41.Утворення та діяльність Паризької комуни у 1871 р.

У лютому-березні 1871 р. в Парижі та інших містах Франції склалася революційна ситуація. 18 березня 1871 р. Національна гвардія та робітники підняли повстання проти антинародної й антинаціональної політики уряду А. Т'єра. Владу буржуазії в Парижі було повалено. Вона перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Були проведені вибори до Паризької комуни, котрій 28 березня 1871 р. передано всю владу — стала одночасно законодавчим і виконавчим органом. Програмним документом Паризької комуни стала декларація "До французького народу" (19 квітня 1871 р.), яка проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму - повну автономію комун на всій території Франції. Вищим органом у Парижі стала Виконавча комісія, котрій підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств (виконавча; військова; продовольча; фінансів; юстиції; громадської безпеки; праці; промисловості й обміну; громадських служб; зовнішніх відносин; освіти). Скасовано привілеї посадовців і введено їхвиборність. Церкву відокремили віддержави, ввели робітничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо. Старий суд замінили народним судом.

Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом А. Т'єра, якому надавали пряму допомогу прусські інтервенти. Контрреволюційні сили, що зосередилися у Версалі, 21 травня 1871 р. вдерлися до Парижа. Падіння Комуни прискорилось її помилками (тактикою пасивної оборони, страхом роззброїти контрреволюційну буржуазію, | нерішучістю в боротьбі з агентами та поплічниками ворога та ін.).

42.«Декларація прав людини та громадянина» у Франції 1789 р.

По всій країні прокотилися селянські повстання, селянство практично припинило платити податки. Відбиттям цього початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789р. Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу. «Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного .організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки». Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними і рівними в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу є збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими правами є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).

Джерело суверенітету — в нації, підкреслювалося в Декларації. Тому «закон є виразом загальної волі» (ст. 6). Базуючись на цих положеннях, вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній йшлося про представницький характер законодавчого органу як верховного органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів». А закон має бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Декларація не просто проголошує природні, невід'ємні права людини — вона одночасно розкриває їх сутність. Так, свобода визначалась як право «робити все, що не шкодить іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими ж правами. Крім того, закон може забороняти дії, шкідливі для суспільства. «Все, що не заборонено, законом, дозволено» (ст. 5).