- •Св Літургія в IV-ому сторіччі.
- •Обрядові типи сл. Божої.
- •Літургія візантійського обряду.
- •Авторство і походження літургії св.. Івана Золотоустого.
- •Історична еволюція літургії св.. Івана Золотоустого (5-17 ст.).
- •Період первісної редакції Золотоустової літургії (5-8. Ст.).
- •Період рукописних служебників (8-16. Сторіччя).
- •Назва Проскомидії.
- •Походження Проскомидії.
- •Розвиток Проскомидії.
- •Роль і завдання Проскомидії.
- •Обряди й тексти Проскомидії.
- •Поділ та план Проскомидії.
- •Приготування священнослужителя
- •Духовне розположення священика.
- •Тілесне розположення священика.
- •Молитви священика перед іконостасом.
- •Вхід священика до святилища.
- •Вдягання священних риз.
- •Вмивання рук.
- •Літургія оглашенних.
- •Літургія Напередосвячених Дарів
Поділ та план Проскомидії.
ІІроскомидія у сьогоднішньому виді має подвійне завдання: найперше зміряє вона до того, щоб відповідно приготовити і настроїти священнослужителя до відправи як Проскомидії так цілої Служби Божої взагалі, — опісля її властивим завданням є приготовлений євхаристійної матерії до Служби Божої. Обидві частини Проскомидії є виразно відмежовані від себе, хоч у проскомидійному чині такого поділу не знайдемо. Взагалі цей поділ Проскомидії, як і всі інші поділи Служби Божої, — це діло пояснювачів Служби Божої та вчених літургістів.
Для кращої проглядности у пояснюванню обрядів і текстів Проскомидії будемо придержуватися поділу Проскомидії на:
Приготування священнослужителя,
Приготування євхаристійних Дарів.
Приготування священнослужителя обіймає в собі вступні молитви священика (і диякона) перед іконостасом, вхід до святилища та вдягання священних риз. До другої частини Проскомидії належать властиві обряди Проскомидії, як вирізування Агнця й частичок, проскомидійні поминання та все інше, зв'язане з приготуванням євхаристійних Дарів.
Придержуючися історично-наукової методи в пояснюванню обрядів і текстів Служби Божої, будемо також і в поясненню Проскомидії звертати головну увагу на походження, історичний розвиток та первісне значення поодиноких обрядів і текстів Проскомидії. На цьому історичному підложжю будемо основувати таке чи інше толкування обрядів і текстів Проскомидії, як також будемо критично розібрати такі чи інші символічні пояснення дотеперішніх коментаторів Служби Божої.
Приготування священнослужителя
Вже сама гідність Служби Божої як безкровної Жертви Нового Заповіту вимагає, щоб її священнослужитель приступав до неї якнайкраще приготований. Старозавітні священики перед своїми жертвами і службами мусіли переходити різні ритуальні очищення. Сам Господь Бог через Мойсея вимагав від левітів і священиків чистоти і святости з тієї причини, що вони є слугами самого Бога: «Будьте святі, як святий є Господь Бог ваш»59.
Коли старозавітні священики мали приступати до виконування свого уряду з належним приготуванням душі і тіла, то це тим більше відноситься до священнослужителів Нового Заповіту, що приносять безкровну Жертву Тіла й Крови Ісуса Христа. Вони повинні приступати до відправи Служби Божої з відповідним розположенням і приготуванням. Такого приготування вимагає від священнослужителя проскомидійний чин. Перша частина Проскомидії має на меті приготовити священносложителя до відправи Служби Божої. Це приготування є дальше і ближче. Дальшим приготуванням священнослужителя є його душевне та тілесне розположення, а ближче приготування обіймає молитви перед іконостасом, при вході до святилища, при вдяганні священних риз і при вмиванні рук.
Духовне розположення священика.
Першим актом приготування священнослужителя до Служби Божої повинно бути його душевне розположення або відповідний стан та настрій його душі. Св. Апостол Павло пригадував усім християн, щоб приступали до Служби Божої з відповідним розположенням душі й серця: «Нехай пробує себе чоловік і так нехай їсть з того хліба і п'є з тієї чаші. Бо хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є собі на осудження, бо не розрізняє Тіла Господнього».60 Пересторога св. Апостола в особливіший спосіб відноситься до священика, що не тільки приймає на Службі Божій Святі Дари, але й довершує їх освячення силою ласки Христового священства.
Духовне розположення священика в першу чергу лежить у стані освячаючої ласки, себто у свободі від тяжкого гріху. Це така самозрозуміла вимога, що про неї навіть і немає згадки в текстах Проскомидії. Але, у чині Проскомидії зараз таки на самому вступі знаходимо слова, які звертають священикові увагу на одну, дуже важливу вимогу до достойного служіння Літургії. Чин Проскомидії починається пересторогою для священика, щоб він приступав до престолу з серцем, вільним від усякого гніву й ненависті. Ось слова тієї перестороги: «Священик, що має служити божественне тайнодійство, повинен найперше бути примиреним зі всіма, і нічого не мати на нікого, а серце, оскільки це можливе, стерегти від усяких лукавих думок».
Ці перші слова чину Проскомидії і Служби Божої взагалі є нічим іншим як відгомоном Христових слів: «Коли приносиш свій дар до вівтаря і там пригадаєш собі, що твій брат має щось проти тебе, лиши там свій дар перед вівтарем, а піди й помирися перш зо своїм братом, та щойно тоді прийди і жертвуй свій дар».61 І хоч Христові слова відносяться до всіх християн, все таки в особливіший спосіб торкаються вони священика, який в імені християн приступає до престолу служити безкровну Жертву. Служба Божа по своїй природі й істоті — це жертва примирення між Богом і людьми. Тому І той, що за людей приносить цю жертву примирення, повинен бути й сам примирений зі всіма, та нічого не мати на нікого. Тільки в цей спосіб священик зможе бути відблиском Христа Первосвященика, свого першовзору.
Серце священика, що приступає до престолу, повинно бути не тільки вільне від гніву й ненависті, але. також від усяких лукавих думок. Бо ж Служба Божа — це найсвятіша служба священика. До неї він має приступати з якнайчистішим серцем, бо> священик на Службі Божій в очах Церкви і вірних є образом самого «незлобного Агнця», Ісуса Христа.
