9.Держава і право Стародавнього Китаю.

. Історія Стародавнього Китаю поділяється на чотири періоди, кожен з яких пов’язаний з правлінням певної династії. Перший період – Шан (Інь) – продовжувався з XVІІІ до XІІ ст. до н.е. Другий період Чжоу – з XІІ ст. до н.е. до 221 р. до н.е. Третій період – царство Цінь – з 221 р. до 207 р. до н.е. Чет-вертий період – царство Хань – з 206 р. до 220 р. н.е. Четвер-тий період характеризується перетворенням рабовласницької держави на феодальну.

Держава Шан (Інь). Згідно з китайськими легендами ви-никнення держави в Китаї пов’язане з підкоренням у XVІІІ ст. до н.е. племені Ся племенем Шан. Чен Тан, який очолював у той час плем’я Шан, став засновником династії , що одержала назву Шан. Пізніше, після падіння династії Шан, її, а також державу стали позначати ієрогліфом “інь”. Тому перший період в історії китайської держави має дві назви: Шан і Інь. Чен Тан став першим китайським царем (ваном).Таким чином, особливістю виникнення держави в Китаї є те, що процес переходу від первіснообщинного ладу до класового суспільства був активізований підкоренням одного народу іншим. Органи первіснообщинного ладу не були при-стосовані для управління завойованим народом. Для цього швидко створюється державний апарат і завершується пере-ворот у соціальних відносинах.

Основні риси права. За легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським Муваном було розроблено Уложення про покарання. Ця кодифікація на-раховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння.У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу панують дві течії, що мали великий вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом, зрівнюючи право з кримінальним законом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, намагались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони проповідували рівність усіх перед законом, невідворотність покарання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана “Книга законів”, що містила перелік злочинів і покарання за них.

10.Суспільний лад і державний устрій Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція.

Суспільний лад стародавнього Китаю був рабовласницьким.чітко поділялося на дві великі групи-вільних і рабів.вільне населення було неоднорідним. Воно поділялося на пршіпейоване населення (правителі, воєначальники, спадкова аристократія,мірі сІиці, лихварі) й общинників—землеробів, які називалися "чжун","чиї упжснь" (натовп, масалюдей). Останні, фактично, були державно-

Іи Ік • їм м їм й. Привілейоване населення (знать) жило не тільки за рахунокІ ІІуатації рабів, але й селян-общинників.

Раби - це було невільницьке населення. До нього ставились як до худоби, примушували виконувати найтяжчу роботу.

З часом рабовласництво набувало все більш жорстокого характеру, що спричиняло багато виступів рабів. Найвищого розвитку рабовласництво досягає в період правління Цінь Шіхуанди.

Організація державної влади в Стародавньому Китаї

Увесь механізм державної влади в Китаї очолював правитель -ван, — який був одночасно верховним воєначальником, верховним жерцем і організатором господарства. Спочатку його влада була частково обмеженою, позаяк при вирішенні важливих питань він мав зважати на думку старійшин, які очолювали певні територіальні общини, та на збори общинників. Не існувало чіткого порядку престоло-успадкування. Владу міг успадкувати брат, племінник, син. Відтак, влада правителя посилюється та стає абсолютною. Він проголошується "сином Неба", верховним власником землі, трон передається в спадок від батька до сина. Царі роздають своїм наближеним значні земельні наділи та привілеї.

Вану підпорядковувався розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців, в основу якого було покладено дворову систему управління, центр якої— палац правителя. Не існувало розмежувань між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб царя. І перше, і друге здійснювали одні й ті ж особи.

Першим і найближчим помічником вана, котрий очолював усіх чиновників та виконував різноманітні доручення правителя, був дворецький - сян. Крім нього, були ще три головні радники вана — тайбао, тайші й тайфу. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадовці. Після утворення централізованої імперії Цінь найближчим помічником імператора стає перший радник — ченсян. Важливу роль відігравали тайвей (командував усіма збройними силами), шаофу (відав збиранням податків), "начальник великих складів" (відповідав за зберігання зібраного в населення зерна), тінвей (відав питаннями суду та покарань). Увесь апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих посадовців -юйші дафу та його помічників. Аналіз різнобічної діяльності чиновників і посадових осіб дає змогу виділити в апараті управління певну систему - трьох головних відомств: фінансового, військового, громадських (публічних) робіт. Адміністративно-територіальне Китай було поділено на області, а ті - на повіти. Начальники областей і повітів призначалися зі столиці та в будь-який момент могли бутиусунуті за наказом хуанди. Нижчими адміністративними органами були органи общинного самоврядування - общинні збори на чолі зі старостою. Міста мали власну систему управління. Для кожного міста призначався з центру головний управляючий усіма справами. Були й міські ради, що складалися з колегій.

Конфуцій Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братом, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті. К.А.