26.Право та судочинство Османської імперії.

Право

Кожна людина підкоряється закону ісламу, шаріату. Цим терміном, що буквально означає «належний шлях», об'єднуються ісламські приписи і заборони щодо життя людини в суспільстві, а також принципи кримінального, цивільного і торгового права. Коран не може дати відповіді на всі питання, тому тлумаченням шаріату займаються законознавчий школи. В Османській імперії, яка зараховує себе кханефітской школі, тільки верховні судді (муфтії) мали право тлумачити шаріат. Навіть султан, який сам призначав їх і, правда, зміщав в разі потреби, не міг їх підміняти. Навпаки, при прийнятті важливих рішень він запитував їх схвалення у формі юридичних консультацій (фетва).

Зате мусульманське право, саме ханефітского толку, якого дотримуються турки, визнає за монархом право законодавчої ініціативи; що дозволяє йому видавати світські закони (напередодні). Османські султани, таким чином, випускають тексти законів і навіть, що виключно в ісламі, зводи законів. Так, Сулейман Пишний залишиться в історії як Сулейман Кануні, «Сулейман Законодавець». Монарх буде часто посилатися у своїх постановах на складаються правові звичаї і на давнє право завойованих народів (адет-і Кадім). Це диктується і бажанням уникнути заворушень серед завойованого населення, так і економічними міркуваннями. Не дивно тому, що в султанських зводах законів зустрічаються елементи законодавства, що має римські, візантійські, слов'янські, германські та мамлюкскіе коріння. Однак ці світські правові норми можуть лише прагнути допомогти принципам шаріату в галузі цивільного, адміністративного, фінансового та кримінального права: вони не повинні ні вторгатися в ці ексклюзивні області, ні суперечити їм.

Правосуддя

В Османській імперії правосуддя здійснювалося каді, або суддями. Вони належали до категорії улемів, «людей віри», як вчителі теологічних шкіл, ісламські юрисконсульти (муфтії), що влаштувалися у великих містах, або проповідники. Головним у їх ієрархії був кадіаскера Анатолії та кадіаскера Румелії, а також муфтій Стамбула, званий ще шейх уль-іслам.

Суддів готували з різних ісламським дисциплін - релігія та право об'єднані в один предмет - у релігійно-правових школах, медресе. Ці школи і посади каді, до яких вони відкривають шлях, підлягали суворій класифікації. Претендувати на високооплачувані місця у великих містах (Едірне, Бурса, Дамаск, Каїр, Мекка і Стамбул) могли лише випускники найпрестижніших медресе, а саме стамбульських.

Каді розподілялися по різних округах Османської імперії, коза або каділік, і засідали у судах (махкеме), кількість яких залежало від кількості проживаючого населення. Наприклад, в Бурсі в XVII ст. їх було сім. Ці суди зазвичай розміщувалися в легко доступних місцях; суди, що розбирають торгові тяжби, часто перебували на базарах або поблизу них, а то й на території головної міської мечеті.

Судді мали владу від султана і були підзвітні тільки йому (він міг відкликати їх у будь-який момент). Спочатку судді отримували безстрокові повноваження, але в 1598 р. вони обмежені трьома роками, потім-двома, пізніше - 20 місяцями. До кінця XVIII ст. термін повноважень суддів складав 18 місяців. Відкликані судді не мали права засвідчити жоден документ.

Судді мали винятковими повноваженнями у своїй галузі. Тим часом вони повинні були передавати державі розгляд справ, що стосуються військового стану (аскер) - це входить до компетенції аскери кас,-а також інтересів держави та громадської безпеки. Крім того, вони не відповідали за вакф, або благодійні заклади. Рішення каді в принципі не підлягало оскарженню, оскільки апеляція не передбачена правовою системою Османської імперії. Тим часом кожен вважає себе жертвою несправедливості, міг звернутися зі скаргою до султана або його Раді або направити петицію (АРЗ-і хал). Втім, іноді судді виступали адвокатами своїх підопічних, маючи супротивною стороною Порту, тобто уряд. У цих випадках імперський Рада, яка хоч і не має права скасувати судове рішення, може наказати відкрити новий процес з тим же каді, або передати справу найближчого суду, або повторно направити сторони в той же імперський Порада для нового процесу. У будь-якому випадку, урядовим чиновникам формально заборонено втручатися у справи судів.