45.Правова система Франції Новітнього періоду. Конституції 1946 і 1958 рр.

Серед джерел сучасного французького права центральне місце займають конституційні акти і, насамперед сама Конституція. Прийнята у 1958 р. вона зберегла свою юридичну чинність і сьогодні. Конституція Франції не тільки закріплює традиційні (для такого виду актів) суспільні відносини, а й чітко окреслює область законодавчої діяльності парламенту.

Відповідно до ст. 34 Конституції парламент має право прийняти лише ті закони, які стосуються: цивільних прав та їх основних гарантій; обов'язків, що покладені на громадян, національної оборони, громадянства, правоздатності осіб, сімейних відносин, спадкування і дарування, визначення кримінального судочинства, амністії, створення нових судових інституцій і статуту суддів, розподіл бюджету, податків і умов покриття будь-якого виду податків, порядку виступу грошей.

Закон встановлює так само правила, що стосуються порядку виборів у центральні і місцеві органи державної влади, основних гарантій прав державних службовців і військових, націоналізації підприємств і передачі їх з державного сектора у приватний.

Відповідно до Конституції за допомогою закону визначаються і закріплюються основні принципи загальної організації національної оборони; управління місцевими адміністративними одиницями, їх компетенція і розподіл доходів, утворення режиму власності, а також цивільні зобов'язання, трудові і профспілкові правила соціального забезпечення.

Чинні закони поділені на декілька видів:

1. Фінансові закони (визначають прибутки і витрати держави).

2. Програмні закони (закріплюють мету економічної і соціальної діяльності держави).

3. Органічні закони (визначають порядок діяльності парламенту, кількість членів кожної з його палат, умови і порядок їх обрання, а також «умови заміщення вакантних посад аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати» (ст. 25). За допомогою органічного закону можуть уточнюватися і доповнюватися положення Конституції).

Згідно з п. 1 ст. 37 Конституції всі питання, що не входять до сфери законодавства, «вирішуються в адміністративному порядку» відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, спрямовані на опосередкування відносин, що регулюються законодавством.

Ордонанси підлягають тлумаченню парламентом щодо термінології, після чого вони набувають сили закону, їх зміни чи скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичну силу ордонанси набувають, відповідно до Конституції, одразу ж після їх опублікування, але втрачають її, якщо законопроект про їх дію не внесений у парламент до закінчення строку, зазначеного законом, що дозволив їх видання (п. 2 ст. 38).

Важливе місце у системі джерел права Франції поряд із законами та ордонансами займають урядові декрети. Деякі з них можуть бути прийняті безпосередньо самим урядом, однак тільки після висновку Конституційної Ради, однієї з функцій якої є вирішення питання про конституційний чи неконституційний характер прийняття актів. Інші ж декрети видаються президентом країни без попередніх обговорень в уряді.

Регулятивна роль декретів у значній мірі доповнюється відповідною роллю нормативних актів (постанов, інструкцій, циркуляцій, повідомлень), виданих іншими виконавчо-розпорядчими органами.

Серед джерел французького права слід звернути увагу на правові звичаї. Відповідно до існуючої у Франції доктрини судові рішення, хоча і не належать до первинних чи основних джерел права, однак у практичному житті країни, у повсякденному регулюванні суспільних відносин відіграють певну роль. Особливо це стосується рішень Конституційного суду, які слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики, а й принциповим покажчиком при вирішенні конкретних справ.