7. Заельбські походи (“Шлях на Схід”) німецьких феодалів у хіі–хііі ст., їх результати.

З другої половини XII ст. активізувалася експансія на заельбські слов'янські та пруські землі. За дорученням власників землі спеціальні локатори вербували селян, які отримували на колоніальних землях спадково-чиншові наділи. Чинш був фіксованим, збирався грішми або в грошово-продуктовій формі. Наприкінці XIII ст. він перетворився на постійний земельний податок.

Звільнення селян від примусів особистого характеру, фіксація ренти, розширення прав на спадкове користування землею, зміцнення самостійності селянських господарств і залучення їх до товарних відносин були властиві Північній Італії, державам Піренейського півострова.

Німецький «наступ на Схід» Причини: -. Прагнення німецьких князів захопити слов'янські землі И. стати Там незалежними правителями Привід: - Папа Римський звільнив саксонських рицарів від участі у Другому хрестовому поході та закликав їх до насильницького навернення в Християнство балтійських слов'ян. З ХІІ століття почалося поступове захоплення земель Полабських слов'ян (ті, що проживали по р Ельба.): - На завойованих землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого у ХІІІ ст. стало місто Берлін. - Виникли нові князівства Макленбург і Померанія. - З ХІІІ століття - підкорення орденом Меченосців (Лівонський орден) Прибалтійських слов'ян. Орден заснував місто Рига (1201 р), яке стало столицею Лівонії (нової німецької землі). - Тевтонський орден займав Прусські землі. - 1237 р. - Об'єднання Ордену Меченосців і Тевтонського ордену - 1242 р. - Новгородський князь Олександр Невський у битві на Чудському озері розбив Тевтонський орден і зупинив просування німців на Схід. - На Придунайських землях у Х столітті було утворено Австрійську марку.

7. Священна Римська імперія за Карла IV Люксембурга. “Золота булла” та її історичне значення.

Став імператором Карлом IV Люк­сембургом (1347-1378). Великі міс­та продовжували підтримувати Людовика. Карл IV Люксембург був визнаний ні­мецьким королем. У ве­ресні 1354 Р- він вирушив до Італії, взявши із собою лише 300 лицарів, намагаючись переконати всіх, що прибув до Італії не як завойовник, а як гість і союзник. Після ко­ронації імператор покинув Рим. Так закін­чився останній в історії Священної Рим­ської імперії коронаційний похід німецько­го короля. Виданням “Золотої булли” (1356 р.), ) прийнятої на Нюрнберзькому сеймі, Карл IV закріпив нову систему обрання короля. Тепер давнє право обирати “коро­ля, що мав стати імператором”, було юридично закріплене за 7 електорами кня­зями- курфюрстами. Вибори мали від­буватися у Франкфурті на Майні за ініці­ативи архієпископа Майнцького і не по­требували згоди папи. Голос того, хто спіз­нився або не з’явився, не враховували - рі­шення приймалося простою більшістю. Ко- . роль Німеччини іменувався “королем рим- ським”. Імперські князі зберігали право на рейхстаг, де затверджувалися спільні по­станови, право на вищий суд, карбування монети і митний збір, ведення за­конно оголошених воєн. Союзи міст були катего­рично заборонені(крім італійських). Постійної столиці імперія не мала, а король управляв “з сід­ла коня”. Але в більшісті він перебував у Празі. Карл IV помер 29 листопада 1378 р. у Празі у віці 62 років.