Практичне 9

1. Поняття цiнностi, оцiнки, цiннiсної орiєнтацiї, iдеалу, норми. Вищі духовні цінності.

Поняття «цінність» було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія (від гр. «axios» — «цінність»). Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'язана з категоріями «потреба», «інтерес». Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допомогою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це дуже близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються» на цінності. Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творять та відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виділити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності — це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а інтереси — до соціальної).

В етиці категорією, що позначає вишу цінність, є добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале. Вищими моральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дружба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цінність можна розглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості.

В будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості особистості, показником рівня її соціальності.

Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Очевидно, що ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідомості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної свідомості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність — є певне ставлення людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв.

Оцінка—це результат процесу оцінювання. В мові відображається взаємодія дійсності та людини у найрізноманітніших аспектах, одним з яких є оцінювальний аспект: об’єктивний світ розчленовується людиною з точки зору його оцінного характеру—добра і зла, користі й шкідливості і т. д., і це розчленування є соціально обумовленим і дуже складним чином відображено у мовних структурах.Загальні особливості оцінки.Оцінку можна розглядати як один із видів модальності, які накладаються на дескриптивний зміст мовного виразу. Висловлення, що містять оцінку або інші модальності, включає в себе дескриптивний компонент та недескрептивний, тобто модальний, компонент, при чому перша описує один або кілька можливих станів, а друга висловлює щось з цього приводу. Оцінювальна модальність визначається висловленням в цілому, а не окремими його елементами і є компонентом висловлення.

Ідеа́л (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрій суспільства, вища абсолютна істина, довершений взірець Бог.

Уявлення про ідеал, перетворення природи на основі цього уявлення є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя:

соціальній

політичній

етичній

естетичній і ін.

Категорія ідеалу має глибоке соціальне значення. Упродовж століть «прогресивні класи» в боротьбі проти «віджилих форм суспільних відносин» черпали свій ентузіазм у високих ідеалах свободи, рівності, братерства.

Поняття ідеал застосовується однаково як до абстрактних понять, так і до конкретних речей:

ідеал добра

ідеал жіночої краси

ідеал чоловічої краси

ідеал держави

ідеал громадянина і ін.

Норма», «нормативність» є фундаментальними категоріями сучасної філософії та методології науки. Саме завдяки прихованому в них евристичному потенціалу загальна картина соціокультурно та ціннісно зумовленого процесу наукового пізнання набуває структурованості, системності, впорядкованості тощо. Разом із тим унікальний змістовний потенціал поняття «норма», його методологічні можливості досі належним чином не з’ясовані.

Норма (лат. norma – правило, взірець, міра, закон – походить з давньогрецької і означає висота, масштаб, правило) як термін вперше застосовується в будівельній справі – «справедливість косинця». Потрактоване у такий спосіб поняття «norma» було поширене також і в духовно-практичній діяльності людини, зокрема у сфері морально-етичних стосунків. Цицерон у філософії права застосував поняття «norma» поряд з поняттям «regula», витлумачуючи «закон» за допомогою метафорики, запозиченої із будівельної справи, тобто як «масштаб права чи безправ’я». Тлумачення норми чи закону мають як прескриптивний, так і дескриптивний характер, що віддзеркалює не тільки те, що має бути, а й те, що є, підґрунтя чого міститься у природі, бутті. Поняття норми як правила, взірця, стандарту визначає такий рівень взаємних очікувань, що постає у своєму узагальненому вигляді. Тут норма суспільно усталена; за словами Т. Парсонса, вона є «генералізованим визначенням очікування» [15, 433].

Вимоги та установки суспільства, соціальних груп завдяки нормі трансформуються в еталони, моделі, стандарти модального та обов’язкового в поведінці представників цих груп, виконуючи мотиваційну, орієнтаційну та інтегративну функції.

Вищі духовні цінності. Головне полягає в тому, що саме подолавши біль утрати людина починає внутрішньо рости і розвиватися, формуючи вищі духовні цінності. Саме страждання є потужним стимулом до духовного розвитку людини. Давні мудреці говорили: «Те, що примушує нас страждати, вчить нас мудрості». Істинно мудрою є та людина, яка пройшовши великий життєвий шлях, побудувала цілісну картину світу, в основі якої лежить глибинне розуміння сутності явищ та процесів світу, що витікає із системи високих морально-етичних цінностей.

В основі будь-якої ідеології лежать базові цінності. Розглянемо основні різновиди ідеології і цінності, які лежать у їх основі. 1. Комунізм: основні цінності народовладдя, рівність. 2. Соціал-демократія: свобода, справедливість, солідарність. 3. Лібералізм: свобода. 4. Консерватизм: незмінність традицій сім'ї, релігії, моралі. 5. Націоналізм: нація, релігія, мораль. 6. Фашизм: раса, порядок, вищість однієї нації над іншими, право сили.