Розвиток Проскомидії.

Тяжко точно означити, коли старохристиянський звичай всенародного дароприношення вийшов цілком із практики. Правдоподібно сталося це продовж 5-го або 6-го сторіччя. Це мусіло прийти помалу й поступово. З деяких документів знаємо, що навіть після того, як всенародне дароприношєння цілком було вийшло з практики, було воно звичаєм цісарської родини чи взагалі визначніших і багатіших людей. Цісарі мали в дароприношенню окремий привілей, що могли самі приступати до святилища і там передавати свої дари.

У парі із занехаянням всенародного дароприношєння під. час Служби Божої, обряди первісної Проскомидії мусіли багато страти­ти на своїй врочистості і первісному значенню. Проскомидія перестає бути обрядом, у якому всі вірні брали дотепер живу й активну участь. Проскомидія стає виключним актом священика й диякона.

Вслід за цим Проскомидія пересувається зі свого первісного місця, себто з початку Літургії Вірних, на початок Літургії Оглашенних. Що первісним місцем Проскомидії була Літургія Вірних, на це маємо в літургійних документах певні свідоцтва і натяки. Один з найстар­ших документів, що подає багато літургійних приписів, а саме т. зв. «Тестамент (Заповіт) Господа нашого Ісуса Христа», має між іншими заборону приймати на літургії приноси від оглашенних:

«Не вільно приймати хліб від оглашенного, хоч би він і мав віруючого сина чи жінку і бажав би за них принести дари; його дарів не приймається доти, поки він не буде охрещений».

З цієї заборони слідує, що дароприношення в старину було частиною літургії вірних, бо оглашенні були виключені від нього. Обряд дароприношення був якраз початко­вим обрядом літургії вірних (літургії жертви). Після дароприношен­ня слідувала анафора тобто євхаристійний канон Служби Божої.

Пересунення Проскомидії з літургії вірних на початок літургії оглашенних сталося найправдоподібніше в той час, коли в церкві пе­ревелася практика катехуменату, отже продовж 6-7 сторіччя. Коли в церкві не було вже оглашенних як окремого стану, тоді не було потреби задержувати обряд дароприношення між обрядами літургії вірних. У кожному разі Проскомидію на початку Служби Божої стрі­чаємо в найстаршому, до нас дійшовшому списку Служби Божої ві­зантійського обряду, себто у т. зв. барберинському списку з 8-9 сто­річчя.

Роль і завдання Проскомидії.

Коли Проскомидія перестала бути обрядом всенародного даро­приношення і коли з первісної широко розповсюдженої частини літургії вір­них перетворилася в скромний початковий обряд літургії оглашенних. мусіла вона теж: стратити свій первісний характер, своє давніше зав­дання і роль.

Як ми це у горі зазначили, обряд первісної Проскомидії був не тільки приготуванням євхаристійних матерій (хліба й вина), але та­кож прилюдним актом християнської добродійності. Всенародне да­роприношення було виявом любові християн до своєї Церкви, до її духовенства та до всіх тих, що ними давно опікувалася св. Церква. Обряд дароприношення вважався самозрозумілим обов'язком кож­ного вірного. Був навіть звичай жертвувати приноси за неприсутніх у церкві, за перешкоджених, за переслідуваних, за своїх рідних, сво­яків, приятелів, за померлих осіб ітп. У давньому всенародному дароприношенні ціла Церква було символічно заступлена. Усі вірні брали участь у жертвуванні приносів, а приноси були символами їх любові до церковної спільноти та зовнішньою ознакою вдячності вірних за Божі приноси, за Божі Дари, за Пресвяту Євхаристію, що її вірні ді­ставали з Божих рук під час безкровної жертви Служби Божої.

Такий первісний характер Проскомидії мусів змінитися, коли Проскомидія перестала бути обрядом всенародного дароприношення. Обряд Проскомидії стає актом вже не всієї церковної громади, але стисло літургійним актом одного священнослужителя. Ціллю Проско­мидії не є вже харитативна діяльність чи зовнішній вияв християн­ської любові, але виключно приготування жертовної, євхаристійної матерії, потрібної для євхаристійного освячення на Службі Божій. Тим самим роль Проскомидії обмежується до чисто літургійного обря­ду, в якому загал вірних уже не бере активної участі.

Місце й служитель Проскомидії.

Проскомидія у сьогоднішньому виді відправляється не на престолі, але на бічному жертовному столі, званим столом предложення або проскомидійником. Це походить з того часу, коли Проскомидія пере­стала бути обрядом всенародного дароприношення й остаточно знай­шла своє місце на початку Служби Божої.

На своєму новому місці Проскомидія стала, що так виражемося, другорядним обрядом, принайменше в тому значенні, що з її відпра­вою не була злучена якась окрема зовнішня торжественність. Проскомидію відправляв один із священиків, що разом служили св. Літур­гію, а обряд Проскомидії був дуже короткий і простенький. У склад Проскомидії, яку подає барберинський список Служби Божої св. Івана Золотоустого (8-9 от.), входить молитва предложення з рубрикою, що ця молитва, тобто молитва предложення, проказується в «сосудохранительниці, коли священик кладе на дискос хліб». Також найстарші пояснення Служби Божої візантійського обряду не знають широко розвинених обрядів Проскомидії. За їх описом Проскомидія склада­лася з обряду приготування жертовного хліба, з обряду вливання до чаші вина з водою і з молитви предложення. Про інші додаткові обря­ди, які маємо в сьогоднішньому чині Проскомидії, найстарші руко­писні джерела Літургії візантійського типу не мають ще жодної згадки.