22.Реформи імператора Юстиніана.

За роки правління Юстиніана І (527-565) Візантійська імперія досягла вершини могутності. Цей імператор намагався повернути минулу славу Візантії та відновити Римську імперію в колишніх межах.За наказом імператора Юстиніана І в 528-534 pp. було укладено зібрання законів «Звід громадянського права», в якому поєдналися давні римські правові норми і духовні цінності християнства. «Звід» проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалось («усі люди поділяються на вільних і рабів»), але заборонялося вбивати рабів, і вони отримали змогу звільнитися. Закони Юстиніана зрівнювали у правах чоловіка і жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У «Зводі» проголошувалась ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: «воля імператора—джерело законів». Було закріплено право недоторканності приватної власності, необхідне для розвитку торгівлі та господарства.Реформи, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, зловживання і хабарництво імператорських чиновників спричинилися у 532 р. у Константинополі до повстання. Вісім днів панували повстанці у місті, аж поки Юстиніан за порадою дружини Феодори не підкупив вождів повстання, зібрав величезні загони вар-варів-найманців, які у вирішальну хвилину напали на повстанців і влаштували страшну різанину, перебивши близько 35 тис. людей.Придушивши повстання, Юстиніан приступив до реалізації головної мети свого життя—відновлення Римської імперії у колишніх кордонах. Реалізації його задумів сприяло те, що варварські королівства на Заході переживали в той час глибоку кризу: майнове розшарування, поглиблення протиріч між знаттю та простими воїнами тощо.

23.Державний устрій Арабського Халіфату.

Арабський халіфат як рання феодальна держава виник у VІІ ст. Його історія поділяється на періоди, які за назвами відповідають правлячій династії або місцю розташування столиці. Меккський період (622 – 661 рр.) – це час правління Мухаммеда і його близьких сподвижників; Дамаський (661 – 750 рр.) – династії Омейядів; Багдадський (750 – 1055 рр.) – Абасидів.Після перенесення столиці у Дамаск халіфат за формою правління був теократичною монархією. Державний апарат халіфату був достатньо централізованим. Цьому сприяла концентрація в руках глави держави значної частини земельного фонду країни. Вища влада: духовна (імамат) і світська (емірат) – знаходились у руках халіфа. Перші халіфи обира-лись мусульманською знаттю із свого середовища. Але доволі швидко влада халіфа ставала спадковою. Центральними органами державного управління були наступні відомства (дивани):

1. Диван – ал-Джунд відав оснащенням і озброєнням війська, під його контролем працювали чиновники, які складали списки ополченців і найманців, а також визначали роз-мір оплати і земельних пожалувань за службу.

2. Диван – ал-Харадж контролював діяльність центральних фінансових органів, які займались обліком податків та інших платежів у казну. За час правління Омейядів тих, хто не платив податків, кидали до в’язниці або ставили до ганебного стовпа, годинами тримали під пекучими променями сонця, поливали їх голови киплячою олією.

3. Диван – ал-Барид управляв поштою, будівництвом доріг, колодязів. Це відомство було фактично єдиною організацією, здатною найшвидше забезпечити передачу інформації, тому воно здійснювало і таємний нагляд за діяльністю та по-літичними настроями місцевої влади і населення. Це визначало його значимість. Чиновники пошти не підкорялись посадовим особам у провінціях.

Місцеві органи державного управління Спочатку були залишені майже без змін місцеві адміністративно-фінансові установи завойованих візантійських та іранських провінцій. Знать, захопивши землі й іншу військову здобич, обмежувалась встановленням вищого управління, яке включало військове управління та нагляд за збором різ-них платежів.