
- •Оглавление
- •1.Характерні риси і особливості країн Стародавнього Сходу.
- •2.Суспільний і державний лад, суд і право Стародавнього Єгипту.
- •3.Суспільний лад і державний устрій Вавилону.
- •4.Джерела права у Стародавньому Вавилоні. Причини видання та система законів царя Хаммурапі.
- •5.Цивільне право за законами Хаммурапі.
- •6.Кримінальне право та процес за законами Хаммурапі.
- •7.Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману.
- •8.Суспільний лад і державний устрій Стародавньої Індії. Буддизм.
- •9.Держава і право Стародавнього Китаю.
- •10.Суспільний лад і державний устрій Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція.
- •11.Суспільний устрій Афін. Реформи Солона, Клісфена.
- •12.Державний устрій Афін. Афінська рабовласницька держава.
- •13.Суд, судочинство і основні риси права в Стародавній Греції.
- •14.Суспільний, державний устрій та право Спарти.
- •15.Виникнення держави в Римі. Реформи Сервія Тулія.
- •16.Суспільний та державний устрій Римської республіки.
- •17.Стародавній Рим: перехід від республіки до монархії. Диктатура Сули, Юлія Цезаря.
- •18.Суспільний та державний лад Римської держави в період принципату і домінату.
- •19.Реформи римських імператорів Діоклетіана та Костянтина.
- •20.Утворення Візантійської держави. Суспільний устрій країни.
- •21.Державний лад Візантії у V-VII ст., його еволюція у XIII-XV ст.
- •22.Реформи імператора Юстиніана.
- •23.Державний устрій Арабського Халіфату.
- •24.Право та судочинство Арабського Халіфату.
- •25.Державний устрій Османської імперії (XV-XVII ст.)
- •26.Право та судочинство Османської імперії.
- •27.Утворення держави Франків. Суспільний і державний лад франків.
- •28.Джерела права у Франків. «Салічна правда» (виникнення, структура, загальна характеристика). Цивільне право за «Салічною Правдою».
- •29.Кримінальне право і процес за «Салічною Правдою».
- •30.Право феодальної земельної власності в Західній Європі. Майорат.
- •31.Виникнення феодальної держави у Франції, її розвиток в IX-XII ст.
- •32.Реформи французького короля Людовика IX.
- •33.Суспільний лад і державний устрій у середньовічній Франції. Генеральні штати та Паризький парламент.
- •34.Джерела і характерні риси права середньовічної Франції.
- •35.Становлення абсолютизму у Франції. Реформи кардинала Ришельє та Людовика XIV.
- •36.Державний устрій Франції в добу абсолютизму.
- •37.Буржуазна революція 1789 р. У Франції та утворення буржуазної держави.
- •38.Якобінська диктатура у Франції.
- •39.Імперія Наполеона Бонапарта.
- •40.Цивільний та кримінальний кодекси Наполеона Бонапарта.
- •41.Утворення та діяльність Паризької комуни у 1871 р.
- •42.«Декларація прав людини та громадянина» у Франції 1789 р.
- •43.Держава та право Франції Новітнього періоду.
- •44.Державний устрій Франції Новітнього періоду.
- •45.Правова система Франції Новітнього періоду. Конституції 1946 і 1958 рр.
- •46.Нормандське завоювання Британії (XI ст.) та його вплив на суспільно-політичний устрій країни.
- •47.Реформи англійського короля Генріха II в XII ст.
- •48.Велика Хартія Вольностей 1215 р., її зміст та оцінка.
- •49.Станово-представницька монархія в Англії
- •50.Виникнення, структура та компетенція англійського парламенту.
- •51.Джерела та характеристика основних галузей права феодальної Англії.
- •52.Характерні риси державно-правової системи Англійської республіки (1649-1658 р.)
- •53.Розвиток парламентської монархії в Англії в другій половині XVII-XVIII ст. Утворення двопартійної системи. Встановлення та особливості англійського абсолютизму.
- •54.Державний устрій Англії в період абсолютизму. Роль парламенту.
- •55.Створення англійської колоніальної імперії. Управління колоніями.
- •56.Державний устрій Великобританії Новітнього періоду.
- •57.Правова система Великобританії Новітнього періоду.
- •58.Утворення і розвиток феодальної держави Німеччини. Особливості цього процесу.
- •59.Характеристика основних джерел та інститутів права Німеччини: Саксонське та Швабське зерцала, Магдебурзьке право.
- •60.Золота булла 1356 р. В Німеччині.
- •61.Кароліна 1532 р. – пам’ятник кримінального права та процесу феодальної Німеччини.
- •62.Станово-представницька монархія Німеччини, її державний устрій. Імперський сейм.
- •63.Утворення Німецької імперії 1871 р.
- •64.Утворення та державний устрій дуалістичної австро-угорської імперії 1867.
- •65.Веймарська республіка у Німеччині.
- •66.Встановлення та характеристика фашистської диктатури в Німеччині
- •67.Державний устрій Німеччини Новітнього періоду.
- •68.Правова система Німеччини Новітнього періоду. Боннська Конституція.
- •69.Утворення та державний устрій дуалістичної Австро-Угорської імперії 1867 р.
- •70.Виникнення Московського князівства. Його устрій у XII-XVI ст.
- •71.Судебники Івана III та Івана IV у Московській державі.
- •72.Соборне уложення 1649 р.
- •73.Російська держава в період станово-представницької та абсолютної монархії (XVII – початок XX ст.)
- •74.Судова реформа 1864 р. В Росії.
- •75.Декларація незалежності сша 1775 р.
- •76.Конституція сша 1787 р. Та перший цикл поправок до неї.
- •77.Громадянська війна в сша, її економічні та політичні наслідки. Формування двопартійної системи.
- •78.Характеристика «нового курсу» Рузвельта в сша.
- •79.Державний устрій сша Новітнього періоду.
- •80.Правова система сша Новітнього періоду.
- •81.Утворення та характеристика Речі Посполитої.
- •82.Характерні риси феодальної держави та права Польщі. Держава та право Польщі Новітнього періоду.
- •83.Державний устрій та право Чехії Новітнього періоду.
- •84.Утворення кнр та політика Мао Цзедуна.
- •85.Державний устрій Китаю Новітнього періоду.
- •86.Правова система Китаю новітнього періоду.
- •87.Державний устрій та право Індії Новітнього періоду.
24.Право та судочинство Арабського Халіфату.
Невід’ємною частиною ісламу є шаріат (“шлях правед-ного життя”) – сукупність норм мусульманського права, релі-гійних та обрядових настанов і правил, що покликані регла-ментувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, а також його думки і почуття. Першим і найголовнішим джерелом мусульманського права є
Коран (з арабської – “читання”) – вічна і незмінна книга мусульман, у якій містяться проповіді Мухаммеда, що були навіяні йому безпосередньо Аллахом, древні легенди і навчання, подані у переказах, низка полемічних виступів про-ти християнства та іудейства. Коран виник як усний твір. Основна частина тексту передавалась по пам’яті. Ще за життя Мухаммеда багато з текстів, створених ним, були об’єднані в спеціальні розділи – сури (окремі одкровення Мухаммеда чи їх частина). Таким чином, Коран складається із 114 сур, кожна з яких має свою назву. Сура дослівно означає “ряд каменів, ряд цеглин у стіні”. Сури розбиті на дрібніші фрагменти – айяти (в одній сурі 6204 айятів), кожен з яких складається із 77934 слів. Другим джерелом мусульманського права є сунна – кни-га, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Мухаммеда, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсяк-денному житті. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлю-вання Мухаммеда були зафіксовані не самим пророком, який був неписьменним, а його найближчими соратниками і послі-довниками. Сунна складається із 1200 хадісів (оповідей).Третім за значенням джерелом мусульманського права є іджма, – це збірка одностайних рішень докторів ісламу (му-джатахідів) щодо вирішення питань, не врегульованих Кора-ном та сунною, які запроваджували нові загальнообов’язкові правила поведінки.Серед джерел мусульманського права певне місце займає кіяс – висновок за аналогією.
Суд Спочатку Мухаммед, а потім і правителі окремих областей особисто розглядали судові справи. Судова влада стала вважатись важливою прерогативою правителя будь-якого рангу. Пізніше право вершити суд делегувалось знавцям шаріату, які склали впливову групу професійних суддів – кадіїв. Вони формально підпорядковувались тільки халіфу. Найчастіше це була заможна людина, яка виконувала свої обов’язки безкош-товно. Як правило, вирок судді вважався остаточним, його міг скасувати тільки він сам або халіф. Кадій також мав інші обов’язки: контролював, як виконуються заповіти, стежив за розподілом майна, встановлював опікування, спостерігав за станом громадських будівель, доріг і в’язниць, видавав заміж самотніх жінок, які не мали піклувальників і т. д.
25.Державний устрій Османської імперії (XV-XVII ст.)
Державний апарат, як і вся система адміністрації, вся внутрішня структура імперії, був дуже близький до класичного еталону, який відповідає генеральну схему командно - адміністративної структури традиційного Сходу, включаючи інститути влади - власності та централізованої редістрібуціі (перерозподілу). Всі землі імперії вважалися державними, а розпоряджався ними від імені султана апарат влади. На завойованих територіях форми землеволодіння частково змінювалися відповідно до османськими стандартами, частково залишалися незмінними, але при цьому все ж таки приводилися у відповідність з тими порядками, які були прийняті в імперії. Хоча султан і був верховним монархом, він мав безліч радників і міністрів. Найбільш могутніми серед них були візири й Диван (по суті - уряд), що підкоряються Великому візира. Диван представляв собою раду, на якому візири обговорювали політику імперії. Обов'язком Великого візира було повідомляти султанові думку Дивану. Диван складався від 3 візирів в 14 столітті до 11 - в 17 столітті. Діяльність уряду регламентувалася прийнятим за Мехмеда II (1444-1481) зведенням законів Переддень-наме, а також ісламським правом, шаріатом. Організаційно центральний апарат влади складався з трьох основних систем - військово-адміністративної, фінансової та судово-релігійної. Кожна з них була представлена як у центрі, так і на місцях. Очолювана самим Великим візиром військово-адміністративна система являла собою кістяк усієї структури імперії. Країна до XVI ст. була розділена на 16 великих областей-еялету, очолюваних губернаторами-бейлербея, підлеглими Великому візиру і відповідали за стан справ у своїх областях - перш за все за боєздатність тих частин, які завжди повинна була бути готовою виставити та чи інша область. Бейлербея, у свою чергу, підпорядковувалися повітові воєначальники-управителі санджакбеі (повітів-санджаків в країні було близько 250), адміністративно відповідальні за свої повіти. У повітах влада санджакбея була дуже сильна, хоча формально вона регулювалася повітовими Переддень-наме, які згодом були створені для кожного санджаку. І, нарешті, на нижчому рівні влади вся військово-адміністративна система спиралася на тімаріотов, підпорядкованих санджакбеям і відповідали перед ними як за боєздатність та екіпіровку виставляються від свого тімару-землеволодіння воїнів-Сипахи, так і за збереження адміністративного порядку серед місцевого населення. У функції фінансового відомства, очолюваного візиром-дефтердарів і представленого на обласному та повітовому рівнях спеціальними чиновниками з підлеглими їм писарів, входило вести суворий облік ресурсів і доходів скарбниці, визначати розміри податків і податків, різного роду повинностей. Мабуть, саме чиновники цього відомства повинні були строго контролювати суму податків з кожного тімару, включаючи ту її частку, яка діставалася тімаріоти, та перевищувати яку він не мав права. Система податків в імперії була досить складною, особливо якщо врахувати, що знаходилися на напівавтономному положенні деякі віддалені провінції мали свої традиційні типи податків. Однак у цілому система була стрункою і жорстко обов'язковою. Вона розділена на дві основні частини - законні податки (тобто відповідали шаріату - десятина-ушр з мусульман, харадж і подушна подати Джізі з немусульман, закят з заможних і відповідні більш важкі мита з немусульман, особливо з багатих городян, і т. п.) та додаткові побори, до числа яких належали різні місцеві та надзвичайні податки, мита, податі. Від податків, крім служивих, було звільнено мусульманське духовенство, як служилої (судді-каді та ін), так і неслужілое (улеми).
На частку судово-релігійної системи в рамках загальної адміністративно-політичної структури імперії припадала функція контролю над способом життя і поведінкою населення. Очолювана на рівні центрального уряду шейх-уль-ісламом і представлена на рівні губернаторств декількома (спочатку лише двома) каді-Аскеров, ця система на повітовому рівні замикалася мусульманськими суддями-каді та їх помічниками. Судді-каді були, перш за все, суддями, решавшими від імені ісламу та за дорученням властей всі судові справи, що стосувалися мусульман. Але це була лише частина їх функцій, хоч і основна, найважливіша. Крім того, каді виступали у функції нотаріусів, що фіксували документи і угоди, а також посередників дозволяли торгові, фінансові та інші спори, контролерів, які стежили за регламентацією доходів і порядком збору податків, за встановленням цін, за порядком і характером суспільних робіт і т.п . Словом, у типових для ісламських структур умовах неподільності політики і релігії, що складалися на адміністративній службі каді були і духівниками, і чиновниками. У тому, що стосувалося інших, немусульманських верств населення, аналогічні функції були покладені на керівників відповідних релігійних громад-Міллет - грецько-православною, вірмено-григоріанської, іудейської, отримали для цього широкі повноваження.