3. Молитви священика перед іконостасом.

Духовне і тілесне розположєння священика перед Службою Бо­жою є тільки дальшим приготуванням до служіння Літургії. Від цьо­го дальшого і посереднього приготування устав Проскомидії перехо­дить до безпосереднього і ближчого приготування священика перед Службою Божою. Він найперше приписує священикові (і дияконові) цілий ряд вступних молитов, які він повинен відмовити перед іконо­стасом, перед тим як переступить поріг святилища.

У склад цих вступних молитов входять молитви т. зв. початку звичайного «начала обичного», три покаянні тропарі та три молитви перед іконами іконостасу. Всі ці вступні молитви увійшли до чину Проскомидії досить пізно. Літургійні рукописи перед. 11-тим сторіччям не мають ще жодних вступних молитов священика. Це не значить, що священики не приго­товлялися молитвою перед відправою Служби Божої, тільки що це приготування не було ще оформлене сталими й точно означеними приписами. Вступні молитви перед Службою Божою були полишені приватній практиці священиків.

У списках Служби Божої з 11-го сторіччя стрічаємо на початку Проскомидії молитву: «Господи, ниспосли руку Твою ...» З цього мож­на б заключати, що ця молитва є найважнішою і найдавнішою між всіма молитвами священика перед входом до святилища. У літургій­них документах з 13-го сторіччя є вже згадані і приписані три покло­ни по вході священика до церкви. У сьогоднішньому виді вступні молитви починають появлятися в служебниках тільки в 15-16 ст. Це зокрема відноситься до молитов при цілуванні ікон Спасителя й Бого­родиці. Взагалі вступні молитви священика перед іконостасом є най­пізнішою розбудовою чину Проскомидії.

Вступні молитви перед іконостасом священик повинен відмовляти разом з дияконом, що співслужить Літургію. Устав Проскомидії при­писує, щоб священик з дияконом робили найперше три поклони «до сходу перед святими дверми». Поклони до сходу, — це поклони в сто­рону престолу, що за давнім звичаєм був звернений на схід. Самі мо­литви розпочинаються виголосом: «Благословенний наш Бог, завжди, те­пер і на вічні віки. Амінь». Опісля йде «начало обичне» в склад якого входять молитви; «Царю небесний ...», «Святий Боже .. .», «Слава Отцю ...», «Пресвята Трійце ...» та «Отче наш . ..» Тому що майже всі церковні богослужби починаються цими молитвами, то й названо їх «началом обичним» тобто звичайним початком богослужб. Зміст молитов начала обичного не потребує окремого пояснення, а й ціле начало обичне перейшло в склад щоденних молитов вірних нашого обряду.

Після начала обичного священик відмовляє три покаянні тропарі. Своїм змістом вони дуже надаються, щоб приготовити священика до гідного служення Літургії. Вони пригадують священикові, що він, хоч має велику гідність і ласку Христового священства, перед Богом є таки грішником, який потребує Божого милосердя. Тому приступаючи до служення Літургії, з його душі вириваються слова покаяння:

«Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Бо ж ми не маємо жодного оправдання, то ж приносимо Тобі, як Панові, отсю молитву: помилуй нас».

«Господи, помилуй нас, бо на Тебе надіємося. На гнівайся більше на нас і не пам'ятай на наші беззаконня, але як милосердний поглянь тепер і визволи нас від наших ворогів. Бо ж Ти Бог наш, а ми Твої люди; ми всі діло Твоїх рук і Твоє ім'я призиваємо».

«Благословенна Богородице, відчини нам двері милосердя, щоб ми, надіючися на Тебе, не загинули, але висвободилися через Тебе від злиднів, бо ж Ти є спасіння християнського роду».

Скінчивши ці три покаянні молитви-тропарі, священик підходить до ікони Спасителя і цілуючи її, молиться:

«Твоєму пречистому обра­зові поклоняємося, Добротливий, і прохаємо прощення наших провин, Христе Боже. Бо ж Ти зволив добровільно в тілі піти на хрест, щоб визволити своє сотворіння від ворожої неволі. З вдячності за це кли­чемо ми Тобі: Ти прийшов, Спасителю наш, щоб спасти світ і радістю Ти все наповнив».

Від ікони Спасителя священик звертається до ікони Богородиці і цілуючи її, проказує:

«Ти, джерело милосердя, Богородице, зроби нас гідними милосердя. Поглянь на грішних людей і покажи як завжди Твою силу, бо ми, надіючися на Тебе, кличемо Тобі: «витай», так як кликав колись Гавриїл, вождь небесних сил».

Молитви перед іконостасом закінчує священик молитвою: «Госпо­ди, ниспосли руку Твою...», про яку ми вже сказали, вище, що вона найважніша і найдавніша з усіх вступних молитов у Чині Проскомидії. Цю молитву відмовляє священик, похиливши голову перед цар­ськими воротами. У ній він прохає Божого благословення на служіння Літургії:

«Господи, пішли Твою руку з висоти Твого святого перебування. Дай мені силу до тієї Твоєї служби, що чекає мене, щоб міг я без осу­дження станути перед страшним Твоїм престолом й служити безкров­ну жертву. Бо Твоя є сила на віки вічні, амінь».

Зі змісту цих вступних молитов священика перед іконостасом бачимо, які почування повинні панувати в душі священика, коли він безпосередньо стоїть перед початком служіння Літургії. Першим по­чуванням його серця має бути розкаяння за його власні гріхи та гріхи людей. Якби не гріхи, то не була б потрібна і жертва за гріхи, якою якраз є Служба Божа. Тому священик як представник грішних лю­дей висловлює перед Богом жаль за свої провини і гріхи людей та просить від Бога прощення.

Друге почування, яке вступні молитви стараються викликати в ду­ші священика, це велике довір'я до Божого милосердя. Заступаючи в своїй особі церковну громаду, священик осмілюється виступити пе­ред Божим престолом з надією на Боже милосердя. І хоч грішні люди самі зі себе не мають «жодного оправдання», то все таки Господь Бог є їх Богом, а грішники Його люди і діло Його рук. Довір'я до Божого милосердя зі сторони грішників є тим більше, бо вони мають за собою «джерело милосердя», Пречисту Діву Марію, яка може грішникам відчи­нити «двері милосердя» та врятує їх від погибелі.

Висловом розкаяння та надії на Боже милосердя є три поклони, що їх священик робить на початку своїх молитов перед іконостасом, як теж цілування ікон Спасителя і Богородиці. Все це є гарним симво­лом розкаяння за гріхи, навернення до Бога та примирення з ним на порозі святилища. І щойно після такої щиросердечної прилюдної спо­віді перед Богом, Пресв. Богородицею та перед усім небесним збором, що його символізують образи на іконостасі, священик відважується прохати Бога, щоб послав на нього свою «руку», щоб дав силу до служіння безкровної жертви «без осудження».

Як бачимо, вступні молитви священика перед входом до святи­лища є гарно підібрані, щоб настроїти священика до гідного й достой­ного служіння Літургії.