2. Сутність та головні риси політичного лідерства.

В одному з довідкових видань з теорії лідерства, виданому у США у 1981 р., містилися дані про 5 тис. досліджень, проведених у цій галузі. Вони згруповані у 14 теоретичних напрямках, представники яких не мають єдиної точки зору на сутність лідерства. Спроби з’ясувати сутність та природу політичного лідерства існували з давніх давен і не припиняються досі. Особливо проблема загострюється у кризові, переломні моменти життя суспільства. Природа лідерства цікавила багатьох мислителів, філософів, політологів (Платон, Н.Макіавеллі, Ф.Ніцше, Д.Донцов та ін.).

Політичне лідерство – заснований на авторитеті персоніфікований спосіб самоорганізації суспільного життя, сутність якого становлять владні відносини впливу і послідовництва, панування і підкорення.

Вперше термін «лідер» за даними Оксфордського словника було вжито у 1300 році. Однак, інші науковці вважають, що у науковий обіг термін було упроваджено на початку ХІХ століття. Сьогодні лідера визначають як члена групи, за яким вона визнає право рішення у важливих ситуаціях. Він грає центральну роль в організації спільної діяльності і регулює міжособистісні відносини.

Політичний лідер (англ. Leader – провідник, керівник) – це будь-який учасник політичного процесу, що активно впливає на нього і стимулює соціальну групу чи суспільство в цілому на досягнення певної мети.

Політичне лідерство – об’єктивно суб’єктивний процес. З одного боку він викликаний соціальними причинами, через потребу соціального життя організуватися. З другого боку він нерозривно пов’язаний з самим суб’єктом, персоною лідера. Він очолює державу, соціальні, етнічні спільноти, політичні партії, рухи, громадсько-політичні об’єднання. Деякі політологи вважають, що особа політичного лідера, лідера держави, його особисті якості прямо впливають на долю держави. Так, український історик-міжнародник та політолог Олександр Гарань вважає, що це один із головних чинників. Наприклад, саме обрання президентом США темношкірого кандидата Барака Обами поліпшує репутацію країни у світі; друге і’мя Обами – Хусейн, тому політологи гадають, що його імідж у мусульманському світі буде кращий, ніж у попередника. Серед прикладів впливу характеру лідера на долю країни можна назвати де Голля і Тетчер. Свого часу вони, не знайшовши підтримки народу, пішли у відставку.

Сьогодні немає єдиної думки щодо природи лідерства. Існує декілька теорій щодо причин політичного лідерства. Психопатологічна теорія (Ц.Ламброзо) стверджує, що геніальність у будь-якій сфері життя суспільства в основі своїй має психічну аномалію: саме геніальним безумцям (революціонерам, “пророкам”, реформаторам), здатним передбачати потреби часу, народи зобов’язані прискоренням історичного розвитку. Психоаналітичні теорії продовжують трактування лідерства як дефектів особистості (З.Фрейд, О.Адлер). В межах цього напрямку набувають популярності складання психобіографій популярних політиків.

Ситуаційна теорія наполягає на тому, що лідерів формує ситуація: місце, час, обставини. Теорія визначальної ролі послідовників розвиває тезу про те, що лідерів “роблять” оточуючі їх послідовники.

Формування того чи іншого типу і стилю політичного лідерства визначається комбінацією факторів як суб’єктивного характеру (особистісні характеристики політика як людини), так і цілою низкою зовнішніх обставин. Серед зовнішніх факторів, що впливають на формування політичного лідера визначають наступні:

• Політико-історичні фактори (тип режиму, домінуючий вектор розвитку суспільства)

• Політична культура (тип суспільної політичної культури)

• Ситуаційний фактор (міжнародна ситуація, економічний розвиток, війна, мир)

• Потенціал організації, на яку спирається політик (імідж організації, політична доктрина)

• Характеристики послідовників (переваги, очікування та орієнтації, стереотипи мислення)

Крім вказаних факторів, характер лідерства визначається індивідуальними рисами політика. Макс Вебер виділяв три основні і вирішальні для політичного лідера якості: пристрасть, почуття відповідальності і окомір. Політика здійснюється одночасно пристрасно, відповідально та з холодним розрахунком. Д.Донцов виділяє мужність, шляхетність, мудрість – саме такі якості потрібні лідеру для досягнення успіху.

Питання про те, які якості необхідні політичному лідерові для успішної політичної діяльності сьогодні залишається відкритим. Але серед них можна виділити такі:

• Здатність виражати у своїй діяльності волю мас

• Здатність підкоряти своїй волі оточуючих

• Певний ступінь амбіційності

• Висока працездатність та володіння собою

• Мужність брати на себе відповідальність за власні дії та дії своїх прибічників

• Інноваційність

• Рішучість у відстоюванні своєї позиції

• Здатність здобувати вигоду з будь-яких змін політичної ситуації

• Інтуїція, відчуття часу

• Організаторський талант і ораторські здібності.

У кожного політичного лідера названі якості проявляються чітко індивідуально, доповнюючись новими якостями і характеристиками. На відміну від лідерства у малих групах, лідерство загальнонаціонального масштабу відрізняється відсутністю безпосереднього зв’язку з масами. Це своєрідне дистанційне керівництво. Про політика як реальну людину ми як правило формуємо свою думку під впливом ЗМІ, реклами, політичних заяв політиків, за результатами його діяльності. При цьому справжній образ політика, його лідерські якості можуть не співпадати з сформованим у людей уявленням. Образ політика може бути результатом діяльності іміджмейкерів. Образи політиків, якоїсь організації, сформовані у суспільній свідомості, позначаються поняттям імідж.

Можна говорити про кілька типів іміджу:

• Дзеркальний (суб’єктивний), образ політика у власних очах

• Модельований бажаний образ-імідж, який команда політика намагається закріпити у суспільній свідомості

• Негативний імідж, що створюється опонентами

• Поточний імідж, позитивний чи негативний образ, який складається у суспільній свідомості як стихійно, так і в силу застосування спеціальних технологій [12, с. 221].

Інститут політичного лідерства виконує ряд функцій:

• Функція інтеграції суспільства

• Функція політичного рішення

• Соціальний арбітраж і патронат

• Функція взаємодії влади і мас

• Функцію мобілізації мас

• Легітимація політичного ладу.

Отже, феномен політичного лідерства передбачає першість особи у політичних структурах державної влади, політичних партіях і групах тиску. Він розкривається через особистісні риси політичного діяча, зовнішні фактори та формування позитивного іміджу політичного лідера.