64.Утворення та державний устрій дуалістичної австро-угорської імперії 1867.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848—1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Згідно з положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький таписьменник Василь Стефаник.Палата Депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.

65.Веймарська республіка у Німеччині.

Веймарська республіка) — історична назва німецької держави на честь конституційного Національного зібрання, що засідало в Веймарі. Офіційно держава продовжувала називатись «Німецькою імперією..

Виникла в 1919 році в результаті Листопадової революції. У перші роки її політичне життя визначала парламентська більшість, що складалася з соціал-демократів, Німецької демократичної партії і Партії центру. СДПН вже відійшла від своїх колишніх революційних ідей. Демократія функціонувала. Спроби повалення державного ладу з метою встановлення соціалізму були придушені. Приватна власність залишилася недоторканною.

Але вже в 1920-і стало видно, наскільки крихка республіканська база серед населення. Економічна криза, інфляція, окупація Руру і спроби фашистського перевороту чітко показали в 1923, що у Веймарській республіці демократи знаходяться в меншості.

З висновком Локарнських угод в 1925 і вступом до Ліги націй в 1926 переможена Німеччина повернула собі політичне рівноправ'я на міжнародній арені. Цим пояснюється, що частина населення сприймала ті роки як «золоті двадцяті роки». Але період розквіту був коротким. З новою економічною кризою 1929 почалося падіння республіки.

Конституція Веймарської республіки була за своєю суттю достатньо авторитарною і надавала президентові (обраному прямим голосуванням на сім років) дуже широкі повноваження. Президент міг коли завгодно розпускати Рейхстаг, навіть в першу секунду першої сесії. Президент міг як і коли завгодно призначати і звільняти з посади рейхсканцлера і кабінет (ст. 53 і 54). Рейхстаг міг оголосити вотум недовір'я канцлерові і уряду, але не мав права це робити у разі розпуску президентом.

У разі небезпеки державі президент міг відміняти будь-які цивільні свободи на будь-який термін (ст. 48). Рейхстаг міг відмінити ці заходи, але можливість розпуску знову ж таки нейтралізовувала парламент.

Ці серйозні обмеження демократії зробили можливою фактичну самоліквідацію демократичного ладу після призначення президентом Гінденбургом на пост рейхсканцлера Адольфа Гітлера в січні 1933.

З цієї миті зазвичай вважається, що Веймарська республіка припинила існування і почався нацистський період — Третій рейх. Політичні структури Третього рейху виникли, проте, не з нуля, а шляхом модифікації і підлаштування під однопартійну диктатуру нацистів існуючих структур Веймарської республіки.

До 1945 формально зберігався Рейхстаг, органи управління земель (таких, як Пруссія), органи місцевого самоврядування нижчого рівня.