13.Суд, судочинство і основні риси права в Стародавній Греції.

Головним судовим Афін в епоху розквіту демократії зробилася геліея, або суд присяжних. Геліея - це старовинна назва народних зборів у грецьких містах - державах. Воно походить від слова «Геліос» (сонце), оскільки - як і в усьому стародавньому світі - народні збори відбувалися тільки при світлі сонця і з його заходом обов'язково закінчувалися.

Створена ще Солоном, геліея стала відігравати першорядну роль у державно - правового життя Афін після демократичних реформ Ефіальт і Перікла: перший переконав народні збори передати суду присяжних більшість прав ареопагу, а другий домігся, щоб членам геліеі (Геліасти) - видавали невелике грошове утримання від держави , що дозволило навіть найбіднішим громадянам Афінської держави брати участь у відправленні правосуддя, не побоюючись, що сьогодні вони залишать свою сім'ю без вечері.

До складу геліеі входили 6000 присяжних суддів, щорічно обиралися за жеребом архонтами з числа громадян, які досягли тридцятирічного віку, Кожен округ Афінської держави (філа) виставляв по 600 гелиастов. у тому числі 500 дійсних і 100 запасних. Звичайно, геліея не засідала в повному складі: для розброду справ (знову - таки за жеребом) вона поділялася на судові колегії з 200-300-500 суддів, причому щоб уникнути поділу голосів порівну в кожне відділення додавали ще одного члена (наприклад, 201. 301, 501). Однак найбільш важливі і складні справи геліасти розглядали, об'єднуючись до тисячі, а то й до двох тисяч осіб. Всі посади в судових колегіях геліеі розподілялися також за жеребом, щоб створити безсторонній суд, в якому неможливий ні підкуп, ні змова.

Як і в інших судах, всі справи, які розглядалися в геліее, за формою процесу поділялися на два роди: 1) державні, тобто такі, в яких порушені інтереси всього суспільства або одного його члена, постраждалого від порушення державних законів, і 2) приватні , порушувані внаслідок порушення чиїхось особистих інтересів.

Найдавнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичайне право вперше було записано в 621 р. до н.е. при архонт Драконтієм. На початку VI ст. до н.е. і пізніше одним з основних джерел цивільного права було законодавство Солона. У V-IV ст. до н.е. все більшого значення набуває закон, тобто постановленіенародного зборів.

Речове право.В Афінах порівняно високого рівня досягла приватна власність, хоча вона і носила на собі сліди свого походження з колективної общинної власності. В інтересах суспільства в целомчастная собственностьограничивалась. Це виражалося в тому, що на власників державою накладалися значні повинності. Практикувалися приватні конфіскації майна.

Енергійно захищалася власність на раба, який, як і скрізь, вважався "говорять знаряддям", які не мали навіть власного імені, а тільки кличку.

Про шірокойсвободе розпорядження власністю і владеніемсвідетельствует наявність різного виду угод: договору товариства, купівлі-продажу, найму, позики, позики, особистого найму і підряду, поклажі і т. д. В одному із законів говорилося: "Кожен може віддати своє майно будь-якому громадянину, якщо він не позбувся розуму, не вижив з розуму від старості або не потрапив під вплив жінки ".

Сімейне право.Брак вважався різновидом договору купівлі-продажу, причому наречена розглядалася як об'єкт угоди. Вступ до шлюбу вважалося обов'язковим, ухилення від одруження розцінювалося як забуття культу предків. До холостякам ставилися як до хворих. Порушення подружньої вірності не мало для чоловіка юридичних наслідків. Дружину дозволялося мати в своєму будинку наложницю. Після батька паном жінки був чоловік. Жінка не могла від власного імені укладати угоди. Заставши на місці злочину коханця дружини, ображений чоловік міг безкарно вбити його.

Дозволявся шлюб між дядьком і племінницею, братом і сестрою. Останнє вважалося проявом поваги до звичаїв старовини. За наявності синів дочка не отримувала спадщини. Влада домовладики була досить значною. Батько при найменшій нешанобливості до себе з боку детеймог позбавити їх спадщини.

Кримінальну право.В кримінальному праві помітні пережитки родового ладу. У ряді випадків визнавалася кровна помста. Справи про вбивство, як правило, порушувалися родичами. За вбивство можна було відкупитися. Звинувачення могло носити характер приватного або публічного. Афінському кримінальній праву були відомі следующіевіди злочинів:

• Державні злочини (державна зрада, образа богів, обман народу, внесення до народних зборів протизаконних пропозицій, помилковий донос у справах про політичні злочини).

• Злочини проти особи. Крім вбивств, сюди слід віднести: заподіяння каліцтва, нанесення побоїв, наклеп, образу.

• Злочини проти сім'ї (погане поводження дітей із старими батьками, опікуна з сиротами, родичів з дочками-спадкоємицями).

• Майнові злочини. При крадіжці, якщо така відбувалася вночі, злочинця дозволялось вбити на місці злочину.

Вчісле наказанійвстречалісь:

• смертна кара;

• продаж у рабство;

• тілесне покарання;

• позбавлення волі;

• штрафи;

• конфіскація;

• атимия, тобто безчестя (позбавлення деяких, або всіх цивільних прав).

Афінське держава служило інтересам рабовласників, які експлуатували рабів і незаможних вільних. Основна маса афінських громадян потрапляла в залежність від багатих, стала зневажати фізична праця, перетворюватися на жебраків. Саме це стало однією з головних причин загибелі Афінської держави.