55.Створення англійської колоніальної імперії. Управління колоніями.

Англійська експансія в Ірландії розпочалася ще в XII ст. за Генріха II Плантагенета. Саме Ірландія стала де-факто першою колонією Англії.Перша англійська колонія в Північній Америці була заснована у 1607 р. Однак аж до буржуазної революції надбання нових колоніальних володінь не входили до числа пріоритетів зовнішньої політики держави. Англійські королі боролися за гроб Господній в Палестині (Річард Левове Серце) та за давні лени королівських родин (Нормандія, Анжу, Пуату та ін.) в континентальній Європі. Виснажлива Столітня війна з Францією, загалом малорезультативне втручання у європейські справи під час Тридцятилітньої війни призвели у кінцевому підсумку до зміни зовнішньополітичних орієнтирів.Вихід на політичну арену буржуазії змусив Англію здійснити своєрідну переоцінку цінностей в сфері міжнародного життя. Якщо монархи і феодальна знать шукали за межами держави химерної «слави» і нових денних володінь, не зважаючи особливо на людські та матеріальні втрати, то буржуазія активно добивалася нових ринків збуту і сировини, нових можливостей прибуткового застосування свого капіталу. Основним суперником Англії в боротьбі за колоніальний поділ світу після занепаду Іспанії аж до 1789 р. виступала Франція. У XIX ст. англійська колоніальна експансія поширюється на най-віддаленіші куточки світу. У 1914 р. Великобританії належали 57 відсотків території колоній та 71 відсоток залежного населення світу. Іншими словами, колоніальні володіння цієї країни перевищували заморські надбання Франції, Іспанії, Португалії, Голландії та усіх інших колоніальних країн, разом узятих. У першій пол. XIX ст. розпочалася посилена колонізація й експлуатація Канади та Нового Південного Уелльса (в Австралії). Уже на середину XIX ст. Англія стала найбільшою колоніальною державою світу: територія її колоніальних володінь у 1850 р., без врахування Індії, становила 11 700 тис. кв. км, а населення цих колоній -160 млн чол. Англійські колонії в др. пол. XIX ст. можна умовно поділити на 2-3 типи. Перший - це т. зв. переселенські, утворені переважно вихідцями з самої Англії. Вони перебували у відносно сприятливому становищі. До другого типу колоній належали володіння, населені переважно місцевим населенням, чисельність якого у сотні раз перевищувала колоніальну адміністрацію. Іноді до третього типу колоній відносять Ірландію, давнє завоювання Англії. Конференція 1911 р. закріпила право домініонів брати участь у обговоренні питань зовнішньої політики імперії. Фактично, за півстоліття домініони пройшли шлях від колоній до суверенних держав. Знаменно, що еволюція їх фактичного і юридичного становища проходила мирним шляхом, без кровопролить, без зіткнень з поліцією і регулярною армією імперії.

56.Державний устрій Великобританії Новітнього періоду.

У 1999 р. був відновлений парламент у Шотландії, повноваження якого обмежуються рамками відносної автономії. Відповідно питання міжнародної та воєнної політики знаходяться поза його компетенцією. Але в головному зберігається основний напрямок у розвитку державного ладу Великобританії у XX ст. Воно в кінцевому рахунку зводиться до посилення виконавчої влади. Основні передумови цього були закладені в кінці XIX ст., А події XX ст. сприяли реалізації даного напрямку. У цьому плані до числа найважливіших наслідків першої світової війни припадає нове розширення законодавчих повноважень і фактичної влади уряду. У 1914 р. була припинена Хабеас корпус акт і прийнято Акт про захист держави, законно передавав уряду на час війни всю повноту влади. Після закінчення війни цей акт був відмінений, проте деякі права, вручені уряду в якості тимчасових і екстраординарних, продовжували застосовуватися і після їх офіційного скасування. Крім того, було покладено початок практиці видання актів, що надають уряду надзвичайні повноваження. Так, в 1920 р. був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження, який носив вже не тимчасовий характер, а був постійно діючим. Цей закон передбачав можливість видання урядом від імені короля указу про введення в країні надзвичайного стану, якщо вона вважає, що будь-яка особа або група осіб своїми діями порушують нормальне життя суспільства (заважають постачання продовольством, водою, паливом, електроенергією). В умовах надзвичайного стану уряд може застосовувати будь-які заходи, необхідні для підтримання суспільної безпеки і нормального життя суспільства. Зміст Акту дозволяло застосовувати його проти страйків, що на практиці робилося неодноразово. Напередодні другої світової війни, в 1939 р., парламентом був прийнятий новий Акт про надзвичайні повноваження, що надає виконавчої влади повноваження на видання розпоряджень, які уряд вважає необхідними для забезпечення громадської безпеки, захисту держави, підтримки громадського порядку. Парламент практично втратив можливість контролювати діяльність органів управління. Палата громад втратила провідну роль у здійсненні політичної влади, навпаки, уряд контролює палату громад за допомогою партійної системи. Право прем'єр-міністра в будь-який час домогтися розпуску парламенту сприяє ще більшого посилення влади кабінету. У результаті виникає буквально диктатура кабінету, який може спочатку діяти, а вже потім очікувати схвалення своїх дій з боку парламенту. У 1949 р. лейбористським урядом була проведена нова реформа парламенту, що стосується палати лордів. Склад цієї палати був наступним: меншість становили нащадки старовинної земельної аристократії; приблизно половина членів палати - пери, що мають титули, подаровані у XX ст.; Третину членів палати лордів - директори компаній. У 1999 р. проведена чергова реформа палати лордів. Відтепер місце в палаті лордів не можуть займати представники вищої аристократії, грунтуючись лише на праві спадкоємства. Тепер членами цієї палати можуть бути особи, які отримали звання лорда за заслуги. Своєрідне місце в політичній системі Великобританії займає корона. Формально зберігаються багато королівські прерогативи і найважливіша з них - право призначення прем'єр-міністра. Як правило, призначений прем'єр-міністр повинен мати у своєму розпорядженні довірою більшості палати громад і зуміти сформувати кабінет міністрів. Однак у тих випадках, коли лідер партії більшості не займає досить міцного положення, слово правлячого монарха має вирішальне значення. Так, в 1931 р. лейбористський кабінет прийняв рішення про відставку. Передбачалося, що король доручить С. Болдуїну сформувати консервативний уряд, проте Георг V запропонував Р. Макдональду залишитися на чолі нового коаліційного уряду. Зберігаються й інші повноваження монарха: жоден законопроект не може стати законом без королівської санкції, тільки монарх може скликати або розпустити парламент, просимо титул пера.