-економічного механізму управління розвитком регіонального туризму системи екологічного моніторингу. Як показує практика зарубіжних країн, екологічний моніторинг навколишнього природного середовища є однією з найбільш актуальних сфер науково-практичних інтересів територій, що спеціалізуються на туризмі.
Основна мета, що реалізовується службами екологічного моніторингу, полягає в недопущенні негативного впливу на природні ресурси, виявленні початкових ознак порушення природно-екологічного балансу і вживанні заходів з відновлення порушеної рівноваги в природі.
Регіональний екологічний моніторинг, що функціонує як науково обґрунтований процес створення і послідовного вдосконалення інформаційної системи, характеризує стан регіональних і локальних територіальних змін навколишнього середовища, вимагає таких умов: визначення конкретної мети й об’єктів екологічного моніторингу; створення законодавчої основи, що визначає нормативи і режим функціонування різних служб контролю динаміки навколишнього середовища, у тому числі фіскальних; розробку науково-технічних аспектів екологічного моніторингу, що включають природничонаукові знання процесів, які відбуваються в природному середовищі, інтерпретацію й оцінювання показників стійкості стану природної системи; наявність соціально-економічних індикаторів, що характеризують і стимулюють створення єдиної системи моніторингу; розробку засобів і процедур виміру, обробки й інтерпретації результатів та їх адаптацію до існуючих технологій обробки інформаційних даних.
Практичні результати екологічного моніторингу можуть бути використані для врахування територій можливого використання в туристичних цілях і введення критерію їх оцінювання з позицій визначення базових ресурсів розвитку туризму.
Критерії, що розробляються, очевидно, мають залежати від розташування території відносно особливо цінних природних ресурсів, що мають найбільшу туристичну привабливість. Наявність подібного критерію оцінювання дасть змогу регулювати відведення земельних ділянок для будівництва, реконструкції та розширення підприємств, визначати ставки земельного податку й орендної плати за землю.
Іншими словами, результати екологічного моніторингу дають змогу упорядкувати туристичну експлуатацію природних ресурсів й оптимізувати структуру та розміри бюджетних надходжень. При цьому з метою збереження ресурсного потенціалу має бути визначений критичний рівень прийнятного рівня використання природних ресурсів.
Розробка системи моніторингу не повинна обмежуватися визначенням тільки її екологічної складової. При визначенні шляхів розвитку, і особливо в процесі їх реалізації, система, як правило, в ситуації певного ступеня непередбачуваності розвитку процесів, що відбуваються внаслідок можливого прояву ряду неврахованих або абсолютно нових соціально-економічних факторів. Це визначає необхідність використання в структурі організаційно-економічного механізму управління розвитком регіонального туризму соціально-економічної системи моніторингу.
Наявність такої складової дасть змогу, на наш погляд, організувати процес пошуку, угрупування і комплексної обробки моніторингових індикаторів для отримання оперативної й прогностичної оцінки можливих станів туристичної галузі та тенденцій розвитку туристичного попиту, вживання коректних і адекватних заходів управлінського характеру.
Разом з тим слід мати на увазі, що система соціально-економічного моніторингу розвитку туризму повинна оперувати не лише індикаторами стану та розвитку власне туристичного комплексу, але й включати систему індикаторів розвитку інших галузей регіональної економіки, процеси розвитку яких прямо впливають на перспективи розвитку туристичної галузі (будівництво, транспорт, послуги, зв’язок).
Іншими словами, система моніторингу стану туризму має бути інтегрованою системою, що дає змогу разом з відстеженням індикаторів розвитку власне туристичного комплексу визначати характер і рівень впливу індикаторів розвитку галузей, пов’язаних з туризмом.
З цього виходить, що для організації моніторингу потрібне залучення великого кола фахівців з різних сфер діяльності й інформації різноманітних служб і господарюючих суб'єктів, що зумовлює необхідність надання міжгалузевого характеру створюваній моніторинговій службі, на противагу роз'єднаній системі моніторингу, що існує.
На наш погляд, створення моніторингової служби, здатної акумулювати різноманітні інформаційні потоки і здійснювати їх аналітичну обробку, має бути здійснено у вигляді самостійного дослідного аналітичного центру, створеного на базі однієї з наукових установ. Подібний підхід зумовлено тією обставиною, що здійснення моніторингу, як правило, пов'язане не стільки із збором і обробкою відкритої та поточної інформації, скільки з проведенням спеціалізованих дослідних робіт у сфері розвитку як туризму, так і інших сфер соціально-економічного життя.
Реалізація комплексу заходів щодо розвитку матеріальної бази й інфраструктури регіональної індустрії туризму пов’язана з необхідністю залучення інвестицій як з державних, так і з приватних джерел.
При формуванні механізму залучення фінансових ресурсів слід враховувати, що довгострокове і досить прибуткове вкладення державного капіталу в галузь значною мірою визначає зацікавленість приватних інвесторів у фінансуванні інвестицій у туристичний сектор. Таке значення державних інвестицій у туризм та їх ефективності посилюється ще й тим, що інвестування туризму є досить ризикованим заходом, оскільки цей вид діяльності дуже чутливий до економічних, політичних, кліматичних та інших змін, і характеризується високою капіталоємністю.
Як основні принципи, на яких може будуватися участь держави у фінансуванні програм розвитку регіонального туризму, ми пропонуємо виділити такі: фінансування проектів при пайовій участі державного бюджету і бюджету регіону, особливо на початковому етапі фінансування; виділення з державного й інших бюджетних джерел цільових інвестиційних кредитів для реалізації найбільш значущих проектів з недовгими термінами окупності; залучення позабюджетних інвестицій під державні гарантії уряду і місцевих органів влади; створення організаційно-економічних і правових умов, що дають змогу залучати кошти зарубіжних інвесторів; ухвалення спектра поправок до законодавчих і нормативних актів, що дають можливість послабити податковий тягар для туристичних підприємств, які здійснюють діяльність за пріоритетними напрямами розвитку регіонального туризму; виділення коштів окремим рядком у державному і місцевому бюджеті коштів на розвиток туризму в цілому по концепції, а також по окремих її найважливіших проектах.
Оскільки питання виділення бюджетних коштів на практиці є досить проблематичним, з метою підвищення ефективності здійснюваних заходів слід передбачати механізм переважно пайової участі держави у фінансуванні проектів.
Як показує практика, механізм пайового фінансування пріоритетних проектів на сьогодні є найбільш переважною формою участі держави в інвестиційному процесі. І це стосується не лише фінансування об'єктів туристичної сфери, однак саме в цій сфері ефективність державних вкладень, що підтримують приватну ініціативу, як правило, буває особливо високою.
При організації пайового фінансування необхідно, на наш погляд, передбачити можливість в окремих випадках деяких відхилень від загальноприйнятої практики. Як відомо, на практиці пайова участь держави в реалізації інвестиційних проектів передбачає ряд умов, зокрема таких: високоефективний характер інвестиційних проектів з високими показниками прибутковості; нетривалий термін окупності проектів, як правило, не більше ніж п'ять років; участь держави не перевищує двадцяти відсотків від загальної вартості інвестиційного проекту.
Разом з тим, за оцінкою західних фахівців, повна оборотність капіталу в туристичній сфері з урахуванням його амортизації становить близько 30 років. На початкових етапах просування на ринок туристичні об'єкти можуть мати досить низькі показники прибутковості. Усе це зумовлює необхідність розробки і застосування в необхідних випадках особливих умов пайової участі держави у фінансуванні туристичних проектів, дещо відмінних від загальноприйнятих. Насамперед це стосується реалізації проектів розвитку інфраструктури туристичних зон.
Оскільки роль держави як прямого і основного інвестора значною мірою знижується, першість в питаннях прямих інвестицій передається до сфери приватного бізнесу. У цих умовах функції держави мають полягати у створенні механізму залучення до туристичної сфери позабюджетних джерел. Йдеться, по-перше, про стимулювання використання власних інвестиційних коштів туристичних підприємств, по-друге, про залучення інвестиційних ресурсів.
Залучення власних інвестиційних коштів підприємств туристичної сфери пов’язане з підвищенням ефективності державного податкового регулювання, контролю за цільовим використанням амортизаційних коштів.
Податкове регулювання, здійснюване у напрямі зниження ставок стягуваних податків і зборів та надання пільг господарюючим суб’єктам у сфері туризму, не лише сприятиме збільшенню прибутку туристичних підприємств, як їх власного інвестиційного джерела, але й стимулюватиме приплив прямих і портфельних приватних інвестицій в індустрію туризму, а також дасть змогу зацікавити підприємства суміжних галузей у господарських зв’язках з туристичними підприємствами.
Перетворення податкових умов діяльності підприємств туристичної сфери на регіональному рівні, на наш погляд, може включати такі заходи: зниження податкового тягаря туристичних підприємств в частині платежів, що надходять до державного бюджету; надання податкових пільг юридичним і фізичним особам, що здійснюють інвестиції у сферу туризму; ухвалення законодавчих актів про пільгове оподаткування діяльності у сфері туризму; посилення контролю за використанням амортизаційних коштів і частини прибутку, призначеного для інвестицій.
Важливим завданням розширення джерел фінансування заходів щодо розвитку туристичних об’єктів є розробка системи захисту вкладених коштів. Здійснення гарантій по інвестиціях у туристичну сферу можливе за допомогою: надання державних гарантій різних рівнів; створення регіональної системи страхування ризиків інвестування в туризм. З цією метою доцільним є створення державно-приватного об'єднання по страхуванню кредитів і інвестицій та надання йому права проведення всіх видів страхових операцій у сфері туризму, у тому числі на довгостроковій основі; вироблення дієвого заставного механізму, що забезпечує гарантії майном, закріпленим у державній власності; передача пакетів акцій туристичних підприємств, що перебувають у державній власності, у довірче управління інвесторам. Використання інструментів фондового ринку може активізувати механізм портфельних інвестицій у туристичну сферу регіону.
Розвиваючи фондовий ринок при наданні державних гарантій на цінні папери, випущені під реальні інвестиційні туристичні проекти, можна ініціювати приплив коштів приватних інвесторів (у тому числі населення). Під великі інвестиційні об’єкти можливе створення цільових акціонерних товариств, де держава є одним із засновників і пайовим учасником (в особі конкретних регіональних і місцевих структур) і де акції мають повну гарантію викупу або гарантовані виплати дивідендів.
Однією з перспективних форм концентрації фінансових ресурсів з метою розвитку туристичної діяльності може стати формування інтегрованих підприємницьких структур, які мають міжгалузевий характер.
Подібні міжгалузеві об’єднання повинні формуватися на умові пріоритетного розвитку туристичної діяльності і охоплювати виробничі, фінансові, торгівельні і інші напрями застосування комерційних зусиль.