1. Типологія країн Європи за рівнем соціально-економічного розвитку.

Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку вирізняють різноманітні критерії, основними з яких є:

— макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);— рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

— структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

— структура експорту (переважання в ньому сировини або готової продукції);

— продуктивність праці;

— самозабезпеченість країни продуктами харчування;

— рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

— гострота соціальних проблем та ін.

існують різноманітні варіанти типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

За рівнем соціально-економічного розвитку і місцем у міжнародному географічному поділі праці всі сучасні країни Європи розподіляються на три групи, в кожній із них за певними показниками виділяють окремі типи та підтипи країн: 1) економічно високорозвинуті: • держави «великої сімки» — Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія; • невеликі країни Західної Європи — Бельґія, Люксембурґ, Данія, Нідерланди, Швеція, Норвегія, Австрія, Швейцарія, Фінляндія; 2) середньорозвинуті: • країни з вищим за середній розвитком — Греція, Угорщина, та ін.; • країни з нижчим за середній розвитком — постсоціалістичні країни (Росія, Україна, Білорусь, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія та ін).; 3) економічно слаборозвинуті, або країни, що розвиваються,— держави Азії, Африки, Латинської Америки; 4) найменш розвинуті країни

2) Особливості егп і пгп Європи.

Європа займає частину материка Євразія і є одним із найобжитіших та економічно найрозвинутіших частин світу.

Європа була і залишається одним із провідних центрів світової економіки. Їх сумарний ВВП становить майже 30% світового. Вона утримує лідерство у світовій торгівлі, за обсягами золотовалютних запасів та іноземних інвестицій.

Умовний поділ Європи на два великі субрегіони (Західний і Східний) через значні зміни соціально політичного та економічного характеру в країнах Східноєвропейського субрегіони, що дали змогу багатьом з них стати членами ЄС, стає здебільшого номінальним з економічної точки зору та має регіонально-географічний характер.

В економічно розвинутих країнах Європи постійно зменшується частка зайнятих у промисловості, становлячи в середньому 25% (у постсоціалістичних – 47%). У них значна питома вага зайнятих у сфері послуг (55%), де домінують галузі фінансової сфери, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. В другій групі країн переважають традиційні галузі з високою питомою вагою інфраструктури – транспорту і зв’язку.

Європейські країни мають сприятливіші умови для інтеграційних процесів, ніж інші регіони світу. Зумовлено це:

- вигідним геополітичним положенням;

- багатими природними ресурсами; подібними рисами історичного розвитку багатьох країн в минулому, особливо ХХ ст.;

- відносною одноманітністю населення за етнічним і соціальним складом, що зумовлює „європейську ментальність” населення регіону;

- активною господарською взаємодією країн регіону, де внутрішньо регіональні зв’язки в історичному аспекті завжди переважали над міжрегіональними.

Останніми десятиріччями в Європі чітко виділяється „регіон” країн Європейського Союзу, який став своєрідним каталізатором загальноєвропейського інтеграційного процесу, а в перспективі – основою єдиного економічного простору в Європі.

В останні два-три сторіччя його „головною віссю” стала зона, що простягається від південного сходу Великої Британії через північ Франції, Бельгію, Нідерланди, захід ФРН, долинами Рейну і його притоками до Північної Італії – так званий „Блакитний банан”. Водночас у Західній Європі є порівняно слабкорозвинуті райони (північ Британських островів і Скандинавії, південний захід Франції, Корсика, південь Італії й Іспанії, Португалія, Греція тощо). Економіко-географічна специфіка Європи чітко простежується за її регіонами, серед яких за найвищим рівнем розвитку виділяється Західна Європа.

3) Особливості ЕГП і ПГП Північної Європи.

Північна Європа має вигідне економіко-географічне положення, яке визначається такими рисами:

- межування країн регіону із Західною та Східною Європою;

- вихід до морів Атлантичного (Балтійського, Північного Норвезького) та Північно-Льодовитого океану (Гренландського та Баренцового);

- розташування на перетині важливих морських і авіаційних магістралей між Європою і Північною Америкою;

- сухопутне сусідство з Росією, що дає перспективу тісних економічних контактів і величезний ринок збуту, а також морське сусідство з країнами Балтії, що впливає на їх політичну й економічну ситуацію;

- сусідство на південних кордонах із високорозвинутими країнами Європейського Союзу (Данія, Швеція і Фінляндія є членами ЄС).

В історичному розвитку, географічному положенні, мові та культурі народів країн Північної Європи багато схожих рис.

Всі країни є членами ООН; Данія, Швеція і Фінляндія – члени ЄС; Данія, Ісландія і Норвегія – члени НАТО; Швеція з 1814 року у зовнішній політиці дотримується нейтралітету (неучасті) у військово-політичних блоках і військових конфліктах.

Країни регіону є досить активними суб’єктами міжнародної політики та торгових відносин. Вони виробляють 2% продукції промисловості розвинутих країн і дають 5% їх експорту.

Основними торговельними партнерами для країн регіону є Європейський Союз і США.

Зовнішньоекономічні інтереси країн регіону сягають й України: значні обсяги українського експорту надходять у Фінляндію, Швецію, Норвегію та Данію. Найбільше Україна імпортує з Фінляндії, Данії та Швеції.

4) Особливості ЕГП і ПГП Південної Європи.

Важливою особливістю економіко-географічного положення країн Південної Європи, які розташовані на півостровах і островах Середземного моря, є те, що всі вони знаходяться на головних морських шляхах з Європи до Азії, Африки, Австралії, а Іспанія і Португалія – також до Центральної і Південної Америки. Усе це з часів великих географічних відкриттів позначилось на розвитку регіону, життя країн якого тісно пов’язане з морем. Не менш суттєвим є і те, що регіон знаходиться між Середньою Європою та арабськими країнами Північної Африки, які мають багатосторонні зв’язки з Європою. Колишні метрополії Португалія, Італія та Іспанія дотепер зберігають вплив на деякі свої колишні колонії.

Всі країни (крім Ватикану) входять до ООН, ОЕСР, а найбільші – члени НАТО та Європейського Союзу. Мальта – член Британської Співдружності Націй.

Країни регіону є важливими суб’єктами світової торгівлі. Їх головні торгові партнери – країни ЄС, США, багатокраїн, що розвиваються.