3. Політичний режим як засіб здійснення політичної влади.

Політичний режим - сукупність основних прийомів і засобів здійснення політичної державної влади, форма взаємозв’язків та взаємодії державно-владних структур і населення.

Отже, політичний режим розглядається у двох аспектах: 1) як елемент форми держави (поряд з іншими елементами – формою державного правління і формою державного устрою); 2) як форма відносин між державою і громадянами – вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами); державою та органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах – між державою і суб’єктами федерації; державою і партіями; правлячими елітними групами й опозицією, виборчою системою і формою державного правління; партіями і групами тиску; ідеологічними та неідеологічними формами політичного процесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним – права держави чи права особистості, якою мірою держава визнає, гарантує, обмежує чи фальсифікує права людини.

Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля.

При характеристиці політичного режиму слід враховувати:

- форму та роль держави (обмеження чи не обмеження державної влади, наявність чи відсутність правової держави);

• структуру політичної системи;

• характер партійної системи;

• спосіб проведення виборів;

• наявність чи відсутність (ступінь розвинутості) громадянського суспільства та ін.

Один з основоположників теорії еліт Гаетано Моска здійснив одну з перших типологій політичних режимів в залежності від ступеня їх демократичності. Він виділяв автократичний та ліберальний політичні режими. Перший це політичний режим, при якому існує автократ (особа, що персоніфікує інститут), від імені якого діють усі, хто наділений владою. Автократ може передавати у спадок владу, а може обиратися. Ліберальний політичний режим, це система методів і засобів здійснення влади при якій закон ґрунтується на згоді більшості суспільства, а функціонери, які призначаються підлеглими, є тимчасовими і відповідальними у своїх діях перед законом. На думку Г.Моска, автократичний режим є більш стійкий, ніж ліберальний, оскільки останні можуть функціонувати лише за сприятливих умов.

Найкращим підходом при аналізі (визначенні типів) політичного режиму вважають орієнтацію на співвідношення демократія-антидемократія. Звідси виводять два основних типи політичних режимів: 1) демократичний (парламентський, президентський; 2) антидемократичний (тоталітарний, авторитарний).

Демократичний режим (грець. demos – народ і kratos – влада: тобто – народовладдя) – характеризується наявністю конституції, яка закріплює повноваження органів влади й управління, механізму їх формування; визначає статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них. Демократії властиві вільна діяльність політичних і громадських організацій, обов’язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства, економічний та політичний, ідеологічний плюралізм.

Тоталітаризм (лаг. totalis — увесь, цілий, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохоплюючим конт­ролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.

Авторитаризм (лат. auctoritas – вплив, влада) – політичний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі. За авторитаризму в суспільстві мо­жуть існувати інститути, притаманні демократії, але основними ознаками, що відрізняють авторитаризм від демократії, є перевага в діяльності державних органів ме­тоду адміністрування (за авторитаризму рідко застосовує­ться компроміс із найважливіших політичних проблем); концентрація влади в руках одного чи декількох держав­них органів; здійснення органами виконавчої влади нормотворчих функцій; звуження сфери гласності та вибор­ності державних органів. Загальна риса всіх авторитар­них держав — сильна виконавча влада.

На практиці кожен із політичних режимів рідко трапляється у, так би мовити, чистому вигляді. Найчастіше політичний режим у кожній країні виступає як поєднання у тій чи іншій пропорції ознак різних типів, передусім демократичного та авторитарного, з переваженням ознак того чи іншого режиму. У зв’язку з цим виокремлюють також жорстко авторитарний, авторитарно-демократичний і демократично-авторитарний, розгорнуто-демократичний та анархо-демократичний (спотворено демократичний, який призводить до дезорганізації суспільного життя і в кінцевому підсумку переростає в тоталітаризм або жорсткий авторитаризм) режими.