5. Вдягання священних риз.

Після потрійного поцілунку по вході до святилища священик вдя­гає священні ризи. Перед вдяганням риз чин Проскомидії приписує священикові потрійний поклін «до сходу». При кожному поклоні свя­щеник проказує митареву молитву: «Боже, будь милосердний мені грішному». Опісля слідує саме вдягання священних риз: стихаря, епітрахиля, пояса, нарукавниць і фелона. Коли зі священником співслужить диякон, то він прохає священика благословення перед вдяган­ням словами: «Благослови, владико, стихар з орарем». На це свяще­ник відповідає: «Благословенний Бог наш завжди, тепер і повсякчас­но і на вічні віки».

При вдяганні кожної священної ризи священик проказує молитву, у якій не раз коротко і ядерно приходить до вислову значення чи символіка даної ризи. Молитви при вдяганні священних риз увійшли в чин Проскомидії приблизно в тому самому часі, як і вступ­ні молитви священика перед іконостасом. Зате багато старший звичай вживання окремих, священних риз до відправи Служби Божої. Деякі літургісти твердили, що св. Апостоли приписали вживання священних риз у богослужбах. Однак, новіші наукові досліди виказали, що в перших двох християнських сторіччях у Службі Божій та в інших богослужбах не вживали якоїсь відмінної від щоденного вжитку оде­жі. Вживання окремих богослужбових риз датується тільки з 3-го та 4-го сторіччя.

Щодо своєї форми священні ризи походять із староримської ноші. Так напр. стихар своїм кроєм нагадує староримську туніку, а фелон римський подорожний плащ чи нагортку. На розвиток поодиноких священних риз (священичих і єпископських) мали вплив одежі, що їх уживали старозавітні священики, римські цісарі й достойники, а навіть поганські жреці. Так напр. дияконський орар завдячує своє по­ходження подібній одежі, що її носили поганські жреці в своїх мі­стеріях.

В давніших віках св. Церква не мала ще потрібних приписів щодо форми і краски священних риз. Під тим оглядом панувала велика різнорідність і свобода. Також супровідні молитви та символічне пояснювання священних риз не відразу прийнялися ані не були всюди ті самі. У сьогоднішньому чині Проскомидії вдягання кожної свя­щенної ризи має своє молитовне оформлення, себто свої окремі мо­литви, взяті здебільшого з псалмів. Ці молитви деколи піддають таке чи інше значення, таку чи іншу символіку поодиноким священ­ним ризам.

При вдяганні стихаря чин Проскомидії приписує священикові від­мовляти слова, взяті з пророка Ісаї:

«Нехай радіє моя душа у Господі, бо він одягнув мене в ризу спасіння і вбрав мене в одіж радости. Він положив мені на голову вінець немов женихові, і прикрасив мене красою, немов невісту»⁶⁴.

Вдягаючи єпитрахиль, священик проказує слова Псальмопівця:

«Благословенний Бог, який зливає свою ласку на своїх священиків, немов те миро на голову, а воно спливає на бороду, Аронову бороду і на краї його одежі⁶⁵».

Опоясуючи себе поясом, свяще­ник відмовляє слова псальма:

«Благословенний Бог, який опоясує ме­не силою. Він встановив для мене безпорочну дорогу, Він зробив мої ноги як того оленя і поставив мене на висоті»⁶⁶.

Накладаючи нарукавницю на праву руку, священик молиться:

«Правиця Твоя, Господи, вславилася силою. Твоя права рука розбила ворогів. Ти знищив своєю великою славою противників»⁶⁷.

При нарукавниці лівої руки повторяє священик із Псальмопівцем:

«Твої руки створили мене й зробили. Навчи ж Ти мене і я знатиму Твої заповіді»⁶⁸. Вкінці вдягає священик фелон, який найперше благословить та цілує, а накладаючи його на себе, каже з Псальмопівцем:

«Твої священики, Господи, нехай одяг­нуться в правду, а Твої праведники нехай зрадіють, завжди, тепер, повсякчасно і на вічні віки, Амінь»⁶⁹.

Наведені молитви, які священик відмовляє при вдяганні свя­щенних риз, своїм змістом пригадують священикові на його велику гідність і владу. Священні ризи відрізняють його від інших людей. Вони символізують його становище й уряд Христового священика. Вони підкреслюють достоїнство Христового священства. Вони є види­мим знаком тієї невидимої ласки священства, яку кожний священик одержав через св. Тайну рукоположення. Священик, вдягнений у свя­щенні ризи, не є вже звичайним чоловіком, але священною особою, слугою і священиком Ісуса Христа, якого силою і ласкою довершує безкровну Жертву Служби Божої.

Хоч молитви при вдяганні священних риз не зраджують якогось плану у виборі, все таки є гарними натяками і символами гідності Христового священика. Вони нагадують священикові, що він є «жени­хом» і «невістою» Христа і тому вирізняється від інших вірних хри­стиян тим, що він вбраний в «одежу спасіння» і носить на голові «ві­нець» Божого вибрання. Господь Бог, даючи йому ласку священства, немов вилляв на його голову пахуче «миро», опоясуючи його «силою» та ставлячи його «на висоті», щоб він скріплений «правицею» самого Всевишнього і вдягнений у «правду», міг гідно служити святу Жертву.

У багатьох літургійних коментарях із середньовіччя, як теж у но­віших поясненнях Служби Божої, священним ризам надається симво­ліка Христових страстей. Згідно з тією символікою стихар священика мав би символізувати Христову одежу, скривавлену при бичуванні; пояс, нарукавниці й єпитрахиль мали б нагадувати на ті шнури й мо­туззя, якими зв'язано Христа, а фелон означав би багряницю, в яку вдягнули Христа на посміховище. Візантійські пояснювачі Літургії, як напр. Герман, Теодор з Андиди, Симеон Солунський, на кожну ризу диякона, священика чи єпископа подають різні, нераз собі суперечні, символічні тлумачення і стараються в поодиноких священних одежах знайти якийсь, бодай далекий натяк і символ із життя чи страстей Христових.

Про ці символічні пояснення скажемо те саме, що вже вгорі ска­зали про символічне пояснення престолу, тобто що не всі символічні пояснення мають свою основу в літургійних текстах. Молитовки при вдяганні священних риз ані словом не натякують на Христові страсті але своїми поодинокими виразами підкреслюють гідність і владу священика. Священні ризи, як уже мають якесь символічне завдання, то вони символізують небуденну ласку Христового священика, якою він відрізняється від усіх християн.