Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДПЗК Шпаргалки.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
740.86 Кб
Скачать

47.Реформи англійського короля Генріха II в XII ст.

Усі свої сили невтомний Генріх II віддав для того, щоб відновити у державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусобній боротьбі. Одночасно Генріх II розпочав у країні реформи з метою зміцнення королівської влади.Значні зміни в суспільстві започаткувала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії здобула право за визначену плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, до розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винуватцеві або звільняв невинного. Так було започатковано суд присяжних, що діє в демократичних країнах донині. Завдяки проведенню судової реформи Генріх II здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника.Генріх II здійснив також військову реформу. Служба рицарів, як васалів короля, у війську обмежувалася визначеною кількістю днів на рік. Генріх II дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони повинні були сплачувати королю «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина зобов'язувалася мати зброю і з'являтися з нею для участі в королівських походах.Генріх II намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти домагань короля. Коли Бекета за негласним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх II змушений був покаятись і відмовитися від своїх планів реформування церкви.

48.Велика Хартія Вольностей 1215 р., її зміст та оцінка.

1215 р.— перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.

15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, до яких згодом приєдналися також лицарі та городяни, англійський король Іоан Безземельний скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Carta), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів.

Давньогрецькі філософи-софісти проголосили ідею рівності всіх людей від народження, тобто те, що люди мають однакові зумовлені природою права, які мусять гарантуватися законом. Цей принцип знаходив підтвердження та доповнення на кожному етапі розвитку людства. Зробили, зокрема, свій внесок у розвиток уявлень про права людини представники християнства, які поширювали ідеї рівності й свободи всіх людей незалежно від майнового стану та державної належності. Проте за доби рабовласництва й феодалізму йшлося про боротьбу за права лише панівного прошарку суспільства. Першим досягненням на цьому шляху й стала англійська Велика хартія вольностей 1215 р. Вона обмежувала права монарха, захищала права на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму. Згодом Реформація, пік якої припав на XVI ст., принесла ідеї віротерпимості і свободи віросповідання, які дістали закріплення у законодавстві ряду європейських країн.

Велика хартія вольностей обнародувана королем Іоаном Безземельним, мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та застерігала окремі права громадян (міщан) загалом.

Ця хартія, поряд із привілеями феодалів, закріпила основні, хоча й елементарні, права людини. Тут зокрема, говориться: "Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни"

Зміст Хартії

Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів (інших осіб, які володіли землею) та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. Наприклад, ст. 39 Хартії проголошувала, що жодна вільна людина не буде заарештована чи ув’язнена, чи позбавлена володіння, чи якимось іншим шляхом знедолена без наявності на те законного вироку згідно із законами країни. Статтями 41 і 42 Хартії закріплені права кожного вільно пересуватися в межах країни та виїжджати за межі королівства. Саме Хартія започаткувала нормативне закріплення обмеження свавілля абсолютизму і мала значення не лише для Англії, а й для світової юридичної думки.

Повний текст Великої ХартіЇ нараховує 63 статті, які розміщені без певної системи. Усі статті умовно поділяють на три групи:

Статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних груп населення (ст. 1, 2, 9, 13, 15, 18).

Статті, що реформують державний механізм англійської держави ( ст. 12, 14, 61 ).

Статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (ст. 17, 20, 21, 39, 40).

Велика Хартія вольностей була підтверджена королем Генріхом ІІІ в 1225 p. і остаточно Едуардом І в 1297 році. Разом з тим, зміст Великої Xapтії вже в XIII ст. піддався суттєвим змінам. Перш за все, була виключена стаття 61, яка ставила короля під нагляд баронської олігархії.