7. Німецькі землі у XV ст.

У 1356 р. союз офіційно сформувався як “Німецька Ганза”, Він про­існував до 1669 р. Ганза протя­гом двох століть монопольно контролюва­ла торгівлю на Північному і Балтійському морях. Союз актив­но втручався у внутрішні справи Данії, Норвегії, Швеції та Флан­дрії. . Ганза забезпечувала взаємозахист, регулювання судових, монетних та митних справ своїх членів, утримувала свій флот, який захищав торгівлю від піра­тів на Балтиці і у Північному морі. До кінця XV ст. монополія Ганзи по­хитнулася. На схід від Ельби вільне се­лянство користувалося двома третинами земель, решта належала лицарству. Остан­нє до кінця XV ст. вже пробувало організу­вати товарне виробництво на своїх землях для вивозу на експорт. Тут вотчинне госпо­дарство розвивалося за рахунок виконан­ня повинностей та відробітку (панщини). В південно-західних регіонах відбувалося по­ширення в У ХІУ-ХУ ст. важливими економічни­ми центрами Німеччини стали Нюрнберг (обробка металу) та Кельн (суконне вироб­ництво). У містах з’явилася і набула поши­рення розсіяна мануфактура. Розвивалася гірнича галузь, книгодрукування. В цілому ж економічний розвиток господарських ра­йонів Німеччини був нерівномірним, слаб­кими надалі залишалися міжрегіональні зв’язки.иноградників і ягідних культур. Скрізь зростала роль тваринництва у формі утримання худоби у стійлах.

Німецька корона пере­йшла до Габсбургів і вони володіли нею аж до кінця існування Імперії - до 1806 р. Використовуючи османську загрозу, з якою зіткнулися угорські королі, Габсбур­ги повернули Австрію та Штирію. Вдалий шлюб сина імператора Максиміліана І

Габсбурга (1493-1519) з Марією Бур­гундською дозволив Габсбургам успадку­вати Нідерланди з багатими торговими містами. Вже по смерті старого короля не менш вдалий шлюб його внука з Хуаною, єдиною донькою Ізабелли Кастильської та Фердинанда Арагонського, дав Габсбургам об’єднану Іспанію з її швидко зростаючими і багатими колоніями у Новому Світі. Габсбурги досягнули лише закріплен­ня королівської корони за своєю династі­єю. Змінено було й назву держави стала “Свя­щенною Римською імперією німецької на­ції”. Але головної мети - створити постій­не імперське управління і окреме імпер­ське військо - досягнуто не було.

7. Швейцарський союз (утворення та становлення).

Серпнень 1291 р. три “лісові зем­лі” - Швіц, Урі і Унтервальден уклали “Вічний союз” проти Габ- сбургів. До Союзу примкнуло ще 5 міських округів, в числі яких були Люцерн (1332 p.), Цюріх (1351 р.) та Берн (1353 p.). Так виник “вічний союз”, який іменувався у середньовіччі “Confoederatio Helvetica” (“Гельветійська конфедерація”) - за назвою кельт­ського племені гельветів, яке в античні часи населяло ці території. Тепер держава, яка володіє цими територіями має назву - Швейцарія, або Швейцарська конфе­дерація. На кінець XIV ст. Швейцарський союз налічував 8 земель і міст. Збройна бороть­ба за незалежність швейцарських земель тривала до 1499 р., коли за Максиміліана І Габсбурга (1493-1519) було здійснено спро­бу повернути швейцарців у “лоно” Імперії. Швейцарія стала конфедерацією 13 держав-кантонів та ряду “союзних земель”, які контролювалися одним чи кількома кантонами. Вищим її органом був тагзатцунг - періодичне зібрання представників кантонів, де обмінювалися поглядами і ви­робляли спільні підходи до проблем. Со­юзні території на цих зібраннях голосу не мали. Кантони тільки зобов’язувалися не діяти проти інтересів конфедерації. Неве­ликі розміри цієї країни навіть сьогодні да­ють змогу Швейцарії приймати нові зако­ни за допомогою загальнодержавного ре­ферендуму.